Жива вода Богоявленська

Жива вода Богоявленська

Точка на карті
Укрінформ
В одному з мікрорайонів Миколаєва є місце неофіційного паломництва. Тут б’є старовинне джерело, воду якого називають живою

Вода ця з давніх-давен мала славу цілющої, яка лікує важкохворих, навіть сліпих, і ніколи не замерзає.

Колись тут був військовий шпиталь, і саме ця вода, кажуть, допомагала «ставити на ноги» поранених вояків. Ще в 1920 році були проведені лабораторні дослідження води, які показали, що вона не поступається за цінністю знаменитим мінеральним водам Кавказу.

З моменту перших згадок про животворну силу цілющого джерела тут, на території колишнього Богоявленського фонтану, пройшло вже близько 600 років.

У давні часи люди приїжджали сюди оздоровлюватися і лікуватися, винаймали житло, щоб пити воду і купатися. Слава про Вітовське джерело ширилася всією країною, а Богоявленськ (сьогодні це Корабельний район Миколаєва) навіть вважався курортом. На жаль, сьогодні це місце у досить занедбаному стані, сюди приходять тільки «посвячені» люди.

Тож «Точка на карті» сьогодні привертає увагу до Богоявленського джерела і розповість про його багатющу історію.

ПЕРШИМ ІЗ ДЖЕРЕЛА НАПИВСЯ АНДРІЙ ПЕРВОЗВАННИЙ

Появу джерела пов'язують зі старовиною красивою легендою, яку розповіла голова громадської організації «Спадщина» Ірина Купрієвич. Саме вона зі своїми однодумцями, такими ж небайдужими миколаївцями, докладає чимало зусиль, щоб повернути колишню славу і парку Богоявленському, і його джерелу.

«Колись на цьому місці жили люди, але через певний час зібралися йти звідси. «Чому ви йдете з цих земель?» - запитав їх мандрівник, який випадково трапився їм дорогою. «Тут навколо погана вода, ми і наші діти не можемо її пити», - відповіли йому. «Не журіться, вода під вами», - сказав старець. Тоді вдарив палицею об землю, і в тому місці з'явилося джерело з кришталево чистою водою. Мандрівник першим напився з нього, вмився і попросив рушник. Люди дали йому втертися і кинулися до джерела: вода в ньому виявилася не просто смачною, а й цілющою. Обернувшись до чоловіка, щоб подякувати, вони побачили тільки рушник, який висів на дереві. А коли придивилися пильніше, то побачили, що на ньому залишився відбиток обличчя їхнього спасителя. Люди відразу нарекли його святим. Відтоді вважається, що тим мандрівником був не хто інший, як один з апостолів Ісуса Христа Андрій Первозванний. Легенда стверджує, що ця подія дала назву першій в цьому селищі церкві Богоявлення, де і зберігався рушник з нерукотворним ликом святого старця», - розповідає Купрієвич.

Ірина Купрієвич
Ірина Купрієвич

Забігаючи трохи наперед, зазначимо, що поблизу цього джерела було дві церкви. Трохи подалі, на пагорбі, стара – церква Богоявлення. Спочатку вона була дерев'яною і через деякий час згоріла, а згодом була відновлена вже у камені. А у 1887 році ближче до самого джерела побудували ще один храм – Святого Духа. Люди називали його «новою церквою».

Ольга Ясько
Ольга Ясько

Загалом, ця місцина згадується у літописах ще з ХІІІ століття, тут начебто існував монастир, який зруйнувало військо монголо-татарського хана Батия. Ще одна наша співрозмовниця, керівник краєзнавчого інформаційного центру «КРАЙ», завідувачка філії №18 міської бібліотеки для дорослих Ольга Ясько, яка багато сил і часу присвятила вивченню історії цього краю, спираючись на свідчення старожилів, стверджує, що монастир розміщувався південно-західніше від джерела – в районі сучасного заводу «Океан». «Та розкопок ніхто не проводив, тому офіційного підтвердження цьому наразі не існує», - каже Ясько.

І розповідає ще одну легенду: «Жила колись тут при монастирі дуже гарна дівчина Мар'янка. Вона ходила до цього джерела по воду, де й познайомилася з парубком – Андрієм. Вони закохалися і почали зустрічатися. Одного разу тут їх застали татари, і хлопець, рятуючи кохану, загинув. Вона ж залишилася живою і народила дівчинку неймовірної краси – теж Мар'янку. Вони жили на горі, яка досі збереглася під назвою Мар'янкина. Обидві Мар’яни дуже гарно малювали і були відомі на всю тутешню місцевість. Вважається, що прізвища Мар'янки, яких чимало в Корабельному районі і сьогодні, пішло саме від них».

На початку XV століття в цих місцях виникло поселення Вітовка. Воно було названо на честь литовського князя Вітовта, який майже на сторіччя відвоював ці землі у Орди. Чому поселення виникло саме тут? У той час литовці прагнули навести лад у торгівлі і для цього будували біля річкових переправ митниці, які були захищені фортечними вежами (банями), згодом навколо них виникали поселення. Але для їхнього існування потрібна питна вода, з якою у наших південних степах були серйозні проблеми. Адже вода з низин Південного Бугу вважалася не придатною для пиття. Та якраз у Вітовці ці питання були вирішені. Мої співрозмовниці переконані, що центром життя Вітовки було саме це джерело з його смачною і цілющою водою.

Існування Вітовки в XV сторіччі підтверджується і картою відомого італійського географа Річчі Зеноні, де він розмістив топонім «Вітольд-Гаммані» («Вітовта-Баня») саме на цьому місці.

«Перша вже письмова згадка про це джерело відноситься до середини ХVII сторіччя. Вона належить відомому інженеру і військовому картографу французького походження Гійо́му де Бопла́ну, який у той час перебував на польській службі і мандрував Україною», - розповідає Ясько.

Вітовку можна побачити і на карті, яка була складена Бопланом, а в його описах зазначено: «На три милі вище Очакова знаходиться острів у вигляді трикутника – Семенів ріг. Вище нього – Виноградна криниця, тут є джерело, яке падає просто у прірву. Це гарне місце для проживання, як густими лісами, так і вітряками, які тут можна збудувати…».

ЯК ЦІЛЮЩА ВОДА ПЕРЕБУЛА ТЕМНІ ЧАСИ

У другій половині ХVIII сторіччя ці землі переходять до Російської імперії. І в серпні 1789 року за наказом князя Григорія Потьомкіна Вітовку перейменовано у Богоявленськ. За однією з версій, це поселення отримало таку назву саме через живильні властивості тутешньої води.

То був період російсько-турецьких війн, і під час бойових дій було багато поранених вояків, зокрема, і при штурмі Очакова. Один із госпіталів розташували саме біля Богоявленського джерела, про лікувальні властивості якого стало відомо і Потьомкіну. Всі вірили, що ця вода сприятиме одужанню солдат.

На місці джерела князь наказав побудувати купіль. Що і зробив головний будівничий Миколаєва Михайло Фалєєв. На той час у розташованому тут фонтані вода била потужними струменями (причому, без допомоги насосів) з чотирьох труб, орієнтованих по різних сторонах світу. Купіль була обнесена чавунною кованою огорожею і мала купол, прикрашений зображеннями святих, поруч було встановлено хрест.

На той час навкруги джерела вже розбили Богоявленський парк, на території якого знаходилася і резиденція Потьомкіна. «Існує версія, що князь Потьомкін планував зробити Миколаїв величезним містом, яке розкинулося б уздовж Південного Бугу. В його північній частині, біля впадання в Буг річки Інгул, розташували корабельну верф і квартали «слободки», де мешкали її працівники. Поряд були зведені адміністративні установи і будинки так званого «середнього класу». А от житло еліти мало будуватися південніше – біля Богоявленського парку. До речі, тоді б і дата заснування Миколаєва була зовсім іншою. Адже Вітовка виникла на кілька століть раніше. Та втіленню цих планів завадила смерть Потьомкіна», - стверджує Ольга Іванівна.

Вже в радянські часи Богоявленськ перейменували у Жовтневе і таки приєднали до Миколаєва. Як відомо, цей період став «темними роками», ознаменованими репресіями і придушенням всього духовного. Стосувалося це і Вітовського джерела. Після революції Богоявленський парк перетворився на колгоспний сад, а згодом там почали садити городи. Та справжня драма починається у 30-ті роки. Тоді руйнують Богоявленську церкву, одночасно намагаються знищити релігійну символіку і на спорудах джерела.

«Старі люди переказували, що в 30-ті роки намагалися здряпати, зафарбувати на фонтанах лики святих. Та через деякий час їх зображення знов проступали крізь фарбу. З кулі, що вінчала циліндр фонтану, було збито хрест. Самі конструкції фонтану знищено на зламі 60-70 років при спробі направити його воду до міського водогону. Розриті в деяких місцях підземні галереї, які обслуговували фонтан, було залито бетоном. А на місце самого джерела скинуто десятки тонн землі зі старого кладовища. І вже в наші часи, отямившись, люди почали робити спроби часткового відновлення джерела», - каже Ясько.

Місцеві жителі помітили цікаву закономірність: «погано закінчили» ті, хто завдавав шкоди і цій церкві, і цьому джерелу. І навпаки, тим людям, які піклувалися про джерело, віддавалося сторицею.

«Я розмовляла з місцевою мешканкою, яка вже протягом 10 років доглядає за цим джерелом. Вона перенесла інфаркт і їй було важко пересуватися. Хтось із місцевих порадив піти до цього джерела. Спочатку її туди привезли. Стоячи біля джерела, подумала, у який бік їй повернутися, щоб звернутися до Бога. І тут вона побачила на стіні біля джерела лик Святого. Через кілька відвідувань, жінка вже почала приїжджати сюди сама. Їй наснився сон: доти, поки вона буде доглядати це джерело – житиме», - розповіла Ірина Купрієвич.

МІСЦЕ З УНІКАЛЬНОЮ АУРОЮ

Що не кажіть, а віра – то велика сила. Як відомо, зцілитися багатьом допомагає саме вона. Але без сумніву, ця територія наділена унікальною аурою, про такі говорять, що це «місце сили». Тут панує своєрідний мікроклімат, прохолода, особливо це відчувається влітку.

Вода у джерелі ніколи не замерзає, а її температура в будь-яку пору року однакова – 10–11 градусів! Це пов’язують із підземною річкою з дуже чистою водою, збагаченою мінералами, яка виходить назовні. А ще тут багато підземних ходів і джерел, які потребують фахових досліджень. Їх знаходять навіть на подвір’ях та городах місцевих мешканців.

Влітку та навесні у парку створюють свої картини художники, тут медитують, займаються йогою. Сюди також приходять люди, які загартовуються за системою Іванова, взимку у джерелі купаються «моржі».

Розуміючи, що природа наділила цю територію великими можливостями, місцеві активісти, громадськість доклали чимало зусиль, щоб її популяризувати. І хоч вирішити повністю увесь комплекс проблем не вийшло, дечого таки досягли. Зокрема, їм вдалося означити територію парку, яка займає 11 га, і повернути йому історичну назву Богоявленський. Наразі триває робота над тим, щоб надати цій території статусу гідрологічної пам’ятки природи України місцевого значення.

«Свого часу тут були проведені обстеження, інженерно-геологічні вишукування та підготовлено рекомендації щодо надання джерелу на території парку Богоявленський статусу гідрологічної пам’ятки природи. Відповідний лист за підписом заступника міського голови Миколаєва Валентина Гайдаржи направлено до Міністерства екології та природних ресурсів України ще у 2015 році. Там підтримали ідею, але запропонували місцевій владі підготувати матеріали проекту щодо надання відповідного статусу цьому джерелу. Тобто, встановити площу, межі, нанести на картосхему, виконати низку інших дій. Проте, відтоді нічого в цьому напрямку ніхто не зробив», - обурюються мої співрозмовниці.

Словом, як часто у нас буває, цікава ідея й ентузіазм активістів розбилися об стіну байдужості місцевих чиновників.

Ускладнює процес ще й те, що підземні води на цій території залягають дуже близько до поверхні, а сам парк - у балці, тож місцевість часто підтоплюється і заростає очеретом. Відтак, паркові вкрай потрібна система водовідведення (дренаж). Окрім цього, необхідно розробити проект благоустрою території, а ще, створити комунальне підприємство, яке б займалося вирішенням комплексу тутешніх проблем, адже зусиль громадськості для цих справ явно недостатньо.

Безумовно, все це потребує певних коштів. Однак, з огляду на багату історію цієї місцини, справа того варта. Адже біля цього джерела можна створити і дендропарк, і парк атракціонів, і багато чого іншого. Все це вабило б туристів і через певний час вкладені кошти повернулися б сторицею не лише в грошовому вимірі, а й з точки зору відродження унікальної території.

Тим більше, що поряд, у цьому ж районі є такі потужні, відомі на всю Україну і за її межами, підприємства як «Морський спеціалізований порт НІКА-ТЕРА», Миколаївський глиноземний завод, пивзавод «САН ІнБев Україна» та інші.

ДЖЕРЕЛО ЖИТИМЕ

А поки можновладці думають, чи потрібен місту такий парк із цілющим джерелом, небайдужі мешканці самотужки взялися впорядковувати довколишню територію.

«Ми об’єдналися в громадську організацію під назвою «Джерело та чисте суспільство» і вирішили самі робити реконструкцію цього джерела і навколишньої території. У нас є можливість відродити це місце, куди б приїжджали відпочивати і зцілюватися люди звідусіль», - розповідає один з ентузіастів відродження джерела Олег, якого ми зустріли тут. До речі, члени організації по черзі вартують біля нього, щоб запобігти вандалізму, адже зараз тут тривають будівельні роботи.

Дещо вже вдалося зробити. Зокрема, поставили навколо джерела кілька лавок, висадили дерева, квіти, неподалік облаштували дитячий майданчик, біля якого розмістили інсталяцію у вигляді козацької булави.

Зараз тривають основні роботи безпосередньо на самому джерелі. Зокрема, робиться водовідвід дощових вод. Це вкрай необхідно, адже сучасний ландшафт цього місця сприяє тому, що дощові й талі води заливають джерело. Також у планах активістів очистити засмічені комунікації. Хочуть ще вимостити джерело галькою або гранітом і зробити купол, як це було в давнину. «Одним із перших наших завдань було очищення території від сміття: ми зібрали вже кілька машин різного непотребу, пляшок тощо. Довелося буквально «воювати» з представниками місцевої влади, щоб ті хоча б допомогти все це вивезти. Зреагували аж тоді, коли ми пообіцяли принести купу сміття на поріг райадміністрації», - розповів Олег.

За його словами, до благоустрою джерела приєдналося чимало людей, наразі їх уже біля чотирьох сотень. Одні допомагають облаштовувати власними силами, інші дають гроші, будматеріали.

Примітно, що чимало членів цієї організації – люди віруючі. Вони впевнені, що Всевишній і їхня власна праця допоможе відродити втрачену славу цього джерела.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото автора та з архіву краєзнавців

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-