Спекотний південь: без зрошення не буде хліба

Спекотний південь: без зрошення не буде хліба

Укрінформ
Експерти застерігають: частина південних територій дуже швидко може перетворитися у напівпустелю

Глобальне потепління набирає обертів. Фахівці припускають, що в Україні зими, в класичному її розумінні, найближчими роками просто не буде. Це не тільки вплине на спосіб нашого життя, але й внесе суттєві корективи в економіку, а надто в агропромисловий її сектор. Адже саме АПК найбільше потерпатиме від нестачі вологи.

Насамперед це стосується півдня України, зокрема, Миколаївщини, яка і раніше вважалася зоною ризикованого землеробства. У тутешніх степах температура повітря влітку сягає 40 градусів, а на ґрунті - 50 і вище. Дощі і так бували тут нечасто, а нині - й поготів. Експерти застерігають, що частина південних територій уже в другій половині нинішнього століття може перетворитися у напівпустелю.

Проблема загострюється ще й тому, що навіть в умовах економічної кризи АПК залишається однією з небагатьох експортноорієнтованих галузей економіки нашої країни, і попит на цю продукцію не лише збережеться, а й зростатиме. Попри це, за прогнозами фахівців, цього року врожай зернових в Україні буде меншим приблизно на 5 млн тонн. А на Миколаївщині сільгоспвиробники не доберуть приблизно 600 тисяч тонн зернових, у порівнянні з минулим роком. Головна причина - посуха. Наприклад, у деяких районах Північного Причорномор’я було знищено до 80% посівів зернових.

То ж що можна і треба зробити, щоб уникнути втрат у майбутньому?

РУЙНУВАТИ – НЕ БУДУВАТИ…

Фахівці впевнені, велосипеда тут винаходити не треба. Єдиним практичним виходом для поліпшення ситуації є зрошення. Для цього на півдні України ще понад пів сторіччя тому - після чергової посухи - була побудована потужна система поливу. Зокрема, на території Миколаївщини завдяки зрошенню аграрії почали отримувати стабільні врожаї. На жаль, під час кризи 90-х років значну частину цієї системи було зруйновано. Тоді викопували і здавали за копійки на металобрухт металеві труби, продавали «наліво» залізобетонні плити, якими були вистелені канали.

З часом АПК став одним із провідних секторів економіки. Почалося відновлення систем зрошення. Але, як відомо, руйнувати – не будувати. З одного боку, господарствам, що мали зрошення, були гарантовані добрі врожаї. З іншого, їх очікували нові проблеми. Та й задоволення це не з дешевих і далеко не кожному по кишені.

За інформацією директора департаменту агропромислового розвитку Миколаївської облдержадміністрації Олени Піскун, загальна площа зрошуваних земель в області наразі становить 190,3 тис. гектарів або 10% від загальної площі сільгоспугідь.

Олени Піскун
Олена Піскун

При цьому зрошувальні системи на 47 тис. га наразі підлягають списанню, 43 тис. га можна поливати без додаткових капітальних вкладень. Решта земель – а це майже 100 тисяч гектарів - не використовуються у зрошуваному землеробстві через незадовільний технічний стан господарської мережі, відсутність дощувальних машин і потребують відновлення.

Варто зауважити, що і сільгоспвиробники, і чиновники починають усе більше розуміти важливість зрошення для розвитку АПК. Тому за останні три роки в цьому напрямку дещо таки зроблено. Скажімо, якщо у 2018 році площа поливних земель склала 32 тисячі га, то у 2019 - вже на тисячу га більше. А з початку 2020-го ця цифра сягнула 31 тисячі га, хоча сезон ще не закінчився. При цьому, зростає і показник краплинного зрошення, яке більш економічне і ефективне. Якщо за весь 2018 рік під ним перебувало 8,6 тис. га, то з початку нинішнього ця цифра вже перевищила 10 тис. гектарів.

Але ось іще одні красномовні цифри: у 2018 році господарниками придбано та проведено реконструкцію 32 дощувальних машин, у 2019-му - вже лише 27, а за перше півріччя нинішнього – 13.

«В області прийнято Програму розвитку водного господарства Миколаївщини на 2019-2021 роки. Це комплексна Програма, яка має на меті підвищення ефективності використання меліоративних систем, відновлення ролі меліорованих земель у продовольчому та ресурсному забезпеченні держави. Поряд із фінансуванням заходів Програми за рахунок державного та місцевих бюджетів, передбачено також фінансування за рахунок грантових проєктів. Прийняття Програми дає можливість місцевим громадам для відновлення зрошення залучати гроші Європейського союзу, Світового банку саме через написання грантових проєктів», - розповіла директор профільного департаменту ОДА Олена Піскун.

ВОДА ДЛЯ ПОЛИВУ. ПИТАННЯ ЦІНИ І ЯКОСТІ

ТОВ «Прометей-сервіс» Вітовського району – одне з небагатьох в області, яке предметно займається не лише відновленням старих систем зрошення, а й інвестує у будівництво нових. Наразі у господарства є 5 тисяч гектарів землі, 1,5 тисячі з яких мають полив. Тільки за останні два роки тут практично «з нуля» побудували зрошення на 400 га. Проте, за словами керівника підприємства Михайла Любченка, це потребує не лише значних фінансів, а й сил і часу на боротьбу з чиновниками та монополістами.

Михайло Любченко
Михайло Любченко

«Зрошенням ми займаємося майже 20 років. Щороку щось робимо, щоб нарощувати потенціал. Зараз маємо вже 1,5 тисячі поливних гектарів, придбали 12 дощувальних машин, причому, найкращої на світовому ринку якості. Наразі купуємо 13-ту. Плануємо і надалі розширювати зрошувальні площі. На відновлення того, що тут колись було, підприємство вже витратило мільйон доларів», - розповідає Любченко.

За його словами, сьогодні поливна машина виробництва США, яку купує господарство, коштує 200 тисяч доларів. А реально вона обійдеться майже в 300 тисяч. «Адже окрім безпосередньої ціни, треба сплатити митні збори плюс ПДВ, яке, щоправда, відшкодують, але то буде колись, а зараз це заморожені кошти. Це до питання про нашу державу, яка повинна бути зацікавлена, щоб фермери купували техніку і розширювали поливні землі. Бо якщо так, то чому б сільгоспвиробників не звільнити від додаткових витрат, як то було ще десь років 10 тому?» - ставить риторичні питання мій співбесідник.

Він каже, що навіть фірма-виробник техніки йде назустріч своєму клієнту. Наприклад, його підприємство вже має непогану знижку при придбанні машин, бо купує їх постійно. Від держави ж, на жаль, допомоги мало, а от проблеми створювати наші чиновники вміють.

Так, одним із проблемних моментів для тих, хто займається зрошенням, є тариф на воду. Сільгоспвиробники скаржаться, що він занадто високий. Щоправда, за останній рік тут все ж сталися позитивні зміни. «Торік вартість одного кубометра води складала 2,21 грн, зараз вона знизилася і становить вже 1,68 грн. Та ця цифра могла бути і меншою. Бо досі чималий відсоток списують на випаровування, на втрати мережі тощо. Але навіть таке зниження - дуже позитивний момент. Ми витратили чимало часу і зусиль, щоб нас почули. Прийшов новий керівник управління каналів річки Інгулець, який почав фахово розбиратися в ситуації, і це вже дало позитивні результати», - зазначає очільник «Прометей-сервіс».

Аграрій також розповідає, що донедавна у ціну на воду було включено спочатку 3, а потім і 5 копійок з кожного кубометра за начебто консультативні послуги, аналіз якості води і багато іншого, чого насправді ніхто не виконував. Це, на його думку, класична “обдиралівка” фермерів…

«Дехто може сказати, що, мовляв, там ті 5 копійок. І буде не правий. Ось простий приклад із моїм підприємством. Ми купуємо 5 млн кубів щороку, а тільки один наш Вітовський район – приблизно 40 млн куб. Множимо на 5 копійок і маємо 250 тис. грн з мого господарства, і 2 млн грн тільки з одного району. А в межах області ця сума значно більша, не кажучи вже про всю Україну. Я не міг змиритися з цим і не раз доводив чиновникам, що коли мені потрібні будуть якісь послуги, я сам за ними звернуся. Тож організував фермерів і нам вдалося буквально відбити ті 5 копійок. Зараз у нас в області їх майже ніхто не платить», - стверджує Любченко.

На Миколаївщині є проблеми і з якістю поливної води. Річ у тім, що в області поливні землі обслуговуються кількома автономними системами зрошення, які беруть воду з різних джерел. Так, найбільша система живиться з Інгульця, а витоки цієї річки - у Дніпропетровській області, де поряд розташовано багато шахт і рудників. Тому її води забруднені різноманітними хімічними сполуками.

«Аби вирішити це питання кардинально, треба, щоб шахти поставили очисні споруди, що наразі нереально, бо вони самі мають серйозні фінансові проблеми. Тому воду, яку нам дають, очищують, хоч це також додаткові кошти. І попри це, у ній все одно залишаються перевищеними норми різних шкідливих речовин. У результаті в ґрунті утворюється солонець. Тож треба його гіпсувати, бо якщо цього не робити, то земля з часом перетвориться на асфальт. Я цього року купив 3,5 тисячі тонн гіпсу, разом із розвантаженням, вагонами, доставкою виходить по 700 грн за тонну. Помножимо і вийде 2,5 млн грн. І так щороку», - бідкається аграрій.

Але попри великі фінансові витрати, він переконаний, що зрошенням таки треба займатися, бо іншого шляху просто нема. Засуха ставатиме все сильнішою. І щоб вижити, аграріям треба перебудовуватися.

«Наведу такий приклад нинішнього літа. У серпні ми посіяли 2 тис. га рапсу на суходолі. Та він не зійшов, надто суха земля. Тож треба розорювати. Але річ у тім, що за правилами сівозміни, посіяти там наразі можна лише соняшник. Нічого іншого не придумаєш. Бо рапс сіється після зернових, він найкращий попередник для них. А зернові по зернових нормальний господар сіяти не буде. Це частково й відповідь на питання, чому на півдні так багато соняшника. Просто іншого виходу нема…», - стверджує Любченко.

Він також наводить інший приклад того, що вигода зрошення є очевидною. Якщо цьогоріч у його господарстві соняшник на суходолі дав максимальну врожайність 8 центнерів з гектара, то на поливних землях – біля 40 ц з га. Результати свідчать самі за себе. Але держава має допомагати фермерам вирішувати ці проблеми, бо далеко не кожне господарство може дозволити собі такі витрати. Приміром, кредити під мінімальні відсотки могли б дещо пожвавити розвиток зрошування.

«Ще одна проблема - електричні мережі. Щоб тобі дали всі дозволи на підключення до електроенергії, потрібно зібрати масу папірців і заплатити «мішок грошей». Плюс витрачений час і нерви. Далеко не кожен зможе пройти цей шлях», - підсумовує Любченко.

ФЕРМЕРИ&ЧИНОВНИКИ: ПОЧАТОК ДІАЛОГУ ПОКЛАДЕНО

Варто зазначити, що наразі в області зроблено певні кроки, щоб полегшити життя аграріям. У січні 2019 року в результаті об’єднання управління каналу Дніпро-Інгулець і управління каналів Інгулецької зрошувальної системи, з’явилася нова структура – управління каналів річки Інгулець. Це рішення прийняте з метою створення єдиного комплексу: від оздоровлення Інгульця до подачі води на полив. Завдяки цьому з’явилася можливість ефективніше вирішувати проблему промивки води. Адже в змішаних водах Інгулецького магістрального каналу, окрім усього іншого, містяться токсичні солі, які потрапляють туди через скид шахтних зворотних вод у верхоріччі Інгульця з Кривбасу.

«Крім того, потрібно було встановити однакові правила гри і зробити єдину ціну на воду для всіх аграріїв. Бо досі існувало чотири різні ціни для фермерів. Отож з вересня 2019 року до нас приєдналися Вітовське, Снігурівське, Баштанське управління водного господарства», - розповідає начальник управління каналів річки Інгулець Тарас Кот.

На його думку, Інгулецька зрошувальна система є унікальною. Наразі вона найбільша в області і нею користуються близько 180 сільгоспвиробників. Але вона була введена в експлуатацію ще в 1963 році і працює за рахунок підйому води з річки Інгулець, що далі йде магістральними і розподільчими каналами.

Наразі триває робота з консервації та списання насосних станцій, які понад 10 років не використовувалися і дуже застаріли. Деякі з них потребують модернізації, адже зараз з’явилися нові мобільні технології, більш ефективні і менш затратні. Виробники купують сучасні поливальні машини, а старі насосні системи до них не пристосовані.

«Наступною в черзі на вирішення є проблема дірявих каналів, через які втрачається чимало води. Насоси качають, кошти вкладаються, а вода не доходить до поля. Але розв’язати це питання швидко не вдасться, бо це надто дорого. Реально це можна зробити для магістральних каналів за 5 - 7 років, для інших за 3 – 5», - зазначає Кот.

Наразі на Миколаївщині також створено «Спілку користувачів водомереж». Вона покликана вести діалог управління з сільгоспвиробниками, щоб ефективніше вирішувати проблеми цієї галузі.

Крім того, недавно на Херсонщині відбувся організований Всеукраїнською аграрною радою круглий стіл за участю аграріїв з південних і східних областей України, експертів, депутатів, представників влади та науковців. Там порушили питання щодо розробки Національної програми зрошення. Залишається сподіватися, що і його учасників, і численні звернення інших аграріїв з цього приводу влада почує. Бо часу не так і багато – клімат швидко змінюється. І якщо ми не хочемо перетворити південні степи на напівпустелю, то треба діяти вже сьогодні.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-