Дієта для дністровської стерляді
Група науковців з Інституту біології, хімії та біоресурсів Чернівецького університету вже кілька років займається проєктом з вирощування в штучних умовах аборигенних видів риб, які занесені до Червоної книги України – стерляді, марени і вирезуба.
ПОЗИЧИЛИ У ЗАКОРДОННИХ КОЛЕГ
Кореспондент Укрінформу побував у мінілабораторії з кількома невеличкими басейнами. У них кілька десятків рибин мирно плавають, чекаючи своєї черги – бути випущеними у річку, на волю. Ці риби не лише рідкісні, а й дуже цінні – приміром, чорна ікра стерляді є дуже цінною: за несанкціонований вилов однієї рибини цього виду передбачений штраф у 40 тисяч гривень.
За час дії проєкту науковці вже тричі зарибнювали Дністер штучно вирощеними особинами цих зникаючих видів риб.
Невеличку екскурсію господарством науковців журналісту провів відповідальний виконавець проєкту Олексій Худий.
Він розповів про перші результати цих досліджень для живої природи.
«Це називається рециркуляційна аквакультурна установка. Рибу вирощують у басейнах, годують виключно штучними кормами, жодної природної кормової бази немає. У нас не стоїть задача вирощування риби у виробничих масштабах. Тому ми тримаємо невелику щільність посадки. Але, в принципі, такі системи дозволяють утримувати від 50 до 100 кілограмів риби на метр кубічний води», – пояснює доцент кафедри біохімії і біотехнології ЧНУ Олексій Худий.
Науковець розповів, що сама ідея вирощення риби у штучних умовах прийшла до працівників інституту після закордонних відряджень та обміну досвідом з іноземними колегами. “Вона виникла у групи наших науковців ще у 2013 році. Ми тісно співпрацювали й досі співпрацюємо з закордонними колегами. Їздили і в Польщу, й у Чехію, і в Німеччину. І там звернули увагу на те, що їхня аквакультура розвивається не лише у напрямку забезпечення продовольчим продуктом населення. Здобутки цієї комерційної аквакультури також використовуються для відновлення так званих аборигенних, місцевих видів риб», – згадує біолог.
За його словами, система спортивно-любительського рибальства у країнах Західної й Центральної Європи працює не так, як у нас. Там рибалки об’єднані у клуби, вони ведуть облік того, що виловлюють. У кінці року вони звітують перед своїм клубним керівництвом про те, скільки чого виловили. І для компенсації цих втрат клуб замовляє на рибних господарствах мальок відповідних видів. Рибницькі господарства трохи диверсифікують свої потужності й вже заробляють не лише на тому, що вирощують товарну рибу, а частково й за рахунок того, що вирощують рибопосадковий матеріал для зариблення природних водойм.
Така практика дозволяє не лише не завдавати шкоди природі, а й збагачувати її частими зарибненнями річок.
«Ця ідея нам сподобалася, і вирішили ми подібну систему започаткувати у нас в університеті. Ще у 2013 році ми почали консультуватися із потужними виробниками продукції аквакультури, які зосереджені у нас в області. На основі здобутих знань ми спроєктували таку систему. Це дозволило вивести на зовсім інший рівень і наукові дослідження. Тобто, небагато університетів мають у своєму розпорядженні цілі комплекси, де може утримуватись риба у таких напіввиробничих умовах», – додає науковець.
ЧАСТИНУ КОРМІВ ВИГОТОВЛЯЮТЬ У ЛАБОРАТОРІЇ
Від ідеї до її втілення буковинським науковцям довелося зробити чимало відкриттів. Зокрема, це стосується періоду вигодовування найменших особин. За словами біологів, саме тоді відбуваються найбільші втрати. Адже у природі мальок харчується живими мікроорганізмами, які рухаються, а в штучних умовах гранульовані корми не всі риби хочуть їсти.
«Після того, як вилуплюється з ікринки так звана передличинка, вона живиться запасами жовткового мішка – тим, що організм матері накопичив у ікринці. Але потім цей жовтковий мішок розсмоктується й організму потрібно чимось харчуватися», – продовжує розповідати Олексій Худий.
У природі маленькі рибки їдять так званий зоопланктон – це різні дрібні найпростіші ракоподібні, які є у товщі води. У штучних умовах використовують зазвичай гранульовані корми. Але природні інстинкти говорять про те, що їсти потрібно те, що рухається. А якщо корм гранульований, то не всі личинки «розуміють», що це корм, і не всі починають його їсти. Крім того, травна система ще не зовсім готова до перетравлювання гранульованого корму. Коли споживається живий корм, то травні ферменти самих кормових організмів допомагають перетравлювати і запускати травну систему у личинки.
В аквакультурі як живий корм традиційно використовується так звана артемія – це солоноводний рачок, який в Україні в основному добували на Сиваші.
«Зараз уздовж цього солоного озера у Криму стоять війська, наскільки мені відомо. По краях продовжують ще отримувати артемію. Але це уже не ті обсяги, які були колись. Частину артемії також миють на Куяльницькому лимані, але все одно це досить дорогий корм», – додає науковець.
Є ще одна проблема. У природі личинка риб їсть різні організми і таким чином забезпечується повноцінний раціон. А в штучних умовах її годують одноманітною їжею. Це так само, якби люди увесь час, скажімо, їли лише ковбасу без хліба – і все.
Тому в буковинських біологів виникла ідея, що потрібно коригувати раціон якраз для цих найменших личинок риб. Вони почали проводити корекцію їх поживної цінності.
«Ми збагачували цю артемію, наприклад, полінасиченими жирними кислотами, які необхідні для побудови елементів нервової системи, вони входять до складу біологічних мембран. Якщо їх немає, то виникають певні вади із розвитком і скелету, й органів нервової системи тощо. Такі експериментні роботи ми проводили і в нас, і паралельно з колегами у Польщі, в Інституті прісноводного виробництва в Ольштині на інших видах осетрових. Ми побачили позитивний ефект – зменшилася смертність, пришвидшилися темпи росту, потім личинки уже краще переходили на гранульований корм тощо», – похвалився успіхами біолог.
Пізніше, через події у Криму, видобуток артемії ставав усе проблемнішим. І дослідники почали шукати замінники. Вони використовували прісноводний зоопланктон, до якого додавали так звані каротинсинтезуючі дріжджі. Це грибки, які містять у собі необхідні для нормального розвитку рибок елементи.
Коли рибки стають більшими, то годують їх двічі на добу. А з мальком потрібно частіше «бавитися». Спершу їх потрібно годувати щогодини, потім щодві години, далі переходять до 8, а тоді – до 4 разів на добу.
«Тобто, ви бачите, риба – але тут треба культивувати живі організми кормові для забезпечення личинок, треба коригувати поживну цінність кормів. І якраз такі моменти – це те, чим займаються біотехнологи. Ми маємо здатність самостійно гранулювати експериментальні корми у невеликих кількостях. До цього процесу залучаємо студентів і в підсумку випускаємо висококваліфікованих фахівців – технологів, рибоводів тощо. Адже ті навички, які вони отримали при роботі з рибою, є достатньо універсальними і можуть бути використані потім у їхній професійній діяльності», – зазначає Олексій Худий.
СОНЯЧНІ БАТАРЕЇ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ РОБОТУ НАСОСІВ
Для вирощування риби у штучних умовах буковинські біологи використовують звичайну водопровідну воду. Але перед тим, як запускати її у басейни, вода відстоюється у великих ємностях. А вже потім завдяки роботі насосів потрапляє у басейни, насичена киснем.
«Риба у басейнах виділяє метаболіти, в тому числі й іон амонію, який є доволі токсичним, його треба забирати. Усі ці метаболіти, фекалії риб, слиз, тверді частинки від кормів надходять трубами у величезні бочки. Там вода очищається від усіх цих відходів, насичується киснем і вже очищеною повертається назад у басейни», – пояснює відповідальний виконавець проєкту з вирощування риб Олексій Худий.
Коли промиваються фільтри, тоді відбувається часткове оновлення води, але це невеликі кількості. За словами науковців, коли лише проєктували цю систему, керівництво університету переживало, що багато йтиме води на забезпечення її роботи.
«По-перше, вони взагалі сумнівалися, що у водопровідній воді риба зможе нормально жити і розмножуватись. Але після того, як система була наповнена водою і відстоялася протягом тижня, риби спокійно живуть. Є компенсаційна ємність, в яку набирається вода і відстоюється. Тобто, хочу сказати до честі нашого водоканалу: вода у Чернівцях такої якості, що в ній спокійно може жити риба. Якоїсь особливої попередньої підготовки, окрім відстоювання цієї води, ми не проводили», – зазначив науковець.
Чимало проблем дослідникам створювало профілактичне чи аварійне вимкнення електроенергії у місті. Адже коли перестають працювати насоси, вода у басейнах не насичується киснем, тож риба дуже швидко гине. На початковому етапі для функціонування цієї системи використовували бензиновий генератор. Але це створювало додаткове навантаження на персонал. Оскільки електрика могла вимкнутися і серед ночі, й у вихідний чи святковий день. Тоді працівник, який проживає найближче до лабораторії, мусив швидко бігти туди і вмикати бензиновий генератор.
Проте нещодавно цю проблему вдалося вирішити. За словами науковців, торік університет отримав грант на встановлення сонячних батарей. І вже наприкінці осені на території позаду корпусу інституту біології встановили солярну систему.
«Це дозволило підвищити безпеку роботи нашої системи із відтворення риб, забезпечивши її автономність. Бензиновий генератор був незручний і трохи небезпечний. Крім того, ця солярна система нам забезпечує доволі відчутну економію енергоресурсів. Бо насоси працюють цілодобово і відповідно, виконання цих наукових досліджень достатньо енергоємне. А ми якраз цими сонячними батареями зменшили енергетичне навантаження на університетські витрати. Навіть у хмарний день електроенергія від сонячних батарей майже наполовину покриває потреби нашої системи у півтора кіловата. А в сонячну погоду батарея дає від 3,8 до 4 кіловат на годину. Тобто, у сонячну погоду батарея напряму забезпечує роботу насосів, а надлишок іде на зарядку акумуляторів», – пояснив Олексій Худий.
ПЛАНУЮТЬ ВИПУСКАТИ РИБУ ІЗ ЧІПАМИ
Перші екземпляри риби для розмноження дослідники ловили у Дністрі в межах Заставнівського району. Для цього отримали дозвіл на вилов особин рідкісних видів риб у комісії з питань Червоної книги. Олексій Худий відзначає, що ця територія у верхів’ях Дністра цікава тим, що там ніколи не проводилося зарибнення. Тому в нашому регіоні зберігся унікальний для країни вид дністровської стерляді.
«Ще у Радянському Союзі, наприклад, зарибнювали Дніпро. І рибопосадковий матеріал в основному брали з Волги. Там були головні осетрові рибовідтворювальні заводи. І потім цей мальок розвозили по всьому Радянському Союзу. А верхів’я Дністра якось не розглядалося як перспективний об’єкт для вирощування осетрових і відповідно – зарибнення не проводили.
І для науковців це добре, тому що фактично у нас збереглася генетично чиста аборигенна популяція. Фактично така стерлядь залишилася тільки у нашому регіоні. Адже зараз у світі існує такий тренд, що, якщо відновлювати чисельність риб, то – тими видами, що тут ще залишилося, а не привозити з якихось інших регіонів», – додав науковець.
За його словами, наразі в Україні, у Херсонській області діє державний осетровий завод, де вирощують зокрема й стерлядь. Але саме дністровську стерлядь відтворюють лише буковинські вчені.
Науковці радіють, що їхні дослідження дають плоди не лише власне для науки, а й допомагають природі.
«Звичайно, оскільки стерлядь ми почали досліджувати раніше за всіх, то й здобутки тут найбільші. Ми спочатку вирощуємо рибу, проводимо необхідні дослідження. А вже надлишок риби щороку випускаємо у річки. В останні роки ми уже тричі зарибнювали Дністер стерляддю. Це були невеликі об’єми, по кілька тисяч особин, але все одно це вже та користь природі, яку ми своїми дослідженнями даємо», – каже Олексій Худий.
Зазвичай, науковці випускають у річку цьогорічне потомство, масою від 15 до 25 грамів. Поки великих риб не випускали. Але буковинські дослідники мають амбітні плани щодо цього. Зокрема, вивчають закордонний досвід щодо випускання дорослих особин у річки зі спеціальними мітками. За ними будуть вивчати поведінку штучно вирощених риб у природних умовах.
«Зараз хочемо започаткувати новий напрямок, якщо вдасться отримати фінансування. Будемо випускати вже більш крупних особин, але з мітками, які дозволять потім відслідкувати їхню поведінку у природних умовах. Це так звані телеметричні мітки. Така практика, знову ж таки, широко використовується у країнах Західної й Центральної Європи. Але у нас в Україні цього ще ніхто не робив. Щоправда, потрібно досить коштовне обладнання. Проблема ще й у тому, що в Україну його ніхто не завозить. А ми, як державна організація, з-за кордону не дуже маємо право закуповувати. Тому шукаємо шляхи, як би це все організувати», – зазначив буковинський науковець.
Приблизно у квітні-травні науковці знову планують розпочати нерест риби. Для цього вони використовують невеликі ванночки, які поміщають у басейни і вирощують там малька. А вже вирощені рибини знову випустять у природне середовище.
Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора
