Доопрацьований законопроєкт про медіа: більшість “гострих кутів” згладили

Рада Європи просить українських парламентаріїв розглянути проєкт закону “Про медіа” у першому читанні до кінця нинішньої сесії Верховної Ради. В Офісі РЄ у Києві нагадали: Україна як держава-учасниця організації зобов’язана гармонізувати медійне законодавство відповідно до стандартів Ради Європи. А в рамках виконання Угоди про асоціацію з ЄС нам належить імплементувати Директиву Євросоюзу про аудіовізуальні медіапослуги. Законопроект “Про медіа” №2693-д – важливий крок до виконання цих зобов’язань.

Як відомо, після активної критики першого варіанту документа робоча група Комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики 10 місяців працювала над його новою редакцією, яку на початку липня профільний комітет рекомендував до розгляду в сесійній залі. За оцінками Офісу Ради Європи в Україні, при доопрацюванні врахували більшість рекомендацій РЄ і пропозицій від українських журналістів, медіаюристів та експертів, представників медіаіндустрії і галузевих асоціацій. Нині триває активне обговорення вже оновленого документа – у тому числі, й за підтримки наших міжнародних партнерів. Приміром, дві онлайндискусії за участі фахівців Ради Європи, авторів законопроєкту і вітчизняних експертів відбулися минулого тижня. Головні теми обговорення – регулювання онлайнмедіа і платформ спільного доступу до інформації та відео, а також правовий статус національного регулятора і співрегулювання у медіасфері. Водночас учасники дискусій приділили увагу й іншим положенням законопроєкту. З-поміж яких – і ті, що зазнали найсуттєвіших змін у порівнянні із першою редакцією документа і свого часу викликали найбільше критики та дискусій.

Укрінформ узагальнює оцінки й поради.

Хто, за що, і чому?

Проти ухвалення цього законопроєкту керівництво НСЖУ і низка журналістських, медійних та громадських організацій, засобів масової інформації, блогерів, дописувачів у соціальних мережах. Вони просили Верховну Раду не розглядати цей законопроєкт.

Натомість, Медіарух “Медіа за усвідомлений вибір” та його організації-учасниці висловилися на підтримку законопроєкту “Про медіа”, підготовленого до повторного першого читання, але просять виправити низку положень, що викликали негативну реакцію з боку медіаспільноти.

“Ми констатуємо суттєву роботу і великі зміни порівняно з редакцією проєкту закону “Про медіа”, що подавався на перше читання (№ 2693 від 27.12.2019). Ми всіляко вітаємо внесення до проєкту положень про захист української мови, впровадження декомунізації, обмеження інформаційного впливу з боку країни-агресора, виключення зі структури власності захованих в офшорних зонах власників тощо”, – наголошується в заяві Медіаруху.

Водночас Медіарух звернув увагу, що цей проєкт має окремі положення, які викликали негативну реакцію з боку медіаспільноти, і зазначив, що в редакції до повторного першого читання ці положення залишилися незмінними або зазнали лише “косметичних” змін.

Головними проблемами, закладеними до проєкту закону “Про медіа”, на думку Медіаруху, є:

• занадто широкі повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення щодо регулювання й контролю за поширенням інформації, причому не тільки щодо телерадіомовників, а й щодо будь-якої інформаційної діяльності, включаючи оприлюднення інформації друкованими ЗМІ, незареєстрованими онлайн-медіа, блогерами і дописувачами соціальних мереж;
• впровадження інституту співрегулювання без чіткого визначення повноважень учасників такого співрегулювання й розділення повноважень між ними;
• суто декларативні норми щодо дотримання професійних стандартів журналістики;
• збереження старих неефективних норм законодавства, які мали б запобігати надмірній концентрації аудіовізуальних медіа в руках одного власника.

Враховуючи це, Медіарух звертається до народних депутатів з проханням доопрацювати проєкт закону “Про медіа”, підготовлений до повторного першого читання (№2693-д від 02.07.2020).

Зі свого боку медійні громадські організації, що входять до Медіаруху, готують пропозиції із правками до цього законопроєкту, готові надати їх робочій групі та народним депутатам і планують оприлюднити свої пропозиції найближчим часом.

Нарешті, важливий нюанс: голова профільного комітету Верховної Ради Микита Потураєв переконаний, що законопроєкт про медіа найбільше критикують провідники російських дискурсів.

«…Я вам одразу пояснюю, чому такий галас щодо нашого проєкту. Тому що цей медійний законопроєкт, у разі ухвалення, дозволить ретельно вивчати структуру власності й розуміти, як фінансуються такі канали. І це їм не подобається. Ми, швидше, пропонуємо економічні інструменти наведення ладу. І з власністю як такою, і з фінансування, і т.д. Контентних обмежень, які дозволили б боротися із цим, про що кажуть (критики), тут у принципі немає», – запевнив голова профільного комітету.

На медіа і “немедіа” розрахуйся!

Далі – аналіз деяких конкретних положень законопроєкту.

Стаття 13 проєкту закону “Про медіа” містить вичерпний перелік суб’єктів діяльності у цій сфері:

• 1) суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа;
• 2) суб’єкти у сфері друкованих медіа;
• 3) суб’єкти у сфері онлайн-медіа;
• 4) провайдери аудіовізуальних сервісів;
• 5) провайдери платформ спільного доступу до відео;
• 6) постачальники електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу.

Спробуймо розібратися, що ж зміниться у житті цих медіа в разі ухвалення нової редакції законопроєкту.

1. “Традиційні” ЗМІ

"Для телебачення, радіо, друкованих ЗМІ не змінюється майже НІ-ЧО-ГО. Всі обмеження щодо контенту вже є у законодавстві, і жодних новацій документ не передбачає, – запевнив голова Комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. – Єдине нововведення – перехід усіх регуляторних функцій до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Бо регуляцію в сфері медіа має здійснювати не орган виконавчої влади, а незалежний конституційний і колегіальний орган".

Діяльність інформаційних агенцій, за словами парламентарія, визнаватиметься різновидом бізнесу з надання інформаційних послуг. Держава не повинна втручатися у відносини між замовником і постачальником платної послуги. При бажанні вони можуть зареєструвати як онлайнмедіа свої інтернет-ресурси.

Протягом року після набрання законом чинності зробити це можна безплатно. Надалі ж реєстраційний збір складатиме один прожитковий мінімум для працездатної особи (зараз – 2 118 гривень). До речі, більшість вітчизняних інформаційних агенцій (зокрема і Укрінформ) не лише надають послуги клієнтам – ЗМІ та бізнесу, – а й “напряму” спілкуються із читачами, глядачами та слухачами. Через власні вебсайти і ютубканали. І, звісно ж, мають свої “представництва” у соцмережах.

При цьому в частині змістових обмежень ні для кого нічого не змінюється: усі без винятку медіа, за законом, не можуть закликати до повалення конституційного ладу в Україні, займатися реабілітацією радянського комунізму або націонал-соціалізму, пропагувати торгівлю людьми, насильство чи дискримінацію за расовими, релігійними або гендерними ознаками, виправдовувати російську агресію проти України (стаття 36 законопроєкту). По-суті це й усі обмеження щодо медійного контенту. Водночас автори законопроєкту пропонують чіткіше визначити деякі правові регламенти й особливості “свідомого” спілкування ЗМІ з аудиторією. Але більшою мірою це стосується онлайнмедіа і платформ, діяльність яких в Україні до цього часу взагалі не регламентували.

2. Онлайнмедіа

Головною новацією законопроєкту №2693-д експерти якраз і називають “узаконення” й запровадження правового регулювання онлайн-ЗМІ і платформ доступу до інформації та відео. Адже через те, що чинне законодавство в медіасфері затверджували ще у 1993-2006 роках, воно не відповідає сучасному рівню технологічного розвитку у цій царині. Тож, дотепер діють різні режими правового регулювання для різних типів медіа. А деякі ЗМІ взагалі перебувають поза правовим полем – приміром, згадані вже платформи спільного доступу до відео. Тому автори законопроєкту поставили за мету визначення однакових “правил гри” для усіх учасників медіаринку. “Йдеться про єдину впорядковану систему правових норм, спрямовану на регулювання правовідносин у медіасфері, яка відповідала б зобов’язанням України перед європейськими партнерами”, – каже заступниця голови парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук.

Окрім чітких визначень таких медіа, законопроєкт регламентує їхні права та обов’язки перед державою і суспільством. Приміром, пропонують поширити на онлайнмедіа вимоги щодо належного інформування аудиторії про потенційну шкоду контенту. Скажімо, для неповнолітніх. Водночас автори проєкту і медіаексперти спростовують розтиражовані противниками ухвалення документа “жахалки” щодо “драконівських” правил та неадекватних покарань, які держава нібито хоче запровадити у цій сфері. “Пункт, щодо якого було чи не найбільше галасу. Нібито “драконівський” контроль онлайнмедіа. Так от. Усі, хто працює в інтернеті, можуть САМІ обрати – реєструватися їм як медіа чи ні, – пояснює Микита Потураєв. – До речі, реєстрація надаватиме працівникам і самим медіа додаткові можливості – від захисту до підтримки. Наприклад, журналістові не матимуть права відмовити в акредитації, а зареєстровані онлайнмедіа можуть розраховувати на інституційні гранти від держави”. Також тільки зареєстровані медіа зможуть укладати договори про висвітлення діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування. Щоправда, реєстрація друкованих ЗМІ у період російської агресії є обов’язковою (стаття 124 законопроєкту). Надалі ж і для них реєстрація буде добровільною.

За визначенням, “онлайнмедіа” пропонують вважати “медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо, візуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному веб-сайті або власній сторінці на платформі спільного доступу до інформації, крім аудіовізуальних медіа”.

“В умовах відсутності розвинутого саморегулювання медіа в Україні та зважаючи на російську агресію на Сході країни і окупацію Криму, що супроводжуються інформаційними кампаніями, які загрожують національній безпеці, пропозиція впровадження більш чіткого регулювання діяльності онлайнмедіа, виправдана”, – переконана медіаюристка Віта Володовська.

За її висновками, доопрацьований законопроєкт містить дієві запобіжники від розширення сфери нового регулювання. Скажімо, положення документа уточнили таким чином, щоб повноваження Нацради з питань телебачення й радіомовлення стосувалися виключно діяльності медіа, а не будь-якого поширення масової інформації в інтернеті. “Крім цього, як і в попередній версії, дія закону не поширюється на фізичних осіб, котрі публікують масову інформацію для задоволення власних інтересів, а також на вебсайти підприємців, організацій чи компаній, що стосуються їхньої господарської діяльності (якщо, звісно ж, поширення масової інформації не є основним видом такої діяльності)”, – наголошує пані Володовська.

Ще один важливий момент: онлайнмедіа, на відміну від телеканалів, не зобов’язані розкривати повну структуру власності при реєстрації чи повідомляти про зміни у цій структурі (крім, зміни кінцевого бенефіціарного власника, якщо такий є). Але Нацрада може вимагати від суб’єкта у сфері онлайнмедіа надання інформації про структуру власності у випадках виявлення інформації, що обґрунтовано свідчить про непрозорість структури власності, або за ознаки поширення онлайнмедіа незаконного контенту. Тобто, структура власності таких медіа – як і усіх – має бути прозорою. І саме небажання власників окремих інтернетресурсів працювати “з відкритим забралом”, певно, і є одним із пояснень активного спротиву ухваленню документа, що із мережі й телеекранів, вочевидь, мігрує й до сесійної зали парламенту.

3. Платформи спільного доступу

За висновками юриста “Лабораторії цифрової безпеки” Максима Дворового, новим законопроєктом передбачено лише мінімальне регулювання платформ спільного доступу до інформації та відео. Діяли обережно, аби не припуститися помилок. Бо фактично немає можливості скористатися міжнародним досвідом правового регулювання в цій сфері. Адже ця тема – нова для усього світу. І порівняно небагато держав мають відповідне законодавство.

Спочатку про дефініції:

1. Згідно із законопроєктом №2693-д, платформу спільного доступу до інформації визначають як “сервіс із надання користувачам можливості завантаження і зберігання інформації, зокрема аудіовізуальних програм, користувацьких відео та іншої користувацької інформації для перегляду і використання необмеженим колом осіб”. Скажімо, це такі онлайнсервіси як Facebook, Instagram тощо.

2. Платформа спільного доступу до відео – “тип платформи спільного доступу до інформації або її спеціально визначена функціонально відокремлена частина, що надає користувачам можливість перегляду, завантаження і зберігання аудіовізуальних програм та/або відео, створених користувачами”. Наприклад, це YouTube, Vimeo, відділені частини сервісів на кшталт Facebook Live чи Instagram Live.

Наразі більшість таких онлайнплатформ не перебувають під українською юрисдикцією. Утім, у майбутньому, сподіватимемося, вітчизняних хостингів ставатиме все більше. Законопроєктом при цьому передбачені різні режими регулювання платформ спільного доступу, які перебувають під українською юрисдикцією й поза нею. З-поміж іншого, повноваження Національної ради з питань телебачення й радіомовлення поширюватимуться лише на платформи спільного доступу, що засновані в Україні, базуються в нашій країні і редакційні рішення щодо діяльності яких регулярно ухвалюються на українській території. Або ж ці медіасервіси повністю чи частково розраховані на поширення територією або на аудиторію України. При цьому “втручання” регулятора обмежуватиметься лише рекомендаціями щодо внутрішніх політик такої платформи, а не оприлюдненого контенту! Тобто, про жодну, приміром, політичну змістову цензуру (за згаданими вже винятками щодо антиконституційних закликів, моральних “табу” і підтримки дій агресора) не йдеться. Але, відповідно до вимог частини 1 статті 23 законопроєкту, платформа повинна інформувати користувачів про умови користування сервісом; передбачити заборону на поширення користувацької інформації, що порушує вимоги законодавства; забезпечити перевірку віку користувача перед отриманням доступу до “обмеженої” інформації та можливість встановлення батьківського контролю з метою захисту дітей від такого контенту; надати користувачам дієвий механізм направлення звернень щодо інформації або матеріалів, поширених на платформі спільного доступу, для оскарження; передбачити в умовах користування порядок права на відповідь або на спростування недостовірної інформації. Також впроваджується заборона на опрацювання зібраних персональних даних дітей з комерційною метою. Окрім того, провайдерові платформи спільного доступу до відео доведеться відповідати за такі порушення:

1. ненадання або порушення строків надання інформації за обґрунтованим запитом Національної ради у випадках і з підстав, передбачених законом.
2. порушення зобов’язань, передбачених частиною першою статті 23 Закону “Про медіа” (дивіться вище. – Ред.).
3. порушення строків внесення змін до Реєстру (у разі добровільної реєстрації).

А ось із платформами спільного доступу до інформації і платформами спільного доступу до відео, що працюють поза юрисдикцією України, Національна рада повинна буде домовлятися. Для цього передбачено механізм укладання угод та меморандумів із власниками цих платформ. Також Нацрада може звертатися до власників платформ спільного доступу з вимогою обмежити доступ до користувацької інформації, яка порушує національне законодавство. Йдеться до заборону розміщення такої інформації в соціальних мережах та блокування пошуковими системами відповідних запитів. Рішення щодо визнання такої інформації шкідливою і забороненою для поширення в Україні “ухвалюють суди і Національна рада з питань телебачення й радіомовлення”. І це, певно, одне із положень законопроєкту, яке потребує уточнення та доопрацювання, аби “заспокоїти” противників ухвалення документа, котрі бояться надмірних повноважень Нацради. Як і те, що регулятор може звертатися до платформ щодо порушень виборчого законодавства та правил ведення агітації з вимогою припинити поширення відповідних відомостей. Ризик – прискіплива увага регулятора до висвітлення роботи одних політсил і “заплющування очей” на відкриту агітацію з боку інших. І все. Як і у випадку з онлайнмедіа, про жодне цензурування контенту, як дехто стверджує, не йдеться.

Нацрада: регуляторний “монстр” чи ефективний і неупереджений арбітр?

Запропонований до розгляду у першому читанні законопроєкт “Про медіа” запровадить нову модель співпраці регуляторного органа й учасників медіаринку. Йдеться про спрощення механізмів співпраці Нацради з ліцензіатами і реєстрантами. У цьому запевнила голова Національної ради Ольга Герасим’юк. “Передбачені норми значно спрощують процедуру отримання дозвільних документів для провадження діяльності у сфері медіа. Окрім звичного ліцензування, передбачено новий спосіб закріплення відносин із регулятором – реєстрацію. Нині ліцензують всі типи аудіовізуальних медіа – і тих, що мовлять в ефірі, і тих, що поширюються кабельними мережами чи через супутник, а також провайдерів програмної послуги. За новим законом, ліцензуванню підлягатиме лише радіочастотний ресурс, бо він належить державі і є обмеженим. Решта медіа переходять на спрощену процедуру реєстрації. Це – медіа без використання ефірного наземного мовлення, VoD і провайдери, що постачають пакети телеканалів”, – пояснила посадовиця.

Спростовуючи закиди щодо буцімто можливого перетворення Нацради на “каральний” орган, пані Герасим’юк нагадала: для уникнення непорозумінь розробники законопроєкту ретельно прописали процедури призначення і проведення перевірок. При цьому – у "тілі" майбутнього закону. А не у підзаконних актах. Що гарантує чіткі правила й унеможливлює "привільні" трактування.

Також запропоновано змінити механізм застосування Національною радою санкцій. Основні санкції, що передбачені й чинним законодавством, – штраф та звернення до суду стосовно анулювання ліцензії – залишаються. Крім того, передбачено новий захід реагування на виявлені порушення – припис. Він застосовується Національною радою до суб’єкта у сфері медіа в разі вчинення незначного порушення (наприклад, неоприлюднення зареєстрованими медіа вихідних даних) та може передбачати термін для усунення недоліків й містити попередження про відповідальність у разі повторення порушень. Якщо ж протягом одного року медіасуб’єкту винесли три приписи, хочуть передбачити “фінансове” покарання – штраф від 5 тисяч до 25 тисяч гривень.

Однак, за словами Ольги Герасим’юк, не відповідають дійсності твердження про те, що регулятор нібито зможе на свій розсуд блокувати онлайнресурси. “Таких положень у законопроєкті про медіа немає. У Національної ради не буде повноважень судової системи. Вона не стає ані каральним, ані правоохоронним органом”, – запевнила голова Нацради.

За словами ж голови профільного комітету ВР Микити Потураєва, санкційні рішення ухвалюватиме лише суд. Якщо Нацрада переконливо доведе у рамках судового провадження факти систематичних порушень з боку медіа. При цьому така санкція може застосовуватися за судовою ухвалою лише якщо протягом одного року суб’єкт у сфері онлайнмедіа допускав систематичні порушення вимог закону, зокрема, вчинив три значні або два грубі порушення.

До того ж, новою редакцією законопроєкту "Про медіа" передбачено запровадження строків давності щодо ухвалення Нацрадою рішень, пов'язаних із винесенням приписів та застосуванням санкцій до засобів масової інформації. На це звертає увагу медіаюрист, виконавчий директор ГО “Платформа прав людини” Олександр Бурмагін. “Запобіжник, на якому наполягала індустрія, – строки давності. По-перше, є строки для ухвалення Нацрадою рішень щодо заходів реагування, тобто винесення приписів (цей строк не може перевищувати 30-ти днів з моменту виявлення порушення). Якщо 30 днів минуло, припис не може бути застосовано. Для застосування ж санкцій, зокрема штрафів, строк ухвалення рішення не може перевищувати 90 днів з часу призначення перевірки,” – розповів пан Бурмагін.

Фахівці звертають увагу й на низку інших важливих положень законопроєкту №2693-д. Деякі з них потребують доопрацювання. Тому експертна спільнота за сприяння Ради Європи готує комплексні пропозиції щодо удосконалення документа, які планують передати парламентаріям у серпні – при підготовці проєкту до другого читання.

Підготував Владислав Обух, Київ