Щодо спроб відтермінувати норми мовного закону переміг здоровий глузд
16 липня 2021 року, як це й передбачено Законом України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, набуде чинності низка важливих норм Закону. Сьогоднішня спроба окремих депутатів відтермінувати набрання чинності частини 6 статті 23 закону про мову, яка передбачає, що фільми в Україні повинні демонструватися українською мовою, не пройшла: вiдповiдний законопроєкт не включений до порядку денного.
Вітаю український парламент із тим, що сьогодні під час ухвалення рішення щодо включення до порядку денного законопроєкту «Про внесення змін до деяких законів щодо підтримки вітчизняних виробників теле- та кінопродукції в період встановлення карантину в зв’язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» переміг здоровий глузд.
Наша позиція щодо цього проєкту чітка й однозначна: в запропонованій редакції він і не міг бути підтриманий, адже це призвело б до обмеження реалізації значною більшістю громадян України права на отримання інформації та послуг державною мовою. Своє обґрунтування ми виклали у листах до голови Верховної Ради та профільного комітету, окремо поінформували народних депутатів України.
Відтермінування на невизначений час набрання чинності частини шостої статті 23 Закону не лише обмежуватиме забезпечення застосування державної мови в усіх сферах суспільного життя, які визначені Конституцією та мовним законом, але й продовжуватиме дію додаткових обмежень для реалізації значною більшістю громадян України свого права на отримання інформації та послуг державною мовою. А отже – суперечитиме рішенню Конституційного Суду України від 14.12.1999 № 10-рп/99 та частині другій статті 3 Конституції України, відповідно до якої «забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
Запровадження в Україні карантину та пов’язані з цим наслідки, безумовно, впливають на сферу кіновиробництва, однак такий вплив жодним чином не може бути поставлений у залежність від того, якою мовою (державною чи іншою) виконується звуковий ряд відповідного фільму під час його виробництва. Це – нонсенс, який не може бути сприйнятий суспільством як аргумент. Це – законодавча еквілібристика, яка не має нічого спільного з дійсністю.
Нагадаю, що в період дії карантину з 1 вересня 2020 року, всі російські школи успішно перейшли на українську мову навчання, з 16 січня 2021 року набула чинності 30 стаття Закону щодо переходу сфери обслуговування на українську, яка сьогодні, на мою думку, успішно реалізується.
Частина шоста статті 23 Закону, яка набуває чинності 16 липня 2021 р., жодним чином не позбавляє кіновиробників та телерадіоорганізації можливості використовувати раніше створений контент та не вимагає від них в обов’язковому порядку «створення нового» продукту. Адже для поширення та демонстрації раніше створеного контенту, у разі, якщо він має звуковий ряд, виконаний іншою мовою, ніж державна, відповідні суб’єкти повинні будуть лише здійснити дублювання або озвучення звукового ряду такого фільму державною мовою, а не створювати «з нуля» щось зовсім нове, що потребуватиме «значних інвестицій».
Порядок поширення та демонстрування фільмів в Україні визначається не лише мовним законом, а й Законами України «Про кінематографію» та «Про телебачення і радіомовлення», відповідно до яких створені в Україні національні фільми вже станом на сьогодні повинні мати основну (базову) версію мовної частини звукового ряду державною мовою та, відповідно, поширюються й демонструються в Україні державною мовою не лише у кіновидовищних закладах, а й на телебаченні.
Отже, обмеження для громадян у сфері демонстрування та поширення фільмів в Україні з боку окремих телерадіоорганізацій, які існували б надалі у разі ухвалення законопроєкту №5554, з огляду на положення частини другої статті 24 Конституції України, є безпідставними та неприпустимими.
16 липня 2021 року набуває чинності ще низка норм мовного закону. Зокрема, йдеться про статті 7 і 10, які визначають початок іспитування на рівень володіння державною мовою майбутніми державними службовцями, а також особами, які хочуть отримати громадянство України. Також це стаття 23, яка регулює використання державної мови у сфері культури (екскурсійна діяльність, дописи під експонатами; аудіогіди мають бути українською мовою) та стаття 26, яка визначає застосування української в книговидавництві й книгорозповсюдженні (не менше 50% книжкової продукції на книжкових полицях має бути українською мовою).
Тарас Кремінь, Уповноважений із захисту державної мови
FB
реклама