Сергій Гайдай, голова Луганської ОДА
Мене шокує рівень нерозуміння багатьма політиками ситуації в регіоні
29.04.2021 21:54

Сергій Гайдай, голова Луганської ОДА та військово-цивільної адміністрації, рідко буває у Києві. Довга дорога і багато роботи на місці. Приїжджаючи на день-два до столиці, зустрічається з усіма, хто, на його переконання, може сприяти розвитку області, і відразу – назад. Ми перетнулися у розпал локдауну, на майданчику вуличного кавового кіоску поблизу залізничного вокзалу. Поки записували інтерв'ю, до імпровізованого офісу Гайдая під'їхали кілька людей, чекаючи розмови.

Керівник Луганщини нарікає, що у Києві не всі усвідомлюють стратегічну важливість для держави східного регіону. Підкреслює байдужість багатьох політиків. Розповідає, що його опонентами виявилися ті, хто, за ідеєю, мали стати союзниками – деякі народні депутати від області. В результаті доводиться "пробивати" навіть очевидні питання.

Втім, попри це, він готовий будувати на Луганщині вітрину нової успішної України. У його розумінні, це – нормальні дороги, енергозберігаюча інфраструктура, якісні сервісні послуги, умови для підприємництва, висококласна лікарня…

Гайдай впевнений, що ці магніти подіють на українців з іншого боку лінії розмежування, які втомилися від тягот окупації. Каже, що вже за рік зміни стануть незворотними. А за два-три роки його команда відновить необхідний рівень критичної інфраструктури в області, щоб ставити більш амбітні завдання. А до питання, чи є у нього ці три роки на посаді, пропонує повернутися наприкінці 2021-го...

- Наскільки адекватно сприймає український політикум цінність і важливість Луганської області для держави? Чи є відчуття певної її недооцінки з точки зору військових ризиків і того, що це - вітрина України для громадян, які перебувають з того боку розділової лінії?

- Це відчуття присутнє постійно. Воно з'явилося задовго до 2014 року, коли РФ прийшла в Україну з війною. Луганщина десятиліттями перебувала поза фокусом центральної влади. Перебуваючи на периферії уваги, вона залишалася критично недофінансованою в порівнянні з будь-якою іншою територією. І під час економічного зростання в середині 2000-х, і в кризові часи область отримувала з центрального бюджету найменше фінансування. Явне нехтування зверху формувало на місцях критичний рівень соціальної депресії.

- Чим це пояснити: цілеспрямованою політикою чи слабкістю обласних еліт, які завжди вважалися молодшими партнерами донецьких товаришів?

- Допускаю, що всіх влаштовувала ситуація, за якої жителі Луганщини були бідними і покірними. В області залишилося лише кілька успішних великих підприємств. Тут найнижчий по країні рівень розвитку середнього та малого бізнесу. Безвихідь заганяла людей у "копанки" і на іншу некваліфіковану, небезпечну зайнятість. Соціальна депресія не дозволяла їм замислюватися про те, чому потенційно успішна територія є відсталою, а більшість її жителів бідують.

Можливо, саме це пригнічене становище сформувало цинічний консенсус центральних і регіональних еліт. Одні знімали з себе відповідальність за розвиток регіону, а інші – отримували повноту влади, якою розпоряджалися через призму своїх специфічних уявлень про неї.

Я щодня спілкуюся з людьми і не чув ще доброго слова про керівників, які очолювали область до початку війни. Критичний рівень зносу інфраструктури підтверджує, що в регіоні не було лідера, який би системно розвивав ввірену йому територію. Область відстала від інших в Україні на десятиліття... В результаті наша команда сьогодні займається відновленням і будівництвом доріг, шкіл, дитсадків, медичних амбулаторій... Потрібно створити необхідний рівень критичної інфраструктури, щоб ставити більш амбітні цілі.

- Наскільки змінилася ситуація з фінансуванням Луганщини з початком війни, коли область стала прифронтовою?

- В умовах війни, руйнувань і третини окупованої території наш бюджет минулого року опинився на другому місці з кінця серед усіх областей (близько 618 млн гривень). Цих фінансів критично мало, щоб забезпечити потреби прифронтового регіону, який прийняв сотні тисяч тимчасово переселених осіб. Область отримала друге за обсягом фінансування по лінії ДФРР. Більше - лише у Донецької.

- Хто ваші союзники на центральному рівні?

- Їх досить багато. Насамперед це президент, керівники його Офісу, віцепрем'єр Резніков, низка міністрів. Вони допомагають у виділенні фінансування та просуванні проєктів. Президент приїжджав до області 19 разів. Жоден інший глава держави так активно не цікавився розвитком регіону. Це були як візити, пов'язані з ескалацією воєнної ситуації, так і робочі поїздки, в тому числі за участю європейських політиків і представників дипкорпусу. Сьогодні вже не можна сказати, що ми обділені увагою перших осіб держави.

- Наскільки готовий всеукраїнський політикум йти назустріч інтересам Луганської області з огляду на її стратегічну важливість для держави? Адже це передбачає перерозподіл загального ресурсу на користь іншого регіону. А його можна передати "своєму", і при цьому набрати електоральні бали…

- У масі політики до цього не готові. Небагато народних депутатів цікавляться прифронтовим регіоном, акцентуючи увагу на його важливості і пропонуючи допомогу у просуванні наших ініціатив. Серед них - представники різних фракцій.

Я рідко буваю у Києві. Але щоразу мене шокує рівень нерозуміння ситуації в регіоні багатьма політиками. Витрачаю багато часу, переконуючи їх, що на лінії фронту ми боремося за Україну, а не за Луганщину. А у відповідь чую питання, від яких волосся дибки стає. З недавніх: "У вас там ще воюють?.." Люди втомлюються, закриваються в свої черепашки, відмовляються сприймати реальність.

- Цей стан можна назвати внутрішнім сепаратизмом. Він є не менш небезпечним, ніж той, з якого почалася війна. Люди готові відмовитися від спільних цінностей, акцентуючи увагу на особистому…

- Це так. Причому такі настрої проростають у підготовленому середовищі. Десятки років кремлівська пропаганда і регіональні проросійські політики переконували місцеве населення, як добре живеться в РФ, які там круті збройні сили і спецслужби... Згадайте ці нескінченні серіали про ментів, бандитів і ефесбешників…

Отруєння пропагандою - одна з причин низької соціальної активності в регіоні. Я рідко зустрічаю агресивні прояви сепаратизму. Але майже щодня бачу діячів, які таврують «зраду» у кожному нерівно покладеному бордюрі або непофарбованому відбійнику. Тих, хто не опускає руки і готовий вести за собою, – менше. Я ставлю на них. Вони заряджені ідеєю, а значить-здатні переломити ситуацію і переконати суспільство по-іншому розглядати національні інтереси своєї держави.

- Ви сказали, що більшість депутатів Верховної Ради є безініціативними у питаннях розвитку Луганської області. А чи є у вас відверті опоненти?

- Відвертих - не бачу. Більшість парламентаріїв демонструють відстороненість, у гіршому випадку – байдужість. Є, правда, група народних депутатів від Луганщини з певними політико-економічними інтересами в регіоні. Як на мене, їхнє бачення ситуації часто є неспівзвучним з очікуваннями людей і викликами, які вирішує керівництво області. Але це їхній політичний вибір і відповідальність перед виборцями.

- Наскільки сильно опір і байдужість політиків гальмують розвиток області?

- Вони не зможуть зупинити стратегічний розвиток регіону. А на підтримку багатьох з них вже не розраховуємо. Остаточно у цьому переконалися, коли долали наслідки двох страшних пожеж. Народні депутати від області не запропонували допомогу, навіть не зателефонували, знаючи, що тут гинуть люди, а можливості регіону зупинити стихію – обмежені. Ми не могли скористатися пожежною авіацією, оскільки окупанти не надали режим мирного неба. Не хотіли ризикувати життями льотчиків.

- Умовна парламентська група Сергія Шахова, яка представляє Луганщину, ініціювала створення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування фактів пожеж. Звідти вас звинуватили у саботуванні розслідування…

- Мені складно погодитися з їхньою інтерпретацією тих трагічних подій. Жодного з цих депутатів не було в області під час пожежі, коли гостро потребували будь-якої допомоги у подоланні вогняної стихії. Вони активізувалися пізніше. І це наштовхує на думку, що їхня мета – не сприяння погорільцям і регіону. Як на мене, ці депутати намагаються використовувати трагедію для отримання політичних дивідендів. Піар на пожежі вважаю неприпустимим.

- Ви заявляли, що минулого року в області відремонтували рекордну кількість доріг. Які ще реалізовуються ключові інфраструктурні проєкти?

- Справді, у 2020-му в області відновили більше доріг, ніж за попередні шість років. Працюємо над важливим транспортним проєктом – Старобільським трикутником, який поєднує три ключових міста. Загалом цього року плануємо розпочати, а наступного – завершити ремонт основних магістралей області. Далі візьмемося за другорядні напрями.

Дороги - найважливіше завдання. Через їхню низьку якість щороку втрачаємо тільки на митних послугах до 500 млн гривень. Це практично ще один дорожній фонд, який наші перевізники залишають у Харківській та Донецькій областях. Наша мета - зберегти ці кошти для регіону.

Розробляємо програму ремонту мостів, оскільки 80% з них у критичному стані. Збираємося цього року запустити тролейбусну лінію між Сєвєродонецьком та Лисичанськом. Далі продовжимо її до Рубіжного.

Важливо забезпечити в області повноцінне залізничне сполучення. Не можна допустити, щоб нові дороги розбивалися фурами з зерном. Побудувавши залізничну колію, яка з'єднує східну частину області із загальноукраїнською мережею доріг, створимо економічно вигідний маршрут для транспортування сільськогосподарської продукції. Так забезпечимо аграріям конкурентну логістику і збережемо дороги.

За допомогою міжнародних партнерів запустили і будемо нарощувати програму мобільних центрів адміністративних послуг. Обладнані автомобілі вже виїжджають у віддалені райони, надаючи до 80 видів послуг. Запустимо проєкт надання інтернету у сільській місцевості.

Через місяць завершимо ремонт шлюзу у Старобільську. Це важливий для людей проєкт. Річка міліє і людям не вистачає води не тільки на зрошення, а й просто для пляжного відпочинку.

- Знаю, що пілотним проєктом у водному господарстві стане модернізація Попаснянського водоканалу…

- Вже отримали позитивну відповідь від французьких партнерів про виділення 70 млн євро. Проєкт обґрунтований економічно та екологічно. Продовжимо модернізувати інфраструктуру життєзабезпечення. Головні маркери - енергозбереження та ефективність. Інженерні комунікації в області проєктувалися для індустріального регіону і були розраховані на споживання промислових підприємств. Більшість заводів давно закриті. Але воду досі качають гігантські компресори по величезних трубах. Такого марнотратства не витримає жодна економічна модель.

- Як просувається будівництво багатопрофільної лікарні у Сєвєродонецьку?

- Це ключовий проєкт. Адже з 2014-го область фактично живе без центральної лікарні. Вже підписаний меморандум з австрійцями і угода з Дойчебанком на 168 млн євро. Залишилося вирішити з Мінфіном питання держгарантій. Якщо у 2021-му узгодимо, то через два роки в області буде класна сучасна лікарня з новітнім європейським обладнанням.

Бачу її одним з головних регіональних магнітів. У сучасній лікарні захочуть працювати лікарі з інших регіонів. Хоча б для отримання практики. А за цей час підтягнемо наших інтернів. Лікарня - це близько двох тисяч осіб обслуговуючого персоналу. Всі вони - потенційні клієнти ринку житла, послуг і товарів.

Сєвєродонецьк має стати міжрегіональним центром сучасної медицини. Наприклад, ми закладаємо тут сучасне онкологічне відділення. Тільки на цих послугах для залучених з інших регіонів пацієнтів лікарня забезпечить собівартість свого утримання. І тоді державні інвестиції стануть окупними.

Нова лікарня - це політичний символ змін для наших громадян з іншого боку лінії розмежування. Вони бачитимуть, що життя на контрольованій території змінюється на краще. Тоді як там – ріжуть на метал останні заводи. В їхніх очах лікарня стане вітриною нової успішної України.

- Знаю, ви розглядаєте ідею дислокації військових частин у містах області як фактор економічної активізації…

- Справді, з Командувачем НГУ Миколою Баланом домовилися вивчити питання дислокації у Сєвєродонецьку полку Нацгвардії. Для міста це стане доброю підмогою. Тільки загальна сума податку на дохід фізичних осіб 1800 нацгвардійців становитиме близько 9 млн гривень щомісяця. Якщо реалізуємо цей проєкт, то стимулюємо будівництво в місті житла і службових приміщень. Люди витрачатимуть гроші на сервісні послуги, поповнюватимуть телефони, банківські картки, обслуговуватимуть автомобілі. І у такий спосіб стимулюватиметься місцеве підприємництво. Є відповідні плани і щодо Лисичанська.

- Які ще економічні драйвери бачите найближчими роками?

- Найважливіше завдання - запропонувати регіону нову економічну модель. Адже ситуація з 2014-го змінилася кардинально. Ми втратили ринок РФ і великих обласних міст - Луганська, Алчевська. Зруйнована логістика, напрацьована десятиліттями. Єдиний доступний для нас напрямок - західний. Він є складним, але перспективним. Йдеться і про територію України, і про експорт.

Щоб бути там конкурентними, потрібна якісна логістика. Без неї транспортні витрати "з'їдять" дохідну дельту. І організація будь-якого бізнесу втратить сенс. Візьміть, наприклад, Закарпаття, де європейські виробники організували виробництво електрообладнання для автомобілебудування. У них "плече" доставки від України до основного виробництва – лише 300 км. У нас же – мінімум 800 км. Тому, повторюся, критично необхідно забезпечити в області повноцінне залізничне сполучення. Лише так будемо конкурентними з іншими регіонами.

В області немає жодного фірмового автосервісу. Водії змушені їздити до Краматорська або Харкова. Думаю, найближчим часом залучимо такі компанії. Можливо, цього року у Сєвєродонецьку стартує будівництво «Епіцентру».

Нікуди не дінемося і від закриття неперспективних шахт. А це означає, треба вже сьогодні займатися професійною переорієнтацією шахтарів. Їх у нас близько 6 тисяч осіб. Їм треба запропонувати нові робочі місця та можливості професійного навчання.

- Розкажіть про проєкти, які реалізуєте за рахунок міжнародних інвестицій.

- Міжнародне партнерство - одна з найважливіших умов розвитку регіону. Намагаємося виходити на більш високий рівень співпраці. Не просто отримувати кошти, а інвестувати в проєкти, які створюють нову якість економіки. Створювати в області альтернативні точки зростання. Домовляємося про інвестування 10 млн доларів у будівництво ветеринарної лабораторії. Це дозволить нам контролювати якість продукції аграріїв.

Тільки цього року передбачено 30 млн доларів на будівництво агрохабу у Старобільську та підприємств з переробки фермерської продукції. Ці проєкти дозволять залишати в області значну частину додаткової вартості. Адже одна справа - продавати зерно, ще й "вбиваючи" при цьому дороги, а інша – виробляти спагетті або печиво.

Паралельно розвиватимемо маркетинг, торгівлю, пакувальну індустрію. Глибина переробки - це додаткові робочі місця, податкові надходження та оптимізація логістики врожаю, який сьогодні ми веземо через всю країну.

Мені приємна зміна риторики у комунікації з міжнародними партнерами. Коли я тільки став головою ОДА, фокус був на поставки в регіон "гуманітарки". Тепер менталітет партнерів змінився. Ми з послами інших країн в Україні обговорюємо можливості спільного виробництва. Буквально днями говорили про організацію пакувальної лінії нашого меду у Литві або Латвії, щоб звідти продавати його під європейським брендом в ЄС. Далі можна буде говорити про інвестиції в місцеве фасувальне виробництво.

- Масове будівництво - ключовий стимул розвитку економіки. Як оцінюєте його перспективи в області?

- Поки ситуація з будівництвом є складною. Наприклад, у нас немає свого заводу ЗБК. Будівельним компаніям невигідно возити перекриття і плити з Харківської області. Неоптимальна логістика значно збільшує собівартість квадратного метра. В результаті вартість нового житла у Сєвєродонецьку можна порівняти з цінами в Бучі або Ірпені поблизу Києва.

Поки не вирішили проблеми з організацією виробництва основних будматеріалів, робимо ставку на міжнародних партнерів. Цього року разом з Міжнародною організацією міграції запускаємо проєкт нового мікрорайону на 250 квартир. Його майбутні мешканці - переселенці з тимчасово окупованих територій. Разом з німецьким банком реалізуємо житловий проєкт у Сєвєродонецьку. Будуються квартири у Кремінній. Просуваємося, хоча не так швидко, як би хотілося.

- Наскільки критичною в області є проблема нестачі фахівців? Як плануєте її вирішувати.

- У глобальних проєктах доводиться перенавчати фахівців, частково - залучати з інших регіонів. Але при цьому за багатьма напрямами в області збереглися сильні кадрові школи. У Сєвєродонецьку достатньо висококласних хіміків. Виховують свої кадри на "Імпульсі", де виробляють сигнальне обладнання для АЕС і системи управління локомотивів. Компанія перемагає в європейських тендерах, що підтверджує найвищий рівень професіоналізму її персоналу. Там, до речі, доволі конкурентні за мірками Східної Європи зарплати.

Спільно з міжнародними партнерами акцентуємо на розвитку в регіоні IT-сектора. Вважаю цей напрям драйвером економічної трансформації. Для його розвитку потрібно не так багато. Фактично - швидкісний інтернет та умови для фрілансу в трьох основних містах області. Хочемо спільно з приватним бізнесом та міжнародними партнерами відкрити дві школи з підготовки IT-фахівців.

- Ви вже торкнулися проблем, які виникли внаслідок страшних пожеж. Область залишилася без значної частини лісів. Якою бачите стратегію відновлення втрачених насаджень і загалом озеленення території?

- Виключно важливо, щоб це була саме стратегія. Ми щиро вдячні друзям з усієї України, які готові допомагати нам висаджувати лісові ділянки. Однак, слід розуміти, що лісогосподарство Луганщини є специфічним. У нас піщані ґрунти і практично всі ліси висаджувалися штучно. 70 років тому на їхньому місці був степ. Висока ймовірність того, що саджанці з інших територій тут не приживуться. І за два-три роки область спустошуватимуть піщані бурі.

Ми створили робочу групу. Включили туди міжнародних експертів, у тому числі з країн, що мають досвід протидії наслідкам пожеж. Розробляємо систему оптимального озеленення, за якої дерева не доведеться пересаджувати наступного року.

Запропонуємо стратегічний план, з чітким зонуванням області. Визначимо території, на яких доведеться вирізати горільник і засаджувати їх заново, і ті, де ліс може відновитися. Позначимо місця, де доцільно встановити лінії з виробництва пелет. Опалюватимемо ними котельні шкіл, дитсадків, бюджетних організацій.

Тему озеленення області бачу системним кластером, який включає кілька ключових напрямів. Серед них - підготовка фахівців, у тому числі навчання студентів, розробка технологій висадки лісу та переробки лісоматеріалів, дослідження в галузі селекції районованих сортів, створення розплідників для їх вирощування на території області.

- Скільки часу потрібно, по-вашому, щоб відновити мінімально необхідний рівень інфраструктури в області?

- Розумієте, Луганщина - моя мала Батьківщина. Я тут народився. Моя прабабуся і прадід народилися у Лисичанську. У нас був будинок у Кремінній. Мої родичі мешкають у Старобільську. Тому мені важливо бути причетним до історії успіху своєї землі. Я вважаю, що реально завершити основні об'єкти за три роки. Розраховую за цей час підвищити конкурентоспроможність регіону до рівня сусідніх областей. Так територія стане цікавою для приватних інвестицій. Тоді будемо ставити більш амбітні завдання.

Петро Сергієнко

Фото Олексія Ковальова

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-