Після адмінтерреформи: особливості місцевих виборів-2020

Інформуючи про плани влади щодо зміни меж районів і ОТГ, Укрінформ проаналізував низку застережень політиків та експертів щодо можливих проблем при втіленні задуманого. Йшлося про помилки, яких начебто припускаються при створенні деяких районів, про функціонал майбутніх райадміністрацій і районних рад – із тим щоб уникнути дублювання ними функцій ОТГ і обласної влади. А ще – про сумніви в необхідності збереження районної ланки як такої. Утім, як зазначалося, з реформуванням може бути пов’язана і низка інших ризиків та питань. Одне з них: чи не додадуть зміни адмінтерустрою проблем, неузгодженостей і “запрограмованих” кимось результатів на місцевих виборах?

Вибори по-новому... І з “новими” проблемами?

Місцеві вибори 25 жовтня 2020 року мають відбутися на новій територіальній основі на рівні громад і районів. Саме цим пояснюють нинішнє прискорення адмінтерреформи. Завдання – вже в червні-липні затвердити у парламенті межі нових районів та ОТГ і щонайпізніше до осені ухвалити зміни до виборчого, “самоврядного”, бюджетного і податкового законодавства. Із тим, щоб ЦВК почала готувати “історичні” перегони.

З такою логікою влади погоджується й більшість експертів. Зараз – саме час для кардинальних змін. Розтягувати започатковану у 2014 році реформу з децентралізації у цій частині ще на 5 років, коли деякі громади житимуть за “новими”, а інші – за “старими” правилами, неприпустимо. Хоча важливого завдання – внесення відповідних змін до Конституції – країна й досі не виконала. Про що ми також писали. А тому цієї осені, з-поміж іншого, доведеться обирати й районні ради, функціонал яких у парадигмі реформи наразі не визначено і які проіснують, вочевидь, не більше двох років – до затвердження згаданих вже конституційних змін. І це проблема. Державі доведеться витрачатися і на вибори, і на утримання “тимчасових” рад. Але то не єдина і, мабуть, не головна проблема (навіть, якщо винести за дужки найглобальнішу – питання голосування на тимчасово окупованих Росією територіях). Причому, деякі загрози експерти пов’язують, як не дивно, саме із планами щодо нового районування...

1. Райони “на замовлення”. У зв’язку з наближенням місцевих виборів в активний лексикон політичних експертів (а за ними – і журналістів) входить мало знайоме слово “джеррімендеринґ” (апробований у США метод утворення виборчих округів, який дає перевагу певній партії чи групі). “На жаль, у деяких областях наприклад, у Сумській і Полтавській (при укрупненні районів та формуванні нових ОТГ. – Ред.) уникнути цього не вдалося, – констатував під час дискусії у рамках виборчого марафону ОПОРИ екскерівник регіонального офісу Програми “U-LEAD з Європою” Олександр Хоруженко. – А це суттєво заважатиме і реформі, і нормальному функціонуванню місцевого самоврядування, тому що громади створені під певні групи виборців. Коли партія чи фінансово-промислова, бізнесова група бачить, що не може здобути владу у великому місті, – формує громаду навколо міста, лобіюючи її всіма можливими інструментами. Тому проєкти перспективних планів, які подавались на розгляд уряду, не зовсім відповідали бажанням місцевого самоврядування та місцевих жителів. Точно йдеться про 6-7 таких громад в Україні”.

Вочевидь, виправити це до виборів вже не вдасться. Тому увага влади й суспільства до таких “проблемних точок” на виборчій мапі має бути підвищеною. Завдання – мінімізувати ризики. Принаймні, не допустити до влади людей, які по-суті є ідеологічними противниками самої реформи.

2. Операція “партизація”. Одне із питань, яке мають вирішити парламентарії до початку виборчого процесу – ухвалення Закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення виборчого законодавства”. 4 червня документ затвердили у першому читанні. І частина політикуму та експертного середовища сприйняла це в штики. Люди категорично проти одного із запропонованих нововведень – так званої “тотальної партизації” місцевих рад (застосування пропорційної (партійної) системи виборів депутатів у громадах, що мають 15 тисяч виборців та більше, замість чинної норми у 90 тисяч та більше виборців). Дехто вважає, що такі зміни вносять виключно в інтересах великих партій, які мають розгалужену структуру, або “штучних” політсил, що розраховують на успіх завдяки популярності своїх лідерів. Натомість права місцевих політсил та окремих громадян нівелюються. Люди не зможуть кандидувати у депутати зі своїм баченням розвитку громад. В Асоціації міст України вбачають у “партизації” низку очевидних ризиків:

• більший відсоток спотворення результатів волевиявлення громадян через складну систему підрахунку голосів;
• зменшення особистої відповідальності депутата, обраного за списком, оскільки його діяльність має “вписуватися” в політику партії;
• закладання потенційного внутрішнього конфлікту між депутатами за партійною ознакою, який може призвести до недієздатності представницького органу.

Також в АМУ попереджають про суттєве збільшення витрат місцевих бюджетів на організацію і проведення виборів, що у “коронавірусних” умовах зробить місцеві кошториси фактично неспроможними.

Під час виборчого марафону ОПОРИ голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Віталій Безгін пообіцяв при підготовці документа до другого читання ініціювати підвищення “партпорогу” з 15 до 35 тисяч виборців. Аби пропорційною системою послуговувалися лише у містах і в ОТГ, створених довкола міст. Оскільки найбільша сільська громада в Україні об’єднує 34 тисячі людей. Завдання – враховувати на місцевому рівні інтереси не великих політсил, а місцевих груп, громадських діячів, середовища, а часом – і підприємств, які висуватимуть кандидатів від трудових колективів.

3. (Не)обрання сільських старост. Вибори близько. А законодавство, необхідне для формування найнижчого рівня представництва, не оновлене. Паралельно з проєктом постанови про створення нових районів уряд підтримав і законопроєкт, який, з-поміж іншого, регулюватиме це питання. В Міністерстві розвитку громад і територій говорять про кілька ймовірних варіантів:

1. Для того, щоб обирати старост, треба утворити старостинські округи. По завершенні реформи створювати їх буде недоцільно. Хоча у діючих ОТГ, де такі округи сформовані, нових старост можуть обирати за “старими” правилами.
2. Обирати старост в усіх селах, селищах, містах районного значення, які влилися у громаду і не стали її центрами. Для цього треба на законодавчому рівні “автоматично” визнати їх “старостинськими округами”.
3. Продовжити виконання обов’язків старост сільськими і селищними головами до моменту утворення нових рад, затвердження старостинських округів і призначення виборів старост.
4. Надати громадам право самим вирішувати, скільки потрібно старост, старостинських округів, і в який спосіб обирати представників.

“Тобто, питання ще не закрите. Його обговорюватимуть у процесі ухвалення рішень щодо виборів. За результатами консультацій і вивчення громадської думки про інститут старост. При цьому важливо зрозуміти, наскільки у тих громадах, де цей інститут уже є, він себе виправдав”, – наголосив заступник міністра розвитку громад і територій В’ячеслав Негода.

Владислав Обух, Київ