Перший рік президента Зеленського – виправдати високі очікування

Перший рік Володимира Зеленського на посаді президента України викликає суперечливі відгуки. Одні звертають увагу лише на його прорахунки, інші вказують винятково на здобутки. Медіа експерт Тетяна Попова, яка встигла попрацювати в адміністрації як чинного президента, так і попереднього, у статті для Атлантичної ради зважено розмірковує про старт політичної кар’єри Зеленського та доходить досить оптимістичних, хоч і не безхмарних висновків.

*  *  *

На цей тиждень припадає перша річниця інавгурації президента Зеленського. Коли українці аналізують перший рік його президентства, виглядає так, що основною темою у багатьох є розчарування, у численних статтях наголошується на неспроможності Зеленського виправдати дуже високі очікування, які супроводжували його рішучу перемогу на виборах у квітні 2019 року. Така точка зору про низьку успішність є зрозумілою, однак несправедливою. Насправді, враховуючи неймовірний збіг обставин, перед якими він постав, починаючи від триваючої війни з Росією та скандалу з імпічментом Трампа й завершуючи безпрецедентною глобальною пандемією, діяльність Зеленського впродовж першого року його політичної кар’єри, певно, заслуговує на більше визнання.

Я працювала в українському уряді за президента Петра Порошенка з 2014-го по 2016-ий й згодом була запрошена на роботу до Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України Володимирі Зеленському восени 2019-го. Це дало мені змогу скласти певну особисту думку про дві адміністрації. Я переконалася, що критика досягнень Зеленського не сповна відображає щоденні реалії його адміністрації та не визнає значний досягнутий прогрес.

У певному сенсі Зеленський може звинувачувати у негативних оцінках свого першого року перебування на посаді лише себе самого. Уся виборча кампанія колишнього гумориста зосереджувалася на його репутації як сторонньої людини, яка протистоїть українському істеблішменту. Однак, з того часу йому довелося узгоджувати цю риторику із практичними аспектами діяльності в наявній політичній системі. Це призвело до компромісів та викликало неминучу хвилю руйнування ілюзій серед його прихильників. Тим не менш, упродовж попередніх 12 місяців було здійснено ряд кроків, які загалом відповідають зміні політичної культури, обіцяній Зеленським навесні 2019 року.

Вперше в історії України ухвалено закон, що визначає механізм імпічменту президента, а недоторканність, якою раніше користувалися всі члени парламенту, було скасовано. Кроком, спрямованим проти широко висміюваної практики так званого “кнопкодавства” в парламенті, було запровадження кримінальної відповідальності для народних депутатів, яких визнають винними у голосуванні від імені відсутніх колег. Тим часом кримінальну відповідальність за незаконне збагачення було повернуто після її скасування за часів президентства Порошенка.

Навіть його недоброзичливці визнали, що обрання Зеленського стало тріумфом демократичних завоювань України. З того часу він рухався шляхом зміцнення молодої української демократії – був ухваливши новий Виборчий кодекс, що відповідає багатьом критеріям, які давно просувалися впливовою спільнотою продемократичних активістів.

Було досягнуто прогресу у сумнозвісним корупцією секторі державних підприємств. Після років невиконаних обіцянок процес анбандлінгу в енергетичному гіганті “Нафтогаз України” був швидко реалізований у співпраці із ЄС. Зеленський також розпочав радикальний перегляд урядового підходу до приватизації. Більше тисячі державних підприємств та активів готуються до аукціону, ухвалено новий підхід стосовно продажів, що є дружнім до інвесторів і включає найкращі світові практики та безпрецедентний рівень прозорості.

Восени 2019-го народні депутати України затвердили механізм концесії, що відкриває шлях до нової ери державно-приватного партнерства в Україні та оновлення інфраструктури країни. Перші тендери на концесію портів Ольвії та Херсона відбулися наприкінці 2019 року. Ці тендери привернули значну увагу міжнародного інвестиційного співтовариства та вже були успішно завершені.

Однією із найбільш захопливих реформ першого року Зеленського стало скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель, що діяв від початку тисячоліття. Ухвалення нового закону про ринок землі в березні 2020 року стало знаковою подією для України, яка досі залишалася однією із лише шести держав світу без ринку сільськогосподарських земель. Скасування дії мораторію супроводжувалося заходами зі створення більш прозорого земельного реєстру. Хоча досі багато людей в Україні залишаються противниками земельної реформи, це, безперечно, є серйозним політичним рішенням, з яким попередні реформістські уряди загравали, але врешті-решт ухилялися від ухвалення.

Президентська виборча кампанія Зеленського в 2019 році була майстер-класом із цифрового маркетингу, що вивчатиметься впродовж наступних років. З часу вступу на посаду, він продовжив цей успіх, пропагуючи концепцію “держави в смартфоні”, завдяки якій все більше державних послуг стають доступними на цифрових платформах. Це відобразилося у створенні міністерства цифрової трансформації в серпні 2019 року. Раніше того ж року Україна запустила додаток “Дія”, який дає змогу користувачам отримувати цифрові версії документів, приміром посвідчень водія та паспортів. Цей рух цифровізації завдає потужного удару корупції й має потенціал суттєво знизити кількість хабарів у державних органах.

Наведені вище приклади свідчать про реформаторську програму, яку президент Зеленський втілює з моменту вступу на посаду. Його досягнення далеко не бездоганні. Дійсно, легко зрозуміти зростаючу стурбованість стосовно кадрових рішень Зеленського, однак це не повинно затьмарювати досягнень, які теж мають місце. Хоча звільнення багатьох відомих реформаторів з керівних посад в уряді у березні й квітні 2020 року спричинило широке занепокоєння, важливо також відзначити сміливі кроки з підтримки реформ, такі як нещодавнє рішення призначити колишнього президента Грузії Міхеїла Саакашвілі головою Виконавчого комітету реформ України.

20 травня під час прес-конференції з нагоди своєї першої річниці на посаді, Президент Зеленський визнав, що одного п’ятирічного терміну буде недостатньо для виконання його обіцянок українському електорату. Мало хто сперечатиметься із цією оцінкою. Не існує й консенсусу щодо довговічності вже запроваджених змін.

Безумовно, існують підстави для скептицизму. Із посиленням політичного тиску на НАБУ, поки залишається незрозумілим, чи дозволять цьому антикорупційному агентству ефективно й незалежно працювати. Багато запитань є й з приводу того, чи отримає Саакашвілі достатньо політичної підтримки, аби мати вплив як голова підсиленої, але все ж дорадчого Виконавчого комітету реформ. По цим і багатьом іншим питанням поки не можна зробити висновки.

Будь-яка оцінка першого року Зеленського на посту глави Української держави має враховувати той факт, що в політичному плані він залишається повним новачком. Колишній гуморист й продюсер шоу-бізнесу нині перебуває на чи не найстрімкішій навчальній кривій в історії світової політики. Він, можливо, не сповна відповідав неймовірно високим очікуванням свого дуже швидкого злету до президентства, але його перші 12 місяців достатньо свідчать на користь того, що він іще може відіграти трансформаційну роль, ближчу до того ажіотажу, який оточує його.

Тетяна Попова