29 вересня. Пам’ятні дати
29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом – ще близько 17 тисяч осіб. Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинуло чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 чоловік. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею. Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру полягло понад 100 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів. За радянських часів про страшну подію воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який саме цього дня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів». Бабин Яр поряд із Освенцімом став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії. Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні й є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів – вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.
Сьогодні ввечері в іудеїв світу розпочинається й триватиме до ночі 30 вересня одне з найвідповідальніших свят року – Йом Кіпур, або День спокутування, Судний день. Це свято є наступним після Рош-га-Шани – єврейського нового року, що відзначався 10 днів тому. Згідно з повір’ям, цього дня Господь судить людину за її минулорічні вчинки і виносить вирок на рік прийдешній. Духовна сутність Йом Кіпур полягає в очищенні душі, покаянні й прощенні. Власне, саме слово «покаяння» («тшува») має й ще більш широкий смисл – «повернення». Це шлях назад, до Бога, шлях самоаналізу та пошуку Воріт покаяння. В Талмуді є промовистий епізод про царя Менаше – ідолопоклонника, одного з найгірших царів Юдеї за всю її історію. Коли ангели закрили для нього всі Ворота покаяння, то Всевишній створив для нього нові. Тобто, шанс існує завжди, просто необхідно ним скористатися. Протягом доби Йом Кіпур віруючим, так само як і в Шаббат, суворо забороняється працювати, вмиватися, носити шкіряне взуття, пити та їсти. Послабити піст дозволяється лише вагітним жінкам і важко хворим. Напередодні Йом Кіпура віруючі просять пробачення у близьких та знайомих не тільки за лихі вчинки, але й за слова, адже якщо тобі не пробачили люди, то не пробачить і Бог. Також існує дуже давній звичай приносити жертву: чоловікам – півня, жінкам – курку (нині їх все частіше замінюють гроші), яких крутять над головою, примовляючи: «Нехай це буде моєю покутою». Потім птицю ріжуть і віддають бідним. Смисл цього обряду (він називається капарот) у тому, що і людину за її гріхи могла б очікувати сумна доля нещасної птиці. Ввечері віруючі запалюють спеціальну поминальну свічку, яка горить протягом доби – її називають «свічкою життя». Обов’язковим у цей день є відвідування синагоги. Молитви Йом Кіпур просякнуті проханнями про прощення і спокутування гріхів як однієї окремої людини, так і всього єврейського народу. До речі, колись давно, саме на Йом Кіпур стародавні юдеї всі свої гріхи символічно перекладали на цапа, а потім відпускали його в пустелю. Саме звідти походить вислів «козел відпущення» (він же «офірний цап» («офіра» - жертва), або «цап-відбувайло»). Після завершення Йом Кіпуру сідають до святкового столу. Приступаючи до трапези, хліб вмочують не в сіль, а в мед. Згідно з Торою, священним текстом юдеїв, у цей час з небес лунають слова: «Іди, їж у радості хліб твій і пий з веселим серцем вино твоє, адже стали бажані справи твої Богу!»
Ювілеї дня:
470 років від дня народження Мігеля де Сервантеса (Сервантес Сааведра; 1547-1616), іспанського письменника, автора одного з найвизначніших творів світової літератури – роману «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» (1605). Перший переклад «Дон Кіхота» з’явився 1612 року – роман переклали англійською мовою. Чотири роки по тому книжку видали французькою, з якої почали перекладати майже всіма європейськими мовами. Після Біблії «Дон Кіхот» став найчастіше публікованою у світі книжкою. Українською славетний роман уперше почав перекладати Іван Франко. Він переповів для дітей віршами першу частину книги. У Львові вона витримала чотири видання. Після цього побачила світ скорочена прозова версія «Високодумний лицар Дон Кіхот із Манчі», виданий 1924 року у Львові Антіном Лотоцьким. А через 3 роки у Харкові скорочений переклад з іспанської «Вигадливий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» зробив Микола Іванов. Повний переклад українською з мови оригіналу з’явився лише у 1950-х. Здійснив його український перекладач Микола Лукаш.
Цього дня народився Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934), український історик, організатор науки, політичний і державний діяч, автор понад 2 тис. наукових праць, зокрема й фундаментальної «Історії України-Руси». Внесок Грушевського у розбудову української державності та в історичну науку – величезний. Він був однією з центральних постатей політичного життя України початку ХХ століття; одним із тих, хто стояв біля витоків нової незалежної Української Народної Республіки, її стрімкого народження, короткочасного існування та трагічної загибелі. Так само трагічною можна назвати й долю самого Грушевського, чиє життя було значною мірою понівечене тогочасними подіями – кривавими політичними переворотами, приходом до влади більшовиків та встановленням радянської влади. Видатний учений, геніальний науковець, чиє життя було присвячене вивченню історії, зрештою, сам виявився однією з її жертв. Народився Михайло Грушевський у м. Холмі (нині Хелм, Польща). Після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету розпочав наукову діяльність. Отримавши 1894 року ступінь магістра, очолив кафедру історії Східної Європи Львівського університету, якою керував до 1914 року. На Галичині розпочалася й політична діяльність Михайла Грушевського, де він був одним із засновників Національно-демократичної партії. Як загальновизнаний лідер українства 1908 року очолив Товариство українських поступовців, що об’єднувало тоді більшість українських партій та національно-громадських організацій. Був арештований, перебував на засланні у Сибіру. Волю йому принесла Лютнева революція у Петрограді 1917 року. У 1917-1918 роках очолював Центральну Раду УНР. Після ліквідації УНР і встановлення Гетьманату перебував у підпіллі. З приходом більшовиків мусив виїхати за кордон. Мешкав у Празі, Женеві, Відні. Де б не був – всюди займався українськими справами. У Відні заснував Український соціологічний інститут – першу наукову установу в еміграції. Але на чужині було надзвичайно важко, тому на початку 1924 року Грушевський разом з родиною повернувся до Києва. Більшовики гарантували вченому імунітет від політичних переслідувань, але висунули одну умову: колишній очільник Центральної Ради не братиме участі в політиці й займатиметься виключно наукою. То був короткий проміжок ілюзії української свободи – начебто відродження української мови, науки, культури, але це була свобода з зашморгом на шиї, адже другий кінець мотузки знаходився у міцній руці «кремлівського горця». Досить швидко оптимістичні ілюзії розвіялися, і майже вся українська інтелігенція постала перед обличчям страшної незворотності – шлях назад, на Захід – закритий, а попереду – або тюрма, або куля. Після приїзду Грушевський одразу ж взявся до справ: відновив діяльність історичної секції колишнього Українського наукового товариства, очолив Археографічну комісію, досліджував історію української літератури. У 1929 році його обрали дійсним членом АН СРСР, утім, над головою вченого вже згущалися хмари. У березні 1931 року його відкрито звинуватили в українському буржуазному націоналізмі й керівництві підпільною антирадянською організацією. Вченого вислали, щоправда, не в Сибір, а до Москви. Створені ним наукові установи було ліквідовано, співробітників та учнів здебільшого заарештовано і репресовано. Через деякий час науковця начебто випустили, але продовжували стежити. Це була пастка. Помер він несподівано на 68 році життя під час лікування у Кисловодську. Зовсім скоро його ім’я на десятиліття було викреслено з вітчизняної науки та історії, а чимала спадщина, як наукова, так і літературна – була заборонена. Справу на Михайла Грушевського чекісти закрили лише через чотири роки після смерті вченого.
Сьогодні святкує свій день народження Андрій Шевченко (1976), український футболіст, головний тренер Національної збірної України з футболу. Виступав за київське «Динамо», італійський «Мілан» та лондонський «Челсі». У 2003 році Шевченко став першим українцем, який виграв Лігу чемпіонів. Володар «Золотого м'яча» 2004 року. Один з найрезультативніших бомбардирів єврокубкових турнірів за всі сезони. Найкращий бомбардир національної збірної України в історії. Тричі ставав найкращим бомбардиром Ліги чемпіонів, двічі - чемпіонату Італії. Родом Андрій Шевченко з Київщини. Дитинство і юність минули на київській Оболоні. У футбол грає з 9 років. Перша поява Андрія Шевченка у дорослому футболі відбулася в сезоні 1992-1993 років. Тоді, з 12 забитими голами він став кращим бомбардиром першолігової команди «Динамо-2». Дебют Шевченка в основному складі «Динамо» відбувся 8 листопада 1994 року (гра з «Шахтарем» у Донецьку). Свій перший гол за «Динамо» він забив у матчі проти «Дніпра». Перший гол у єврокубках «Шева» забив у ворота мюнхенської «Баварії» в програному матчі (1:4), коли йому було лише 18 років.
