Гетьманська столиця: там, де вас зустрінуть Хмельницький і Виговський

Гетьманська столиця: там, де вас зустрінуть Хмельницький і Виговський

Репортаж
Укрінформ
У Батуринському заповіднику стартував високий туристичний сезон

Національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця" на Чернігівщині був і залишається затребуваним, незалежно від того, якому туризму – внутрішньому чи зовнішньому – наші громадяни надають перевагу. Тобто карантин і локдауни тут ролі не грають. Значення мають лише дві речі: те, що це – місце духовної сили українців, які хочуть знати свою історію, і те, що дослідницька робота в заповіднику ведеться безперервно, а в його співробітників завжди є приводи більше розповісти й показати гостям.

Днями у "Гетьманській столиці" стартував високий екскурсійний сезон. Його особливістю буде представлення результатів проєктів, над якими тут працювали кілька років. Почесне право дізнатися про них першими отримали київські та чернігівські журналісти, запрошені до Батурина в Міжнародний день пам'яток і визначних місць.

"РЕКОНСТРУЙОВАНА" МОТРЯ

Батурин привітно зустрів величчю історичних споруд та пам’ятників, охайністю та вишуканістю – столиця ж бо!

 Наталія Реброва
Наталія Реброва

На майдані Гетьманської слави нас вітає генеральний директор заповідника Наталія Реброва. І ми вирушаємо до садиби генерального судді Василя Кочубея. З кінця XVII століття тут збереглися житловий будинок і парк. За життя сановника загальна площа садиби становила близько 8 га і мала також господарський двір і церкву. Територія була обнесена високим дерев’яним парканом і глибоким ровом.

Парк садиби доглянутий, та перед новим турсезоном працівники заповідника завжди щось обновлюють чи додають. Нещодавно, наприклад, висадили алею з лип там, де вона була в кінці XVII - на початку XVIII сторіч.

На порозі будинку нас зустрічають співробітники відділу "Садиба Кочубеїв". Уперше бачу їх в уніформі – білих блузках і синіх сарафанах. Виглядають урочисто. Від них дізнаємося, що форму пошили недавно, захисні маски й рукавички сюди гармонійно вписуються, бо вони блакитні.

Завідувачка відділу Руслана Огієвська розповідає, що в Кочубеїв було семеро дітей – два хлопчики і п’ятеро дівчат. Усі вони росли в добрі й достатку. Доля наймолодшої доньки Мотрі залишилась в історії завдяки її палкому коханню до гетьмана Івана Мазепи.

Заходимо до світлиці Мотрі – кімнати, де дівчина зростала, і бачимо саму юну Кочубеївну. У неї перевтілилась наукова співробітниця Алла Батюк.

Алла Батюк в ролі Мотрі
Алла Батюк в ролі Мотрі

Далі розігрується маленька театралізована сценка. "Реконструйована" Мотря від першої особи розказує сумну історію свого великого кохання до Мазепи.

- Я зрозуміла, що любить він мене вже не як хрещеницю свою чи доньку. Та й я своїх щасливих очей сховати вже від нього не могла... – розповідає Алла-Мотря.

Дівчина (карантин же ж) – у захисній масці й це трохи заважає сприйняти образ – справжня Мотря маски точно не вдягала. Зате носила дороге й красиве вбрання, яким ми маємо можливість помилуватися. З виду скромне, але відчувається, що добротне. Відповідаючи на запитання, Алла Батюк говорить, що це – один зі зразків костюмів того часу. Він складається з сорочки, запаски і кунтуша, пошитих із дорогих у XVII ст. тканин. Алла зізнається, що коли вперше приміряла це вбрання, то аж просльозилася. Тому що образ Мотрі для неї, екскурсовода будинку Кочубеїв, давно близький.

Виявляється, відтепер кожен відвідувач заповідника може замовити екскурсію "Таємниці садиби Кочубея", послухати історію Мотрі від неї самої, поринути в атмосферу людських емоцій і почуттів періоду Гетьманщини.

Подібна театралізована екскурсія з’явиться незабаром і в палаці Кирила Розумовського – там гостей зустрічатиме сам господар.

У ГЕТЬМАНСЬКОМУ "ОФІСІ ПРЕЗИДЕНТА"

Друга наша локація – Гетьманський будинок на території Цитаделі. Тут нас так само зустрічають доглядачка експозиції в новенькій уніформі та науковий співробітник Віталій Мамалага.

Віталій Мамалага
Віталій Мамалага

- Ми зараз в унікальному місці, надзвичайно важливому для української історії. У період Гетьманщини тут розташовувались найважливіші державні установи, тобто, це був "урядовий квартал". Найголовнішою з установ була гетьманська канцелярія, по-сучасному – "офіс президента". І саме звідси гетьмани керували Україною, – запрошує всередину Віталій.

Цьогоріч, розповідає він, одну з найпопулярніших експозицій – виставку воскових фігур "Ясновельможні гетьмани. Життя заради України" – доповнили більш ніж двома десятками нових експонатів. Але це, якщо рахувати комплексно. Бо насправді їх значно більше. Одних монет лише 50, а рахуються вони, як один експонат. На придбання високоякісних копій предметів, які за життя оточували очільників української держави, меценати пожертвували майже чверть мільйона гривень. Головний благодійник – Євген Сур зі своїм фондом "Світанок".

Ми переходимо з кімнати до кімнати... У невеличкому передпокої будинку, де гостей стрічають Богдан Хмельницький та Іван Виговський, тепер висить копія прапора, під яким Хмельницький починав будувати українську державу в 1648-49 роках. Оригінал цього полотнища зберігається у шведській столиці – Стокгольмі.

У робочому кабінеті гетьманів, де вони приймали відвідувачів та підписували укази, на столі біля Дем’яна Ігнатовича з’явилася скринька з талерами – популярною європейською монетою. Екскурсовод розповідає про важелі тогочасного управління державою.

З кабінету двері ведуть у світлицю, призначену для відпочинку керівника держави. Зараз у ній "мешкають" Іван Самойлович та Петро Дорошенко. Експозицію цього приміщення доповнили зразки татарської й арабської зброї, скриня з дорогим хутром песця, норки, лисиці, бобра, а також книги, які підкреслюють освіченість тогочасної еліти. Зі слів екскурсовода, всі речі виготовлялись та підбиралися відповідно до детального опису майна Самойловича, який зберігся до наших днів.

Остання кімната – найбільша, бо це зала засідань гетьманської канцелярії. Тут нас вітають Іван Мазепа та його вірний соратник Пилип Орлик – ніби живі, як, зрештою, й усі представлені в музеї воскові фігури. Облаштування зали з довгим столом, стільцями, тулумбасом збагатили полковницькі перначі (символи їхньої влади) та посуд із фруктами.

- Тут ми реконструюємо умовну нараду, яка відбулась за кілька днів до виступу Мазепи в похід до шведського короля. Оскільки всі подібні заходи тоді супроводжувались частуванням, ми доповнили експозицію копіями тогочасного посуду й екзотичних фруктів, які були на гетьманському столі. Привозилися вони з Криму, – пояснює Мамалага.

За його словами, через те, що Батурин свого часу був повністю зруйнований, оригінальних предметів ужитку гетьманів тут не залишилось. Але, на щастя, подібні їм речі збереглися в інших музеях України та Західної Європи. Свої оригінали для виготовлення точних копій батуринським колегам надавали музейники з Дніпра, Прилук, Сум, дещо відтворювалось за фотографіями. Копії виготовляли досвідчені київські майстри, які максимально наблизили їх до оригіналів.

НА КОЗАЦЬКОМУ ДВОРІ

Обіцяною родзинкою дня в Батурині стає унікальна можливість побачити, як створюється новий музей – "Козацький двір", відкриття якого заплановане на 18 травня.

- Ми давно зрозуміли, що "Гетьманській столиці" не вистачає розповіді про козака – того, який творив історію. Адже козак – це Січ, це гетьмани, це битви. А те, що козацький стан зберігався до початку ХХ століття і якою була його роль у становленні українства й української економіки – цього не знає ніхто. На прикладі козацького двору батуринського козака другої половини XVII століття ми й розкажемо про це, – каже Наталія Реброва.

Вона наголошує, що це буде не музей побуту, як іноді звучить, а саме двір – синонім родини, господи, міри обліку та оподаткування.

Проєкт створення двору, додає директор, – вартісний, а його реалізація триває вже кілька років виключно меценатським коштом.

А почався проєкт із того, що заповіднику подарували зведену в кінці ХIX століття, але давно осучаснену хату. Коли ж майстри відчистили стіни від багаторічних нашарувань, перед ними постала ошатна традиційна хатина потрібного музейникам періоду. Заміна даху та вікон остаточно надала будівлі первісного вигляду. Всередині оселю наповнили старовинними меблями, інвентарем, предметами побуту, знаряддями праці, на стіну повісили подарований доброчинцем один із найдавніших портретів Тараса Шевченка, у перепохованні якого в 1861 році члени козацької родини, що мешкала тут, брали участь. Усі експонати приведені до ладу фахівцями заповідника.

Віктор Авула
Віктор Авула

Реброва знайомить нас з одним із них. Це – художник-реставратор по металу Віктор Авула. Біля нього на підлозі – невелика металева скриня початку XIX століття. Її було знайдено в металобрухті у Кролевці Сумської області. Фахівці встановили, що це – старовинний сейф і таких свого часу було виготовлено не більше 200. Сьогодні практично всі вони переплавлені, а цей зразок зберігся просто дивом. Можливо тому, що багато років простояв в одному з відділків поліції.

- Аналогічних скринь у музеях ми не бачили, – зазначає директор.

Над поверненням первісного вигляду цього експоната майстер Авула працюватиме щонайменше пів року. Адже треба акуратно зняти всі шари фарби, дослідити, що під ними було, стабілізувати металеву поверхню, законсервувати, відремонтувати замок і виготовити ключ (оригінальний загубився). Коли скриня буде готова, її встановлять у цій козацькій хаті. Адже її господарі були заможними і мали гроші.

З наступним експонатом, реконструйованим паном Віктором Авулою, знайомить нас господиня двору, працівниця заповідника Надія Прокопенко. Зараз вона скромно стоїть осторонь, та коли музей запрацює, саме вона буде тут головною – зустрічатиме відвідувачів, розповідатиме їм про спосіб життя "своєї" родини в 1864 році (а тоді тут жили Микита і Надія Мохни), пропонуватиме долучитися до якихось господарських справ. Зокрема, до перемелювання зерна на ручному млині, що стоїть у хатніх сінях.

Надія Прокопенко
Надія Прокопенко

- Щоб намолоти зерна, треба мати козацьке здоров’я, гарний настрій, спритність і велике бажання нагодувати всю велику родину, – демонструючи цей процес, промовляє пані Надія.

Потім пропонує гостям теж покрутити пристрій із невеличкими кам’яними жорнами. У дівчат сили на це вистачає.

Такий млинок, розповідає Реброва, колись був у кожній хаті. Хоча у місті працювало й чимало величезних водяних млинів. Але то був уже, говорячи сучасною мовою, бізнес, який сплачував податки. Там не тільки мололи борошно, а й чавили олію, валяли сукно тощо. Для "Козацького двору" працівники заповідника розшукали в Батурині понад 20 жорен таких млинів і до відкриття музею всі їх перевезуть сюди. Зараз у дворі поки що менш як десяток жорен.

Потім нас долучають до побілки хати та збивання вершкового масла. Майстер-клас зі збивання масла нам проводить охоронець палацу Розумовського Михайло Лебідь. Він має відповідний досвід, бо давно займається цим у своєму побуті.

- Коли ми знайшли цю елегантну старовинну маслобійку, то не знали, як із неї добути масло. Зрозуміли, що без Михайла не розберемося. Він узяв її додому, опрацював і приніс нам готовий продукт, – коментує пані Наталія.

Михайло тим часом "засипає" у прилад підігріті молочні вершки й починає крутити ручку. Каже, що збивати треба хвилин 20.

Коли вершки всередині беруться грудочками, Лебідь зливає їх на друшляк і промиває холодною водою. Грудки жовтіють, збиваються докупи і стають свіжим вершковим маслом. Михайло розкладає його в порційні лоточки і роздає гостям. Враховуючи карантинні обставини, не всі присутні змогли його скуштувати, але ті, хто пробував, казали, що масло – сама ніжність.

Щасливі, як першовідкривачі, їдемо додому з мрією повернутися сюди ще не раз.

Наталія Потапчук, Чернігів–Батурин–Чернігів

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-