Хрест Маркіяна на Білій горі

Його видно здалека — високий хрест самотньо височить на горі, яку тепер називають Білою — через поклади білої глини, по-місцевому — лопоки. До галявини на її верхівці веде ґрунтова дорога — теж біла. А вже звідси відкривається вид на неосяжні довколишні поля і ліси. Тут, біля 25-метрового мереживного хреста, схожого на мініатюрну Ейфелеву вежу, панує нічим не порушений спокій та дивна енергетика, яка забирає втому і сповнює душу піднесенням. Цей хрест встановили на 100-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича — отця-просвітителя, поета, автора першого україномовного альманаху “Русалка Дністровая” та першої україномовної читанки для маленьких галичан.

Хрест та оселя-музей поета у селі Підлисся — сьогодні у проєкті Укрінформу “Точка на карті”.

“ПІДЛИСЕЦЬКА ГОРО БІЛА!”

- Його так і називають — хрест Маркіяна Шашкевича. Та й гору теж нерідко називають горою Маркіяна, адже він оспівав її у своїй поезії: “Підлисецька горо біла! Як тебе не бачу, Так ми тяжко, так ми сумно, Що трохи не плачу”, - розповідає директор музею-садиби Шашкевича Марія Особа.

Одним з ініціаторів встановлення пам'ятного хреста на честь Шашкевича був парох села Закомар`я отець Данило Танякевич. У 1905 році під час виголошення святкової проповіді на храмовому святі Чесного Хреста у сусідньому селі Ожидові він, вказавши хрестом на Білу гору, промовив: «На цій горі повинен стати Хрест, який показуватиме дорогу нашого національного відродження».

Так воно й сталося: хрест зробили на пожертви галичан. Його виготовили у Львові - у слюсарній майстерні Михайла Стефанівського за проєктом Олександра Лушпинського. Крім того, щоб його встановити, за 20 тисяч злотих викупили землю у поляка Яблонського. Підніжжя пам`ятника виклали з масивного граніту, який мав би символізувати прагнення до сонця, правди, освіти, культури і прогресу. Ще планували збудувати церкву, будинок «Просвіти» і табір для вишколу молоді. Проте Перша світова війна перекреслила ці задуми.

А в часи войовничого атеїзму цю пам`ятку намагалися знищити — зруйнувати фундамент, зняти хрест. Навіть трактор пригнали для цього. Але тракторист відмовився починати роботу, мовляв, машина зламалася. Якось так обійшлося, що про хрест-світоч радянські чиновники відтоді забули, тож він залишився стояти на своєму місці. Зараз, щоправда, почав руйнуватися постамент: колись він був накритий бляхою. Та мисливці за металом обікрали святиню. А ремонтувати його не поспішають: кажуть, невідомо, чи металева конструкція хреста доходить аж до землі, чи вмонтована зверху...

Як розповіла пані Марія, Біла гора рідко буває безлюдною. Сюди щороку в першу неділю серпня сходяться і з`їжджаються паломники з усієї України та з-за кордону. Обабіч хреста спорудили літню сцену, на якій проводять концерти та фестивалі. Нерідко тут таборують учні шкіл, які носять ім`я Шашкевича. А на вихідні сюди приходять відпочити мешканці ближніх і віддалених сіл та містечок. А ще з тильної сторони гори беруть глину майстри знаменитої гаварецької димленої кераміки.

КОЛИ ГОРА ЩЕ БУЛА ЛИСОЮ

Соснами та деревами листяних порід Білу гору засадили у 60-х роках минулого століття. До того вона була “лисою”, звідси і назва села — Підлисся. Тут, в оселі свого дідуся, сільського священника Романа Авдиковського народився той, кому судилося стати борцем за українську мову в літературі та освіті, будителем Західної України, — Маркіян Шашкевич.

Оселя, що “заховалась” на лісовій галявині, оточеній соснами, зустрічає чорнобривцями та іншими “сільськими” квітами. Край подвір`я лежить велетенський дуб. Його ровесник ще стоїть і буяє зеленим листям. Як пізніше розповіли у музеї, дубам не менш ніж по 700 років. Ще Шашкевич писав: “Там ти скаже дуб старенький, і єдин, і другий, як там жив-єм ще маленький без журби, без туги....”. Отже, ще в дитинстві поета дерева були вже старенькими. Впалого дуба вирішили не прибирати з подвір`я. Він лежить уже понад двадцять років, хоч і без кори, але так само нескорений, німий свідок дитячих та юнацьких років Маркіяна.

Здається, господарі (а тут завжди була плебанія — садиба сільських священників) вийшли на хвилинку набрати води з криниці чи ще кудись. І не віриться, що від колишньої домівки Шашкевичів зберігся хіба оригінальний підмурівок. Усе зруйнували час та атеїстична епоха. Садибу відбудували стараннями відомого музейника — Бориса Возницького. При її відновленні дотримувались архівних, літературних джерел і описів житла сільської інтелігенції першої половини XIX століття. Львівська картинна галерея, якою керував Возницький, зі своїх фондів умеблювала оселю, наповнив її автентичними речами побуту, посудом. Кімнатка, де вперше побачив світ Маркіян, невеличка, проте надзвичайно затишна. Сюди ж юний Шашкевич приїжджав на канікули. На стіні — портрет дідуся по матері - Романа Авдиковського, сільського священника, який був власником цієї садиби. На одній зі стін — розкішні ікони, обрамлені вишиваними рушниками. Кільця на рушниках — одні з небагатьох експонатів, які належали родині Шашкевичів. Їх передав із Польщі далекий родич Маркіяна — Юліан Купчинський.

На кухні з великою піччю стоять горщики, і звичайно, посуд, виготовлений у печах гаварецьких майстрів — чорні глечики, макітри, горнятка. Тут теж здається, що господиня, яка поралася, готуючи обід, вийшла відчинити двері несподіваному гостю чи побігла до стодоли або погреба...

ЧИТАНКА ШАШКЕВИЧА

Пані Марія показує особисті речі Маркіяна, які дивом збереглися: камертон, альманах “Русалка Дністровая”. Решту експозиції складають документи про життя і творчість Шашкевича, вшанування його пам`яті, меморіальна частина, де відтворено побут початку XIX століття. Особливе місце в експозиції відведене читанці народною мовою для дітей, яку створив Шашкевич. Це милозвучне і звичне для нас слово “читанка” ввів у нашу мову саме Шашкевич. Правда, за його життя вона не була видана, а вийшла у світ у 1850-у році стараннями друга і сподвижника Маркіяна — Якова Головацького. Через три роки була перевидана і довгий час використовувалась у початкових школах Галичини.

В експозиції представлено також фотографії з церемонії перепоховання Шашкевича. Отець Маркіян помер за кілька кілометрів від рідних місць — у селі Новосілки, де він був парохом. Помер у злиднях від туберкульозу, коли йому заледве виповнилось 32 роки. Похоронили просвітителя без дотримання приписів церкви стосовно поховання священників, до того ж — у чужому гробівці. Аж майже через півстоліття про могилу згадали, а коли відкрили склеп, побачили у ньому п`ять домовин. Маркіянову визначили по тому, що в ній було кадило і хрест.

У 1893 році було організовано комітет для перевезення мощей Шашкевича на Личаківський цвинтар у Львові. Тут за клопотанням “Просвіти” муніципалітет виділив місце, яке згодом започаткувало крайовий пантеон поховань найвизначніших українських діячів. Останки Шашкевича на руках та на возах перевезли до Львова. Велелюдна процесія поповнювалась у кожному селі, через яке пролягав останній путь просвітителя. Відстань, яку пройшли галичани до цвинтаря, перевищила 50 кілометрів. У кожному із цих сіл у пам`ять про перепоховання селяни встановили хрест. Згодом, у 1906 році на могилі Маркіяна було відкрито пам'ятник роботи мюнхенського скульптора Рудольфа Тіле.

Довідково. Маркіян Шашкевич - український письменник, поет. Зачинатель нової української літератури в Галичині, священник УГКЦ, релігійний та культурно-громадський діяч. Очолив «Руську трійцю», ініціатор видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Виступав за рівноправність української мови з польською в умовах того часу.

Народився 6 листопада 1811 року у селі Підлисся Золочівського району Львівської області.

Нінель Кисілевська, Львів

Фото автора