Малий Ґалаґов: збудоване чехами місто в місті

Малий Ґалаґов: збудоване чехами місто в місті

Точка на карті
Укрінформ
В Ужгороді є унікальний квартал Малий Ґалаґов, який номінуватимуть до Списку світової спадщини ЮНЕСКО

Малий Ґалаґов в Ужгороді більшість туристів знають як місце, де росте багато старих рожевих сакур, і саме його в період масового цвітіння штурмують люди з камерами та селфіпалками. Проте мало кому з туристів відомо, що цей, як його ще називають, чеський квартал в Ужгороді унікальний тим, що був спланований і постав усього за два десятиліття в міжвоєнні роки під орудою зірок тогочасної архітектури. Він є чудовим прикладом модернізму, втіленого в будівництві. Відтак, на Закарпатті прийнято рішення готувати ужгородський Малий Ґалаґов на номінування до списку пам'яток ЮНЕСКО.

ПОСИЛЕННЯ ОХОРОННОГО СТАТУСУ — ПЕРШИЙ КРОК ДО ЮНЕСКО

Ми зустрічаємося в Ужгороді з дослідниками історії архітектури, співзасновниками ГО "Uzhhorod Modernism" Ліною Дегтярьовою та Олегом Олашиним. Це люди, згадуючи про котрих маєш на увазі Малий Ґалаґов, а говорячи “Малий Ґалаґов”, маєш на увазі саме їх. Бо Ліна та Олег можуть найкраще розказати і показати квартал з деталями, яких ти, сотні разів проходячи тут, чомусь ніколи не помічала. 

Ми зустрічаємось ненадовго, тож вирішуємо познайомити читачів Укрінформу зі знаковими п’ятьма будівлями кварталу Малий Ґалаґов так, як це бачать дослідники історії архітектури. Зустрічаємось біля культової в Ґалаґові споруди — нині це будівля Закарпатської ОДА та облради, а колись, за задумом чеських архітекторів, — Земський уряд Підкарпатської Русі, адміністративної одиниці в складі Першої Чехословацької Республіки.

Олег Олашин
Олег Олашин

— Квартал Малий Ґалаґов має поки що статус пам'ятки містобудування місцевого значення, а також розташований в історичному ареалі міста. Питання його внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО не нове — воно кілька разів підіймалося, але тільки зараз почали робити перші кроки в цьому напрямку. Понад рік тому бажання долучитися до цього процесу задекларувала міська рада Ужгорода, але далі слів справа не пішла. Відтак, нещодавно створена робоча група при департаменті культури Закарпатської ОДА визначила 57 об'єктів культурної спадщини у Малому Ґалаґові, котрі мають бути взяті на облік як щойно виявлені, потім відповідно паспортизовані та внесені до Державного реєстру пам’яток. Цим об'єктам необхідно надати охоронний статус: вони можуть стати пам'ятками архітектури місцевого або національного значення, залежно від цінності тієї чи іншої споруди, — пояснює Олег Олашин. Також ідеться про те, щоб розширити нинішні межі пам’ятки містобудування, оскільки свого часу до неї не увійшли кілька знакових будівель цього кварталу. Наступним кроком є внесення Малого Ґалаґова у попередній список ЮНЕСКО, а тоді — номінування в основний.

В УКРАЇНІ БІЛЬШ НІДЕ НІЧОГО СХОЖОГО НЕМА

Перед тим, як перейти до екскурсії, дослідники архітектури побіжно знайомлять нас з історією кварталу.

— Назва “Малий Ґалаґов” походить від італійського “da lago”, її пов'язують із часами панування роду Друґетів в Ужгороді — з XVI століттям. Означає це слово “озеро”, тобто воно корелюється з тим, що це була заболочена місцевість. Зараз це — ціла частина міста, спроєктована в міжвоєнну добу. Від початку 1920-х років стартували роботи, а сама забудова тривала до 1938 року. Тобто, це неповних 20 років будівництва, в наслідку постало фактично нове місто, створене зірковими архітекторами тієї доби. Якщо говоримо про Малий Ґалаґов у розрізі стилів — то це модерністський класицизм, рондокубізм, ар деко, традиціоналізм, функціоналізм та інші.

— Чи є в українських містах щось схоже на ужгородський Малий Ґалаґов?

— Якщо брати національний рівень, то такої пам'ятки як Малий Ґалаґов в Україні більше немає в жодному місті. Хоча у нас є унікальні пам'ятки міжвоєнного модернізму — це, наприклад, будівля Держпрому в Харкові, пам'ятка конструктивізму, зведена в 20-ті роки ХХ ст. Також у Запоріжжі є так зване Соцмісто, але це пам'ятки дещо іншого ґатунку. Оскільки Ужгород у 1920-30-ті роки був столицею Підкарпатської Русі, адміністративної одиниці вищого рівня європейської держави, то і функції Малий Ґалаґов виконував відповідні.

— Тобто, ви хочете сказати, що це — модернізм у європейській традиції, так би мовити?

— Так, і відповідно до цих, покладених на місто Ужгород функцій, велися планування та забудова кварталу. Малий Ґалаґов — це окреме місто в місті, яке було зведено саме з метою розмістити тут урядові та представницькі установи, а також — оселити в цьому районі службовців, тому поряд із будівлями Земського уряду, банку, суду тощо є житлові будинки для службовців, військових та працівників інших урядових установ. Єдине, з чим схожий наш Малий Ґалаґов — це модерністський комплекс польського міста Ґдиня та модерністська міжвоєнна забудова литовського Каунаса. Обидва міста нещодавно увійшли до попереднього списку ЮНЕСКО.

ВІДРЕСТАВРОВАНА БУДІВЛЯ ФОРМУЄ ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

— У деяких будівель є власники, а це ускладнює питання ремонтів. Не всім подобається робити їх згідно з правилами збереження архітектурних пам'яток. Чи є розуміння у людей, що ці будинки треба зберегти такими, як вони є?

— Розуміння не завжди є, і питання ремонтів досить складне. Особливо, якщо йдеться про житлові будинки, тому що одна справа, коли треба реставрувати адміністративні будівлі, які є у власності міста чи держави — тоді легше знаходити кошти, а якщо мова про ОСББ — тут дещо складніше. Але можна знайти вихід за рахунок різних муніципальних програм співфінансування, крім того, існують європейські грантові програми, які надають кошти для реставрації об'єктів із відповідним статусом. Словом, є різні шляхи виходу з ситуації, просто треба їх шукати.

— А чи є розуміння у містян, що вони живуть у пам'ятці архітектури, що їхній будинок має історичну, культурну цінність і його треба зберегти, а не переробити на свій смак?

— Не завжди. Навіть тоді коли йдеться не просто про містян, а про керівництво міста. Тут, на жаль, такого розуміння нема: ми бачимо, що за останні роки у кварталі відбулося кілька реконструкцій, які на початкових етапах могли бути зупинені з ініціативи міста. Але цього не сталося і ми втратили первісний вигляд споруд або отримали спотворений. Бізнес із культурною спадщиною у нас в Ужгороді дуже важко поєднується, хоча в цивілізованих країнах такий симбіоз приносить користь як пам’яткам, так і їх власникам. Збережена та якісно відреставрована будівля формує додану вартість нерухомості.

БУДІВЛЯ ОДА — ЗНАКОВА ДЛЯ МАЛОГО ҐАЛАҐОВА

Від короткого історичного ракурсу переходимо до “точкової” розмови — про ту саму культову споруду земського уряду, що нині відома як будівля Закарпатської ОДА.

Фото: http://am.umodernism.com
Фото: http://am.umodernism.com

— Це дійсно знакова споруда для кварталу, — каже Ліна Дегтярьова. — Сам Ґалаґов спроєктований Адольфом Лібшером у формі підкови (власне, вулиця Гойди утворює її основу), а будівля нинішньої ОДА є на згині цієї підкови. Це символічно, бо вона справді є серцем кварталу. Ця споруда є найбільшою на багато сотень кілометрів урядовою будівлею того часу — в цьому її унікальність.

— Вона зведена у стилі модерністського класицизму, збудована візуально за античними канонами, але дуже узагальненими. Облицювання травертином нагадує античні міста, а всередині споруди - уже є багата гра фактур. Різні види мармуру та іншого природного каменю, які використані в оздобленні сходових маршів і прольотів, грають саме на цей результат. Цікаво, що інтер'єр пережив радянські часи, а в період Незалежності на поверсі, що займає обласна рада, його частково було спотворено, — акцентує Ліна Дегтярьова.

Ну і, звісно, найбільша цікавинка, якою відома ця споруда на теренах України, — це ліфт патерностер.

— Це унікальний тип пасажирського ліфта, що складається з відкритих кабінок без дверей, котрі безперервно рухаються по колу таким чином, що одні кабінки їдуть угору шахтою, а інші - вниз. В Україні це єдиний патерностер, але таких ліфтів багато в Чехії, є вони також у Німеччині, Америці, Нідерландах. Це була фішка тих часів, її часто використовували в адміністративних будівлях. В Ужгороді в будівлі колишнього Земського уряду патерностерів було два, зараз функціонує вже тільки один. Він є робочим, ним можна проїхатися, це може бути навіть окремою атракцією, цим часто користаються туристи. З латини pater noster перекладається як “Отче наш”, принцип роботи ліфта дійсно схожий на перебирання вервиці. Пасажири можуть заходити і виходити на кожному поверсі, а якщо проґавив свій поверх, можна проїхати повне коло або вийти і зайти у кабіну, що рухається у протилежному напрямі. Швидкість патерностера відносно невелика — 0,3 метри за секунду.

— А ще, — наголошує Ліна Дегтярьова, — в цій будівлі є дуже гарний і крутий в акустичному сенсі атріум — який Франтішек Крупка збудував саме для урочистих прийомів. Проєктом у цій же споруді була передбачена квартира земського президента. Відповідно, потрібен був простір для проведення прийомів, балів і концертів. Для цього і був спроєктований атріум. Дуже добре, що традиція використовувати його для культурних заходів відновилася, і за останні 5 років в Ужгороді атріум відомий як концертна зала. Тут виступають відомі музиканти, а найчастіше саме в атріумі ОДА можна почути геніальний ужгородський колектив — хор “Кантус” під керівництвом Еміла Сокача, — каже Ліна Дегтярьова.

СТАТУЇ, ПОБІЛЕНІ, ЯК РАДЯНСЬКІ БОРДЮРИ

Наша друга зупинка — будинок колишнього Крайового суду Підкарпатської Русі.

http://am.umodernism.com
http://am.umodernism.com

Він розташувався одразу біля будівлі ОДА, справа від неї. Тут донедавна “квартирували” обласні профспілки, а зараз на будинку бачимо нову табличку — “Закарпатський окружний адміністративний суд”.

— Ой, сюди таки заселився суд! — каже Ліна Дегтярьова.

— Це погано? — перепитую.

— У сенсі збереження пам'ятки — так, бо, як показує досвід, керівництво суду одразу може запланувати змінити автентичний вигляд будівлі. Колись на розгляд консультативної ради при ОДА вже виносили проєкт надбудови мансардного поверху. А в будівлі апеляційного суду на Довженка замінили столярку на пластикові склопакети, незважаючи на припис з управління охорони культурної спадщини області, — пояснює Ліна.

— Спроєктував цю будівлю Адольф Лібшер, — розповідає Олег Олашин. — Із цікавинок можемо назвати оздоблення порталу травертином і два вікна, вимощених склоблоками, — це так звані призматичні системи освітлення, їхня особливість у тому, що вони розсіюють світло, і промені, проходячи через них наче проникають углиб простору. Розквіт цієї технології освітлення припав саме на 20-30-і роки роки минулого століття. 

— А скульптури також автентичні? Вони якось дивно виглядають: білі-білі на тлі бежевого фону?

— Скульптури автентичні, але вони чомусь пофарбовані набіло. І справді виглядають неприродно. Вони не повинні фарбуватися узагалі, але їх фарбують десятиліттями, — каже Олег.

— А сенс який? Як з бордюрами: щоб красивіше було?

— Ну, напевно... Їх почали фарбувати якраз у радянські часи, із 70-х років точно. Я скільки себе пам'ятаю, вони були білі. А на старих фотографіях вони темні — це пісковик, вони за тоном мають бути темніші, ніж оздоблені травертином портали будівлі, — каже Ліна.

— Тут, у цій будівлі, — продовжує Олег Олашин, — є одна цікавинка, яку не можна побачити з вулиці. Будівля суду за задумом архітектора сполучається із в'язницею — на той час це була одна з наймодерніших в'язниць республіки. Вона розміщена в центрі квартальної забудови і оточена по периметру спорудами колишнього Крайового суду, окружного суду та трьома житловими будинками. Що цікаво, у в'язниці дах і підлоги галерей — прозорі.

— Це давало максимальне освітлення в'язням під час прогулянок усередині, там так само добре освітлено, як в атріумі ОДА. Ця фізика освітлення дає такий цікавий ефект, — пояснює Ліна Дегтярьова, — коли навіть у похмурий день всередині буває світліше, ніж надворі.

— А ще в'язні могли спостерігати, що роблять мешканці будинків увечері, — додає Олег. Цікаво, що більшість адміністративних споруд Ґалаґова зберегли свої функції і тепер, - каже він.

УНІКАЛЬНІСТЬ КВАРТАЛУ В ТОМУ, ЩО ВСЕ БУДУВАЛОСЯ З НУЛЯ

Третя зупинка на нашому імпровізованому маршруті — це житлові будинки.

http://am.umodernism.com
http://am.umodernism.com

Особливістю кварталу є те, що поряд з адміністративними спорудами зводилися і житлові будівлі для урядовців. Перший будинковий комплекс, біля якого ми зупиняємося, — на розі Набережної, вулиць Ставровського-Попрадова та Довженка.

— Це житло для військових, тут кожен під'їзд вважався окремим будинком. У Малому Ґалаґові за державні кошти були збудовані житлові комплекси для урядовців певних структур. Це дуже комфортно, бо близько до безпосереднього місця роботи, поряд також інфраструктурні об'єкти: школа, лікарня, кав’ярні, що тут були. Цікаво, що згідно з планом 1923-го року тут у кварталі ще мав бути театр — на місці спортивного майданчика Масарикової школи. Але загалом квартал реалізовано дуже близько до цього плану, — каже Ліна Дегтярьова.

Унікальність кварталу в тому, що будувалося це все з нуля на досі не опанованій території, нічого не було знищено чи перебудовано заради забудови Малого Ґалаґова, — акцентує вона.

— До того, як Малий Ґалаґов був забудований, це була заболочена місцевість, яку впорядкували, осушили, тут провели колосальні роботи з укріплення берегів, розрівнювання цієї величезної території. Цікаво, що паралельно з цими глобальними роботами з упорядкування велося і будівництво, — каже Ліна Дегтярьова.

“ВАШ ҐАЛАҐОВ — ЯК НАШ ДЕЙВІЦЕ”

Цікавлюся, чи робітників брали з місцевих, чи це були привезені іноземні спеціалісти.

— У перші роки працювали в основному досвідчені чеські та словацькі фахівці, особливо якщо ми говоримо про якісь оздоблювальні роботи. А потім ремісниче училище готувало майстрів, які допомагали втілювати проєкти відомих чеських архітекторів у забудові Малого Ґалаґова. Для чехословацького уряду було дуже важливо не мати колоніальний вплив, а давати поштовх для розвитку місцевим жителям. Цікаво, що наприкінці періоду забудови Ґалаґова тут, в Ужгороді, вже відкривалися представництва архітектурних бюро відомих чеських архітекторів, наприклад, Гавліка і Ржічаржа, проєкти яких конкурували потім у тендерах на території всієї Чехословацької республіки. Свою філію у нас мала також величезна будівельна фірма “Ланна”, яка споруджувала поштове управління та Земський уряд, - дві найбільші будівлі в Малому Ґалаґові, — каже Ліна Дегтярьова.

Ліна Дегтягьова
Ліна Дегтярьова

— Якщо говорити про квартал від ідеї до втілення: коли з'явився перший план і постала перша будівля?

— Це все відбувалося дуже швидко: перший план Малого Ґалаґова з’явився у 1921 році, а перший будинок було здано в 1923-му. Тобто, від ідеї до втілення — два роки. А розбудовувався квартал до кінця чехословацького періоду і, в силу історичних обставин, не був завершений.

— А як потім склалася доля мешканців цих будинків — отих урядовців, службовців, військових? Маю на увазі відомі складні історичні обставини, тобто, окупацію Угорщиною цієї території у 1938 році?

— Вони масово виїхали разом із майном. На збори було усього два тижні, але люди евакуювалися і вивезли справді все: меблі, речі домашнього вжитку, предмети мистецтва, документи... У багатьох джерелах згадується, що виїжджали навіть разом із трунами своїх померлих, які забрали з місцевого цвинтаря.

— Чи є у чехів якась ностальгія до цього району, який вони створили, а потім змушені були покинути?

— Я не хотіла би на цьому наголошувати, бо втрата своїх територій — це завжди болюче питання, але я з дуже багатьма чехами спілкувалася, вони щоразу в захопленні від того, що тут в Ужгороді бачать маленьку Чехію, але жоден чех мені ще не сказав, що вони б хотіли це повернути. Чехи з великою повагою ставляться не лише до історії, але й до територіальної цілісності України.

— У них почуття дежавю, — додає Олег. — У Празі є квартал Дейвіце, який дещо схожий на Малий Ґалаґов. Вони щоразу кажуть, мовляв, ваш Ґалаґов — це як наш Дейвіце.

РОНДОКУБІЗМ, АБО ЧЕСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ В АРХІТЕКТУРІ

Другий знаковий житловий будинок Малого Ґалаґова, біля якого ми зупиняємося — на розі вулиці Довженка та Бращайків.

Фото: http://am.umodernism.com
Фото: http://am.umodernism.com

— Він будувався як тимчасова урядова будівля, але оскільки передбачалося, що як канцелярія він мав функціонувати лише тимчасово — і так і було, поки зводили до 1936-го року будівлю земського уряду — проєктували його за принципом житлового будинку. Це перша будівля, що з'явилася на Ґалаґові, її унікальність і особливість у тому, що тут презентовано такий стиль як рондокубізм. Це народний стиль Першої Чехословацької Республіки, він виник на хвилі національного піднесення, коли архітектори шукали засоби вираження, які би демонстрували національну приналежність. Ознаками рондокубізму є розташовані на фасаді півциркульні елементи, також для цього стилю характерна певна колористична гама — відтінки червоного кольору в поєднанні з білим, що мало асоціюватися із кольорами на прапорі Чехословаччини. У деяких випадках використовували ще й синій колір, що було прямою алюзією з триколором, — пояснює Олег Олашин.

— Жителі цього будинку розуміють, у якій символічній будівлі вони мешкають?

— В ужгородців переважно дивне ставлення до архітектури модернізму, — каже Ліна Дегтярьова. — Люди сприймають ці будинки як радянську добу і, чесно кажучи, не розуміють їхньої цінності. Нам узагалі далеко ще до розуміння значущості архітектури модернізму — це Східна Європа вже зберігає пам'ятки соціалістичної доби, це в Києві є величезний подібний рух, а ми тут в Ужгороді відстаємо років на 50. Тут часто треба пояснювати важливість архітектури межі ХІХ-ХХ ст., про яку взагалі не мало би йтися в сенсі консервації і збереження. Загалом, треба сказати, що феномен Малого Ґалаґова добре відомий у вузьких колах професіоналів. Там значення цього кварталу розуміють набагато краще, ніж тут, в Ужгороді.

За такою розмовою підходимо до будинку на Набережній незалежності, біля маленької площі Пушкіна.

— Оцей будинок на розі, до речі, нещодавно ремонтувало ОСББ, здається, спільно зі словацькою стороною та міськрадою. Могло бути ще гірше, але шкода, що покрили фасад “шубою” і знищили штучний камінь — це дивовижна технологія, ручна робота в техніці бучардування — коли ще не застиглий тиньк обробляють механічно. Такого дуже багато в спорудах Малого Ґалаґова, це кілометри ручної роботи! І це не треба зафарбовувати чи покривати “шубою”.

МАТИ БУДІВЛЮ ЙОЗЕФА ҐОЧАРА В СВОЄМУ МІСТІ — ВЕЛИКЕ ЩАСТЯ

Остання наша зупинка в імпровізованому маршруті Малим Ґалаґовом із його дослідниками — це будівля поштового та телеграфного урядів в Ужгороді

Фото: http://am.umodernism.com
Фото: http://am.umodernism.com

— Ось ця споруда з дамою і паном під дахом — це будівля колишнього поштового управління, дітище Йозефа Ґочара, який вважається найбільш вагомим архітектором Чехії, дуже відомий у світі, і це велике щастя мати будівлю Ґочара у своєму місті. Ця споруда замикає квартал і, фактично, є воротами зі старого центру до Малого Ґалаґова. Це була на той час дуже сучасна, технічно оснащена споруда, зведена за найкращими стандартами. Вона цікава з архітектурної точки: тут ми бачимо і плаский дах, і стрічкові вікна, і спрощений фасад, це основні засади функціоналістичної архітектури. Оздоблення інтер'єрів будівлі втрачене давно, на жаль, залишилися хіба деякі елементи, наприклад, поштові скриньки всередині, — каже Ліна Дегтярьова.

“ВАУ, В НАС І ТАКЕ МОГЛО БУТИ!”

Насамкінець запитую у дослідників історії архітектури — що було для них у процесі вивчення Малого Ґалаґова найбільшим “вау”?

Ліна Дегтягьова
Ліна Дегтярьова

— Для мене, — каже Ліна, — це, напевно, рондокубізм. Крім того, що це дуже цікавий стиль, приємно, коли в Ужгород приїжджають чехи і для декого з них ми навіть відкриваємо рондокубізм — не всі вони знають, що це їхній стиль-декларація в архітектурі.

— А для мене, напевно, це робота в архівах — коли я дізнаюся, що тут іще могло бути побудовано, — каже Олег Олашин. — Нещодавно ми знайшли первісні ескізні плани кварталу — виявилося, що він мав бути інакше спланований, мав зачепити й іншу сторону річки.

— Це завжди цікаво: вау, в нас і таке могло бути! — підхопила Ліна.

— Також завжди відкриттям є імена архітекторів, які тут працювали — це зіркові постаті, такі, як Йозеф Ґочар, Адольф Лібшер, Алоїз Дріак, Франтішек Крупка. Більшість із них були академічними архітекторами, займали високі посади в учбових закладах — були ректорами, керівниками кафедр, — каже Олег.

— Взагалі, Малий Ґалаґов — це дуже амбітний проєкт: побудувати пів міста з нуля. До речі, цей квартал назавжди поставив крапку щодо розмов про звання Ужгорода як першого міста в області. Ці суперечки про “столицю” Закарпаття тривають часом і сьогодні. І в ті часи були міста-суперники: Мукачево, Хуст, але завдяки Ґалаґову саме Ужгород став адміністративним центром краю. І залишився ним донині, і не має аналогів ні на Закарпатті, ні в Україні — як ми вже зазначали, — пояснює Ліна.

— Як довго Малому Ґалаґову чекати на визнання та внесення до списку ЮНЕСКО?

— Мова йде про роки, а при даній ситуації в місті взагалі нічого не можна прогнозувати. Ми зараз активно працюємо над внесенням цих усіх будівель до попереднього списку ЮНЕСКО — поки це зробиться, треба, аби доти було що вносити до того списку, тобто, насамперед йдеться про охоронний статус. Бо, от у будівлі з'явився новий власник — і одразу питання: що тепер буде? Знищать інтер'єр, залишиться тільки фасад, що тоді вносити до списку ЮНЕСКО? Важливо, щоб залишилося що подавати, а те, що Малий Ґалаґов достойний цього — це не розуміють тільки ті люди, які взагалі не розуміють значення історичних і культурних пам'яток, — резюмувала Ліна Дегтярьова.

Тетяна Когутич, Ужгород.

Фото Сергія Гудака та Мирослави Ляхович

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-