Оксанівка: село, яке дуже хоче залишитися на карті

Оксанівка: село, яке дуже хоче залишитися на карті

Точка на карті
Укрінформ
По той бік Дністра - Молдова, на лівому березі річки – українське село

Оксанівка. Це кілометрів за 160 від Вінниці та за дев’ять від райцентру Ямпіль. Тут немає мобільного зв’язку, Інтернету, а з інфраструктури є тільки клуб і фельдшерський пункт. У селі залишилося усього сорок п’ять мешканців, середній вік населення – десь із 60+. Але місцеві жителі уперто не погоджуються з перспективою зникнення свого села з карти України: «Як ми повмираємо – то нічо, головне, щоб Оксанівка наша лишилася». Тож вирішили вони заманювати до себе нових мешканців, розвиваючи зелений туризм.

ДАУНШИФТИНГ МИМОВОЛІ

Оксанівка – село дуже мальовниче, з тисячолітньою історією. Розташоване воно на березі Дністра, в оточенні білих скелястих урвищ його вапнякових берегів. Такий собі «туманний Альбіон» в мініатюрі. Та дістатися сюди - ще та пригода. Від Вінниці до Ямполя доведеться трястися роздовбаними дорогами понад дві години, а звідти в село – тільки власним авто, або чекати оказії, бо автобус сюди не ходить уже років із п’ятнадцять.

Вид із села на Дністер
Вид із села на Дністер

В Оксанівці на початку 90-х закрився садочок, початкова школа – ще у 70-х. Торік закінчила 9 класів і виїхала навчатися на технолога остання школярка, 16-річна Настя Зверховська. Повертатися в село дівчина не збирається – нема роботи.

Настя Зверховська
Настя Зверховська

Немає в Оксанівці ані пошти, ані магазину, а товари раз на тиждень сюди привозить приватний підприємець і торгує кілька годин.

Немає у селі й зони покриття мобільного зв’язку, - хіба від молдаван з роумінгу зателефонувати можна. Або ж попроситися подзвонити дротовим телефоном у фельдшерському пункті чи від когось із місцевих бабусь, які ще від нього не відмовилися. З родичами із розташованого через річку молдовського села Курешниця оксанівці спілкуються, викликаючи «на побачення» до Дністра, - стоять обабіч річки і перекрикують шум води.

А залишилося тут людей зовсім небагато, розповідає Гальжбіївський сільський голова Андрій Лаврук.

Андрій Лаврук
Андрій Лаврук

- В Гальжбіївську сільську раду входить чотири села, серед них і Оксанівка. Це одне з найменших сіл. Зараз тут реально проживає 45 людей, хоча зареєстровано більше, є десь із 30 жилих дворів. Є молодь, яка приїжджає на літо, – займаються на батьківських обійстях городництвом. Є трохи дачників – покупляли будинки. А в основному там постійно живуть пенсіонери. У селі дуже поганий мобільний зв’язок – покриття практично немає, тому люди приїздять сюди відпочити душею і усамітнитися. Раніше були свої, ямпільські, а віднедавна – ще й «зелені» туристи.

НА КАРТІ - МАЛЕНЬКИМИ БУКВАМИ

Власне, сіл, які балансують на межі між буттям і забуттям, в Україні чимало. Але Оксанівка, як тут кажуть, одне з тих, які пишуть на карті «найменшими буквами», хоче залишитися не тільки в історії, а й «у реалі».

Галина Собко
Галина Собко

Ми потрапили сюди, коли у місцевому клубі презентували книгу про Оксанівку – її написала краєзнавець, завідувачка Гальжбіївського музею народних ремесел, колишня вчителька Галина Собко. Її «Довга дорога додому. Флеминда-Оксанівка» - тридцятий том із серії літописів міст і сіл області. Це унікальний історично-краєзнавчий літературний проект «Моя Вінниччина», який фінансується з обласного бюджету.

- Я колись працювала тут завідувачкою садочка. Тут живуть дуже добрі і відкриті люди. Вони заслуговують, щоби про них знали і пам’ятали, в них є великий потенціал. Тому три роки їздила сюди на своєму скутері, збираючи спогади місцевих старожилів, а ще збирала архівні матеріали. Ось бачите? Всі, хто тільки міг на презентацію до клубу поприходили, - розповідає пані Галина.

У своїй книзі вона пише, що за легендами Флеминда (історична назва Оксанівки) заснована ще 1050 року, на місці зруйнованого татарами містечка Старий Могилів. Чи то волохом Флемундом, чи, за іншою версію, лісосплавниками з Карпат, чиї плоти застрягали на піщаних косах Дністра, А назву селу дали від молдавського «флемунд» - голодний. Це було казенне старостинське село, яке належало до володінь графа Федора Потоцького. Мешканці його займалися сільським господарством, тут працювали три риболовецькі артілі.

А ще колись промишляли «піратством» і тривалий час - контрабандою, адже по Дністру тут здавна пролягав кордон. Це і рятувало селян від голодної смерті, і завдавало втрат. Бо, скажімо, під час голоду 1947 року люди тихцем перепливали до Молдови, - там за один олівець можна було відро кукурудзи виміняти. Але й потерпали від пильного ока енкаведистів, адже тут ще в 30-х роках минулого століття звели Ямпільсько-Могилів-Подільський укріпрайон. Це одне з небагатьох сіл, де була здійснена тотальна паспортизація, а до Дністра годі було й наблизитися. Тому й репресованих за сталінського режиму в селі – до півсотні. Фактично, кожний десятий тодішній мешканець. Німці під час Другої світової нещадно бомбардували Флеминду, а захопивши «прасували» танками.

Оксанівкою Флеминда стала 1946 року, на честь розстріляної німцями радянської активістки Ксенії Дудніцької. За переказами, це була запекла комуністка, колективізаторка, секретар парторганізації колгоспу, за чиїми доносами репресували і винищили чимало її односельців.

ЯК ЦЕ - БРАТИ ГРОШІ ЗА ТЕ, ЩО ХТОСЬ ПОДОЇТЬ КОЗУ?

На презентацію книжки про своє село зібралися 80% жителів Оксанівки. П’ятьох із них застали на лавочці під клубом.

Жительки Оксанівки (справа наліво): Ніна Швець, Ольга Харевська, Олена Зверховська, Марія Дяк, Лідія Дяк. Вони - 10% населення села
Жительки Оксанівки (справа наліво): Ніна Швець, Ольга Харевська, Олена Зверховська, Марія Дяк, Лідія Дяк. Вони - 10% населення села

- О, йдіть до нас, - кличуть, - ми вам усе розкажемо!

Оксанівським «дівчатам» - добряче за шістдесят.

- Ми тут живемо усе життя, від роду до смерті, – каже найстарша жінка Оксанівки, учасниця Другої світової війни 92-річна Ольга Харевська. – Нас сорок дві чи сорок п’ять душ в селі, отак-о лишилося. Переважно такі, як ми осьо, дехто палицях ходить. Є ще кілька пар молодших, їм по 40-50 років.

Ольга Харевська
Ольга Харевська

- То як ви тут живете?

- Робимо помалу, то коло хати, садимо картошку, помідорок трошки, сапаємо городи. Молодші туристів приймають, хто в хостел не помістився. Там три кімнати є, кухня, ванна. А є такі, що хочуть по людях жити. До нас вже зо три роки, як приїжджають туристи. Останній раз вони обід заказали, і концерт ми їм робили. П’єсу наші аматори, ну, хто молодший, ставили, гуморески розказували, - приєднується Олена Зверховська.

- Якусь із цього маєте копійку?

- Трохи платять, але ми згодні й на ентузіазмі їх приймати, лиш би їхали до нас! Хай їдуть, щоб нам не було скушно… В нас тут багато хат порожніх є. От якби покупляли їх, то все було б більше народу! - каже жінка.

Власне, туристичний лексикон від літніх жінок із глухого села чути трохи дивно. Адже у цьому куточку Поділля про те, що це за бізнес, колись уявляли досить туманно. Та знайшлися ентузіастки, які не погодилися з сумними перспективами села і вирішили рятувати його за допомогою зеленого туризму.

- Я купила і собі хатину в Оксанівці, бо маю подруг, а вони хто садком, хто яблуками чи виноградом хваляться. А чим же я похвалюся, думаю, лежу на дивані й нічого не роблю? Купила сторічну хатинку з земляною підлогою. А тут така краса! Нічого там не докладали, так воно все там і є, - автентика. Познайомилася з чудовими місцевими людьми. Бачите, клуб який в нас є? Приходять сюди бабусі, - всі самі працюють, об’єднані однією думкою, як врятувати село і дати йому нове життя, - розповідає голова районної ГО «Туристична Ямпільщина», жителька Ямполя і Оксанівки Мирослава Марченко.

Мирослава Марченко
Мирослава Марченко

За її словами, клуб для оксанівців відремонтував місцевий фермер, він же й облаштував для села у прибудові хостел. А далі підключилося все село: жінки, аби прибрати клуб, найкращі хустини, рушники та домоткані килими й верети поприносили. Чоловіки працювали на ремонті. Сільрада білизну в хостел купила, хтось – чашки, хтось інший посуд для туристів придбав. Створили собі сільський комітет, почали збиратися в клубі, - співають, танцюють та “івенти” для туристів вигадують.

Оксанівський хостел
Оксанівський хостел

- Звісно, Оксанівку важко порівнювати з «розкрученими» туристичними селами, адже ми тільки починаємо, вчимося. Розумієте, село вимирає. Молодь практично вся виїхала, залишилися тільки старі люди. І ми хотіли, щоб село відчуло, що вони не просто територія за 9 км від райцентру, а жива громада. Вирішили: якщо будуть туристи, пришвидшиться абсолютно все.

Сільський клуб
Сільський клуб

Тут дуже добрі люди, вони хочуть щось робити. На пропозицію розвивати зелений туризм відгукнулися одразу. Хоча спочатку не розуміли, про що йде мова, - як це брати гроші за те, що хтось подоїть їхню козу! У межах проекту з розвитку туризму ми їх навчали: якщо турист до вас приїхав, треба постелити чисту постіль, має бути відповідний санвузол, бо ж ми ідемо до Європи. Казали: дайте їм можливість телевізор подивитися, облаштуйте кімнату відпочинку, - розповідає перший заступник голови Ямпільської РДА Людмила Майорова, яка віднедавна – теж жителька цього села.

ОКСАНІВКА ТУРИСТИЧНА

Тож Оксанівка почала себе популяризувати. Найініціативніші знайшли у Вінниці агентство, яке на внутрішньому туризмі спеціалізується, і почали потроху приймати гостей. Біля Дністра кілька років тому облаштували відпочинкову зону, а один із пагорбів перетворили на сільський міні-Буковель. Якщо сніг випадає, улаштовують там катання на лижах і санках, Масниці святкують. Туристам майтер-класи з пов’язування хусток та доїння кози улаштовують, учать пекти хліб у печі. Влаштовують самодіяльні концерти та старовинні обряди сватання показують.

А ще водять на екскурсії, адже поряд із селом, дещо північніше від Оксанівки, в урвищах на лівому березі Дністра ще у другій половині ХІХ ст. виявили стародавні печери. А в них - різночасові петрогліфи, від епохи бронзи до пізнього середньовіччя, та залишки мегалітичних конструкцій біля печер і підйомний матеріал епохи палеоліту. А на початку двотисячних науковці віднайшли залишки печерної церкви сімнадцятого століття - монастиря-фортеці. Це унікальна пам’ятка культової та оборонної скельної архітектури. Там налічується 27 приміщень, вирубаних у 47-метровій товщі крейдяних відкладень. На стінах всередині та зовні зафіксовано декілька десятків наскельних зображень, викарбуваних у породі та намальованих фарбою. Серед них переважають хрести і геометричні фігури, а також є вершники, зооморфні фігури та корабель, літери і написи. Наскельні зображення в печерах Оксанівки не мають аналогів в Україні.

Окрім того, неподалік є залишки рахманського цвинтаря. Легенди розповідають, що саме тут, на березі Дністра багато років тому у печерних келіях жили божі люди – рахмани, або ж брахмани, які прийняли християнство. Цвинтар був аж до 70-х років минулого століття поки схили не засадили деревами.

- Як туристичний об’єкт вони в нас ще тільки у стадії розвитку. Ми хочемо перетворити їх на заповідник, облагородити. А розваги на природі ми вже придумали: в нас тут буде і волейбол, і баскетбол, і кіно просто неба - вже закупили екран і проектор. І навіть відкрили у кінотеатрі під відкритим небом сезон. Дуже надихає, що місцеві жителі, хоча вже й поважного віку, зацікавлені у тому, щоб люди сюди приїхали, щоб село не вимерло, - каже Людмила Майорова.

Вона розповідає, що Оксанівка потроху стає й об’єктом туризму транскордонного.

- У межах спільно проекту Україна-Молдова ми знайшли собі партнерів з молдавської сторони і разом з ними обговорили такі питання щодо зеленого туризму. Бо точно така сама ситуація в них, як і в нас, - їм теж треба залучати туристів, розвивати свій край і показувати національну культуру, Бо як виходить: туристи приїжджають до нас, - а через річку у вас що там? Молдова. А можна туди поїхати? А ми і не знаємо, що там можна показати. Тому зібралися разом, і тепер є група організаторів з Сорокської сторони і з Ямпільської. І вже коли ми з Херсона приймали в себе 30 чоловік, то відвезли їх у Сороки, показали їм фортецю, були на свічі, показали їм музеї. Повернулися – повезли в наші села цікаві, які мають свої родзинки, які ми прагнемо «розкручувати», – каже пані Людмила.

- А торік в Оксанівці у вересні провели перший спільний із молдаванами Міжнародний фестиваль «Дністрові передзвони», – додає Мирослава Марченко.

- У нас був проект по лінії Євросоюзу минулого року із розвитку зеленого туризму. В ньому брали участь з нашої сторони – Ямпільський район, а з тієї – Сорокський. І в ході цього проекту ми провели перший міжнародний фестиваль «Дністрові передзвони». Було дуже цікаво: дзвонили і співали ми в себе, дзвонили і співали й молдавани на тій стороні Дністра. Була отака перекличка. А на другий фестиваль вони запропонували, що будуть співати в кожній оселі району в один і той самий час – як «бамкне» 12 годин, передзвони підуть від села до села, - розповідає Марченко.

Торік в Оксанівці побувало близько 300 туристів. Не так вже й багато, але ж це в сім разів більше, ніж жителів села! Тому кличуть сюди гостинно і навіть наполегливо, юшку із дністровської риби, куліш та неймовірні краєвиди – гарантують.

Антоніна Мніх, Вінниця-Оксанівка

Фото автора, Олександра Ляпіна та Олександра Гордієвича

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-