Музей морської історії під куполом: Шевченко, легенди і династії

Музей морської історії під куполом: Шевченко, легенди і династії

Точка на карті
Укрінформ
Або де можна пересвідчитися, що Херсон — місто моряків

Коли в обласний центр приїздять перші особи країни, зазвичай вони відвідують моракадемію, її вихованці у святковій формі присутні на всіх урочистостях у місті (інколи, правда, виникають суперечки, добре це, чи погано). Але посвята у курсанти – завжди справжнє свято для містян і видовище, що збирає дорослих і дітей на Набережній біля Дніпра.

Найстаріший в Україні морський навчальний заклад (якраз у ці дні він відзначає 186-річчя) усі ці роки не припиняв існування, навіть під час німецької окупації. Тут навчалися славетні капітани, про яких написані книги і зняті фільми, та що там казати, навіть Тарас Шевченко присвятив кілька рядків цьому навчальному закладу.

А ще в академії є свій Музей морської історії – його можна назвати музеєм під куполом.

Про історію мореплавства, легенди, про морську академію, літературу, корабель-привид та сленг моряків півдня України, про жінок-капітанів розмовляємо з проректором з навчально-виховної роботи ХДМА Олександром Шумеєм, який провів для кореспондента Укрінформу екскурсію музеєм. Власне, він не лише проректор і депутат облради, а ще й історик за освітою, який досліджує минуле академії та історію мореплавства України.

«МАРАФОН» ЧЕРЕЗ ЕПОХИ: 186 РОКІВ БЕЗ ПЕРЕРВИ

«Недарма свого часу в мореходці працювала науково-дослідна лабораторія «Музей історії морської освіти України». По-перше, ми найстаріший в Україні морський навчальний заклад, на нашому прикладі можна відстежити тенденції і всі зміни в системі підготовки моряків торговельного флоту, які відбувалися протягом двох століть. Наш заклад іще унікальний тим, що він, по суті, ніколи не припиняв свого існування та підготовки моряків. Тобто, були реорганізації, аж п'ятнадцять, але навіть під час німецької окупації існувала херсонська морська школа. В іншій будівлі, але існувала», - розповідає Олександр Шумей.

Олександр Шумей
Олександр Шумей

Частина споруди корпусу морського коледжу ХДМА (де розмістився музей), розташована на головному проспекті міста – Ушакова, інша частина - вздовж вулиці Перекопської. Поєднані вони між собою округлою будівлею. Проте споруджені у різний час.

«У 1880 році для морехідних класів збудували окреме одноповерхове приміщення, воно було саме тут, у цій частині будівлі, яка виходить на Перекопську. Бачите, у старому фундаменті ми знайшли цю меморіальну дошку з написом, що відкриття відбулося 19 лютого 1880 року. Потім, уже в 30-ті роки ХХ століття добудували ту частину, що на Ушакова, але вона була зруйнована під час Другої світової війн. У 1953 році будівлю академії почали відновлювати. Дуже пишалися, що автором проєкту був викладач креслення Георгій Пастух. Він отримав орден за корпус мореходки, який для багатьох став морською візиткою міста», - розповідає Олександр Шумей.

Цей навчальний заклад був створений у лютому 1834 як училище торговельного мореплавання. До того часу у тодішній царській Росії були поодинокі спроби готувати капітанів (тобто шкіперів, як тоді говорили). У 1781 році з’явився Устав купецького водоходства – почали розділяти чітко, що є торгові судна і для них теж потрібно готувати судноводіїв-шкіперів. Регіональні спроби підготувати моряків доти трималися на ентузіазмі купців чи відставних військових. Найчастіше якийсь відставний військовий моряк учив хлопців, як читати карти чи користуватись компасом. Лише в 30-х роках ХIХ століття зрозуміли, що для торговельного мореплавства потрібні окремі навчальні заклади, з програмами, чіткими вимогами. Першим стало відкрите у Петербурзі у 1829 році училище торговельного мореплавання, але це училище переривало своє існування, стало потім військовим навчальним закладом та й спадкоємця прямого у нього нині немає.

У лютому 1834 року відкрили училище торгового мореплавання у Херсоні, від цієї дати розпочинається безперервна історія найстарішого в Україні морського навчального закладу.

ЯВИЩЕ СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ТА ЛІНГВІСТИЧНІ ВІДКРИТТЯ

«І це було унікальне не просто освітнє явище, а навіть соціокультурне. Тому що на Придніпров’ї по-перше, саме населення було схильне до каботажного (прибережного) мореплавання, по-друге, це були нащадки запорожців, які тут осідали та мали практичний досвід мореплавання, вони і зайняли цю професійну нішу. Їм це подобалось, вони це вміли.

Крім училища у 1834 році було прийняте положення про цех вільних матросів, теж за клопотанням генерал-губернатора Михайла Воронцова. Його батько був послом Росії у Великій Британії, а він народився і жив там певний час. Можливо, цей досвід вплинув: він бачив, що таке морська держава. Саме він був ініціатором залучення жителів Придніпров’я до морської сфери, перетворення їх на вільних матросів та запровадження пільг для цієї професійної верстви. Мешканці придніпровських населених пунктів на Херсонщині – Качкарівка, Леонтіївка, Олешки, мали пільги при сплаті податків, звільнялися від повинностей, але за це вони делегували своїх людей – представників від громади, до служби на військовому флоті. Відслуживши, ті поверталися додому і могли працювати в торговому флоті. Олешки та Нікополь взагалі вважались містечками вільних матросів», - каже дослідник Шумей.

Після п'ятирічної служби вільному матросу від флотського керівництва видавався патент, він міг працювати на купецьких суднах. Тоді були закладені перші правові підвалини цієї, по-суті нової соціальної верстви населення, що мала забезпечувати купецький флот кадрами матросів.

В училищі торгового мореплавання у Херсоні безкоштовно навчалися діти з портових міст. Обов'язковим був набір юнаків віком 14-17 років від громад Херсона, Одеси, Таганрога, Миколаєва, Феодосії, Ізмаїла, Ростова, Керчі, Євпаторії, Аккермана та Рені. Щоб потрапити сюди, їм потрібно було отримати клопотання від місцевої влади чи губернатора. Навчання тривало чотири роки.

Навчатися власним коштом могли вихідці також і з інших міст, для цього вимагалося мати добру статуру, вміти читати і писати й володіти чотирма арифметичними діями.

Як розповідає Олександр Шумей, у ті роки перелік предметів вміщувався на одному аркуші, вивчали навігацію, морську астрономію, богослов’я, іноземні мови. Спецпредметів було до десяти. Іноземні мови на рівні розуміння – турецька, італійська і грецька – з урахуванням середземноморської торгівлі; вчили також французьку мову. Англійська, до речі, з’явилась пізніше, десь у 1890-х роках, а обов’язковою вона стала для моряків з 1902 року, після того, як портові служби отримали інформацію, що в порти Британії не пускатимуть моряків і не прийматимуть на судна, якщо вони не знають англійської.

До речі, термінологія моряків, які жили у ті часи на півдні України відрізнялася від тієї, якою користувалися військові моряки в Росії.

«Це фіксували від Одеси до Олешок. В Олешках у моряків торгових уся термінологія не така була, як у Росії - не німецького, голландського походження, вона була італійська, а її носіїв називали у професійних виданнях «задніпровськими італійцями». Італійські назви - то був наслідок середземноморсько-чорноморського спрямування торгівлі, де домінували італійська картографія та прилади. Вони в тому, що стосується моря, спілкувалися українсько-італійським суржиком. Я зібрав словничок із більш як 120 таких слів», - розповідає Олександр Шумей.

Хто навчався у тодішній мореходці? Переважно діти купців, містяни, були й дворяни. Крім свідоцтва про закінчення училища – атестату, випускник ще мав отримати патент, фактично, робочий диплом. Практику проходили на військових суднах. Після закінчення училища випускники мали звання штурманів та їхніх помічників, і лише через два роки перебування у морі свідоцтво штурмана після іспитів змінювали на шкіперське.

Потім систему морської торгової освіти реформували в 1860 –х роках. Крішьяніс Вальдемарс (його називають духовним провідником латиського національного відродження), працюючи у міністерстві фінансів, створив унікальну на той час систему морських класів для масового отримання морської освіти. У результаті у Херсоні училище торгового мореплавання трансформувалося у морський клас для підготовки штурманів, з’явилися такі морські класи також у Бериславі, в Олешках і Голій Пристані.

Реформа полягала в тому, що коли була ініціатива громади і вона відкривала такий навчальний заклад, то частину коштів на нього давала держава.

Учень морехідних класів, 1897 рік
Учень морехідних класів, 1897 рік

«1872 рік, у Херсоні з’явився морський клас замість училища. Тобто, тоді херсонське купецтво сказало своє слово: відкриємо і будемо утримувати. Отримали частково фінансування від держави. Там була трохи інша система підготовки – швидша, за 2-3 роки, пів року в рейсі, пів року навчались. На той час із 40 навчальних морських закладів Росії десята частина була саме на Херсонщині. З’явились цілі родини, декілька поколінь обирали саме таку професію, народжувались династії. Були діти, що навчалися у морехідному класі, а їх батьки закінчили училище торгового мореплавання. Цей феномен, до речі, врахували, коли на початку ХХ століття училище у Херсоні хотіли закрити і було певне протистояння з Одесою. Тоді був аргумент: ми - найстаріший заклад, і він спрацював», - розповідає Олександр Шумей.

Потім під які тільки реформи не підпадала нинішня ХДМА: у 1903 морехідні класи перетворили в морехідне училище малого плавання, через два роки - у морехідне училище далекого плавання.

До речі, училище далекого плавання очолював князь Олександр Максутов – син того самого Максутова, що був останнім губернатором російської Аляски. «Сашка-американець називали його в родині, бо він там народився. Постійно намагався довести, що його батько не винен у продажу Аляски та не був корупціонером, така от сімейна драма», - розповідає Олександр Шумей.

ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА

З училища у радянські часи двічі намагалися зробити технікум (як вам назва: Робтехнікум Водтрансу?). У 1944 морський технікум був реорганізований у морехідне училище, у 1970 йому присвоїли ім'я лейтенанта Шмідта. Ні, військовий моряк, учасник Революції 1905—1907 Петро Шмідт не мав жодного стосунку до навчального закладу, а от його батько, контр-адмірал Петро Шмідт очолював атестаційну комісію в училищі. Як каже Олександр Шумей, курсантів почали називати дітьми лейтенанта Шмідта і вони зовсім не були проти.

Звісно, не всі 75 тисяч хлопців і дівчат, що закінчили цей навчальний заклад за ці 186 років, стали моряками, не всі пішли у море. Тут розкажуть вам про політиків, суддів, що вийшли з цих стін, а не лише про моряків.

«У нас більше 30 випускників, іменами яких названі судна – це було досягнення для професійного моряка. Наразі така традиція втрачена», - каже Олександр Шумей.

Є відомі випускники, які стали вченими, про кого знімали фільми, хто став легендою. От, наприклад, курсант №1 - віце-адмірал, легендарний командир підводного човна «С — 56» Григорій Щедрін, випускник 1932 року, якого називали капітаном щасливої «Щуки».

У 1917 закінчив училище контр-адмірал Леонід Дьомін, курсант №2, вчений зі світовим ім’ям. Професор, доктор географічних наук, інженер, який у 30-ті роки минулого століття досліджував Далекий Схід, був головним редактором морського атласу. Його ім'ям названо три географічні об'єкти. А ще на честь нього назвали корабель, який нині став кораблем-привидом у Фінській затоці.

На жаль, каже Олександр Шумей, не завжди Україна пише ці історії, інколи вони стають елементами російської пропаганди. Наприклад, випускник Валентин Родченко - останній випускник-Герой Радянського Союзу, моряк-полярник, капітан дослідного судна «Михайло Сомов», що опинилося у льодовій пастці у морі Росса у 1985 році. Він став прототипом героя сучасного російського фільму «Лєдокол», після 2014 року знову з Луганська перебрався в Росію.

Пов'язана з мореходкою і доля Анатолія Качарави, який очолював Грузинське морське пароплавство. Він у херсонське училище потрапив у 1928 році, тікаючи від репресій через своє походження, «замітав сліди», так би мовити. Як розповідає Олександр Шумей, матеріали про цю непересічну людину, які він зібрав, передав у посольство Грузії.

Олександр Шумей вивчає й інші документи про училище, що пов’язані з періодом репресій. Цікава історія 1929 року, коли тут уперше навчалися дівчата. Двоє приїхали з Білорусі та пробули недовго – виявилося, що вони з родин священників, поїхали додому плачучи (тоді маховик репресій лише розкручувався).

А ось доля Раї Александровської (одногрупниця курсанта Григорія Щедріна, про неї він розповів у своїх спогадах). Училась у Херсоні два роки, перевелась у тодішній Ленінград, вийшла заміж за боцмана, працювала за освітою і мешкала у будинку, де жив Сергій Кіров. Після вбивства Кірова її чоловіка заарештували. Вона втекла на Херсонщину, до батьків, стала вчителькою, вийшла вдруге заміж, з морем покінчила. «Років десять тому приходить хлопчик і каже: це моя прабабця, ми відтворили їм історію родини, про яку вони не знали, вони принесли інші матеріали», - розповідає Олександр Шумей.

Так музей і наповнюється експонатами та матеріалами – і власні дослідження тут допомагають, і родини приносять фотографії, речі.

«Інколи приходить курсант, показує пакет документів і каже: це мого прадіда, який тут навчався у 1903 році. Так вдається відтворити, які предмети вивчав, які вимоги були, де працював, як йому вдалося перекваліфікуватися з моряка російської імперії на радянського і працювати далі. Ось сім’ї спадкових моряків: п’ятеро братів Сорок одночасно навчалися, і діти їх теж моряками стали. Брати Фоміни, діти яких теж стали моряками, Митрофанови брати - Петро і Дмитро - близнюки – один із них написав книгу «Школа під вітрилами», другий працював викладачем у мореходці», - розповідає Олександр Шумей.

ПРО МЕРКЕЛЬ, ВТРИЛЬНИК «ТОВАРИШ» І ВТРАЧЕНІ ІЛЮЗІЇ

Є в музеї і болюча для херсонців тема – втрата навчального вітрильника «Товариш». Судно це було збудоване у Німеччині у 1933 році і стало першим у плеяді вітрильників німецької Гамбурзької компанії «Blohm und Voss». На ньому готували німецьких моряків, це була візитівка німецького військового флоту. Те, що це була яхта Гітлера – то все легенди, каже Олександр Шумей. «Там проходили оморячення підводники та військові моряки. Зображення цих вітрильників я зустрічав на світлинах Хортицької школи менонітів - коли була окупація, німецьких хлопчиків навчали, і на стінах висіли фотографії цих вітрильників. Вітрильники стали об’єктом репарації – їх поділили. Один передали США, сьогодні це вітрильник «Ігл», ще по одному отримали Португалія та Румунія. СРСР отримав перше судно – «Горх Фок», воно було затоплене німцями у 1945 році, його підняли з дна, реставрували. Назвали його «Товариш». 24 серпня 1951 року передали в Херсон. Балансоутримувачем було училище, а розпорядником Міністерство морського флоту (а пізніше - Міністерство освіти). Практику традиційно проходили не лише курсанти з Херсона. Вітрильник здобув перемогу у двох міжнародних регатах, це були 1970-ті роки», - розповідає Олександр Шумей.

Минали роки, вітрильник потребував капітального ремонту. У результаті довгої та сумної для херсонців історії вітрильник у Міносвіти німці викупили, і він повернувся у «материнську гавань» — місто Штральзунд, де був зустрінутий з офіційними почестями. У 2003 році йому повернули його колишнє ім'я «Горх Фок» (нім. «Gorch Fock I»). З 2005 року «Горх Фок» розміщений як плавучий музей у гавані міста Штральзунд, що і було його первісним портом приписки.

«Коштів на ремонт у Міносвіти не було. Пропонували залишити вітрильник у Херсоні просто на набережній, проте це не був безпечний проєкт. У Німеччині судно стало музеєм. Є світлини, коли Франсуа Олланд і Ангела Меркель біля нього фотографувалися у травні 2014 року, символічно, що тоді вони говорили про окуповані території України», - каже Олександра Шумей.

Саме «Товариш», до речі, можна побачити у фільмі «Пурпурові вітрила». А ще він став прототипом вітрильника «Оріон» з «Берега любові» Олеся Гончара, письменник був навіть почесним членом екіпажу «Товариша».

«Гончар писав про мореходку, про «Товариш». Є легенда, коли він заходив у цю залу, то завжди казав: принесіть мені причандалля морське, я тут натхнення буду черпати. То я всім кажу, що він тут писав «Бригантину», - каже Олександр Шумей.

Але в музейному залі під куполом угорі є цитата не Гончара, а Тараса Шевченка, який у кількох листах братові давав настанови щодо навчання в училищі племінника Каленика. «Пишеш, що тебе не було дома, що ти хлопців возив у Херсон. Добре зробив єси! Та тілько чи притокмив ти їх у те училище торгового мореплаванія? Якщо притокмив, то молися Богу та лягай спати: з хлопців будуть люде… тілько треба спать на одно око…», - так звертався Тарас Шевченко до свого троюрідного брата Варфоломія, який в останні роки життя поета був його довіреною особою.

І Тарас Григорович мав рацію – з випускників ХДМА справді «виходять люди». Нині тут на усіх формах навчання навчається близько 7 тисяч осіб. Зокрема, й діти з ТОТ АР Крим, Академія працює за програмою «Крим – Україна». Взагалі – це традиція, тут завжди отримували морську освіту кримчани.

Серед курсантів є й іноземні студенти з 24 країн.

«Уже років зо п’ять навчаються дівчата у нас. Дівчині-випускниці ХДМА працевлаштуватися не складно», - розповідає Олександр Шумей. А Міжнародною морською організацією ІМО минулий рік якраз був присвячений темі «жінки у морській професії».

Нині ХДМА – це повний цикл підготовки. «У нас є морський ліцей, де навчають робітничих професій, у нас є коледж, який готує фахівців на рівні молодшого бакалавра і академія, що здатна з деяких спеціальностей готувати навіть докторів наук. Якщо брати світовий досвід класичних морських навчальних закладів, що чітко орієнтовані на торговельне мореплавство, то у нас потужна історія. Це морський навчальний заклад з репутацією і школою», - каже Олександр Шумей.

Тож ласкаво просимо до музею Херсонської державної морської академії, щоб переконатись, що Херсон – місто моряків.

Ірина Староселець, Херсон

Фото автора та надані Херсонською державною морською академією

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-