MH17. Місце, сповнене болем

Вони втратили старшого сина, невістку та шестирічного онука. Антон Котте допомагає своїй дружині підвестися з інвалідного візка. Спираючись на його руки, вона повільно, крок за кроком наближається до монумента в Ейндховені, щоб покласти квіти. Тримаючись за руки, вони ще довго стоятимуть мовчки. Саме тут, на військовій авіабазі в Ейндховені у березні 2015 року приземлився літак з останками загиблих у катастрофі літака Boeing 777, що 17 липня 2014 року здійснював рейс MH17 (Амстердам – Куала-Лумпур).

Антон Котте – член правління нідерландського фонду “Авіакатастрофа”, що представляє велику групу родичів жертв трагедії МН17. Він один із тих, хто знайшов у собі сили, щоб у п’яту річницю катастрофи розповісти про трагедію своєї родини. Голландець також займався організацією церемонії вшанування пам'яті біля національного меморіального комплексу, розташованого поруч із амстердамським аеропортом "Схіпхол", звідки п'ять років тому злетів МН17.

Власне, там ми з ним і зустрілися вдруге. Познайомилися – у переддень п’ятих роковин трагедії на міжнародному симпозіумі, присвяченому МН17. Він одразу впізнає мене біля "Схіпхол" і попри те, що захід закритий, дозволив підійти близько до самого меморіалу, на якому викарбувані імена всіх загиблих, і спостерігати, як рідні з трепетом торкаються імен своїх близьких і вшановують їх хвилиною мовчання.

Із 298 загиблих 196 були громадянами Нідерландів. Голландці не діляться своїм болем. Вони воліють переживати його самі. І не хочуть, щоб особливо у день трагедії хтось бачив їхні сльози та запитував: як воно, жити без дітей, батьків чи онуків…

Однак Антон Котте готовий кричати на весь світ, аби його тільки почули, – і винні у смерті його сина, невістки та онука були покарані. “Є четверо обвинувачуваних, але ці люди – лише середина ланцюга. Є люди, які натиснули кнопку. У середині ланцюга – ті, хто доправив “Бук” до України. І є люди на верхівці – ті, хто ухвалив це рішення. Ті, хто виконував накази. А рішення ухвалювалося на верху. І я хочу сказати тим, хто це вирішив: леді ви чи джентльмени, я не знаю, візьміть на себе відповідальність за те, що ви накоїли. Якщо ви думаєте, що можете просто пройти повз це без жодної відповідальності, ви помиляєтесь. Я переконаний: коли буде суд, і в кінці він ухвалить обвинувальне рішення, – тоді весь світ побачить, що вони винні, й вони будуть засуджені”, – емоційно говорить Котте.

Під час своєї промови на цьому закритому заході прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте запевнив рідних, що правосуддя залишається головною метою. “Велика брехня і навмисне поширення фейків ніколи не переможуть беззаперечні факти. 17 липня 2014 року закарбувалося в нашій пам’яті як день, що забрав життя 298 ні в чому не винних пасажирів і членів екіпажу МН17. Багато людей втратили своїх рідних, друзів, колег... Вони загинули раптово. Через п’ять років ми вимовляємо їхні імена вголос. Вони не будуть забуті”, – звернувся до присутніх прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте.

Після офіційної частини ми з Антоном Котте їдемо в його рідний Ейндховен до військової авіабази. Він зупиняється біля монумента МН17. Для нього це особливе місце. Сповнене болю, жаху та відчаю. “Сюди прилетіли літаки з останками наших рідних, що їх чорні машини перевозили в інше місто на процес ідентифікації ”, – згадує Котте.

Символічно з-за меморіалу видніється справжній великий літак – і від того стає моторошно. Котте каже: історія цього пам’ятника – не менш вражаюча та трагічна. “298 каменів символізують жертв цієї трагедії. А ще – три пілоти. Також зверху куля, вона порожня, оскільки символізує втрату. Навколо неї браслет, який говорить, що ми ніколи не забудемо про них. Створив його 98-річний митець, і щойно він завершив роботу – помер. Не побачивши й офіційного відкриття”, – розповідає голландець.

З квітами, свічками та дитячими іграшками до монумента приїхали українці. Це жителі Ейндховена та представники посольства України у Нідерландах. Серед них – Сергій Бачинський. Вже 18 років чоловік із родиною живе у Нідерландах. Він добре знав сина Антона Котте. Вони разом працювали в одній компанії.

“Мій колега, якого я добре знав, він летів на цьому літаку відпочивати і, на жаль, більше я його не бачив. І тому з моєю сім’єю, з моїми двома дітьми й дружиною ми прийшли до цього монумента, щоб згадати всіх жертв цієї катастрофи”, – каже Бачинський.

Українці запалюють лампадки і кладуть до монумента квіти. Згодом із родиною приїздить син Котте. Стискаючи у руках соняшники, вони стоять поодаль. Вони не хочуть, щоб бачили їхній біль. Висловивши співчуття, українці їдуть, залишаючи родину з їхніми спогадами на самоті.

Ірина Драбок, Гаага