19 травня. Пам’ятні дати
День пам’яті жертв політичних репресій відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року, щорічно у третю неділю травня, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології.
Кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% українці). Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання (майже 3 мільйони українців), каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах.
Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинились сталінським режимом та його прибічниками в Україні у 30-х роках. Приміром, в Україні в 1937–1938 роках було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів.
Впродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.
Один із трагічних символів тієї доби є київська Биківня – у Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об’єкт спеціального призначення НКВС, де у кінці 30-х – в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. Однією з найкривавіших стала ніч у Києві 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВС було розстріляно 563 людини. Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл. На сьогодні вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання жертв сталінських репресій.
Традиційно, в День пам’яті жертв політичних репресій вищі особи держави покладають квіти до національного меморіального заповідника «Биківнянські могили». Покладання квітів до пам’ятних знаків відбувається також по всій країні, проходять жалобні віче і церемонії.
Події дня:
Цього дня у 1051 році у французькому Реймсі короновано дочку Ярослава Мудрого - Анну Ярославну. Анна, наймолодша дочка київського князя Ярослава Мудрого, коронувалась на французький престол як дружина короля Генріха I Капета. Вона прийняла латинство, і в другому хрещенні дістала ім’я Агнеси. Анна народилась близько 1030 року; її матір’ю була друга дружина Ярослава Мудрого - Інгігерда, дочка шведського короля Олафа Шетконунга. Анна виховувалась у Києві і отримала хорошу освіту. В 1048 році в пошуках дружини для короля Генріха I до Києва прибуло французьке посольство і навесні 1051 року через Краків, Прагу і Регенсбург майбутня королева прибула до Франції. Вінчання і коронація відбулись 19 травня 1051 року. У шлюбі Анна народила чотирьох дітей - Філіпа (1052), Емму (1055), Роберта (1055) та Гуго (1057). Ще за життя Генріха, восьмилітній Філіп I був проголошений королем. Після смерті чоловіка в 1060 році, Анна не була залучена до державних справ і оселилась у містечку Санліс під Парижем. Тут нею був заснований жіночий монастир і збудована церква. В 1062 році вона одружилася з графом Валуа-Креспі, але згодом шлюб був визнаний незаконним. В 1074 році Анна оселилась при дворі свого сина Філіпа, де була прийнята з почестями як королева-матір. Збереглися документи тих часів з її підписами – найдавнішими зразками українського письма. Дата і місце смерті Анни невідомі, а остання згадка про неї датується 1075 роком. Ймовірно, що саме цього року вона померла. За деякими даними, Анна Ярославна привезла у Францію так зване Реймське Євангеліє (написане кирилицею), на якому присягали під час коронації всі наступні французькі королі, щонайменше 30 з яких були її прямими нащадками. У французькому містечку Санліс, де жила донька князя Ярослава Мудрого, Паризька єпархія святого Володимира Великого Української Греко-католицької Церкви придбала храм при якому нині діє культурний центр Анни Ярославни. Церква в Санліс носить ім’я Бориса і Гліба, рідних дядьків Анни. На території Абатства Анні відкрито пам’ятник. Щороку у травні українська громада Франції святкує дні Анни Ярославни.
19 травня 1821 року була заснована одна з найстаріших обсерваторій Східної Європи Миколаївська морська обсерваторія (нині НДІ «Миколаївська астрономічна обсерваторія»). Обсерваторія заснована адміралом Олексієм Грейгом як морська обсерваторія з метою забезпечення Чорноморського флоту часом, картами та навчанням морських офіцерів астрономічним методам орієнтування. Місцем для будівництва обсерваторії була обрана вершина Спаського кургану - найвищий пагорб Миколаєва (52 м), автором проекту головного будинку став архітектор Чорноморського адміралтейства Федір Пунш, а першим директором закладу - Карл Кнорре. У 2007 році Миколаївська обсерваторія була включена до Попереднього списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО від України. На даний час в обсерваторії ведуться роботи в області динаміки тіл Сонячної системи, дослідження навколоземного простору, створення каталогів положень зірок, інформаційної підтримки астрономічних досліджень і астрономічного приладобудування, історії астрономії.
Ювілеї дня:
140 років від дня народження леді Ненсі Уїтчер Астор (1879-1964), відомого британського політика, віконтеси, першої жінки-члена Палати громад британського парламенту (1919–1945). Ненсі Астор не лише перша жінка-політик британського парламенту, вона – одна з найцікавіших, найколоритніших і разом з тим найсуперечливіших постатей британського політикуму. Її репутація була приблизно ж такою самою, як сьогодні у Дональда Трампа. Вона мала сильний характер, здебільшого різко висловлювалася з того чи іншого питання і була абсолютно безкомпромісною. Через це дехто порівнював її з Маргарет Тетчер. Чимало британців її не могли терпіти, але її виборці – мешканці округу Плімут – справно обирали Астор впродовж чверті сторіччя. Ненсі Астор – американка, аристократка, яка з 1905 року постійно мешкала в Британії. Засновник династії Асторів Джон Астор, був, за версією журналу Forbes, третім, після Джона Рокфеллера і Корнеліуса Вандербільта, американським багатієм усіх епох. Попри те, що вона була освіченою і надзвичайно багатою пані, вступаючи на шлях політики, їй довелося пережити чимало образливих і прикрих моментів. Щоправда, сама Ненсі з цього не надто переймалася, бо мала залізну витримку і гострий язик. У залі засідань їй виокремили найнезручніше і найвіддаленіше місце – аби до нього дістатися, першій жінці-депутату доводилося буквально перескакувати через ноги колег. Вінстон Черчілль якось сказав їй: «Ми сподівалися швидко позбутися вас. Коли ви увійшли в Палату громад, це було схоже на те, наче жінка зайшла до мене у ванну кімнату!» «Ви не настільки гожого виду, аби це вам загрожувало!» – парирувала вона. З Черчіллем вони були політичними противниками. Все життя леді Астор і сер Вінстон Черчілль дискутували на різні теми, сперечалися, іноді уїдливо одне над одним жартували. Чимало жартів Ненсі Астор стали класикою британського гумору. Щоправда, іноді її висловлювання викликали подив, інколи цілковите несприйняття, а то й обурення. Ось декілька прикладів. Після смерті одного з парламентських опонентів вона відкрито висловила радість. Її попросили вибачитись, але вона з викликом відповіла: «Я з Вірджинії. Ми стріляємо на враження!» Після захоплення Гітлером Чехословаччини Астор висловила думку, що сотні чеських біженців – це лише комуністи, отже притулку їм варто шукати у Сталіна, а не на Британських островах. Тоді, коли майже всі політики засуджували і не сприймали рабство, вона, на одній із зустрічей заявила, що в рабстві були позитивні моменти, адже переважна більшість темношкірих стала згодом християнами. Студентів-афроамериканців вона закликала бути так само слухняними, як були слухняними і покірними раби часів її дитинства. А ще, саме з її подачі в Observer (її чоловік був власником цього відомого видання) впродовж багатьох років на роботу не брали юдеїв, католиків і атеїстів. А коли молодший син Астор взяв шлюб з католичкою, то вона практично порвала з ним усі стосунки (сама Астор була ревною протестанткою). Ненсі Астор померла у віці 85 років, переживши майже всіх колишніх одновірців і ворогів. Новітньої політики вона не розуміла. Але в історію вона увійшла як людина, яка відкрила жінкам шлях у велику політику, а ще, як втілення британських рис характеру: затятості, екстравагантності та суто британського почуття гумору. Крім того, вона була чи не єдиною, хто наважився у вічі назвати Сталіна вбивцею.
50 років від дня народження Томаса Вінтерберга (1969), данського кінорежисера, співавтора (разом з Ларсом фон Трієром) кіноманіфесту «Догма 95». Поставив фільми: «Хлопчик, котрий йшов назад», «Найбільші герої», «Урочистість» (приз журі МКФ в Канні, 1998), «Все про любов», «Люба Венді». Лауреат почесної премії Європейської кіноакадемії (2008). Одна з найсильніших робіт Вінтерберга – «Полювання» (2012). Фільм був фаворитом 65-го Каннського кінофестивалю, а виконавець ролі вихователя дитячого садка Лукаса актор Медс Міккельсен за свою вражаючу гру отримав приз МКФ. «Золоту пальмову гілку» тоді теж цілком заслужено завоювала «Любов» Міхаеля Ханеке, але багато б хто віддав головний приз Канн саме Вінтербергу. Останній фільм данця – драма «Комуна» (2016).
Роковини смерті:
107 років з дня смерті Болеслава Пруса (справж. – Олександр Гловацький; 1847–1912), польського письменника. Автор романів: «Лялька», «Емансиповані жінки», історико-філософського роману «Фараон», а також фейлетонів, літературної критики і публіцистики. До того ж Прус був ще й чудовим новелістом. Розпочинав як письменник-гуморист в журналі «Муха». Робота в цьому виданні забезпечила письменникові сталий заробіток і принесла визнання. Згодом зосередився на публіцистичній діяльності в журналах «Громадянський опікун» і «Нива»; у 1875 Пруса запросили працювати в газету «Кур’єр варшавскі», де він упродовж 12 років (1887) пише щотижня фейлетони. Газетні статті та фейлетони Пруса, в яких підіймалися нагальні питання того часу, були надзвичайно популярні у Варшаві, вони читалися у найрізноманітніших верствах населення. Один із сучасників Пруса, письменник Маріан Гавалевич розповідає, що Пруса «знають усі, від салону до кухні, від письмового столу до верстату, від горища до підвалу… Були часи, коли важко було собі уявити Варшаву без «Кур’єра», а «Кур’єра» без Пруса». Ось одне з висловлювань письменника: «Свобода – це палиця на два кінці… Коли один кінець називається «свободою», інший – «свавіллям», тоді палиця з опори перетворюється в розбійничу палицю, якою більш багаті, більш спритні і привілейовані б’ють по спинам бідних і менш спритних» («Кур’єр Варшавскі», 1885, № 18).
