23 липня. Пам’ятні дати

23 липня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня, у 1888 році, в Києві на Софійський площі урочисто відкрито пам’ятник Богдану Хмельницькому.

Без перебільшення, пам’ятник Богдану Хмельницькому – один з найвідоміших пам’ятників Києва, його своєрідний символ. Ідея про встановлення пам’ятника українському гетьману виникла ще у 50-ті роки ХІХ ст. І лише у 1869 російський цар видав указ про його створення, а роком потому «дозволив» збирати кошти. На жаль, кияни не дуже охоче жертвували гроші, і було зібрано лише 25 тис. карбованців. Щоб зекономити, автор ескізних малюнків пам’ятника Михайло Микешин відмовився від багатьох елементів багатофігурної композиції – не були відлиті барельєфи «Битва під Збаражем», «В’їзд війська Хмельницького в Київ», скульптура поверженого поляка, композиція з кобзарем в образі Шевченка та багато іншого. До того ж, і мода на багатофігурні композиції пройшла. Щоб відлити сам пам’ятник Морське відомство пожертвувало 25,6 т. старої корабельної міді. У 1877 році, нарешті, була виготовлена гіпсова модель, а в 1879 році в Санкт-Петербурзі, на ливарно-механічному заводі Берда, за участі скульпторів Пия Велионського та Артемія Обера, композицію відлили з металу. У 1880 її привезли до Києва, проте, вона ще вісім років пролежала у дворі Старокиївської поліцейської дільниці. Знову не вистачало коштів, цього разу вже на постамент. Зрештою, в 1886 році Київська міська управа віддала для пам’ятника гранітні брили, що залишились від будівництва опор Ланцюгового моста. Цікаво, що вибір місця для монументу теж викликав багато суперечок, скажімо, духовенство бажало встановити його на Бессарабській площі, перейменувавши її в площу Хмельницького. Проте, Міська Дума постановила, що пам’ятник буде стояти перед Софійським собором. 23 липня 1888 року в рамках святкування 900-річчя Хрещення Русі пам’ятник Богдану Хмельницькому було урочисто освячено і відкрито.

Православна церква цього дня вшановує пам’ять преподобного Антонія Печерського, засновника вітчизняної чернечої традиції, одного з перших українських святих. Він уславився як засновник Києво-Печерської лаври, показавши високі зразки благочестивого, високоморального чернечого життя не тільки українському простолюддю ХІ століття, але й тодішнім володарям, зокрема київському князеві Ізяславу, чернігівському – Святославу, боярам. Народився майбутній святий у м. Любечі на Чернігівщині. У юнацькі роки Антипа (його світське ім’я) викопав печеру, в якій на самоті молився. За якийсь час вирушив на гору Афон - центр православ’я та чернецтва. В одному з афонських монастирів Антипа прийняв постриг і отримав ім’я Антоній. Деякий час перебував на Афоні, але йому порадили повернутися на батьківщину, щоб нести слово Боже там. 1013 року Антоній прибув до Києва, але не вподобав жодного з існуючих монастирів і оселився у с. Берестові, де знову, як і в юності, викопав печеру та молився. Потім була друга мандрівка до Афону. По поверненню він оселився в печері, але через велику кількість відвідувачів, що порушували його самотність, перебрався на сусідню гору. Біля Антонія почали оселятися інші відлюдники. На прохання ченця князь Ізяслав віддав монахам гору, у якій вони мешкали, під монастир. Спершу тут було споруджено дерев’яну церкву, яку огородили високим парканом. Так почалася історія Києво-Печерського монастиря. На якийсь час Антоній вирушив до Чернігова, де розпочав будівництво ще однієї обителі. Останні роки життя він провів у затворництві у печері Києво-Печерського монастиря. Мощі святого Антонія й нині знаходяться в ній. Ближні печери Києво-Печерської лаври називаються Антонієвими.

Ювілеї дня:

127 років від дня народження Хайле Селассіє І (до коронування Тефері Маконнен; 1892-1975), імператора Ефіопії в 1930–1974 рр., одного з найзагадковіших і впливових діячів ХХ ст. За правління Хайле Селассіє Ефіопія, яка раніше називалася Абіссінією, була прийнята в Лігу Націй, а згодом, після війни стала членом ООН. Крім того, Ефіопія була єдиною країною на африканському континенті, якій за весь період своєї історії вдалося зберегти суверенітет. У 1935 році Селассіє очолював боротьбу проти фашистської Італії. Сили були не рівні, але завдяки британській військовій підтримці він зміг повернути собі владу. У 1974, в результаті військового перевороту, очолюваного Менгісту Хайле Маріамом владу імператора було повалено. Він помер після року, проведеного під домашнім арештом. Стверджували, що смерть 82-річного Хайле Селассіє була насильницькою. Крім імені Хайле Селассіє (буквально – «Міць Святої Трійці»), яким після коронування почали називати Тефері Маконнена, у нього було ще й інше – Рас Тафарі, тобто «князь Тафарі». Це ім’я, як і особистість імператора, стали символами нового релігійного руху ямайських негрів, котрі називають себе растафарянами (зараз їх у світі близько мільйону). Ця нова релігія – суміш іудаїзму та християнства. Так, растафаряни сповідують Старий Заповіт, не їдять свинину, не лікуються у лікарів, вживають легкі наркотики (маріхуану) і вважають Рас Тафарі (він же Хайле Селассіє) – своїм месією, священною особою. Найбільш відомим шанувальником ефіопського імператора і ревним растафарянином був король музики реггі Боб Марлі.

88 років від дня народження Арати Ісодзакі (1931), відомого японського архітектора. Автор архітектурних проектів театру «Граншип», збудованого до ІІ Всесвітньої театральної олімпіади в Сідзуоці, музеїв сучасного мистецтва префектури Гунма і в Лос-Анджелесі (США), будівлі МЗС у Саудівській Аравії, олімпійського спортивного комплексу у Барселоні, концертної зали в Кіото. Нагороджений золотою королівською медаллю Асоціації британських архітекторів, «Золотим Левом» Венеційської бієнале.

Роковини смерті:

387 років із дня смерті Памва Беринди (світське ім’я – Павло; між 1555–1560 –1632), українського педагога, письменника, лексикографа, друкаря, гравера. Був високоосвіченою людиною, крім української, знав церковнослов’янську, грецьку, латинську і польську мови. Учасник гуртка Балабанів, працював книгодрукарем у Стрятинській та Крилоській друкарнях. В «Євангелії учительнім» Беринда вперше в українському друкарстві впровадив сюжетні ілюстрації. Після смерті Гедеона Балабана (видатний український культурно-освітній, церковний і політичний діяч), деякий час працював у старости рогатинського і теребовлянського Олександра Балабана. Згодом став активним діячем Львівського братства, працював у братських друкарні і школі. Близько 1616 року Беринду було запрошено до Києва для участі у підготовці видання «Анфологіона» (збірник текстів релігійного змісту), а восени 1619 він, разом із сином Лукашем і братом Степаном Бериндою, назавжди оселився в Києво-Печерській лаврі - виконував роботу редактора, перекладача, друкаря, гравера, згодом став головним друкарем і завідувачем Києво-Печерської друкарні. Як архітипограф, редактор і перекладач Беринда брав участь у виданні капітальних лаврських друків 20-х рр. 17 ст. Найвизначнішою науковою працею Памва Беринди є «Лексікон славеноросскій і імен толкованіє» (1627), в якому перекладено українською мовою або витлумачено близько 7 тис. слів і вперше у східнослов’янській філології застосовано наукову обробку словникового матеріалу.

Цього дня, у 2014 році, під Лисичанськом героїчно загинули генерал-майор Олександр Віталійович Радієвський (1970-2014), полковник Павло Леонідович Сніцар (1976-2014) та солдат Ігорь Олександрович Коцяр (1994-2014). Тоді бої за Лисичанськ були найзапеклішими. Із травня по червень 2014 року місто перебувало під контролем проросійських бойовиків, які проголосили так звану «Лисичанську Народну Республіку». Під пекучим сонцем українські військові проводили наступальну кампанію по звільненню населеного пункту. Активну участь у визволенні міста брали і сили Національної гвардії України. Того дня підрозділ нацгвардійців потрапив у засідку. В складі підрозділу був і комбриг Радієвський. Їх групу намагалися вивести з-під обстрілу терористів. Зав’язався бій. Цей бій став останнім для комбрига Радієвського, комбата Сніцаря та солдата Коцяра. Згодом Президент своїм Указом за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час конфлікту на Сході нашої держави нагородив цих військовослужбовців орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У травні 2015 року у Лисичанську урочисто відкрили меморіальний пам’ятник загиблим героям.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-