«Нічого про нас – без нас», або Якою має бути позиція України щодо переговорів про «Північний потік-2»

«Нічого про нас – без нас», або Якою має бути позиція України щодо переговорів про «Північний потік-2»

Укрінформ
Експерти наголошують, що нашій державі треба не тільки виступати проти ПП-2, а й виборювати повну газову незалежність від Кремля

Україна вимагає від Німеччини і США включити її в переговори щодо «Північного потоку-2». Про це заявив посол України в Німеччині Андрій Мельник у коментарі впливовій німецькій газеті Die Welt. «ПП-2» – удар в саме серце України: як з погляду економіки, так і насамперед безпеки. Саме тому ми повинні сидіти за одним столом і мати право голосу», – наголосив посол.

За його словами, українська сторона раніше направила відповідне прохання до уряду ФРН. Втім, чи надійшла відповідь і яка саме – на жаль, не повідомляється.

Тим часом в Ангели Меркель взялися заспокоювати: «Для німецького уряду головним залишається те, що Україна повинна залишатися транзитною країною навіть після добудови «ПП-2». Зокрема, в Берліні очікують, що після 2024 року транзитний договір з РФ буде продовжений. Однак низка українських аналітиків до таких перспектив ставляться доволі скептично, тим більше, на тлі крайньої заяви держсекретаря США Ентоні Блінкена: «Вашингтон обговорює з німецькими колегами варіанти компенсації Україні у зв’язку з можливими фінансовими втратами через транзит газу з Росії до Європи».

Отже, безвідносно до того, чи включать Україну до переговорів чи ні – якою повинна бути наша позиція, щоби наш голос таки почули, які гарантії хочемо отримати? Врешті-решт, що далі?

Україна вправі вимагати від партнерів інформацію про зміст перемовин щодо ПП-2

«Ще 100 км – і російський газогін «Північний потік-2» буде готовий до запуску і до кінця року зможе перекачати перші куби газу до Європи дном Балтійського моря, в обхід України. В цьому контексті є кілька важливих позицій, які мусимо донести американським і німецьким партнерам. Перша позиція – принципова і незмінна – Україна чинитиме опір цьому проекту», – заявив в коментарі Укрінформу президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.

За його словами, незважаючи на те, чи буде добудований «Північний потік-2» чи не буде – цей проект уже діє ефективно як механізм розколу Німеччини, Європейського союзу, Трансатлантичної єдності, а тепер ще й США. Це те, власне, що й потрібно Росії. «І саме тому цей проект має бути припинений. Це друга позиція, на якій повинна стояти Україна. Зрештою, ПП-2 реалізує не Німеччина в особі федерального уряду, не Сполучені Штати в особі президентської адміністрації, а російська державна компанія «Газпром» (єдиний акціонер) разом із п’ятьма приватними європейськими компаніями (співінвестори). Тому як мінімум дивно, коли країна, яка не є ані членом ЄС, ані членом НАТО, задає правила гри, по суті, спрямовує політику Німеччини і США. Тим більше, повторюся, що цей геополітичний російський проект анітрохи не сприяє євроатлантичній єдності, а, навпаки, загрожує цій єдності, покликаний її розколоти», – наголосив пан Гончар.

Третя позиція… В зв’язку із тим, що переговори між США та Німеччиною про «Північний потік-2» офіційно стартували (пан Гончар нагадав, що радники Ангели Меркель на початку червня відвідали Вашингтон, а тому вже не йдеться про якісь консультації неофіційного характеру. – Авт.), Україна, своєю чергою, повинна наполягати на тому, щоб негайно був введений мораторій щодо продовження реалізації проекту ПП-2. «Ідею мораторію на сьогодні активно проштовхують німецькі «зелені» (до слова, раніше співголова німецьких «зелених» Роберт Габек зазначив, що навіть якщо ПП-2 добудують, його не можна запускати в роботу до з'ясування юридичних питань, тому що «проєкт вочевидь суперечить Третьому енергетичному пакету ЄС». – Авт.). Крім того, українська сторона повинна вимагати від партнерів повну інформацію про хід і зміст перемовин, керуючись принципом «нічого про нас – без нас». Власне, мусимо також наголосити, що цей проект зачіпає не тільки життєво важливі інтереси України, а й інтереси сусідньої Польщі, Євросоюзу в цілому», – зауважив директор Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».

Четверта позиція має стосуватися того, що своїми діями Євросоюз порушує 274 статтю «Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС», яка передбачає взаємні консультації сторін щодо перспективних проектів і програм розвитку енергетичної інфраструктури. «Ця стаття також передбачає, що сторони використовуватимуть можливості одна одної із забезпечення власних енергетичних потреб. Україна використовує такі можливості сусідів для реверсного постачання газу. Європі потрібні додаткові транзитні потужності? Насправді, ні, є вільні потужності української газотранспортної системи, що приблизно дорівнюють запланованій потужності ПП-2», – зауважує Михайло Гончар.

Відтак логіка наших європейських партнерів, продовжує експерт, мала би бути такою: спершу завантажимо українську газотранспортну систему, а якщо виникне дефіцит і попит на газ в Німеччині чи Євросоюзі в цілому зростатиме – дамо зелене світло будівництву «Північному потоку-2». «Російський газопровід ще не запустили, але… У випадку невикористання нашим партнером ЄС вільних потужностей української ГТС – 274 стаття Угоди про асоціацію дасть Україні підґрунтя ставити питання про відповідні компенсації, яке може звучати наступним чином: «Шановні друзі, у разі запуску ПП-2 нам буде завдано суттєвої економічної шкоди, яка обчислюється конкретною сумою прямих збитків і складає 1,5 млрд доларів щороку. В цьому ключі мусимо також згадати і про збитки непрямі (десь 1-1,5 млрд доларів щороку), які полягають в оптимізації нашої ГТС. Отже, виходячи з того, що заявлений життєвий цикл газопроводу «Північний потік-2» становить 50 років – розраховуємо на відповідні фінансові компенсації протягом найближчих 50 років». Україна повинна про це нагадати», – наголосив Михайло Гончар.

Михайло Гончар
Михайло Гончар

Нарешті, п’ята позиція України значною мірою повинна бути адресована Євросоюзу, передусім Німеччині, в контексті цілей Зеленого пакту для Європи (EU Green Deals). Михайло Гончар наголошує, що аргументи прибічників ПП-2 про екологічність проекту, мовляв, використання газу має менш негативний ефект, ніж вугілля, як мінімум, некоректні. Зокрема, він нагадав про позови природозахисної організації Deutsche Umwelthilfe та Німецького союзу охорони природи та біорізноманіття до адміністративного суду Гамбурга проти будівництва російського газогону. Так, екологи вимагають заморозити проект та провести повноцінну перевірку можливого шкідливого впливу введення його в дію, адже трубопровід, за їхніми прогнозами, буде щороку призводити до значних викидів вуглекислого газу, а також до змін клімату через викиди метану під час видобування, переробки і транспортування газу. «Політика ЄС в межах EU Green Deals спрямована на те, щоби зменшити емісію парникових газів. Втім, Україні варто звернути увагу й наголосити на тому, що реалізація газопроводу цьому аж ніяк не сприятиме, ба, навпаки, внаслідок збільшення рівня газовидобутку на Ямалі – збільшується емісія парникових газів, причому не тільки вуглекислоти, а й більш агресивного метану в атмосферу. Зрештою, земна атмосфера одна, що над Німеччиною, що над Ямалом», – акцентує пан Гончар.

Газова самозабезпеченість – це найкраща гарантія для України

Член експертної ради Міністерства енергетики Геннадій Рябцев, своєю чергою, звертає увагу на те, що треба «не лише бігати і кричати про те, як Україні буде погано, коли ПП-2 добудують», але й – взяти на озброєння досвід Польщі, яка вже давно гарантувала власну енергетичну безпеку.

Геннадій Рябцев
Геннадій Рябцев

«Ця країна не просто виступала проти ПП-2 в судах, антимонопольних структурах ЄС, на політичній арені і продовжує це робити. Польща побудувала термінал з прийому зрідженого газу в Свиноуйсьці, прокладає трубопровід Baltic Pipe і підписала відповідні угоди на постачання газу, альтернативного російському. Виграла конкурс на розробку газових родовищ за межами своєї території (і навіть не один), збільшила власний газовидобуток, побудувала і продовжує будувати вугільні теплові електростанції, зменшила газомісткість власної економіки і підвищила ефективність використання газу як такого», – наголошує Рябцев. І додає, що завдяки всім цим вжитим і реалізованим заходам Польща в результаті відмовилася продовжувати транзитний контракт з «Газпромом» після 2023 року.

«А ми що? Заявляємо про те, що Україна веде війну з РФ і водночас нарікаємо, що транзитний контракт з РФ закінчується через три роки? Це просто верх цинізму. Якщо ми самі не можемо забезпечити власну енергетичну безпеку, маючи при цьому колосальні ресурси, то як можемо щось вимагати від США і ЄС? – розмірковує пан Рябцев. – Нам треба оптимізувати потужності української ГТС вже зараз, збільшувати видобуток власного газу, брати участь у конкурсах на розробку родовищ за кордоном, думати про те, як приймати скраплений газ, (можливо, брати участь у збільшенні потужностей польського терміналу), знижувати газомісткість власної економіки, використовувати альтернативні джерела енергії»

Про те, що Україні варто виборювати повну газову незалежність від Кремля також висловився експерт з питань енергетики Українського інституту майбутнього Андріан Прокіп. Він каже, що хоча запаси природного газу в Україні є другими за розмірами у Європі, за останні 5 років було провалено задачу нарощення газовидобутку групою «Нафтогаз», а передусім ПАТ «Укргазвидобування», відповідно до урядової програми 20/20. «При цьому приватні газовидобувні компанії показували позитивну динаміку. Нарощення газовидобутку має стати пріоритетним у наступні роки дії чинного транзитного контракту. Перспективи нарощення видобути сьогодні є кращими, зважаючи на отримані «Нафтогазом» нові ділянки – на Чорноморському шельфі та Юзівської», – підкреслив експерт.

Андріан Прокопів
Андріан Прокопів

Окрім того, вказує пан Прокіп, Україна має продовжувати роботу щодо поглиблення інтеграції українських газосховищ в європейський ринок природного газу. «Протягом останніх півтора років українські державних компанії – «Нафтогаз», «Укртрансгаз» та «Оператор ГТСУ» змогли підвищити інтерес іноземних трейдерів до використання підземних газових сховищ. Подальша активність у цьому напрямі здатна сприяти формуванню в Україні газового хабу, що означатиме тіснішу взаємоінтеграцію газових ринків України, Туреччини та ЄС. Успіх у переносі точки відпуску російського газу на східний кордон України та купівля у ній газу європейськими трейдерами посилюватиме вагомість такого хабу у регіоні», – стверджує він.

Нарешті, Україні вже зараз варто замислитися над розвитком виробництва так званого «зеленого» водню, який оголошений у Євросоюзі енергоносієм майбутнього (до 2030-го року ЄС планує вкласти в його продукування 430 мільярдів євро. – Ред.). «Частину цих інвестицій може отримати й Україна, адже Брюссель вважає її пріоритетним партнером з виробництва й транспортування водню. А ще в нас другий в Європі потенціал відновлюваних джерел енергії», – підсумував Андріан Прокіп.

Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-