Євангеліє з анафемою на Мазепу, колекція Сумцова та нові експонати
Коли в грудні працівники Харківського історичного музею імені М.Ф.Сумцова говорили, що до 100-річчя закладу готують відвідувачам «сюрприз», тут явно не було перебільшення. Три нові експозиції, що відкрилися до ювілею 21 січня, справді вражають.
Музейники представили експонати, які не виставлялися десятиріччями. Тепер для них знайшли достойне місце на виставках із новим оформленням на третьому поверсі й у великій відремонтованій залі на першому. Тут буде де розгулятися любителям селфі, бо облаштовано кілька фотозон, що відтворюють інтер’єри сільської хати чи багатого будинку з бібліотекою і роялем. Також з’явилися мультимедійні екрани з відео, фото, текстовою інформацією.
Для поціновувачів артефактів у вітринах виставлено унікальні сакральні вироби майстрів, не менш рідкісні археологічні знахідки та предмети побуту. Всі ці колекції, що збиралися видатними людьми, мають глибоку історію, тож похід до оновленого музею точно стане атмосферним, сповненим таємниць і маленьких особистих відкриттів.
ВИДАТНИЙ ЗАСНОВНИК
Одну з нових виставок науковці присвятили історії закладу та засновнику, чиє ім’я носить музей, – Миколі Сумцову, непересічній людині, етнографу, літературознавцю, лінгвісту, історику мистецтва, просвітнику.
Експонати у вітрині, біля якої говоримо з завідувачем другого наукового експозиційного відділу Костянтином Дубіним, – це фундамент, що на ньому будувався музей. Тут речі, які належали Сумцову або збиралися для виставки у межах археологічного з’їзду (у дореволюційній Російській імперії – з'їзди, присвячені висвітленню результатів археологічних досліджень, – авт.). Кілька монографій Сумцова (загалом з-під його пера вийшло більше тисячі наукових праць і статей), зокрема його праця «Слобожани», поряд рушник, який Сумцову подарували вихованці Пушкінського училища, заснованого вченим. Ще один експонат – скринька з розписами з життя Петра І, яку подарував Сумцову письменник Лев Толстой. Також кілька писанок, весільна чарка-трійчатка з єдиним каналом, п’єш з однієї – випиваєш з усіх трьох. І ще ось – особливий для музейників документ.
«Це протокол засідання Харківського губернського комітету зі збереження пам’яток старовини від 21 січня 1920 року про створення Музею Слобідської України ім. Григорія Сковороди, з якого й починається наш музей. Фактично це те, що сьогодні ми б назвали кошторисом, підрахунком витрат. Але з самого тексту зрозуміло, що це не перше зібрання, на якому обговорювалося створення музею, але це найстаріший документ, що вдалося знайти в державному архіві Харківської області, тож ми святкуємо ювілей саме 21 січня», – пояснює Костянтин Дубін.
Сумцов був зіркою свого часу, зазначає музейник. Не лише вченим, а й відомим громадським діячем, гласним міської думи (член, що має право голосу, – ред.), йому належить ідея створення не лише музею, а й Пушкінського училища, і відомої нині бібліотеки, яка носить ім’я Короленка.
«Своєрідною спадщиною нашого засновника є його участь у проведенні 12-го археологічного з’їзду в 1902 році в Харкові, що став глобальною науковою конференцією. У межах з’їзду проводилися виставки за 9-ма секціями. Сумцов готував етнографічну, і вона стала найяскравішою. Зібрані експонати згодом «перекочували» в етнографічний музей Харківського історико-філологічного товариства, яким завідував Сумцов, а за 14 років – стали основою колекції Музею Слобідської України», – говорить Дубін.
Традицію, майстерність і своєрідний підхід можна побачити на прикладі плахт, зокрема, найяскравіша з них, у жовтому кольорі, була притаманною лише жінкам Слобожанщини.
Ще варто звернути увагу на коц-попону, який виготовили спеціально для з’їзду 1902 року. Харків’яни, звичайно ж, добре знають, що в місті є вулиця Коцарська. На ній здавна жили коцарі – майстри, які виготовляли накидки, що прикрашалася вовняними нитками. Їх використовували для різних цілей – як килим, покривало для саней. На початок XX сторіччя у Харкові вже фактично не залишилося майстрів-коцарів. Тож спеціально для виставки з’їзду організатори знайшли вже стареньку майстриню, яка зібрала свій станок і зробила один коц. На виставці представлено саме цей виріб, який вдалося зберегти.
Збирав Сумцов, а потім і його послідовники, також колекцію писанок. Їх налічувалося більше тисячі, а до нашого часу збереглося кілька сотень, які музейники не виставили навіть до ювілею, зберігаючи для наступних поколінь науковців. У вітрині – три писанки, точні копії тих колекційних, виготовлені на початку 2000-х років.
«Сумцов розумів, що в час стрімкого технологічного розвитку багатьох народних традицій не стане, і хотів зберегти їх. Зокрема, він займався розробкою методичних вказівок щодо збору відомостей про кобзарів-лірників, фактично, передбачаючи трагедію, яка відбудеться вже незабаром, - знищення кобзарів», – говорить Костянтин Дубін.
УНІКАЛЬНІ ВИРОБИ Й УЦІЛІЛІ ЗНАХІДКИ
Від особистості засновника музею переходимо до предметів сакрального мистецтва часів українського бароко. Майже кожен, запевняє головний зберігач музею Вікторія Буличова, унікальний, бо це ручна робота майстрів, яка взагалі не повторювалася.
«Ця ікона Миколи Чудотворця 1772 року повністю виготовлена з металу, гравіювання на ній доповнене технікою чорніння. Виконано дуже майстерно. Ландшафт, на якому зображено святого, здається об’ємним, хоча насправді він плаский», – говорить Вікторія Буличова.
Ікона Божої Матері, що висить поруч, датована 1785 роком. Її оклад, пояснює спеціаліст, тобто оздобу, що покриває майже все зображення, зроблено в кількох техніках. «Це матеріал з гравіюванням, потім риза Богородиці й немовляти – зшиті металевими парчевими нитками, та ще й прикраси з дрібного річкового бісеру зроблено. Ще ікону доповнено парадним окуттям – це так звана коруна, що прикрашена зображеннями янголів і херувимів», – розповідає Буличова.
Представлено й інше церковне начиння XVIII століття: дискоси (літургійна посудина, таріль, на яку кладеться символ тіла Христового, – авт.), чарочки, чашечки, що використовувалися під час причастя.
Оздобу ці речі мають дивовижну і дуже символічну – це легко помітити й неспеціалісту. Усередині однієї з чаш, наприклад, дві риби, одна з них поїдає іншу, меншу рибу, а друга – людину, а по центру пелікан, який клює собі груди. А ось цікавий потир – чаша для освячення вина й причастя, ємність зроблена з кокоса. Також у цій же вітрині представлене Євангеліє, виготовлене 1799 року для Соборної церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Харкові.
Предмети по-сусідству – унікальні речі зі скіфських курганів, до того ж у такій добірці вони ще ніколи тут не експонувалися. Усе це знахідки археологічних експедицій XVIII-XIX століть на території України, які були вивезені, а потім повернуті завдяки роботі паритетної комісії з повернення культурних цінностей, яка працювала у 1930-1932 роках. Ці цінності ще й дивом уціліли під час німецького бомбардування та евакуації музею до Уфи у жовтні 1941-го. Тоді для вивезення трьох музеїв – історичного, Центрального музею революції УРСР і краєзнавчого – надали лише два вагони. Найцінніші експонати історичного музею помістили у 17 ящиків. Це були вироби з дорогоцінних металів, прикраси та монети, етнографічні матеріали, предмети живопису. На станції у Бєлгородській області в один вагон влучила бомба, повністю його знищивши. Тоді загинув директор історичного музею. Вцілілі експонати зберігали в Уфі до 1944 року.
«З уцілілого під час бомбардування, наприклад, оздоба збруї, бляшки для прикрашання одягу, виготовлені ще за часів Київської Русі. Знайшли їх, як скарб, у 1903 році в Київській губернії, – розповідає Вікторія Буличова. – Ось це фрагменти барми, дорогоцінної шийної прикраси, яка складалася з певної кількості цих круглих елементів. Вони виготовлені в техніці, яка була втрачена за часів татаро-монгольської навали. Це так звана перегородкова емаль. Майстри робили такі тонесенькі перегородки, утворюючи місця, куди потім заливалася розплавлена фініфть».
У сусідній вітрині – посуд українських виробників, який на початку 1930-х років завдяки уже згаданій паритетній комісії повернули з російського Ермітажу.
Також у залі на третьому поверсі відвідувачі дізнаються про промисловця, мецената і фанатичного колекціонера Оскара Гансена, який не шкодував свого капіталу задля збереження дивовижних речей. Частину своєї колекції кераміки, меблів, книг, картин і документів, яку вже неможливо було зберігати вдома, Гансен надіслав у Суми, де жила його матір. Звідти певну кількість предметів у тих же 30-х рр. минулого сторіччя передали до Харкова.
Далі – добре знайомі всім самовари, але такі різні! За формою кожного можна сказати, окрасою столу в якому будинку він був. Аристократи мали самовар у стилі ампір, самовар-банка, найдешевший для виготовлення, був у незаможних родинах, самовар-ваза чи самовар-чарка використовувався в домах інтелігенції, самовар у формі кулі на замовлення постачався у східні країни, за що мав ще одну назву – перський. І ще були похідні самовари, які розбиралися й вкладалися в рундучок.
НАЙДАВНІШІ «НОВИНКИ»
На першому поверсі на виставці «Калейдоскоп музейних скарбів у вимірі часу» можна побачити експонати, які ще ніколи не демонструвалися відвідувачам. Зокрема, обладнання, на якому майстри робили фотографії, що отримали нагороди на виставках у Європі наприкінці XIX століття, камінний годинник, виготовлений у Франції у другій половині XVIII століття, що використовувався у маєтку відомого цукрозаводчика Харитоненка у садибі «Наталівка», раніше не відомий широкому загалу автопортрет Сергія Васильківського.
«Дуже цікава з раніше не виставленого ікона XVIII сторіччя, її не так давно реставрували. Ікона повністю дерев’яна. Ось цей маленький порожній прямокутник – то місце, де зберігалося таке маленьке Євангеліє. Воно дуже погано збереглося, тож не виставляється», – говорить науковий співробітник музею Максим Кушнарьов.
Ще спеціаліст радить звернути увагу на зброю – шаблі. У вітринах представлені самшир, що належав художнику-баталісту Миколі Самокишу, килидж останнього отамана Задунайської Січі Йосипа Гладкого, польську шаблю з гербовим знаком Радзівілів, ятагани, що, на відміну від шабель, заточені з внутрішньої сторони. Поряд – кіраса (нагрудний панцир) і шолом «крилатого» польського гусара з бойовими відмітинами, сокири та булави.
«Та моє найулюбленіше – вітрина з артефактами часів Київської Русі. Уламок меча, приблизно VIII-X сторіччя, його знайшли в 1900 році в селі Краснянка Харківської губернії, нині це територія Луганської області. Ще ось цікавий меч, як його називають у фільмах Discovery, це своєрідний Rolls-Royce тих часів. Бо такий меч був набагато міцнішим за інші. За вмістом вуглецю він майже порівнюваний із сучасним металом. На ньому є напис – «Ульфберт», імовірно, за ім’ям майстра чи майстерні. Такі мечі тоді навіть підробляли. Знайшли меч під час розкопок перед будівництвом ДніпроГЕСу», – розповідає Максим Кушнарьов.
Також у вітринах представлено унікальну колекцію монет: срібники Володимира Великого, арабські дірхеми, монети Золотої Орди, гривні київського, чернігівського та новгородського типів, шийна гривня (носилася на шиї), талери – своєрідне середньовічне євро.
Погляньте і на так зване Мазепинське Євангеліє. Раніше воно експонувалося, та було закритим, тепер же музейники його розгорнули – саме на тих сторінках, де ім’я нашого національного героя монахи стерли після наказу піддати гетьмана анафемі.
Історичний музей святкуватиме 100-річчя ще три дні – до 24 січня включно, вхід буде безкоштовним. Обов’язково беріть екскурсійне обслуговування – розповідати натхненно тут точно вміють.
Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського, Укрінформ та надані пресслужбою музею
