Ціна будівництва ДніпроГЕСу

Ціна будівництва ДніпроГЕСу

Точка на карті
Укрінформ
Для цього будівництва, яким так пишалася радянська влада, довелося затопити територію, що за площею дорівнює половині сучасного Запоріжжя

Дніпровська ГЕС - найстаріша серед каскаду електростанцій на Дніпрі. Для її будівництва довелось затопити територію, яка дорівнює половині сучасного Запоріжжя. Під воду пішли села, лікарня, санаторій, міст і чимало селянських ланів.

ДніпроГЕС вважається візитівкою Запоріжжя, але мало хто знає, що існувало з десяток проектів будівництва станції. І взагалі, вона могла бути не дугоподібною, а рівною, могла складатись не з однієї греблі, а наприклад, з двох чи навіть трьох.

У цьому тексті не буде жодного рядка ні про те, скільки разів підірвали ГЕС, ані про те, як і хто її відбудовував. Це історія - саме про ціну будівництва гідроспоруди, і ціна ця вимірюються не лише грошима.

ХРОНІКА ПРОЄКТІВ ДНІПРОГЕСУ

“Ця місцина була приречена на ДніпроГЕС за будь-яких умов. Більше того, за будь-якої влади, будь-якої держави тут би побудували станцію. У цьому місці Дніпро має високі береги, а значить - вода не буде сильно розливатись, тож, це ідеальна локація для будівництва ГЕС”, - упевнений запорізький історик Володимир Лініков.

Володимир Лініков
Володимир Лініков

Перший проект будівництва ГЕС був розроблений ще у 1905 році, тобто  більше ніж за 20 років до початку будівництва станції. Одним зі співавторів цього проекту був Генріх Графтіо, який потім брав участь у складі Державної комісії з електрифікації (ДЕЕЛРО – це Державна комісія з електрифікації Росії).

У 1910-1912 роках з’явився проєкт інженерів А. М. Рундо та Д. І. Юскевича. Він був розроблений таким чином, щоб воду Дніпра не підіймати. 

“В обґрунтуванні проєкту було написано, що треба зберегти села і людей, які споконвічно тут жили. Як чином? Інженери планували зробити дві греблі, але поставити їх на найбільших порогах. Воду треба було підіймати частково, а для того, аби зробити водне сполучення, - прокладати канали зі шлюзами біля гребель поряд із якими мала би будуватись електростанція”, - розповідає Лініков.

Згідно з варіантом Рундо-Юскевича, одна гребля повинна була розташовуватись близько до нинішньої, а друга - далі, на одному з порогів.

За цим проєктом планували збудувати 4 електростанції з греблями: Сурську, Вовнігську, Ненаситецьку та Вільну.

У 1913 році інженер Ф. П. Моргуненков запропонував будувати одногребельну станцію, а вже у 1916 році був затверджений до виконання проєкт інженера А.І. Розова. У 1917 р. було організовано управління робіт для створення і втілення проєкту в життя, але це був рік революції, тож будівництво зупинили.

Ідею будувати між сучасним Дніпром та Запоріжжям одну станцію у 1920 році підтримав професор Іван Алєксандров. Починаючи з 1921-го до 1927 року він розробив аж 9 проєктів (восьмий варіант мав підваріанти “А” і “Б”).

Остаточне рішення про будівництво ДніпроГЕСу було прийнято 27 листопада 1926 року.

ЗАПОРІЗЬКА АТЛАНТИДА

Для того, аби побудувати гідростанцію, затопили близько 16 000 гектарів. Багато це чи мало? Для порівняння: площа сучасного Запоріжжя приблизно вдвічі більша за ту, що була затоплена. Тобто під воду пішло майже пів нинішнього міста. 

“Було затоплено 44 селища, які розташовувались біля порогів, близько 3000 дворів переселили на інші місця. Затоплена площа була густонаселеною. Коли мова йшла про проектування безпосередньо ГЕС за радянської влади і за проектом Александрова, ніхто не думав, як жити людям. На той час уже були відведені певні райони, куди мали переселити людей. Держава вважала, що вона робитиме те, що потрібно їй, а не людям”, - розповідає історик.

Інший історик Артем Бородін зазначає, що будівництво Дніпровської гідроелектростанції, наприклад, у публікаціях 1920-х років пояснювали необхідністю "виправити природу" і використовувати силу річки для виробництва електроенергії.

“У найближчій до ДніпроГЕСу частині водосховища, відомій до декомунізації як "озеро Леніна", під водою зник цілий світ. Мальовничий виступ правого берега - Кічкаський мис. Поселення менонітів Айнлаге (Ейнлаге) з головною вулицею в 2 км, заводами і будинками, найбагатші з яких нагадували замки в мініатюрі. Розібрали гордість тутешніх місць - Кічкаський міст. Зникли хутір Завидний і старий Павло-Кічкас. Вода приховала останні нагадування про курорт європейського зразка Александрабад. Припинила своє існування лікарня Бетанія. Пішли на каменедробильні заводи історичні скелі Любов, Богатир, Погана, Середня”, - коментує Бородін. 

Для потреб Дніпробуду і Дніпрозаводбуду знесли понад сотні курганів. Під воду йшли або розмивалися сліди поселень (часів неоліту, бронзового віку), майстерень, могили (ними були буквально всіяні береги Дніпра).

“Супутником Дніпробуду став Дніпрозаводбуд. Про ціну цього прогресу суперечки ведуться досі. Без ДніпроГЕСу, напевно, не було б того Запоріжжя, яке знаємо, і нову частину якого заклали саме в Дніпробуд. На щастя, залишився прожектом "Електропоіс" - містечко на острові Хортиця. Але скільки всього ми втратили. Кількість унікальних ландшафтів Дніпра, історичних місць, пам'яток минулого не рахували. І навряд чи порахуємо. Все це можемо назвати нашою Атлантидою”, - вважає Артем Бородін.

Історики зазначають, що за радянських часів не говорили про якусь компенсацію людям, чиї домівки потрапили під затоплення. Проте мають надію, що влада таки допомагала їм переїхати.

ЗАТОПЛЕНА ПСИХЛІКАРНЯ

Психіатрична лікарня, що мала назву “Бетанія”, була побудована на ділянці площею 107 десятин між колоніями Айнлаге (Ейнлаге) і Кронсвейде, на місці поселення Альт-Кронсвейде. Її спорудження почалось у 1909 році. Гроші на будівництво зібрали за рахунок пожертвувань потужних промисловиків, релігійних громад, благодійних установ і мешканців колоній. Вже у середині березня 1911 року був відкритий жіночий корпус «Бетель», названий на честь одного з головних міст стародавнього Ізраїлю, 20 серпня 1911 року – чоловічий «Салем».

За інформацією краєзнавця, співробітниці Запорізького обласного краєзнавчого музею Ольги Чайки, у 1913 році завершилось будівництво двоповерхової споруди, де розташовувалися палати, кабінети лікарів, аптека, ванні кімнати, кухня, їдальня - це був головний корпус.

«Бетанія» мала власну інфраструктуру: водонапірна вежа, водопровід із холодною і гарячою водою, пральня, було електричне освітлення, телефонний зв’язок, колодязь. У 1925 році на лікуванні у «Бетанії» перебувало 204 пацієнти. Коли стартувало “велике будівництво”, психлікарня разом з усією інфраструктурою потрапила у зону затоплення. Вже у 1927 році 105 ліжок психіатричної лікарні Запорізького округу було передано Херсонській психіатричній лікарні із формулюванням: «Це буде корисно для подальшого відродження Херсонської психлікарні». 9 травня 1927 року всі пацієнти «Бетанії» були переведені в лікарню на Ігрені.

Відомий запорізький дайвер Юрій Батаєв знайшов рештки “Бетанії”, частина їх розташовується на правому березі, а решта - ховається на дні Дніпра. 

.
.

АМЕРИКАНСЬКИЙ ВПЛИВ

Від підводних занурень повернемося до будівництва ГЕС. У 1925 році Вища рада народного господарства вирішила, що проєкт Алєксандрова треба перевірити і для цього найняли фірму “Г’ю купер енд компані” із США. У штати поїхав 5-й варіант проекту. Поки американці працював з документом, Алєксандров самотужки розробив варіант №6 згідно з технічними вимогами американських фірм, які мали б постачати турбіни та електрообладнання.

“Американці дали конкретні вимоги, діаметри турбін, від яких залежала довжина машинної зали, ширина, глибина затоплюванної і незатоплюванної частини станції. Потроху проект змінювався. Наприклад, кут, під яким будівля станції сполучається з греблею. Він теж мінявся. Адже саме від кута залежало наскільки багато скельного ґрунту необхідно було прибрати. Тобто мова йшла про технології, які могли, як здешевити проєкт, так і зробити його більш дорогим. Отже кількість проєктів збільшувалась”, - розповідає Володимир Лініков.

Варіанти №8а та №8б передбачали, що гребля буде абсолютно прямолінійна. Г'ю Купер, який на той час уже мав досвід будівництва чотирьох гідроелектростанцій в Канаді і США, вирішив додатково перерахувати проєкт і дійшов висновку, що в певні пікові моменти повені, гребля не зможе пропустити необхідну кількість води. Це призвело б того, що, наприклад, порт час від часу затоплювало б. Тож, він запропонував зробити греблю довшою.

Переносити будівництво було недоречно з технологічної точки зору (справа у тому, що поряд з нинішньою станцією були два острівці, завдяки яким можна було відкачувати воду і будувати).

“Сьогодні запоріжці можуть бачити острів Федорішин - він саме там, де нова машинна зала. Вона впирається в нижню частину острівця. Був ще малий острів або ж острів Чорний. Він повністю закритий водою і бетоном. Хто саме запропонував зробити ГЕС дугоподібною: Алєксандров чи Купер - таємниця”, - каже Лініков.

Той проєкт, який врешті був втілений, мав номер 9.

ДНІПРОВСЬКІ ЛОЦМАНИ

Скільки грошей витратили на будівництво Дніпровської ГЕС - порахувати навряд чи хто зможе. Проте історики говорять, що коли йдеться про ціну будівництва, це не лише про гроші.

Не варто забувати про те, що на той час країна була бідною, й аби зекономити на заробітній платі, людей спонукали на «трудовий подвиг». Нерідко про ДніпроГЕС говорять - “збудований на кістах”.

“Людей не закладали бетоном, ні. Мова про інше. Бідна країна, яка хотіла побудувати велику індустрію, взяла гроші з селян, їх просто замордували голодом. Це теж ціна. Ціна ДніпроГЕСу, “Запоріжсталі”, “Алюмінієвого комбінату” та інших комбінатів”, - каже Лініков і пригадує, як два роки тому на книжковій толоці був показаний фільм “Дніпровські лоцмани”.

Картина знята на початку 1930-х років, але була заборонена. Там мова йшла про людей, які втрачали свої домівки, подвір'я, втрачали сенс свого існування. У фільмі є кадри, як боролися з тими, хто будував станцію. Режисери намагалися обережно показати, що не всі люди прагнули отого нового. Вони показали людей, які не хотіли цієї великої промисловості, бо через неї вони позбулись усього, що мали. Проте тодішня цензура не пропустила фільм, і його поклали на полиці. Лише кілька років тому стрічку відреставрували і вперше показали.

Чи вийде цей фільм колись на великі екрани - питання поки що відкрите.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-