Оксана Жолнович, міністерка соціальної політики
Закликаю всі бізнеси подумати про те, що серед клієнтів може бути людина з інвалідністю
Вечірній стрім 01.11.2023 23:00

Днями на «Вечірньому стрімі» обговорювали соціальну сферу в Україні під час війни, її виклики і проблеми. До розмови ведучий Василь Самохвалов запросив Оксану Жолнович, міністерку соціальної політики України. Йшлося про людей з інвалідністю, кількість яких стрімко зростає, і про те, як Міністерство соціальної політики допомагатиме їм. Далі – найцікавіше про нові сучасні послуги і сервіси, розроблені в рамках соціального захисту, потреби і можливості вітчизняного протезування і також про те, як готувати простір і себе задля комфорту ветеранів з ветеранками та постраждалих у війні цивільних.

СЕРВІСИ – ВІД МІНІСТЕРСТВА, АДАПТАЦІЯ – УСІМ СУСПІЛЬСТВОМ

- З початку повномасштабного вторгнення кількість українців з інвалідністю сильно збільшилася: за півтора року – приблизно на 300 тисяч. Як Міністерство соціальної політики допомагає цим людям?

- Питання, звісно, наше, але не тільки. Нам усім треба дружно подумати над своєю філософією. Збільшується кількість людей з інвалідністю молодого віку, активного, працездатного, які мають бути обов’язковим трудовим ресурсом після нашої перемоги, вони мають бути соціалізовані, працевлаштовані й видимі в кожному куточку нашого суспільства і простору. Тому закликаю всі бізнеси, кав’ярні, ресторани, книгарні, магазини й інші сервіси, які у нас сьогодні, на жаль, малодоступні, подумати про те, що серед клієнтів вашого сервісу може бути людина з інвалідністю, може бути людина, обмежена в пересуванні. Це можуть бути різні люди, і це можуть бути навіть мами з візочками. Тому дуже прошу облаштовувати інклюзивні простори, дуже прошу, роблячи реконструкції, перепланування, відкриття бізнесу, враховувати кожну категорію наших громадян, щоби всім було зручно і якісно та приємно отримувати ті чи інші сервіси.

Щодо нас, щодо міністерства. Для нас дуже важливо зараз сформувати набір соціальних послуг для людей з інвалідністю. Тому що, як на мене, це набагато більш дієво, щоб розвернути людину в соціум, забезпечити її максимально швидку реабілітацію. Про що мова? Донедавна, коли люди отримували травму або хворобу, спочатку відновлювали їх життєві показники, виписували з лікарні, а потім вони шукали якісь реабілітаційні центри, де вони могли, наприклад, рухомість руки поновити чи мовлення назад поставити, якщо це був інсульт, чи протез отримати, якщо це була якась травма супутня з втратою кінцівки. Це довго, це позбавляє людину якісного життя надовго. Тому ми спільно з Міністерством охорони здоров’я скорочуємо цей процес і запроваджуємо в кожному закладі охорони здоров’я спільні мультидисциплінарні команди, де вже з першого дня захворювання чи травми людина може скористатися послугами фізичного терапевта, соціального фахівця, психолога або за потреби – протезиста чи ортезиста.

- Які прогнози? До чого готуватися?

- Інвалідність буває різною, і тут нам треба піднімати питання: а чи всі сьогоднішні підтримки ми маємо зберігати в існуючому стані? Чи всі, наприклад, виплати, якщо людина реабілітована, якщо ми їй забезпечили протез, перенавчання, облаштування робочого місця й облаштування дому і дали роботу, яка, наприклад, 10-20 тисяч гривень коштує – чи є сенс їй виплачувати пенсію в 2 тисячі гривень? От наскільки це релевантна виплата? Чи не краще ці кошти потратити на те, щоб допомогти їй супроводом на робочому місці, з облаштуванням під неї конкретного робочого місця?

- А як краще?

- Краще, я вважаю, надати послуги і забезпечити людині економічну самостійність. Це набагато ефективніше. І друге, що теж важливо, ми повинні всі розуміти, що після війни відновлювати економіку прийдеться кожному. Всі, хто може працювати – вони мають працювати. Тому що державна міжнародна підтримка інших держав уже скорочується і буде, на жаль, скорочуватися. І насправді ми повинні дбати, як завжди, про себе самі. То ми повинні розуміти, що ми зріле суспільство, яке, на жаль, буде жити з сусідом, що може напасти в будь-який момент, і нам потрібно бути стійкими в усіх аспектах.

- Це не проста розмова, тому що у нас люди в суспільстві виросли в канонах іншої соціальної парадигми, соціальної підтримки….

У нас вийде так, що не залишиться людини в принципі, котра би не отримувала якусь соціальну виплату чи допомогу

- На жаль, так і є.

- Як говорити про це з суспільством?

- Я думаю – чесно. Тобто якщо ми далі продовжимо говорити, що держава може всім все забезпечувати, але при тому ми розуміємо, що у нас сьогодні 13 мільйонів людей, які сплачують податки і працюють, і на них вже припадає 11 мільйонів пенсіонерів, із внесків яких треба утримувати пенсію, плюс три мільйони людей з інвалідністю, плюс сім мільйонів дітей, плюс ще три мільйони домогосподарств, які отримують субсидію… Я вже не кажу про малозабезпечених. То ми повинні розуміти, що ми не можемо витрачати більше, аніж заробляємо. Тобто у нас вийде так, що не залишиться людини в принципі, котра би не отримувала якусь соціальну виплату чи допомогу. І тоді, перемігши на полі бою, ми втратимо себе економічно, ми розвалимо країну зсередини.

- Розмова не проста, тому що вона красиво звучить на рівні загальних цифр, а на рівні кожної персональної історії буває різне.

- Ми маємо забезпечити адресну підтримку. Дуже розумно підходити до тих пільг, які надаємо. Наприклад, послуги мають бути практично безумовно для багатьох. Бо людина, яка потрапляє в кризу, дуже часто не знає, що робити, куди вернутися, який пакет документів потрібен. Вона не знає, як їй вийти, наприклад, з психологічної ситуації, в яку вона потрапила. Тож ми робимо акцент на супровід і послугу, так як сьогодні є за кордоном. Коли наших людей зразу підхоплюють, одразу показують їм різні сервіси і різні можливості, одразу дають їм зрозуміти набори, алгоритми того, як їх можуть підтримувати, і допомагають вийти в економічну самостійність. Потрібно буде утримувати літніх людей, людей з інвалідністю, які мають серйозно втрачений функціонал, і підтримка ця має бути гідною і важливою, тобто ми її маємо збільшувати. Разом з тим ми маємо дивитись на ту категорію людей, які, наприклад, працюють, яким ми надаємо лікування за державний кошт, яким ми надаємо допоміжні засоби за державний кошт – чи є сенс у тому, щоб надавати їм маленькі кошти, які для нього особливо нічого не означають? Таким чином, економимо ресурс і передаємо його туди, де він найбільш потрібен.

- Зрозуміло. Давайте тоді більше поговоримо про протезування. Наскільки виросла потреба з 24 лютого в Україні?

- Виросла. Поки ми покриваємо потреби для наших захисників у протезуванні. На другий рік заклали вдвічі більше коштів. Ми збільшуємо кількість підприємств і бізнесів, які сьогодні займаються протезуванням, шляхом їх активного системного навчання. Ми запрошуємо до нас практично зі всієї Європи і світу різні команди фахівців, які мають навики і можуть допомогти нашим фахівцям підвищити свій рівень знань. Друге, ми запровадили в Україні системну освіту протезистів/ортезистів, запровадили стандарт протезиста/ортезиста, його раніше не було. У нас на сьогодні не було оцієї професії протезиста, у нас всі дії виконували техніки, люди, у яких не було навіть спеціальної освіти. Тому ми радикально переглядаємо цю систему.

- У цифрах щось є? Скільки буде закладено?

- 4 млрд ми закладаємо на наступний рік, цього року було 3 млрд.

- Як отримати протез, наскільки він є безкоштовним, як отримати право на протез? Ми ж розуміємо, що протези бувають дуже різними.

- Усі протези для тих, хто постраждав, є безкоштовними, в Україні – безкоштовне протезування.

- На будь-яку суму?

- Ні, це залежить від того, хто є суб’єктом для отримання. Ми повинні все ж орієнтуватися на середній рівень забезпечення, який покриває базові функції, але є достатнім для того, щоб людина почувала себе з таким допоміжним засобом реабілітації комфортно. Тож для цивільних у нас є затверджені граничні ціни одні, для тих, хто є захисниками – всі, по кожній позиції граничні ціни збільшуються трикратно, тобто, ми їм забезпечуємо засоби трикратного здорожчання.

- Про які цифри йде мова?

- Наприклад, якщо ми говоримо про протез верхньої кінцівки за підвищеними технологіями, то це півтора млн грн максимальна вартість.

- Підвищена технологія – це біонічні, так?

- Біонічні, так, є там ще з електронним керуванням, дуже багато є різних систем. Але тут хочу звернути увагу, що насправді не усім потрібна оця біоніка, тому що люди старшого віку, люди, які працюють з чимось важким, їм набагато простіше механікою користуватися. Вона простіша в користуванні, стійкіша до пилу, до вологи, до різних пошкоджень, може піднімати більші вантажі. Тому в кожному конкретному випадку кожен конкретний девайс підбирається під потреби людини, і на це спрямована робота протезиста.

- Давайте тоді більш підемо по цьому треку. Що мені потрібно, наприклад, для того, щоб отримати протез? До кого піти, що зробити, куди дзвонити, які документи треба? По-моєму, на цьому етапі спілкування з владою багато хто ламається.

- Може й так. Тому зараз, якщо це захисник, який потрапив у лікарню, то практично у всіх цивільних лікарнях, куди ми його маршрутизуємо, ми вже зараз із МОЗом домовилися, що туди буде заведений у команду соціальний працівник, і він сам прийде до військового і скаже: ти маєш право на протез, ось дивись, у нас є 80 компаній, ось є особистий кабінет військового…

- Це якщо він уже пройшов комісію й отримав інвалідизацію?

- Ні, для того, щоби запротезували, не потрібно статусу інвалідності, але потрібно ВЛК. І це внутрішньо, це в лікарні безпосередньо зараз робиться, щоби визначити, який протез, тому що опис протезу дуже важливий. Або мультидисциплінарна команда робить опис, або ВЛК робить опис, або лікарська консультативна комісія – будь-що, що є в лікарні, організаційна структура, яка може зробити опис того, що людині потрібно, будь-який документ для нас підходящий. Для того, щоби військовому заплатити трикратний розмір, нам потрібна довідка, що травма була бойовою. Вона зараз робиться від командира впродовж 5-ти днів, і там уже зараз дуже багато працюють. Знаю, що є питання, але це вже набагато краще, ніж було, процес рухається. І все одно, ми теж повинні розуміти, що коли людині відрізали ногу, або вона її втратила, то за 5 днів ти їй протез не поставиш, все одно потрібні якісь формати заживлення, реабілітації, вертикалізації, буде тимчасовий протез, який в лікарні просто зберігається, в кабінеті системних технологій, де людина буде вчитися первинно на ньому ходити. І весь той проміжок часу вирішуються оці питання по підготовці й виготовленню для людини персонального протезу. Що ще дуже важливо – культя формується, тобто, всихаються м’язи, формуються рубці, об’єми створюються, інші, ніж вони були в людини, і вони мають бути створені. Тобто, на це теж, об’єктивно, біологічний час потрібен, щоб потім, наприклад, людина не вийшла за межі лікарні – і цей протез не почав хилитатися, або, навпаки, не став затісним. Є якісь прості біологічні речі, які треба витримати, тому поки людина буде проходити реабілітацію, вчитися користуватися протезом, просто вертикалізуватися – за той проміжок часу команда буде працювати над тим, як той протез їй забезпечити.

Всі документи можна завантажити в електронний кабінет особи з інвалідністю (воно так називається, хоча для них не треба оцього статусу). І вже зразу управління соцзахисту побачить набір документів, сформує відповідне направлення. Це направлення в особистому кабінеті можна вибрати з будь-якого надавача з 80-ти, що сьогодні забезпечують потреби, і тоді вже самі надавачі зв’язуються, як правило, телефоном, тому що вони зацікавлені, це їхній бізнес. Там досить серйозна конкуренція, і ми навіть наполягаємо, щоби в кожному закладі було щонайменше 2-3 різні підприємства і людина завжди могла собі обрати кого вона хоче, щоб її протезували.

- А у цивільних який трек?

- Такий самий, але цивільним тут потрібно вже МСЕК. Якщо цивільним, які постраждали від війни, від вибухів – не треба МСЕК, цивільним, які постраждали в результаті побутових травм – треба МСЕК.

Черг як таких немає, є черги до окремих протезистів.

- Тобто заявку пишеш – і є можливість прямо зараз отримати?

- Я думаю, що сьогодні в нас на одному рівні якості є дуже багато фахівців, і тому я би радила, особливо тим, які вперше протезуються, дивитися, де найближче до людини є те протезне підприємство. Я не хочу, щоби люди чекали в черзі, тому що за той проміжок часу він може походити вже на своєму пробному протезі, навчитися вертикалізуватися, завжди перший протез має бути простішим, це як велосипед: ти на гірський зразу не сядеш. Тому зроби його поруч із домом, зрозумій – що тобі потрібно, а за 2 роки ти поміняєш, за рік поміняєш – є можливість оновлювати, це ж не на все життя один протез. Розберешся в сервісах, розберешся в підприємствах, у тих фахівцях.

- То зараз дефіциту нема?

- Ні, є в нас недовантаження, спеціально для цього ми зробили реєстр, він у нас на сайті публічний, кожна людина може відкрити і подивитися завантаженість підприємства – де сильна завантаженість, де менша завантаженість.

НАЙКРАЩИЙ ПРОТЕЗ – СЕРТИФІКОВАНИЙ І ТОЙ, ЩО ПОБЛИЗУ

- А які протези ставлять? Переважно в цифрах – механіку, біоніку, прості, складні…

- Нижніх кінцівок, зазвичай, набагато більше, це традиційно. Протези для нижніх кінцівок у нас роблять, я би так сказала, 80% фахівців однаково добре. Нижче коліна, я вважаю, взагалі простий протез – це просто без проблем для молодої людини стати і піти з таким протезом. Вище коліна є вузол колінний механічний і електронний. Спочатку краще ставити механічний, щоби звикнути, бо там нюанс – ти повинен рухати його як своє коліно, тобі треба звикнути спочатку до цього. А потім уже можна дивитися, чи потрібно щось інше. Не треба гнатися за великою кількістю кнопочок.

- Хто виробляє протези?

- У нас є до десяти світових компаній якісних, дуже відомих і давно існуючих, які роблять складові до протезу, тому що протез складається, як конструктор Лего: окремо – стопи, окремо – шарніри, окремо – колінні суглоби, і все це одне з другим накладається. Єдине індивідуальне, що виготовляється під кожну окрему людину – це культеприймач. В Україні всі фахівці повинні робити індивідуальні культеприймачі й роблять їх, а все інше – під потребу людини замовляють і складають.

- Що робиться в Україні, що робиться за кордоном? Що робиться винятково за кордоном, або що робиться винятково в Україні?

- Все робиться за кордоном. Як правило, в Україні культеприймачі робляться, бо це індивідуально, нема сенсу везти його з-за кордону. Є якісь невеликі речі, якісь складові роблять в Україні, є вже навіть стартапи, але вони ще поки не зареєстровані в Держлікслужбі як промислові вироби. Тобто люди вже починають формувати якісь свої підприємницькі ініціативи, але сказати, що повноцінно, наприклад, щось біонічне, або щось дуже високотехнологічне зареєстровано в Україні як цілісний елемент до протезу – поки ні.

- Хто і як відповідає за якість, хто контролює?

- Держлікслужба – так само, як і за будь-які медичні вироби, вироби медичного характеру. Вони повинні зареєструватися, подати пакет документів. Якість виробника на кожну окрему частинку, якість цільного виробу перевіряється за скаргою людини, тому що це індивідуальний виріб, його серійно ти не можеш перевірити.

- Як часто скаржаться?

- Поки не дуже часто скаржаться, все це вирішується, скоріше, в такому взаємозв’язку із протезними підприємствами. Кожен протезист розуміє, що цей клієнт у нього на все життя, і ніхто з них не зацікавлений втрачати клієнтів, тому вони йдуть на поступки, йдуть на заміну, покращують. Але може до 20-ти, не більше, таких випадків було, наприклад, нам листи заходили, що от в одного зробив – не підійшло, в іншого зробив – не підійшло, в третього зробив – не підійшло. Ми вже розуміємо, що там, скоріше, треба таку, знаєте, психологічну медіацію застосовувати, і це дуже поодинокі випадки.

- Як усе це фінансується і чи вистачає у держави грошей?

- Наразі вистачає. Сподіваюся, і буде, тому що ми заклали достатній ресурс, і от якраз напрям протезування і забезпечення допоміжними засобами іншими (бо це не тільки протези, це і крісла-коляски, палиці, милиці, інші пристосування) для нас пріоритет, бо з цим людина почуває себе повноцінно функціонуючою. І от тут якраз, я вважаю, ми повинні не економити, а забезпечувати максимальну якість.

- Як ви оцінюєте приватні ініціативи? У Львівській області, якщо не помиляюся, зараз цілих два таких реабілітаційні центри хочуть зробити, наскільки вони можуть вплинути або впливають на ситуацію?

- Чудово, чим більше виробництв, тим краще. І реабілітаційних центрів є багато приватних, тут питання, чи ці приватні будуть повністю діяти як приватні, чи вони зайдуть у програму медичних гарантій.

- Мають бути сертифіковані, мабуть?

- Маємо розділяти дві складові: реабілітація – це медичний процес, там потрібна відповідна ліцензія на здійснення медичної практики, щоб вони працювали як медичний заклад і могли називатися реабілітаційним центром. Друге, що важливо – якщо вони хочуть взаємодіяти з державою, то вони подають свою заявку для того, щоб брати участь у програмі медичних гарантій, щоб їм Національна служба здоров’я пакети реабілітаційні покривала, тоді реабілітація в цих закладах буде для людей безкоштовною. Якщо ні, то доведеться ж, очевидно, людям самостійно платити або шукати якихось меценатів чи благодійників, щоб їм реабілітацію оплатили. Щодо протезування так само – якщо вони заведуть своє виробництво в Держлікслужбу, сертифікують свої вироби, вони можуть без проблем отримувати кошти на протези з державного бюджету, і ми будемо їм покривати.

- Якою, на вашу думку, має бути така фінансово-організаційна ідеальна модель, організація протезування, реабілітації, всього іншого?

- Мені здається, що ми зараз рухаємося до дуже непоганої моделі, коли у нас реабілітація починається вже зразу в лікарнях. Є окремі реабілітаційні відділення, які є частиною всього лікарняного процесу, і туди надано доступ приватним протезистам і ортезистам як членам команди для того, щоб вони могли пропонувати свої послуги вже на цьому ранньому етапі. Я вважаю, що, власне, протезний бізнес і бізнес з допоміжними засобами реабілітації, враховуючи те, що всі базові складові й так ми експортуємо з-за кордону, він має бути максимально диверсифікований і приватний, тоді ми дуже швидко зможемо розвинути конкуренцію і посилити якість. Оскільки зараз у нас цих усіх компаній вистачає, але мало – тобто є куди масштабувати, а масштабування призводить до підвищення конкуренції й до покращення якості.

- Які основні виклики стоять у сфері протезування? Крім освіти і нестачі кадрів. Якщо кадрів не вистачає, то де саме і яких кадрів?

- Не вистачає взагалі фахівців у сфері реабілітації, бо це нове явище, яке тільки почали запроваджувати. Не вистачає всіх. Люди – фізичні терапевти, які вміють ставити на протез і вчать людину – як ходити, як підтримувати рівновагу, як балансувати – їх дуже мало. Друге – психологи, це теж дуже важливо, щоб людина прийняла себе такою, яка вона є, бо дуже багато можливостей залежить від самої людини. От до прикладу, в одному реабілітаційному центрі говорили, що поки вони реабілітували людину один на один із фахівцем, то не було такого ефекту, бо людина жаліє себе, це ж дуже болісно спочатку, насправді, це неприємний процес, це натирання, це різні невроми, це фантомні болі, це складно, це треба себе перебороти. Це не те, що ти прокинувся, став здоровий і побіг. Так, на жаль, не є, тому, коли люди працюють у групі, коли є ще інші, які мають схожі травми, і коли це групова терапія – воно працює краще, один на одного, на другого дивиться, бачить, що хтось уже подолав цей процес, уже рухається, значить, і я так можу – і це допомагає в цьому реабілітаційному процесі. І також бракує кваліфікованих протезистів з ось цим найвищим рівнем сертифікації. У нас є Європейська спілка протезистів-ортезистів. Враховуючи те, що ми прагнемо в Європейський Союз, очевидно, на їхні стандарти ми орієнтуємося, і ось фахівців, які би мали оцей найвищий стандарт кваліфікації, у нас сьогодні практично немає.

Не готували їх – хтось десь якісь короткотермінові курси проходив, не було взагалі системної освіти протезування.

- Скільки часу, зусиль, грошей потрібно, щоб у нас з’явилися і такі фахівці, й щоб ми ліквідували всі інші ризики, прогалини?

- 2-3 роки для того, щоб з’явилися, бо це півторарічна тільки програма, ми зараз тільки її запустили, тобто, за півтора-два роки ми вже отримаємо першу партію.

- Це приватна практика чи державна?

- Ні, це державна практика, це на базі навчальних закладів. Зараз ми робимо короткотермінові курси, бо протезувати треба вже і негайно. Ті, що сьогодні є – вони техніки-протезисти, 3-ій, як правило, найнижчий рівень кваліфікації, плюс освіта у них дуже різна: в когось медична, в когось фізичний терапевт, хтось просто інженер, хтось технік. Тому другий виклик – усіх цих людей підвести під єдиний рівень знань, але їх спочатку треба навчити. Не було уніфікованого навчання, не було уніфікованих вимог, кожен працював як хотів – такий у нас був хаос на цьому ринку.

З фахівцями, з кадрами – найбільша проблема, а друге – поінформованість. Дуже багато молодих людей вважають, що найкраще протезування буде за кордоном. Це не так.

Я спілкувалася з великою кількістю людей, які поверталися. На жаль, багато і шахрайських схем розводиться, коли під таких людей за кордоном збирають гроші, а потім їх у не дуже належні й якісні реабілітаційні центри везуть. То ідеально, якщо потрапив у дуже хороший реабілітаційний центр, але треба не забувати, що протез зробив раз, приїхав із ним сюди, а його за місяць треба підкрутити і підправити, і що далі?

- А як, до речі, перевіряти, що ти потрапив у правильні руки? Я знаю, що є рекомендаційний сервіс, а як перевіряти?

Найкраще протезуватися в Україні у того фахівця, який найближче до твого дому, бо це постійна взаємодія, протез потребує техобслуговування

- Всюди це ліцензований бізнес. Чи є ліцензія, чи є сертифікати відповідні в тій країні?

У США я точно знаю випадки, коли везуть, але не в ліцензовані клініки.

- Серйозно, в них є не ліцензовані клініки?

- Всюди все є, це бізнес теж, і наші ж люди не скаржаться. Якщо би хтось з американців, який знає обсяг своїх прав і обов’язків, прийшов, йому надали послугу, він зрозумів, що вона не сертифікована, то він би пішов далі скаржитися. А наших людей залякують, кажуть, ми тебе зараз звідси депортуємо, ти більше ніколи не зможеш повернутися. Обманюють у вартості, тобто, дають простий протез, а збирають на нього в 3 рази більше грошей. Ми повинні розуміти, що там, де великі кошти, буде завжди відсоток шахрайства.

- То ми намацали третій ризик – шахрайство?

- Так. Найкраще протезуватися в Україні в того фахівця, який найближче до твого дому, бо це постійний процес, це постійна взаємодія, протез потребує техобслуговування.

ПОТРІБНІ СУЧАСНІ ПОСЛУГИ І «СВІЖІ» СОЦПРАЦІВНИКИ

- Давайте поговоримо про реабілітацію поранених. Які є державні програми, яка роль вашого міністерства в цьому процесі?

- Реабілітація медична починається в закладах охорони здоров’я, наша задача – підхопити цих людей, щоб вони розуміли, який комплекс соціальних послуг їм може бути надано, тому ми туди заводимо соціальних працівників. Якщо ж ми говоримо вже про соціальну складову, то це забезпечення всіма допоміжними засобами реабілітації. Зараз ми працюємо над новою послугою, стандартом цієї послуги, щоби допомогти людині та навчити фахівців, які поїдуть і подивляться – що треба змінити у будинку чи в квартирі, щоб людина себе з такою травмою почувала комфортно. Де розширити двері, де зверху над ліжком поставити якісь поручні, які поставити в душі підтримки, як ванну переробити, туалет. Другий стандарт – навчання користуватися кріслом колісним і навчання орієнтуватися в просторі для тих, хто втратив зір. У Вінниці ми почали 1-й пілот по орієнтуванню в просторі, в інших наших реабілітаційних центрах працюємо над тим, щоб навчали кріслу колісному; у Рівному вже цю послугу розвивають, і ми хочемо її масштабувати, бо це дуже важливо. Третя соціальна послуга, яку ми розпрацьовуємо – психосоціальної підтримки родини разом із захисником, соціальної адаптації та відновлення. Ми розуміємо, що людина з травмами, яка повертається в родину, – це, по суті, зовсім інша людина, аніж пішла на війну. Родини треба заново об’єднати, дружини повинні розуміти, з чим вони стикнуться – з безсонням, можливо, з проявом якоїсь агресії, замкнутістю. Чоловіки теж повинні прийняти себе і налагодити відносини, прості подружні відносини. Ми започаткували 10-денну програму, вже розробили під неї стандарт, у рамках тої 10-денної програми родини з військовими в санаторіях відпочивають під супроводом психологів, соціальних працівників і соціальних педагогів, бо й діти дуже травмуються, вони проживають весь цей біль, не мають із ким поговорити. 1-й пілот вже повністю охопив Полтавську область, зараз запускаємо в Черкасах, на черзі будуть Волинь, Рівне, Миколаїв.

Друга частина – це підхоплення в громаді, бо можуть бути різні історії, які потребують подальшого супроводження. І далі, в громаді, ми вже будемо їх амбулаторно супроводжувати через послугу формування життєстійкості: де групами збирати дружин військових, самих військових, дітей, навчати – як знімати свій психологічний стрес, як долати якісь інші кризові обставини, з якими вони стикнулися. Якщо, не дай Боже, є якась залежність, то як теж її побороти і як учитися жити далі.

Важливо, щоб кожна людина відчула ефект послуги – коли біля тебе хтось є поруч, коли тебе підтримують

У кожній громаді всюди має бути послуга життєстійкості і до того мають бути спеціальні послуги в громаді ще розвинуті: робота з болем, зі страхом, залежностями, супровід родини, якщо там є бідність, пошук роботи, всі послуги. От якщо вони у кожній громаді будуть всі під кожну окрему потребу, то ми, вважайте, забезпечили, скажімо, повний фул для ветерана. Ще також ми запускаємо дуже цікаву послугу – підхоплюємо військових, ще коли вони служать, це так званий соціальний супровід військових у військових частинах, патронатна служба, яка допоможе конектити військових і їхні родини для того, щоб допомогти їм вирішувати якісь проблеми, які він під час несення військової служби не може вирішити вдома. Наприклад, заблоковано картку, виникають якісь питання з кредитом, орендою – в людей є ціла купа побутових питань, які нема кому супроводити.

- Які виклики можуть бути попереду?

- Байдужість людей – для мене це виклик. Нерозуміння цілісного процесу, як потрібно працювати, стигматизація і страх, занурення в свої проблеми, нерозуміння з боку очільників громад, що таке соціальна послуга, тому що лавка виглядає предметніше та красивіше.

Наші соціальні працівники – це бухгалтери, все, що вони робили у громадах – це нараховували виплати

- Лавку видно?

- Так, а послугу не дуже видно, тому для мене важливо, щоб кожна людина відчула оцей ефект послуги, ефект, коли біля тебе хтось є поруч, ефект, коли тебе підтримують, щоби кожен соціальний працівник, який ці послуги надає, відчув задоволення, що він змінив чиєсь життя. Тому що за кордоном соціальна робота – це робота дуже емпатійних людей, які постійно відчувають задоволення від того, що вони допомагають комусь змінюватися. Наші соціальні працівники – це бухгалтери, все, що вони робили у громадах – це нараховували виплати, і їх на це орієнтували та ставили жорсткі вимоги.

- Окей, як тоді зробити нам волонтеризацію або емпатизацію цієї галузі?

Максимально працюємо над тим, щоб кожна послуга коштувала ринкову вартість і щоб можна було людині платити ринкову заробітну плату

- Перенавчанням. Або інші люди – хтось уже вигорів і не зможе бути в цій сфері, й якщо ви це відчуваєте, краще йдіть в іншу сферу, тому що і власний психологічний комфорт важливий, й інших людей. Хтось готовий ще іти. Взагалі – запит є, зараз, я бачу, молоді люди розуміють, що таке соціальна робота, і популярність її збільшується. Й останнє – це заробітні плати, тут очевидно: поки ми не піднесемо престиж оцієї професії, туди не піде велика кількість людей, бо люди хочуть годувати свої родини, і тому ми зараз максимально працюємо над тим, щоб кожна послуга коштувала ринкову вартість і щоб можна було людині платити ринкову заробітну плату. І для цього започаткували систему перетворення, бо сьогодні такі послуги надають соціальні установи, де просто по штату набрали людей.

- Розкажіть про 2-3 історії, якими б ви пишалися, починаючи з 24 лютого.

- Ми втримали ситуацію і почали розвивати протезування в Україні як галузь і як хаб, я зараз цим пишаюся. Те, що ми забезпечили системність видачі оплати протезів і також системність навчання – я теж цим пишаюся, це дуже невидима робота великої кількості людей. Те, що ми почали нові соціальні послуги, яких взагалі не було, отакі як соціальне відновлення захисників. Мені фахівець, яка супроводжувала команду, казала: я переломлюю себе, супроводжуючи цю групу. Я розумію – що їм доводиться долати, які психологічні виклики. І для того, щоб я змінилася також, я пішла особисто на базар і купила хробаків для риболовлі, хоча я їх дуже боюся, але взяла, несла, тримала. Я себе змінила, це надихає і це якраз те, що я би хотіла, аби відчував кожен соціальний працівник. І третє – це дуже непопулярне насправді, але я цим пишаюся – нам вдається оптимізувати державні видатки на дуже багато речей за допомогою швидкої і якісної цифровізації. Ми зробили дуже велику кількість цифрових проєктів, можливо, ми одне з міністерств з найбільшою кількістю різних цифрових проєктів і реєстрів, які в нашій державі є. І це вже вивільнило дуже багато коштів і переспрямувало людей, щоб вони не просто рахували гроші комусь, або нараховували відомості, а взаємодіяли, спілкувалися і надавали живу допомогу.

Василь Самохвалов

Фото: Євген Котенко, Укрінформ 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-