За чотири роки на посаді голови Вінницької обласної Ради Анатолій Олійник так і не звик до уваги журналістів. Хоча й до того рік був головою облдержадміністрації. Він завжди стриманий у своїх висловлюваннях – зайвого не скаже. Але натякати вміє.
Влада – це його вибір. Хоча зізнається, що не знав про призначення на посаду голови Вінницької ОДА 2014 року. На співбесіді в Адміністрації Президента думав про повернення на посаду голови Томашпільської райдержадміністрації.
Про діда-«куркуля» (сам онук каже, не личить діду це слово, бо він був просто господарем і батьком 15 дітей), друзів у політиці й субординацію, про проблематику роботи водоканалу, голосування двома пальцями та про те, чому депутатів у облраді стало менше – в інтерв’ю Анатолія Олійника.
«МІЙ ПРЕЗИДЕНТ – ЦЕ ПРЕЗИДЕНТ, ЯКОГО ОБРАВ НАРОД УКРАЇНИ…»
- Чотири роки на посаді голови облради і майже рік на посаді голови ОДА – де вам легше, а де важче?
- Я навіть над цим не задумувався.
- Саме під вашим кабінетом – кабінет голови облдержадміністрації. Кар’єра «підняла» вас із другого поверху на третій. Щось змінилося?
- Коло повноважень інше. У голови адміністрації – це виконання функцій державної влади, а також виконання делегованих обласною радою повноважень у сфері регіональної політики.
- У вас було своє «шосте грудня» у 2014 році (штурм активістами будівлі ОДА – авт.) – ще одна річниця...
- «6 грудня» було і в багатьох інших містах України… То був час такий... Коли я повертався з Києва після співбесіди в Адміністрації президента, не знав, що буду призначений головою Вінницької облдержадміністрації. Мене там запитали: «Повернетесь головою адміністрації?» А я ж був у Томашполі головою адміністрації, а потім головою райради. Я сказав: «Хотілося б попрацювати, аби не сказали, що в кущі ховаюсь». І от коли повертався, їхав за кермом, мене почали вітати із призначенням головою облдержадміністрації, от лише тоді я зрозумів… Я ж думав, що повертаюсь в район. Я прийшов не на тепличні умови, і не в казковий час на цю посаду.
- Чи дякуєте Петрові Порошенку?
- З іменем Порошенка пов’язано дуже багато навколо моєї фігури. Дехто з ваших колег називав мене «порохоботом». Я представляв державу, законність і конституційність. Моя позиція все життя була центристською. І вона завжди базувалася на принципах демократичного суспільства. Все, що стосується Петра Порошенка – це мій президент. Так, як і Віктор Ющенко, і Леонід Кучма, і Леонід Кравчук… Ну, і сьогодні Володимир Зеленський – це воля народу. Інших стосунків немає.
- Чи порозумілись ви з новим головою ОДА Владиславом Скальським?
- Я не прихильник таких відносин, які бувають у керівників району – разом на полювання, в сауну... Я розділяю особисте і виконання своїх повноважень. Усе, що стосується утиску моїх повноважень як посадовця представницького органу, повірте, я не мовчав, не мовчу і не буду. Щоправда, я прибічник того, щоб це робити за зачиненими дверима, а не так, як було в моєму житті не один раз, коли за зачиненими дверима посадовці домовляються про одне, а потім, вийшовши з кабінету, роблять по-іншому… І з Коровієм, і зі Скальським у мене рівні робочі відносини.
ГОЛОСУВАННЯ ДВОМА ПАЛЬЦЯМИ
- Лунають звинувачення, що сесії перетворюються на піар депутатів. Адже проблемні питання можна було б обговорити в комісіях, а в залі засідань працюють біля мікрофонів під телекамерами…
- Третій рік поспіль ми в трійці найпрозоріших обласних рад. Ми першими в Україні розробили положення про конкурсний відбір керівників комунальних підприємств. Аж потім з’явилися зміни до Закону про культуру, про освіту, постанова Кабміну про організацію конкурсів у галузі медицини… До речі, ми здаємо свою каденцію із новою системою голосування. 17 грудня – чергова сесія. Депутати голосуватимуть двома пальцями – їх треба тримати, не відпускаючи, під час звукового сигналу. Якщо забрав палець – один чи другий, то не буде зарахований голос. Після Київської міської ради ми другі в Україні в такий спосіб боротимемося із кнопкодавством. Окрім того, ще економія на папері – матеріали до сесії віднині на електронних носіях – планшетах. Готуємо фундамент для наших наступників. Повертаючись до того, як працюють депутати: жодного разу не було такого, щоб не прийняли бюджет. Це не говорячи про напрацьовану ідеальну формулу (наскільки це можливо) розподілу переможців конкурсу проєктів територіальних громад – депутати не втручаються.
- І зарплату депутатам місцевих рад не платять…
- Є стимул попрацювати – молоді люди, в основному, які хочуть щось змінити. Вінницька обласна Рада провела найбільше засідань в Україні – буде вже 41-а сесія за чотири роки. Прийнятих рішень маємо 880 – тут ми на четвертому місці в Україні. А щодо піару, то не можуть усі 84 депутати приїхати на засідання бюджетної комісії. І коли проєкти рішень обговорюють і вносять правки, то інший депутат на сесії встає: «Чекайте, у мене є ще питання…» Як може голова обласної Ради заборонити депутатам висловлювати свою точку зору?! Ми маємо рівні права. Наша робота не є еталоном, проте є прикладом демократичної роботи представницького органу.
УСІ СІЛЬСЬКІ РАДИ МАЮТЬ ІНТЕРНЕТ
- Децентралізація. Вінницька область – в аутсайдерах. Чому, на вашу думку, громади області неактивно об’єднувались?
- Це не до мене. Згідно з постановою Кабміну, повноваження щодо розробки перспективних планів у регіонах були в облдержадміністраціях. Обласні ради наділені тільки функцією затвердження перспективних планів. І от саме у відриві від обласної ради проходила робота щодо формування, а потім голосно обговорювали це на сесії облради. Маємо XXI століття: з телефону можна заплатити комунальні послуги і виплатити кредит. І коли кажуть, що не можна доїхати до центру територіальної громади… Не треба старшим людям туди їхати, а треба, щоб послуга прийшла безпосередньо до маленької громади. Староста сам може на принтері роздрукувати довідку. Тому із децентралізацією послуги стануть ближчими до людей.
ВОДА І ЗЕМЛЯ
- Обласне комунальне господарство «Водоканал». Проблема із його мільйонними боргами за електроенергію так і висить. Обслуговує водоканал Вінницю, а борги – на області. Чи передасть область підприємство місту?
- Три роки тому «Вінницяводоканал» мав 16 дочірніх підприємств у районах. Коли був додатковий ресурс, обласна рада як орган місцевого самоврядування робила усе, аби вирішувати проблеми цього підприємства. Зокрема, і фінансові питання брали на себе, коли районам було непросто. За три роки вже немає жодного дочірнього підприємства «Вінницяводоканалу». Ми залишилися з Вінницею один на один. І сьогодні це лише проблематика стосунків між містом і комунальним підприємством області. Ведемо перемовини, шукаємо варіанти щодо узгоджень пропозицій з передачі.
- Анатолію Дмитровичу, свого часу ви очолювали агрофірму, а скільки маєте землі?
- Я не скористався своїм конституційним правом і не маю двох гектарів. Моя дружина теж не скористалась цим правом. Є один-єдиний пай на тій землі, де було чотири шнури (земельна міра — ред.) у мого діда. У нього було 15 дітей, найменша – моя мама. Саме в пам’ять про свого діда, коли почався процес розпаювання, а я працював у райдержадміністрації, і добився, щоб на тій самій землі два гектари і 80 соток було виділено моїй мамі. У пам’ять про свого діда я не віддав цю землю вертикально інтегрованим структурам. Віддав дідову землю в оренду фермеру.
ДЕПУТАТІВ В ОБЛРАДІ СТАЄ МЕНШЕ
- Повернемось у коридори влади. Після відкриття ринку землі «Батьківщина» пішла в опозицію, що тепер буде в обласній раді?
- Мені буде працюватись так само, як і всі чотири роки. Люди не змінились, фахівці, не змінились подавачі проектів рішень. Ті самі проблеми… Я розумію, до чого ви ведете. Різні можуть бути переформатування обласної ради. Незалежно від того, хто буде в ній, ми працюємо у тому ж режимі. Маємо показати результативність.
- Скоро сесія. Знову буде війна за бюджет?
- Це не війна – це щоденна робота. Десь на оголених нервах. Мені болить те, що попередньо не передбачувались кошти на обласний конкурс проєктів територіальних громад. Хочеться підтримати ініціативи, що йдуть із сіл. Громади самі знають, що їм потрібно. Для мене вкрай важливо, щоб люди в нашій державі відчували себе господарями на своїй землі.
Оксана Пустовіт