В Києві +32, а тим часом пінгвіни передають йому привіт з полюсу
Нарешті українські полярники добряче зігріються після довгої полярної зими. Вони повернулися із чергової зимової антарктичної експедиції, проведеної на вітчизняній станції “Академік Вернадський” саме тоді, коли Київ б’є температурні рекорди. Разом із зимувальниками повернулися й науковці, які прожили в Антарктиді місяць. Укрінформ поцікавився, над чим сьогодні працюють українські “хранителі холоду” та як проводять час на станції. А також, які плани мають на майбутнє, та коли в наступній арктичній експедиції нарешті з’явиться жінка...
“Академік Вернадський” досліджує: про що знає, та не скаже віслюковий пінгвін
Як відомо, українська полярна станція “Академік Вернадський” розташована біля Антарктичного півострова, на невеличкому острівці Галіндез. Спочатку вона називалася “Фарадей” і належала Великій Британії. У 1996 році її передали Україні за символічну ціну в один фунт. Відтоді українські експедиції працюють там впродовж усього року. Серед них переважно біологи, які досліджують місцеву фауну, геофізики, що вивчають електромагнітне оточення землі та іоносферу (верхня частина атмосфери — Ред.), гідрометеорологи, які щотри години передають на Велику землю метеорологічні дані з найпівденнішого континенту світу.
Зокрема, Віталій Смаголь, біолог-зимувальник 22-ої УАЕ, розповідає, як спостереження за життям пінгвінів в Антарктиці допомагають відстежувати глобальні зміни клімату.
“Усі наші дослідження підтверджують зміну і потепління клімату на планеті. По моїх "підопічних" - теплокровних хребетних тваринах - це також видно. У нашому регіоні Антарктики ще 50 років тому найпоширенішим видом пінгвіна був “холодолюбивий” пінгвін Аделі. Але протягом цього часу максимальна температура на льодовому континенті підвищилась на 4,5 градуси, а середня – на 3 градуси. Це значне підвищення, яке спричинило міграцію пінгвінів Аделі до більш південних широт, туди, де холодніше. А їх місце посів більш “теплолюбивий” вид - віслюковий пінгвін”, - розповідає Віталій Смаголь.
До речі, як стверджує український біолог, пінгвіни створили навколо “Вернадського” по суті чималу колонію. І вже навіть не реагують на полярників: “Під вікнами нашої станції зараз живуть близько 800 пар пінгвінів. І щороку ця колонія лише зростає. Вони безбоязно будують свої гнізда, годують пташенят поряд з нашими будівлями, “окуповуючи” навіть метеомайданчики та опори радіоантен”. Отже до “об’єктів” досліджень не потрібно далеко й ходити!
Науковець Інституту молекулярної біології та генетики Іван Парнікоза розповідає, що для багатьох Антарктида асоціюється з кригою, снігом та сильним морозом, але це не зовсім так. Насправді ж Антарктида тисячі років тому була зеленим континентом, неодноразово в своїй геологічній історії потрапляючи в полон льодовиків та звільняючись від них. “Є дві основних причини, чому необхідно вивчати рослинний світ Антарктики. Перше, що звертає на себе увагу світової наукової спільноти, це як антарктичні рослини виживали в умовах холоду, - каже Іван Парнікоза. - Ми вважаємо, що тутешня рослинність має унікальний ген, і якщо його виявити, то можна передати його нашим українським культурам, наприклад, зерновим. І збирати по кілька врожаїв за рік”.
“Академік Вернадський” розважається: ритуали понад усе
Життя на полярній станції - це не лише робота. Через сильні шторми або полярну ніч дослідники не завжди можуть займатись своїм безпосередніми професійними обов’язками. Тому дозвілля тут займає суттєву частину часу - спортзал, гра у футбол, настільні ігри, бібліотека і кінозал — усе, як в Україні.
Але не без кумедних полярних традицій.
Наприклад, щосуботи чоловіки, позбавлені жіночого товариства, готують собі святковий обід обов’язково з келихом вина. До нього полярні джентльмени чепуряться, вдягають краватки та пародіюють манери аристократів. Хто перший засміявся — той отримує позачерговий полярний наряд.
А найбільше полярники полюбляють святкування антарктичного Нового року, так званий Мідвінтер, який відзначають тут 22 червня - коли в цих краях найкоротший день і найдовша ніч (день літнього сонцестояння, якщо по-нашому). Обов’язковим — за будь-якої погоди! — ритуалом цього святкового дня є зимове купання всіх жителів антарктичної станції у прибережній акваторії, де температура води у ці дні становить мінус 1-2 градуси за Цельсієм. Причому купаються у Мідвінтер усі в традиційній “уніформі” - труси та... краватка. В цей день керівник станції особисто готує для кожного сніданок на його замовлення.
Звісно, Мідвінтер — не єдине свято, яке відзначають наші полярники під час тривалої річної зимівлі. Святкують вони і День Незалежності, і Різдво, і Великдень, і дні народження кожного з зимувальників. І як прийнято в Україні — з відповідним святковим застіллям.
Кухар-полярник Богдан Паламарчук - дебютант полярної зими - каже, що особливих харчових вподобань в його колег нема. Найпопулярніша їжа — борщ. Попри те, він намагається щоразу урізноманітнювати меню: “Це моя перша арктична експедиція. Трохи хвилювався, та набрав з собою дуже багато кулінарної літератури. Хоча вона мені майже не знадобилася. Адже продуктів виявилося достатньо для кулінарної фантазії. Утім, найбільше хлопцям смакував усе ж таки наш рідний борщ”.
“Академік Вернадський” будує плани на майбутнє: геть сексизм!
За словами директора Національного антарктичного наукового Центру України (НАНЦ) Євгена Дикого, плани на найближчий рік прості і складні одночасно. По-перше, це обзавестися експедиційним судном льодового класу, щоб вільно курсувати, зокрема, протокою Дрейка (вважається найбільш проблемно. ділянкою, адже початок квітня у таких південних широтах - це вже сувора антарктична осінь, - ред). По-друге, налаштувати необмежений інтернет. І, по-третє, повернути нарешті жінок в Антарктику! Так-так, ви все почули правильно. Пан Євген стверджує, що практика залучення до наукової роботи на станції жінок прекрасно себе зарекомендувала. І він не підтримує існуючих неформальних установок – не брати їх на станцію. За останні десятиліття навколо цієї заборони “виросла” купа сексистських міфів, на кшалт, жінки не справляться з технікою, фізичними чи моральними навантаженнями й таке інше.
Дикий: “Позиція не брати жінок - це пережиток радянської політики, бо жінок немає тільки на російських станціях та на нашій. Недопуск жінок на українську антарктичну станцію – неподобство, нечуване у XXI столітті! Це особливо образливо, враховуючи успішну участь жінок у найперших, найбільш героїчних українських експедиціях у 1990-ті роки. Віднедавна українська станція відкрита для всіх, незалежно від статі. Можу навіть назвати одне прізвище — це біолог Оксана Савенко, яка працювала в цьогорічному сезонному загоні науковців, і тепер подаватиме заявку на роботу на повний рік”.
Стосовно Інтернету на “Вернадському” директор НАНЦ запевняє, що найближчим часом це питання вирішиться. Монтаж власної приймаючої “тарілки” та перехід до типу супутникового зв’язку V-SAT значно розширить технічні можливості місії - дозволить вести відеостріми, трансляцію вебкамер на станції тощо.
Дикий: “Зараз ведемо переговори з провайдерами, вже знаємо, які супутники покривають нашу станцію в Антарктиці, щоб забезпечити на ній безперебійний Інтернет-зв'язок. Очікуємо, що потужний канал зв’язку з’явиться вже наприкінці цього року. Зимувальники зможуть користуватись Інтернетом необмежено - переглядати сайти, мати власну пошту, блог. Що загалом підвищить ефективність їхньої наукової роботи”.
Що стосується фінансів, то їх, на жаль, як завжди не вистачає.
Дикий: “Цьогоріч на експедицію виділили 2 млн євро (72 млн грн за нинішнім курсом — Ред.). За масштабами західних колег це взагалі навіть не кіт наплакав! Наприклад, аналогічний французький інститут має річний бюджет 280 млн євро — більше, ніж уся українська наука у 2018 році (200 млн), тобто ми отримали 1% цієї суми. І це вже непогано, адже у кризові роки, через стрибки валютного курсу, ситуація із фінансуванням взагалі була катастрофічною. І тому щороку ми до останнього не знаємо, на які суми можемо розраховувати. Тепер стосовно флоту. Свого часу антарктична станція дісталася Україні тільки через те, що ми володіли на той час потужним науково-дослідним флотом із 36 суден. Але згодом увесь його або розікрали, або пустили на металобрухт. Чи є шанси його відновити? Скажу чесно, придбати судно — це дуже дороге задоволення. Але є крихітний шанс придбати за символічну суму у морських країн якесь списане судно, яке б з хорошим ремонтом послужило б нам іще зо 10-20 років. Тому що без спеціального судна у нашому розпорядженні ми можемо поки що повноцінно вивчати лише атмосферу та антарктичний суходіл”.
Мирослав Ліскович, Київ
Фото: Юлія Овсянникова, Укрінформ
