Таємниця «Прогулянки» від Альбрехта Дюрера

"Прогулянка" – так називається гравюра на міді великого німецького художника, графіка та теоретика мистецтва Альбрехта Дюрера (1471-1528), який увійшов в історію світового мистецтва як блискучий майстер північного Ренесансу, новатор свого часу.

ЖИВІ ГРАВЮРИ

Після таких епітетів уявляєш собі людину на п’єдесталі, такий-от пам’ятник епосі чи самому собі. Однак погляньмо на зображення Дюрера, відоме як "Автопортрет в образі Христа": привабливий чоловік з довгим волоссям, сторожким та водночас глибоким поглядом. Людина непроста, це точно. Сучасники писали про нього, що він був одним із найбагатших громадян свого міста, обирав красивий одяг, ретельно стежив за волоссям. До того ж, він був дотепним і веселим, умів насолоджуватися життям. Навіть у свої останні роки знаходив час для музики та гімнастики. Багато людей того часу вважали Дюрера гордим і зарозумілим.

Можливо, й не безпідставно, бо Дюрер стверджував, що одразу після Бога йде художник. До речі, він уперше в світі зобразив себе на автопортреті анфас, хоча раніше художники зображали так тільки Христа... Великий митець помер у віці 57 років. На його надгробку вигравіювано: "Тут поховане все, що було смертного в Альбрехті Дюрері".

Але це зовнішні прикмети. Все решта – таємниця. Є чим займатися його біографам, історикам "епохи Дюрера", мистецтвознавцям, які пояснюють звичайним поціновувачам його творчість, свідоцтва якої – картини, гравюри – зберігаються у найпрестижніших музеях світу. Зараз, напередодні 550-річчя від дня народження Дюрера, яке людство відзначатиме у 2021 році, ці роботи мають особливий сенс. Добре, що ми можемо бодай трохи доторкнутися до цієї вічності, побачити ці роботи.

І в нас така змога є. У Харківському художньому музеї зберігається 13 гравюр великого німця, і серед них – одна з найцікавіших – гравюра на міді під назвою "Прогулянка".

Ця робота, розказує завідувачка відділом зарубіжного мистецтва, кандидатка мистецтвознавства Марина Філатова, як й інші гравюри, а також 9 мідьоритів (робіт на міді), що італійський митець Маркантоніо Раймонді зробив у якості копій ксилографій Альбрехта Дюрера, які також зберігаються у музеї, виконані у другій половині XVI століття, причому при датуванні завжди враховують наявність подряпин, втрати, тріщини на дошці, а також вік і водяні знаки паперу.

Також, кажуть мистецтвознавці, для сприйняття творчості Дюрера треба підготуватися: якщо правильно визначити точку огляду та віддалення, на яке розраховував майстер, кожна гравюра ніби оживає. Відчуття руху створюється завдяки тому, що зображення деяких фігур зміщено трохи вправо по відношенню до вертикальної осі гравюри, а інших – трохи вліво. Але коли бачиш гравюру, не згадуєш про її секрети, просто спостерігаєш за дивом: нерухоме рухається.

КОД "ПРОГУЛЯНКИ" ПОТРЕБУЄ РОЗШИФРУВАННЯ

А тепер повернемось до "Прогулянки".

Десь за містом гуляє модно вдягнута молода пара. На чоловікові капелюх із пишним страусовим пером, коротка накидка, куртка з рукавами-буфами, вузькі трико та модні туфлі, викроєні з одного шматка м’якої шкіри, короткий меч на поясі (саме так, пояснює Марина Філатова, наприкінці XV ст. одягалися в німецьких містах молоді модники бюргерського кола). На жінці – святковий одяг заміжньої дами: високий очіпок, плаття з довгими розрізними рукавами та вишивкою, прикрашене коштовною пряжкою та з довгим важким шлейфом. З-під краю сукні визирає гострий носик туфельки. Чоловік дбайливо веде супутницю під руку. Обличчя обох серйозні, його – задумливе й ніжне, її – похмуре. Вона не відповідає на його погляд, відводить очі вбік, здається, що ось-ось розридається. Звідки ж ця похмурість?

Вдивляємося в гравюру уважніше – і помічаємо те, чого не побачили одразу. На першому плані стирчать із землі, як гострі леза, рідкі сухі травинки. Схиляється від вітру довге стебло з великим листям. У цій галявині з кволою рослинністю є щось страшне. Її замикає вузлувате висохле дерево. А через дерево визирає не хто інший, як сама Смерть. Кістлявою рукою притримує вона пісочний годинник на своїй голові, й сцена набуває трагічного звучання. Ось, значить, чому такі сумні обличчя молодої пари: пісок відраховує їм скупо відміряне життя. А як же бути з оптимістичним настроєм, притаманним молоді?

За Дюрером, пояснює Марина Філатова, молодість та багатство – це тимчасові радощі життя, які тільки підсилюють враження марності мирської суєти і нагадують грішним мешканцям слова Спасителя: "Кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти у Царство Небесне". Чи не ці слова дамокловим мечем висять над самовпевненими чепурунами? Так навіщо жестом кличе юнак свою супутницю з похмурим обличчям, якщо глузлива смерть невблаганно відраховує відпущений час? Хіба що за індульгенцією – відпущенням гріхів за гроші?

"Прогулянка" – одна з численних робіт Дюрера, присвячених темі "Memento mori" ("Пам’ятай про смерть"). Подібні гравюри колись були розраховані на вузьке коло поціновувачів. Але майстерність художника найповніше проявилися саме в цій ранній гравюрі, тому вона має таке важливе значення у його творчості.

Тяга до загадкового, каже Марина Філатова, родом із похмурого Середньовіччя. Ментальність людини тих часів формувалася в страху перед смертельними епідеміями різних хвороб, які мандрівники привозили з далеких країв, перед шаленою дитячою смертністю та іншими фатальними подіями, природи яких люди не розуміли. До речі, смерть йшла поряд із Дюрером з дитинства: його мати вийшла заміж в 15 років, народила 18 дітей, із них лише троє дожили до зрілих років. Дюрер, як кажуть, увібрав страх смерті з молоком матері. До речі, "Прогулянка" має й іншу назву: "Кавалер, дама та смерть".

РОДОВЕ КОРІННЯ ТА ОСМИСЛЕНЕ ЖИТТЯ

Поштовхом до осмислення життя була для митця не тільки смерть багатьох братів та сестер.

Дюрер народився у Нюрнберзі. Це місто відоме харків’янам як сучасний побратим Харкова, там уже 30 років діє культурно-освітній центр "Будинок Нюрнберга", з яким музей підтримує творчі зв’язки.

Художні здібності та світогляд юнака Альбрехта, розказує Марина Філатова, формувалися під впливом батька, угорського ювеліра, який навчив сина різьбі по металу. До того ж, хрещений батько юнака Антон Кобергер відкрив у Нюрнберзі типографію – одну з найбільших у Німеччині, де на 24-х друкарських верстатах працювало понад 100 людей, і де Альбрехт неодноразово бачив, як саме працюють різьбярі по дереву – ксилографія тоді була дуже поширена у Німеччині – і міг оцінити творчу манеру митців з різних куточків країни.

Вивчаючи до свого 15-річчя ювелірну справу, Альбрехт виявив особливий інтерес до мистецтва малюнка. Є свідоцтва, що ще зовсім юним він виконав срібним олівцем свій портрет, із вражаючою точністю передавши схожість. Коли він остаточно вирішить, що буде не ювеліром, а митцем, рішення змінити сімейну традицію стане шоком для його батька, і тоді саме хрещений умовить батька віддати сина в учні до відомого гравера та художника Міхаеля Вольгемута, ба більше – сплатить половину вартості навчання.

Коли схильність до живопису цілком оволоділа Альбрехтом, від відчув вплив свого найближчого друга дитинства Віллібальда Піркхеймера, який навчався в університетах Італії та познайомив молодого художника з новими ренесансними ідеями. До речі, саме Віллібальду належать викарбовані на надгробку Альбрехта слова, що сприймаються як розшифрування чергового коду Дюрера.

Роки мандрівок, обов'язкові для підмайстра, який бажає отримати звання майстра, Альбрехт провів у містах Верхнього Рейну, де увійшов до кола гуманістів та книгодрукарів. Повернувшись до Нюрнберга, відкрив власну гравірувальну майстерню, де виконував не лише адресовані покупцям з простолюддя гравюри на дереві, а й складніші за технікою гравюри на міді, що призначалися для освічених поціновувачів античної міфології та алегорій. Випускаючи значну кількість відбитків, митець почав вдаватися до послуг агентів, які продавали його твори у всій Європі. Так він став не тільки художником, а й видавцем, до того ж, – першим німецьким митцем, який працював одночасно у двох видах гравюри – на дереві та міді.

ВІД "АПОКАЛІПСІСУ" ДО "ЖИТТЯ МАРІЇ"

Дюрер створив низку чудових ксилографій, серед них – один зі своїх шедеврів – серію гравюр на дереві "Апокаліпсис", яку пізніше доповнив титульним аркушем із зображенням видіння Богородиці святому Іоанну Богослову. Це єдина робота з цієї серії, що зберігається сьогодні в харківському музеї.

Чому "Апокаліпсис"? Наприкінці 90-х років XV століття множились апокаліптичні знамення: посуха, голод, хвороби. Релігійний Дюрер багато разів перечитував Іоанна Богослова і готувався до кінця світу, хоча йому було тільки 25 років. Створені ним гравюри на цю тему швидко знайшли попит, їх продавали під час ярмарків саме Барбара й Агнеса Дюрер – мати та дружина митця. Спритні торговці скуповували роботи з цієї серії для продажу за кордоном. Люди, налякані наближенням кінця світу, розбирали їх миттєво.

Дюрер також працював над серією "Життя Марії", яка була створена ним на відомі апокрифічні сюжети в техніці обрізної гравюри на дереві. Окремі аркуші циклу "Життя Марії" в музейній збірці представлено водночас у двох різних видах гравюри: на дереві – це оригінали Дюрера, та мідьорити – копії, які зробив італієць Маркантоніо Раймонді, ім’я якого вже згадувалося. Саме в "Житті Марії" майстер наділив героїв рисами сучасників і помістив всі сцени в реальну обстановку, що було звичайною практикою у мистецтві Італії в XV столітті.

Інша серія – "Малі Страсті" – складається з 36 гравюр невеликого формату, і випущена значним накладом. У колекції музею ця серія представлена високоякісними репродукціями ХІХ століття.

Портрет, пояснює Марина Філатова, теж займав значне місце у творчості Дюрера як живописця. Цей художній жанр, як правило, замовний, завжди слугував художникам дієвим засобом зміцнення свого становища в суспільстві, і Дюрер не був винятком, бо постійно піклувався про свій соціальний статус. З іншого боку, велика кількість портретних зображень – свідоцтво невпинного інтересу майстра до людей. В останні роки життя він і в гравюрі звернувся до цього жанру. У колекції музею зберігається два графічних зображення близьких друзів майстра: вже знайомого нам друга дитинства Віллібальда Піркхеймера – це портрет з його висловом "Розум вічний, інше тлінне", а ще портрет Ульріха Варнбюлера – радника імператора Максиміліана, що теж супроводжується досить цікавим написом, в якому чітко простежується ставлення митця до портретованого: "Дивовижного друга я хочу зробити відомим потомству".

ШЛЯХ РОБІТ ДЮРЕРА ДО ХАРКОВА

Звідки ж роботи Дюрера взялися у фондах Харківського музею?

За документальними свідченнями, у 1804 році відомий харків’янин Василь Каразін – просвітник і засновник у Харкові Імператорського університету (зараз – Харківський національний університет імені Каразіна) придбав за 5 тисяч карбованців у відомого німецького лінгвіста, бібліографа, видавця та колекціонера Фрідріха Аделунга колекцію гравюр і малюнків західноєвропейських майстрів у кількості робіт – 2477 одиниць. Найбільший розділ колекції Аделунга становила гравюра, а центральне місце в ній належало 73 творам Дюрера, зокрема й "Прогулянці". До речі, саме колекція Аделунга стала однією з причин обвинувачення Каразіна у вільному та марнотратному ставленні до громадських фінансів і відсторонення його від університетських справ. В університеті визнали ціну колекції зависокою, а її придбання передчасним для закладу, створеного на пожертвування харківського дворянства.

У 1805 році ця колекція стала власністю університету, пізніше експонувалася в університетському Музеї красних мистецтв і старожитностей, який свого часу було відкрито для широкого загалу, а потім, через багато років, колекція стала надбанням музею. Нині з графічної колекції Аделунга збереглися 48 творів: 32 гравюри та 16 малюнків, які знаходяться в харківському музеї. До музейної колекції також входять рідкісні різцеві гравюри Дюрера з колекції харків’янина, випускника університету Аркадія Алфьорова, який з 1857 року й до кінця свого життя за станом здоров’я жив у Німеччині, де й помер, а свою колекцію у кількості 3 тис. одиниць – від Дюрера та Ботічеллі до Брюллова й Айвазовського – заповів Харківському університету.

ЧИ МАЄ БЕЗЦІННЕ СВОЮ ЦІНУ

За словами Марини Філатової, графічна спадщина Альбрехта Дюрера значна. Нині відомо 105 гравюр на міді, включаючи офорти і гравюри сухою голкою, та 189 гравюр на дереві, разом із монументальними роботами для імператора Максиміліана.

Дюрерівські гравюри – безцінні, але ж існує страхова вартість робіт. З цього приводу, як стало відомо, музей звертався до фахівця. А саме, оцінювання проводила головний судовий експерт мистецтвознавчих та психологічних видів досліджень Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Наталія Черкашина.

Дюрер створив мистецтво такого високого рівня, що навіть італійці не змогли втриматися і почали його копіювати. До речі, він був першим, хто спробував відстоювати авторське право у суді Венеції. Тоді Дюрер переміг частково: Маркантоніо Раймонді дозволили продовжувати робити копії з гравюр Дюрера, але ставити монограму заборонили.

Щодо вартості: копії Раймонді з робіт Дюрера оцінюються до 40 тис. грн. А зовсім невеликий за розмірами оригінальний відбиток з друкованої форми гравюри на міді "Портрет Віллібальда Піркхаймера" має орієнтовну вартість 17 млн грн.

На жаль, оригінальні гравюри не можуть постійно експонуватися у музеї. Їм шкодить сонячне проміння та штучне освітлення. Тому поки що музей пропонує роздивитися їх онлайн, але в 2021 році запросить усіх на виставку гравюр Дюрера до 550-річчя з дня його народження.

Як повідомляв Укрінформ, колекція Харківського художнього музею – одне з найстаріших і найцінніших за складом мистецьких зібрань в Україні. Історія унікальної збірки веде свій початок від 1805 року – часу придбання Харківським університетом графічних аркушів західноєвропейських майстрів. Іншим предтечею зібрання став заснований 1886 року Харківський міський художньо-промисловий музей – один із перших загальнодоступних музеїв тодішньої Російської імперії. 1935 року в Харкові відкрито Українську державну картинну галерею, яка об'єднала майже всі художні цінності міста. Напередодні Другої світової війни колекція картинної галереї нараховувала близько 75 тис. експонатів і вважалася однією з найкращих в СРСР. При цьому, однак, вона не була включена до плану евакуації, внаслідок чого вдалося евакуювати лише найцінніші експонати: 4711 одиниць.

Сьогодні фонди Харківського художнього музею нараховують близько 25 тис. експонатів західноєвропейського, українського, російського живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва.

Світлана Лігостаєва, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського