30 жовтня. Пам’ятні дати

30 жовтня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні виповнюється 135 років від дня народження Михайла Бойчука, видатного українського живописця-монументаліста і педагога, одного з основоположників українського монументального мистецтва.

З іменем Михайла Бойчука пов’язане виникнення творчого об’єднання художників-монументалістів так званих «бойчукістів». Саме завдяки ним українське монументальне мистецтво 20–30-х років ХХ ст. стало широко відоме у світі, про що свідчать численні виставки, у яких брали участь послідовники й учні Михайла Бойчука, велика кількість публікацій, присвячена бойчукізму як мистецькому явищу. Народився Михайло Бойчук (1882-1937) на Тернопільщині. Ще у своєму селі почав займатися малюванням. Місцевий вчитель, помітивши здібності юнака, дав оголошення про нього в газеті, на яку відгукнувся художник Юліан Панькевич і допоміг Михайлові переїхати до Львова, де він знайомиться з церковним мистецтвом – іконописом та книжковою мініатюрою. Вже тоді майбутній художник виявив зацікавлення візантійськими витоками українського християнського мистецтва. У Львові Бойчук починає самостійно працювати, отримує допомогу від Наукового товариства ім. Шевченка. Окрім того, навчався у Віденській, Краківській і Мюнхенській академіях мистецтв. У 1908–1911 рр. вдосконалював майстерність у Парижі. Наприкінці 1910-х років Михайло Бойчук очолює групу молодих художників під назвою «Renovation Byzantine», що мала на меті відродження візантійського мистецтва на українському грунті. Повернувшись до Львова, Бойчук починає працювати у заснованому Андреєм Шептицьким Національному музеї. Там Бойчук реставрує старі ікони, удосконалює свою майстерність живописця, створює школу ідейних послідовників, розписує каплицю Дяківської бурси у Львові, церкву монастиря отців Василіян села Словіта, створює композицію «Тайна вечеря», ікону «Покрова Богородиці», в якій зобразив свого покровителя митрополита Андрея Шептицького. У 1917 році Михайло Бойчук стає одним з професорів-основоположників Української академії мистецтв. Під його керівництвом бойчукістами виконані розписи Луцьких казарм у Києві (1919), санаторію ім. ВУЦВК в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933–1935). З листопада 1926 року до травня 1927 Бойчук разом із дружиною Софією Налепинською-Бойчук, учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром мали творчу подорож до Німецької держави, Французької республіки, Королівства Італія. Згодом ця поїздка і стала однією з формальних підстав для їхнього арешту та звинувачення у «шпигунстві» й участі в «контрреволюційній організації». 25 листопада 1936 року Михайла Бойчука заарештували, а 13 липня 1937 в Києві разом з його учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли. Така ж доля спіткала й багатьох інших учнів Михайла Бойчука.

Ювілеї дня:

156 років від дня народження Емілія Антуана Бурделя (1861–1929), французького скульптора. Працював у майстерні Огюста Родена. Був одним із провідних монументалістів свого часу. Улюбленим матеріалом скульптора була бронза. Серед визначних творів: «Пам’ятник полеглим» у Монтобані, пам’ятник А. Міцкевичу в Парижі. Бурдель вклонявся перед талантом свого великого попередника Родена, але в основі його мистецтва знаходились зовсім інші ідеали. Бурдель прагнув до строгої архітектонічності форм. Образи героїв його скульптури стримані, інколи суворі. Зразками йому слугували твори грецької античності – ясної гармонічної класики і скупої, трохи важкуватої архаїки. Скульптури Бурделя сповнені урочистої патетики і величності, його художня мова лаконічна і виразна. Він був не лише автором монументів, але й одним із найвідоміших портретистів; прикрашав рельєфами громадські будівлі (Театр Єлисейських полів у Парижі), а ще – блискучим рисувальником, знавцем мистецтва, педагогом.

130 років від дня народження Луки Мишуги (1887-1955), українського громадсько-політичного діяча, журналіста. Племінник Олександра Мишуги (видатний український оперний співак, педагог, меценат). У 1911 році закінчив юридичний факультет Віденського університету. На початку 1914 Мишуга брав участь у формуванні Легіону Українських Січових Стрільців. В період Директорії УНР служив у штабі Головного Отамана у Кам’янці-Подільському. З грудня 1919 перебував на дипломатичній службі у Відні. Входив до складу делегації ЗУНР, яка безуспішно робила спроби протидіяти укладенню Ризького мирного договору. З 1921 року Мишуга був представником уряду ЗУНР у США. Намагався організувати серед української еміграції позику для національної оборони. В 1920–1940 рр. був одним з співзасновників політичних організацій американських  українців – Об’єднання Українських Організацій в Америці (заснована у жовтні 1922) та Українського Конгресового Комітету (1940). В 1953–1955 рр. очолював Об’єднаний Українсько-Американський Комітет. У 1933–1955 рр. працював головним редактором газети «Свобода». Виступив одним з ініціаторів створення англомовної «Енциклопедії Українознавства». Автор численних розвідок і статей на суспільно-політичну тематику.

106 років від дня народження Григорія Крука (1911-1988), українського скульптора. Народився Григорій Крук у бідній сім’ї гончара. Закінчив Станіславську деревообробну та Львівську мистецько-промислову школи. За підтримки митрополита Андрея Шептицького вступив до Краківської академії мистецтв, де був учасником українського мистецького угруповання «Зарево». Потім став студентом Берлінської академії мистецтв (тут вже йому допомагав Богдан Лепкий). З 1945 року мешкав у Мюнхені, викладав в академії мистецтв. Створив понад 300 скульптурних робіт і тисячі малюнків. Твори митця виставлялися в різних містах світу: Парижі, Відні, Лондоні, Нью-Йорку, Торонто, Единбурзі, Пекіні. Скульптури Крука зберігаються у фондах Національного музею в Парижі, Британського музею в Лондоні. Найбільшу скульптурну спадщину мистця зберігають Український вільний університет у Мюнхені та Бібліотека й Архів ім. Шевченка у Лондоні, створені Союзом українців у Великій Британії. Ім’я Григорія Крука впродовж багатьох років замовчувалось і стало відомим в Україні лише за часів незалежності. Палким шанувальником творчості Григорія Крука був Олег Лишега. Разом з львівською режисеркою Дарією Ткач він зняв документальний фільм, присвячений скульптору.

80 років від дня народження Клода Лелуша (1937), французького кінорежисера, продюсера. За свою 50-річну кар’єру зняв понад 30 фільмів, але найвідомішим у його творчому доробку є «Чоловік і жінка» (1966) з Жаном-Луї Трентіньяном і Анук Еме в головних ролях та музикою Франсіса Лея. Відтоді тема стосунків між чоловіком і жінкою, кохання та розставання стала провідною в його кінематографічній творчості. Написав і видав автобіографічну книгу «Улюбленець долі». Кінокритики люблять покритикувати Лелуша – звичайно, його фільми не претендують на бергманівську глибину, але у нього є віддані глядачі-шанувальники, котрі горою стоять за свого кумира.

Роковини смерті:

61 рік з дня смерті Володимира Петровича Філатова (1875-1956), українського офтальмолога і хірурга, засновника школи вітчизняних офтальмологів. Протягом 20 років (1936-1956) очолював Одеський Інститут офтальмології (тепер науково-дослідний інститут Очних хвороб і тканинної терапії ім. Філатова), який упродовж багатьох десятиліть був провідним офтальмологічним центром Східної Європи. Свою наукову діяльність Філатов розпочинав у клініці очних хвороб Одеського університету. Саме там, вперше у світі, 6 травня 1931 року, він використав рогівку трупного ока, збереженого в умовах зниженої температури, під час операції пересадки і цим вирішив проблему матеріалу для кератопластики. Він розробив засіб консервації рогівки у вологій камері при температурі +4°С. Вирішення проблеми донорської рогівки поклало початок широкому впровадженню кератопластики у практику та принесло Володимиру Петровичу величезну популярність. Звідусіль хворі з більмами потяглись в Одесу – до Філатова. У 1931–1932 роках учений створив при Одеській очній клініці першу в СРСР станцію очної швидкої допомоги та глаукомний диспансер. Ім’я академіка Філатова знали в усьому світі. За своє довге життя він прооперував тисячі пацієнтів, повернувши їм разом із зором радість життя. Девізом ученого, так само як і інституту, були слова: «Кожна людина повинна бачити сонце!» А ще ніколи не казав, навіть найважчому хворому, «ні». Завжди вселяв надію. В Одесу натомість летіли листи подяки і, не зважаючи на те, що інколи адреса була вказана, м’яко кажучи, не надто точно («Чорне море – Філатову», «Одеса. Головному фельдшеру по очах», «Інститут, де очі роблять», або такий: «Поверх над морем. Гению глазной науки») – вони завжди знаходили адресата. У лютому 1931 року вчений був арештований органами ОДПУ і провів декілька місяців у в’язниці. Його, як і багатьох інших, звинувачували у контрреволюційній діяльності, але незабаром відпустили. Академік Філатов прожив 81 рік, але на відміну від наукового, фахового, його приватне життя було не надто вдалим. В сім’ї славетного вченого не було ні миру, ні злагоди. Розраду він знаходив у заняттях поезією і живописом. До останніх своїх днів писав вірші, малював. Був віруючим, листувався з архієпископом і хірургом Лукою Войно-Ясенецьким (вони були майже ровесниками, до того ж Філатов прихистив молодшого сина опального архієпископа, давши тому роботу у клініці). 

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-