Саакашвілі має рацію: Росія реформувалася, ми – чекали. Чи це нас «реформували»?

На першому засіданні відновленої Національної ради реформ за участю керівництва Кабміну і Верховної Ради, Володимир Зеленський розповів, що очікує змін в судовій гілці влади, медичній системі та покращення умов кредитування. Президент акцентував увагу на необхідності доступних кредитів для населення, реформування податкової системи, пришвидшення приватизації, відзначив позитивний прогрес у сфері діджиталізації та успіхи в галузі інфраструктури, зокрема в реалізації проекту "Велике будівництво".

Між тим, Глава Нацради реформ Міхеїл Саакашвілі під час відеоконференції, опублікованої на його YouTube заявив, що в питаннях реформ Україна, на жаль, відстає від тієї ж Росії, яка попереду в багатьох питаннях – ефективності оподаткування, дерегуляції економіки та взаємодії з бізнесом. На думку Міхеїла Саакашвілі, колишнього президента Грузії, особистого ворога Путіна, а відтак – не надто великого симпатика сучасної Росії, російська влада «набагато більше слухає бізнес», ніж українська: “Мене це дуже засмучує – по дерегуляції Росія пішла далеко-далеко вперед України”. І по податковій системі, і за цією системою вони випередили. Давайте будемо говорити, як є», – додав Саакашвілі.

Таким чином, реформатор, покликаний українською владою на допомогу, окреслив, по суті, орієнтир своєї роботи. І доки Нацрада реформ готує керівництву свої пропозиції, Укрінформ аналізує, що ж є корисного в досвіді, на який пропонує рівнятися Міхеїл Саакашвілі.

Давайте будемо говорити, як є

З одного боку, нема сенсу орієнтуватися на досягнення колишньої «сестри» по СРСР – найбільшої за територією та природними багатствами країни, яка під час «великого розлучення» три десятиліття тому отримала майже увесь золотий запас спочилого Союзу та більше 60% спільної власності.

А з іншого, потрібно визнати, що ринкові зміни в Росії відбувалися радикальніше, швидше та, що логічно, масштабніше, ніж в Україні. Перетворення в економіці і системі державного управління, здійснені урядом Росії під «дахом» президента Бориса Єльцина та ідейним керівництвом віце-прем’єра Єгора Гайдара в режимі «шокової терапії» на початку 90-х дали свої плоди.

В Росії раніше, ніж в Україні, були проведені лібералізація роздрібних цін, лібералізація зовнішньої торгівлі, реорганізація податкової системи та інші перетворення, що радикально змінили економічну ситуацію в країні. Результатом тих болючих для росіян реформ став форсований перехід Росії до ринкової економіки. Наприклад, Земельний Кодекс в Росії був прийнятий ще у 2001 році, а в 2003-му там було відкрито вільний обіг сільськогосподарських земель. Україна ж, як відомо, зважилась на цей крок лише в 2020-му та й те після безпрецедентно довгої політичної боротьби, демагогії, багатьох тисяч «правок» та ще й з відстрочкою до 2021 року.

Цікавий факт. Як стверджував свого часу спікер Держдуми РФ Руслан Хасбулатов, «програма реформ у Росії як цілісний документ» не існувала, а в основі тих перетворень, які були розпочаті в січні 1992 року і отримали назву «шокової терапії», лежали жорсткі рекомендації і вимоги Міжнародного валютного фонду. З 1992-го по 1999 рік МВФ вісім разів надавав кредити Росії на загальну суму 22 млрд доларів. Один із кредитів 1998 року на суму майже 5 млрд доларів навіть було розкрадено. Щоправда, Росія цього не визнала, але у 2005 році країна виплатила заборгованість перед МВФ і з того часу більше не зверталася до нього по допомогу, маючи власний Стабфонд (Фонд Національного надбання), створений з нафтових доходів, в якому на сьогодні налічується $172 млрд – це на $22 млрд більше, ніж нинішній ВВП України.

Батьком російських реформ називають Єгора Гайдара, який став відомий як автор політики «шокової терапії». Він же був і залишається після смерті одною з найненависніших фігур «перестройки» для т.зв. «простих людей». Але саме з його часів у Росії були розпочаті ринкові реформи економіки, велика приватизація, аграрна реформа і реструктуризація паливно-енергетичного комплексу. Ця система, до речі, дозволяє російській економіці от уже сьомий рік стояти під санкціями, введенними за агресію Кремля проти України. СРСР з його «плановою економікою» за таких умов уже давно впав.

Ректор Російської економічної школи Сергій Гурієв зазначав, що Гайдар фактично створив модель державних інституцій сучасної Росії: податкову систему, митницю, банківську систему, фінансовий ринок. Водночас критики Гайдара вважають його відповідальним за негативні наслідки реформ: гіперінфляцію, знецінення заощаджень населення, спад виробництва, значне зниження середнього рівня життя, зростання диференціації доходів тощо.

Такі ж трансформації, по ідеї, мала б проходити і незалежна Україна, хіба що зі своєю специфікою – без нафти/газу, і радянського золота, тобто. Але… Ми ще повернемося тут, чому в Україні все це відбувалося, ніби як при сповільненій зйомці…

І все це давалося взнаки. Ось, наприклад, деякі принципові відмінності в податкових системах України та Росії. Російська фіскальна система на відміну від дворівневої податкової системи України є трирівневою: податки справляються на федеральному, регіональному та місцевому рівні. Щодо системи оподаткування юридичних осіб, то на федеральному рівні підприємства та організації сплачують менше податків ніж в Україні: податок на додану вартість та акцизи, податок на прибуток, податок на видобуток корисних копалин, збори за використання об’єктів тваринного світу та за спеціальне використання водних ресурсів, державне мито, податок на майно.

До 2010 року в Росії існував єдиний соціальний податок, але в 2010 році там повернулися до сплати страхових внесків окремо до кожного з існуючих позабюджетних фондів. В Україні ж навпаки існує єдиний соціальний внесок замість відрахувань до різних фондів. У Росії юридичні особи сплачують податок на майно організацій та податок на ігровий бізнес, яких в Україні немає (легалізацію ігрового бізнесу після його заборони в 2000 році лише збираються повертати. – Авт.). В Росії також діє спрощена система оподаткування та оподаткування у вигляді єдиного податку на встановлений дохід для окремих видів діяльності. Причому, в останньому випадку встановлюються фіксовані розміри доходу за фізичний показник (робітник, квадратний метр площі, автотранспортний засіб, посадочне місце, торговельне місце тощо). В Україні цього й досі немає.

Україна – не Росія, але це і так зрозуміло

Загалом за майже 30 років ринкового розвитку, 20 з яких країну незмінно очолює Владімір Путін (період формального президентства Дмитра Мєдвєдєва можна не брати до уваги. – Авт.), Росія стала індустріально-аграрною державою з великою часткою державного капіталу в економіці.

Обширні мінеральні та енергетичні ресурси забезпечили їй 12 місце за розміром номінального ВВП в світі, 6-те – за паритетом купівельної спроможності, 5-те – за рівнем військового бюджету. За доходами на душу населення Росія випереджає Україну майже в 3,5 рази (27 тисяч 147 проти 9 тисяч 233 доларів, відповідно). Не кажучи вже про обсяги інвестицій, які навіть попри міжнародні санкції, склали в Росії в 2019 році номінально $20 млрд., а загалом сягнули, за даними, МВФ майже 24% ВВП.

«Як мені здається, тезу «Росія випереджає Україну» Міхеїл Саакашвілі взяв на озброєння як фразу-подразник, фразу-мотиватор для влади та суспільства. Судячи, наприклад, з того, що через кілька днів після згаданої відеоконференції, він повторив її вже в ефірі «Україна 24». Але я б не радив сприймати слова чиновника так однозначно», – зазначає у коментарі Укрінформу директор компанії «Гетьман медіаконсалтинг» Дмитро Єгоров.

За його словами, зовнішні оцінки підтверджують тези Міхеїла Саакашвілі щодо зручності ведення бізнесу в РФ. “В рейтингу Doing Business Світового банку Росія займає 28 місце, тоді як Україна тільки 64. Ми суттєво програємо по всіх позиціях цього рейтингу, зокрема по легкості підключення до електромереж, отримання дозволів на будівництво”, – розповідає Дмитро Єгоров.

З іншого боку, рік тому більше 70% самих російських підприємців, за опитуванням Всеросійського центру вивчення суспільної думки, називали умови для ведення бізнесу в Росії несприятливими.

“Щодо податків ситуація теж не така однозначна: в «податковому» рейтингу Paying Taxes від того ж таки Світового банку та консалтингової компанії PwC Росія та Україна посідають близькі 58 та 64 позиції, Україна з меншим податковим навантаженням, Росія – з меншим часом, необхідним для підрахунку та сплати податків”, – зазначає експерт.

Він звертає увагу на те, що переваги російських умов для ведення бізнесу, Саакашвілі та його співрозмовник демонстрували на конкретних напрямках (наприклад, про умови відкриття підприємства у вільній економічній зоні в Татарстані, де йшлося про особливу економічну зону «Алабуга»). Проте умови у вільних чи особливих економічних зонах не варто співставляти з умовами у державі загалом.

“На мою думку, все це все одно не має нас розслабляти чи виправдовувати недоліки в Україні. І концептуально Міхеїл Саакашвілі цілком правий: в Україні потребується багато роботи з дерегуляції, зниження податків, спрощення ведення бізнесу. Україну обходить не тільки Росія, а й взагалі півсвіту. Тому роботи непочатий край”, – додав Дмитро Єгоров.

Звісно, перед нами не стоїть завдання «догнати і перегнати» когось конкретно. Тим більше переважаючу нас за всіма ресурсами колись братню сусідню країну. Тим більше агресора, терориста, що нагло відтяв наші території, розв'язав та вже шість років веде криваву бійню на наших територіях. Тим більше геополітичного авантюриста з імперськими замашками, який намагається за будь-яку ціну зберегти свій вплив та панувати за рахунок сили і брехні.

«Бомби не підривають над власною територією» – міф, в який нізащо не треба було вірити…

Задаючись сьогодні питанням, чому ж у Росії вийшло розв'язати пострадянські «клубки» і швидко закласти нову ринкову економіку, яка утримує її навіть під жорсткими санкціями, а у нас все ще залишається купа «хвостів» і нереалізованих можливостей (земля, страхова медицина, ігровий бізнес тощо), приходиш до цікавої думки. Ми або не хотіли чути власних «гайдарів» (не може бути, щоб такі переломні моменти в історії держави їх не «народжували»), або їх вчасно «ліквідовували» ті, хто розумів ризики існування вільної і справді економічно незалежної України на пострадянському просторі.

Коли Росія оголосила у 1998 році дефолт, в Україні у під'їзді власного будинку вбили Вадима Гетьмана – батька національної грошової системи, члена Координаційної Ради з питань економічних реформ в Україні. Він був першим головою правління Національного банку та головою біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі, мав величезні плани з розбудови вітчизняного фінансового сектору. Вбивцю начебто знайшли, але замовники – невідомі досі.

Комусь же були вигідні ця та інші смерті…

Лише зараз приходить усвідомлення, що від дня проголошення Акту про незалежність Росія ні на хвилину не випускала Україну з міцних «обіймів». Нас примусили забути про спільний золотовалютний запас – купили списанням радянських боргів. Обманом змусили позбутися ядерного арсеналу – купили будапештським папірцем. Хитрощами умовили залишити Чорноморський флот в Криму – купили дешевим газом. Так само було розпродано Чорноморський торговий флот і багато чого іншого не просто цінного, а дуже важливого для незалежної держави з сильною економікою.

Україна увесь цей час – як та щира Галя – мліла від усіляких зисків: дешевих енергоресурсів, транзитного статусу, величезного ринку збуту, життєдайних інвестицій, геополітичних союзів… Звісно, дехто з наших на цьому конкретно теж наживався. Звідти постав і український олігархат, створений «по образу і подобію» російського. Але основне – нас тримали в узді! І тоді, 30-20 років тому, і в розрахунку на перспективу. В'язали ментально, плекаючи меншовартість через політику, культуру, бізнес, пресу, врешті через управлінські практики, які йшли і з грошима (російський капітал був потужно присутній майже в усіх вітчизняних галузях), і через наших експатів, що мали за щастя працювати в московських офісах. А ще – мільйони трудових мігрантів, відкритий кордон…

Чи мала Україна шанси в цих умовах будувати щось виключно на свій розрахунок, виходячи виключно з національних інтересів? Та ці національні інтереси толком навіть не формулювалися! Навіщо? Є старший брат, він за все подбає… Один із досвічених колег-журналістів переповідав: «Я добре пам'ятаю, коли на початку 90-х хтось з наших економістів опублікував власний план для української економіки, то росіяни дуже з нього збиткувалися. Мовляв, цей план, звісно, бомба, але бомби зазвичай не підривають над власною територією. Більше подробиць не було. Від Москви відомо чого, а від Києва – ясно чому»...

І от коли покоління вже незалежних українців виявило нарешті конкретне бажання бути на власній землі європейцями, жити і працювати за рівними правилами для всіх – от тоді бомбу, щоправда, зовсім не ту – і підірвали. І зробили це саме «родичі», які, як виявилось, завжди тримали її у нас над головою.

Більш логічного пояснення, чому у нас досі не вийшло швидко побудувати справді надійну та ефективну ринкову економіку, автор особисто не бачить. Вочевидь, нам усім потрібно зараз усвідомити, що момент для цього нарешті настав.

Марина Нечипоренко, Київ