Жили в землянках, а ходили в золоті: побут «полтавських» скіфів

Жили в землянках, а ходили в золоті: побут «полтавських» скіфів

Точка на карті
Укрінформ
Хтозна, чи з’явився б Гелон, якби потомків грецьких колоністів - гелонів - не вигнали з північних причорноморських поселень, а вони не знайшли собі іншого місця - неподалік нинішньої Полтави 

Тож вигнанці знайшли інше місце для поселення, неподалік нинішньої Полтави (про яку тоді, звісно, й жодної згадки не було), змішавшись із місцевим скіфським племенем будинів-землеробів. Місце, за описом давньогрецького історика Геродота, мало не вельми привабливий вигляд: «Серед лісової гущавини знаходиться величезне озеро, оточене болотами і заростями очерету. У цьому озері ловлять видру, бобра й інших звірів з чотирикутною мордою». Та з появою нащадків грецьких колоністів тут виросло, за твердженням Геродота, «дерев’яне місто, обнесене високою стіною довжиною 30 стадіїв. Назва цього міста - Гелон».

Невелике поселення на перехресті торгових шляхів, стрімко росло і набувало важливого економічного, культурного і релігійного значення. Тут розвивалися гончарні, ковальські, косторізні промисли.

Місто-фортецю Гелон науковці ставлять в один ряд із Троєю, Вавилоном, Стоунхенджем, єгипетськими пірамідами. Тобто, з найбільшими культурними надбаннями людської цивілізації. Але довго велися суперечки: чи не нафантазував чогось із цим Гелоном «батько історії» Геродот. Бо він стверджував, що довжина валу, яким обнесене це місто, сягала майже 27 кілометрів, а саме воно у період свого розквіту займало площу близько 5 тисяч гектарів, тобто було у 60 разів більшим за знамениту Трою! І це збивало дослідників з пантелику.

Та вже давно суперечки майже стихли. Гелон був і є. Ось тут, де нині історико-культурний центр «Більськ», біля райцентру Котельва на Полтавщині. Археологічними дослідженнями  підтверджено, що на цій території існував тогочасний політичний, економічний і культурний центр давнього переддержавного утворення племен Дніпровського лісостепу. Більське городище VІІІ-ІІІ століть до нашої ери визнане вченими найбільшим укріпленим поселенням у Європі доби раннього Залізного віку, є унікальним археологічним об’єктом культурної спадщини України, яке протрималося чотири століття (за переказами, Гелон був спалений перським царем Дарієм).

Чотирнадцять років тому, коли тут створили історико-культурний заповідник площею понад 7,5 гектара, популярність пам’ятки скіфської доби стала стрімко набирати обертів. І ось уже третій рік за підтримки обласної влади під Більськом проходить унікальний етнологічний фестиваль «Гелон-фест», який має не лише розважальний, а й просвітницький характер.

ПОСЕЛЕННЯ НА ЦВИНТАРІ

- А я так і не скуштував «Гелону» на Гелоні, - журився мій коллега-телевізійник, сідаючи в автобус на Полтаву.

«Гелон» - назва старої марки пива, що виробляється в Полтаві. Тож випити прохолодного хмільного напою, яке продавали на гастрономічній частині етнофестивалю, не було б гріхом. Але журналісти, котрі висвітлювали це унікальне дійство, не мали часу на перепочинок. Та, впевнена, будь-хто, потрапляючи у шалений вир такого незвичного свята, має лише одне бажання: усе побачити, почути, записати, сфотографувати.

Гості підтягувалися й підтягувалися на фест. На власних авто та крутих байках, на орендованих автобусах, місцеві – на велосипедах або пішки. Транспорту наїхало стільки, що знайти вільне місце поблизу відтвореної фортеці було неможливо, тому його лишали десь на під’їздах до Барвінкової гори. У перший день фестивалю на нього зареєструвалося понад півсотні туристичних груп. А загалом за два дні тут, за даними організаторів, побувало майже 20 тисяч людей, що вдвічі більше, ніж торік. Уже навіть іноземці цікавляться цим самобутнім фестивалем. Приїжджали французи, ірландці, британці, голландці.

Практично всі починали з огляду свіжих археологічних розкопок. Бо коли ще випаде нагода не тільки побачити, а й доторкнутися до справжніх артефактів, яким приблизно 2600 років, знайдених, що називається, під ногами?

Другий рік поспіль тут, на Барвінковій горі, столичні науковці проводять розкопки. Ця місцина за валами Великого Більського городища ще не розвідана археологами, оскільки основні пошуки «скіфського золота» тривають за кілька кілометрів звідси, у ледь помітних курганах на розораних полях під хутором Скоробор. Тому цьогорічна знахідка є унікальною.

Отак сходиш униз на кілька земляних східців і ніби потрапляєш у царство мертвих. 26 стародавніх поховань розкопали тут за два місяці літа столичні археологи. Останнє, дитяче, було відкрите якраз напередодні старту етнофестивалю.

- Минулого року по цьому вигоні за валами Більського городища (це південна частина Барвінкової гори), де відтепер збираються люди на свято, пройшлися геодезисти з магнітними приборами. І були вражені: на сирій зачистці ґрунту геомагнітна зйомка зафіксувала темні плями, що означало: під землею є могильник. На початку цього літа ми провели детальніше дослідження і приступили до роботи. І знову були здивовані, знявши верхній шар землі, бо натрапили спочатку на господарчі ями, в яких колись зберігали зерно, воду та інші продукти харчування. Тепер можемо сказати, що це залишки життєдіяльності невеликого поселення землеробів, які жили на цвинтарі скіфів. Плем’я землеробів, нічого не підозрюючи, поселилося на кладовищі років через 200-300 після того, як воно було закинуте. У V столітті до нашої ери ця територія, яку населяли будини і гелони, входила до Скіфії. Але наприкінці VI, як виявилося, земля за валами Великого Більського городища, поблизу Східного укріплення, починає використовуватись мешканцями Гелону в господарчих та виробничих цілях (з господарських ям, у яких знайдено фрагменти амфор та шлаки, ми зробили інсталяцію). Ґрунтовий же некрополь пересічних скіфів починає функціонувати у південній частині Барвінкової гори у IV ст. до н.е. І це взагалі перевертає всі попередні уявлення істориків про хронологію старожитностей на цій місцевості. Це феноменальна історична знахідка», - розповідає керівник археологічної експедиції, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу археології раннього Залізного віку Інституту археології НАНУ Денис Гречко, проводячи екскурсантів по вузенькій стежці поміж розкопок.

І так підводить групу зацікавлених історією гостей до крайнього на цвинтарі дитячого поховання.

- Із 26 виявлених нами скелетів, за винятком одного, усі належать жінкам і дітям. І сьогодні, просто під час етнофествалю, ми провели останнє дослідження дитячого кістяка. Це дівчинка років чотирьох-п’яти.

Усіх померлих хоронили у звичайних ямах, катакомбах та в невеликих гротах з підбоєм, до яких вели невеликі східці. У курганах, як відомо, ховали царів і великих воїнів. А ми натрапили на могильник простолюдинів. Найцінніше, що вони мали, це бронзові сережки у вухах, залізні браслети, якесь намисто, глиняні прясельця, мушлі Каурі, що виконували роль грошей. І м’ясну їжу “в дорогу”. Із прикрас на чоловікові, щоправда, теж була бронзова сережка», - розповідає далі вчений-археолог.

Кілька поховань були зруйновані древніми землеробами при копанні господарських ям. В одній із них археологи знайшли уламки трьох античних грецьких амфор і залишки залізовиробництва.

Тепер наступне завдання – дослідити родинну приналежність виявлених скелетів. Цим займуться антропологи. Але поки що, за словами Дениса Гречка, можна достовірно сказати, що розкопаний ґрунтовий некрополь площею близько 400 квадратних метрів має системне поховання, характерне для скіфів Північного Причорномор’я. На це вказує те, що померлих клали головами на захід.

ШАМАНИ ПРИНОСИЛИ В ЖЕРТВУ БОГАМ НЕ ЛИШЕ ТВАРИН, А Й ЛЮДЕЙ

Екскурсійна група пішла далі, а я ще залишилася поговорити з палезоологом, (спеціалістом, який вивчає тварин викопних тварин), співробітником Музею природи Харківського Національного університету ім. В.Н Каразіна Владиславом Бондаренком.

«За кістяком виявленого тут чоловіка можна припустити, що йому було більше 40 років і що це не скіф. У нього нетиповий для скіфів череп. Відсутність супутнього матеріалу, тобто прикрас (окрім сережки в лівому вусі), ножа, їжі – теж нетипово для скіфів, які вірили у потойбічне життя й обов’язково щось брали з собою на «той світ». Отож можна припустити, що чоловік був рабом, взятим у полон. Можливо, це був кінний воїн, адже він, як можна зробити висновок за гребенями на кістяку, до яких кріпляться м’язи, мав донський тип тілобудови, тобто, був надзвичайно сильно розвинений фізично», - розповідає Бондаренко.

Владиславом Бондаренко
Владислав Бондаренко

Але, каже, усі дорослі покійники мали зіпсовані зуби. А окремі кістяки – ще й сліди від гострих ріжучих предметів.

«Їх убили?» – запитую.

«Убили, зварили і з’їли, - упевнений пазеозоолог– Скіфи, які прийшли на ці землі й змішалися з місцевими племенами, сповідували ранню релігію – шаманізм. Ми бачили не одне житло з багатьма кістками тварин, принесених у жертву.

За тих часів був дуже поширений і ритуальний канібалізм. Для скіфів було звичайним явищем випити крові ворога. При розкопках Більського городища ми не раз фіксували сліди від гострих предметів на кінцівках і виварені кістки».

ДУХ ВОЇНІВ

А живих «скіфів» та їхніх предків – «кімерійців» - можна побачити поряд із відкритим могильником.

«Кімерійці жили у ІX-VII столітті до нашої ери на території Північного Причорномор'я. Це стародавні кочівники, які вперше в історії людства мали власне ім’я. Вони, може, й Гелон заснували», - каже колоритний чолов’яга з невеликою борідкою й вусами, в яких пробивається сивина, який представляється Віталієм.

Віталій – історичний реконструктор із театру скіфської звитяги «Скіфський стан», що діє у Запорізькій області. Разом із колегами він займається надзвичайно важливою справою – за фотографіями відреставрованих артефактів відновлює одяг, зброю і предмети побуту прадавніх пращурів. А потім реконструктори влаштовують покази «мод», як-от сьогодні.

«Кімерійцем» мій співрозмовник буде завтра. А сьогодні він заможний «скіф». Упевнена, і в ті далекі історичні часи Віталій (чи як би його звали тоді?) був би об’єктом пильної уваги з боку жіноцтва. Он, скільки на ньому золота! Золотими монетками-амулетами розшиті його сорочка і широкі штани. Руків’я меча також із золота. Скіфи, як відомо, відводили дорогоцінному металові особливу роль у своїй релігії та міфології. Вони хоронили померлих у розшитому золотом одязі, з золотими прикрасами. Можна тільки уявити, скільки було закопано золота у курганах, якщо й досі його знаходять при розкопках.

Звісно, що на Віталієві лише імітація (замість дорогоцінного металу – бронза). Але все одно виглядає стильно. Так само, як і жовті шкіряні напівчеревики. І жилетка вовчою шерстю наверх. Ех, де тепер такого мачо зустріти? Хіба що в Більську на етнофестивалі.

«Збирали скіфських реконструкторів де тільки могли, по всій Україні. Відтворили елементи побуту і навіть скіфську землянку, тож туристи можуть бачити, як жили люди за доби раннього залізного віку», - розповідає директор історико-культурного заповідника «Більськ» Ігор Корост.

Ігор Корост
Ігор Корост

Дах землянки – дерев’яні балки, підлога притрушена соломою. Попід стінами – лежанки, окремо – господарча частина, де зберігалося всяке побутове начиння. Посередині «хати» - місце для вогнища.

Так само наочно можна було уявити і те, як виглядав східний вал навколо Гелона – реконструктори показали його в розрізі. Це теж одна з привабливих новинок етнофестивалю.

Але тут вражає навіть залізний казан для приготування їжі, яким користувалися поселенці древнього Гелона – такий, що в ньому легко сховається доросла людина (думки про канібалізм стараємося відкинути). Особливо ручки, за який його піднімали. Вони виготовлені у вигляді цапиків – зоологічна тематика була дуже популярною у скіфів. Але, розчаровує гід, цей виставлений на загальний огляд експонат гіперболічний. Насправді казани у гелонців були значно меншими. Вирушаючи в дорогу, вони прив’язували їх до воза - і так мандрували.

Головною і найбільш розповсюдженою у Скіфії зброєю були лук та стріли, що однаково успішно використовувалися і в бою, і на полюванні. Вістря стріл, треба зазначити, найчастіше трапляються археологам, які працюють під Більськом. Тож на одній із локацій етнофестивалю можна було спробувати себе в ролі старовинного лучника. Платиш 4 гривні й під керівництвом знавця цієї справи стріляєш у мішень. 5 гривень коштувало стрельнути з балісти - античної зброї для метання каменів. Найбільше це заняття цікавило хлопчаків. Але й у дорослих чоловіках часто прокидалися воїни, тож вони не шкодували грошей на те, щоб з усієї сили поцілити каменем в умовного ворога.

Поруч демонструвалися скіфські обладунки, які також можна було приміряти: шоломи, залізні панцирі. Та ще й помахати в повітрі зігнутими мечами махерами, що призначалися для рублених ударів. Кочові скіфи були доволі войовничим народом: то з сарматами, то з греками вели війни. Причому, у бій, розповідають історики, вступали тоді, коли противник був у меншості. А в інший час підтримували торговельні зв’язки. Уламки грецьких амфор, виявлених цього літа біля валу Більського городища, - зайве тому підтвердження.

ВЧЕНІ НЕ ВСТИГАЮТЬ ЗА ЗНИКНЕННЯМ КУРГАНІВ

А тим часом, поки тисячі людей намагалися наблизитися до тисячолітньої історії, археологічна експедиція під керівництвом доцента Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Ірини Шрамко заглиблювалася в один із курганів на могильнику «Скоробор», що в кількох кілометрах від Барвінкової гори. Й одразу після закінчення етнофестивалю всю Україну облетіла сенсаційна звістка про те, що археологи знайшли скіфське золото. Та все ж унікальність знахідки була навіть не в цьому, а в тому, що вдалося розкопати не пограбоване захоронення, яке не встигли пошкодити так звані чорні археологи. У двох розкопаних перед цим не було нічого. А третій курган повністю зберіг свій вміст. За 111 років, відколи ведуться наукові дослідження Більського городища, на ньому було знайдено всього два вцілілих кургани. А це ось третій. У «свіжому» виявлено пошкоджені природними факторами кістяки чоловіка та жінки, судячи з усього, не бідних за життя. Серед артефактів – бронзові дзеркало і браслет, намистини з кришталю, бурштину, сердоліка, сережки і фрагменти головного убору з жовтого металу (читай: золота), кераміка, скіфський меч акінак, спис, сагайдак із бронзовими наконечниками стріл і держаками, уламки кінської збруї. А також залишки кісток кози, яка була принесена в жертву.

Ірина Шрамко

Ірина Шрамко

За висновками фахівців, це одна з найвагоміших знахідок Європи.

«Найцінніше при розкопках не золото, а вцілілі артефакти. Мені, наприклад, найбільше запам’ятався собака з намистом на шиї - каже директорка музею археології Харківського національного університету імені Каразіна Ірина Шрамко, котра керує археологічними експедиціями на Більському городищі з 1987 року. - Розкопки тут ведуться з 1906 року, і за цей час археологи дослідили всього з півсотні курганів, а їх - більше тисячі. Ми стараємося встигнути заглянути у якомога більше земляних насипів, бо з кожним роком вони стають все менш помітними. Адже поля розорюються.  Ми чекаємо, поки з них зберуть урожай, а тоді лише приступаємо до роботи. І такого цілісного поховального комплексу скіфів на Полтавщині, як цього року, ми ще не зустрічали. Проведені розкопки дозволять багато дізнатися про звичаї та обряди предків, які мешкали тут щонайменше дві з половиною тисячі років тому».

До речі, Ірина Шрамко - донька покійного Бориса Андрійовича Шрамка, відомого археолога, видатного скіфолога, котрий вивчав Більське городище майже чотири десятки років, ще з 1958-го. Це саме професор Шрамко на основі зібраного багатющого археологічного матеріалу підтвердив висновки радянського археолога Щербаковського, зроблені ще в тридцятих роках минулого століття, що Гелон, описаний давньогрецьким істориком Геродотом, був під Більськом.

«Колись на цьому місці скіфи влаштовували Діонісію велике свято, і говорили, що це свято божевілля на честь врожаю. Ми хочемо зробити таке свято божевілля на честь презентації пам’яток культурної спадщини, щоб усі люди зрозуміли, що це важливо, і що це така родзинка... Ми будемо добиватися, щоб пам’ятка скіфської культури, яка має статус національного значення, була внесена до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО» - підсумувала керівниця обласного департаменту культури і туризму Валентина Вождаєнко.

Ганна Волкова, Полтава

Фото автора

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-