Візія Зеленського щодо української національної ідентичності
Нетрадиційне та збалансоване новорічне звернення Президента України Володимира Зеленського було одним із найважливіших виступів у його новій, політичнній кар'єрі. Він скористався нагодою викласти свою візію всеосяжної української національної ідентичності, що переступає бар'єри мови, етнічної приналежності та пам’яті, які так часто слугували поділу українців з моменту здобуття Україною незалежності в 1991 році.
Основним меседжем Зеленського була необхідність національної єдності. Він кинув виклик своїй аудиторії - замислитися над тим, що означає бути українцем сьогодні. Він запропонував їм зосередитись на речах, які об’єднують, а не розділяють українців. У країні, більш звиклій до поляризуючих розповідей про імперію та окупацію, це було щось нове.
Не всі були переконані. Недоброзичливці Зеленського схопилися за його спроби применшити символічне значення назв вулиць та пам'ятників, щоб зобразити його як байдужого чи навіть ворожого у ставленні до українських національних цінностей. Насправді Зеленський натякав на необхідність такту щодо темпів змін у цих чутливих сферах. Він намагався сформулювати підхід до української національної ідентичності, який був би і прагматичним, і принципово європейським. Його формула передбачала визнання різноманітності країни та визнання її потенційної крихкості, в той же час приділяючи основну увагу спільному досвіду та спільним культурним орієнтирам, здатним об`єднувати.
Виступ викликав жваве публічне обговорення, яке саме по собі є свідченням його своєчасності. Хоча масштаб негативного сприйняття не слід перебільшувати, тон цієї критики був справедливим відображенням політичного клімату в Україні після приголомшливої перемоги Зеленського на президентських та парламентських виборах навесні та влітку 2019 року.
Трохи більше року тому, коли наближалися президентські вибори, стало очевидніше, що звинувачення в корупції та неспроможність здійснювати реформи можуть коштувати діючому президенту України Петру Порошенку посади. У відповідь Порошенко побудував кампанію навколо все більш спрощених закликів до патріотизму, що закорінився у мові, релігії та армії. Його молодий суперник Володимир Зеленський був зображений не лише як недостатньо кваліфікований, щоб бути ліденром України, а й як інструмент Кремля. Це виявилося серйозним прорахунком. Порошенко програв квітневі вибори з рекордним відставанням, оскільки виборці переважно підтримали меседж Зеленського про зміну поколінь, з наголосом на прагненні припинити війну з Росією та обіцянкою більш всеохоплюючого підходу до політики національної ідентичності.
Порошенко та його прихильники все ще заперечують природу та значення цієї поразки на виборах. Замість того, щоб визнати результат як данину плюралізму українського суспільства, багато хто з табору колишнього президента вирішив не сприймати всерйоз три чверті електорату, вважаючи їх непатріотичними та неосвіченими жертвами обману, які нібито піддались маніпуляціям Зеленського та ворогів України. Після втрати посади Порошенко заохочує до розділення, а не єдності. Сюди входять і свідомі спроби створити враження, що він залишається справжнім лідером нації, про що свідчить рішення транслювати власне новорічне звернення на двох національних телеканалах, якими він керує.
Основною метою новорічного виступу Зеленського було протистояти цьому, закликаючи до більшої толерантності та розуміння. Це був заклик до консолідації всеосяжної політичної нації. Аби це відбулося, Зеленський наголосив на необхідності терпіння та доброї волі. Це, на його думку, особливо стосується питань мови та історичної пам’яті. Критики розцінили це як атаку на процеси українізації та декомунізації, які домінували в дебатах про національну ідентичність з часів Революції гідності 2014 року в країні та початку російської агресії. Насправді український президент кинув прихований виклик "патріотичним" лідерам суспільної думки в країні - вийти зі своєї зони комфорту та взяти участь у складному завданні державотворення, що стоїть перед сьогоднішньою Україною. Роблячи це, він не цурався висувати на перший план фундаментальні питання еволюції сучасної української національної ідентичності.
Історичні події останніх шести років кидають виклик традиційним уявленням про те, що означає бути українцем. Величезна кількість російськомовних українців та етнічних російських українців продемонстрували свою вірність Україні спочатку на Майдані, а потім у війні з Росією. Існує незліченна кількість індивідуальних прикладів для ілюстрації цієї точки зору. Найближчий за часом символ національного героїзму в країні, режисер Олег Сенцов, є як і етнічним росіянином, так і українським патріотом, який відмовився кланятися Кремлю, незважаючи на роки, проведені в російському полоні.
У сфері культури кримськотатарська співачка Джамала славно перемогла на Євробаченні в 2016 році, а найуспішнішим літературним експортом країни є творчість етнічного росіянина Андрія Куркова. У політиці низка українців єврейського походження, в тому числі і сам Зеленський, зайняли посади на чолі української держави. Тим часом Київ залишається і величною столицею українського національного життя, і найбільшим російськомовним містом у світі за межами самої Росії. Виходячи з цього, чи означає, що бути українцем - це передусім розмовляти українською мовою, належати до певної релігії чи приймати традиційні українські історичні наративи? Або це зараз виявляється в лояльності до української держави?
Новорічне звернення Зеленського було сміливим кроком у часи гострої чутливості до питань української національної ідентичності. Це голосно резонувало з голосами мільйонів виборців, які привели його до влади, водночас протистояло тим, хто вже підозрює його у поміркованості в світлі екзистенційної російської загрози, що стоїть перед країною. Прихильники всеохоплюючої візії Зеленського розглядають її як прагматичний підхід до політичних, культурних, історичних та мовних складностей країни. Вони стверджують, що українці повинні оновити своє розуміння національної ідентичності, якщо вони хочуть створити життєздатну сучасну державу. Це означає пристосування уявлень про державотворення та державність дев'ятнадцятого століття до реальностей двадцять першого століття.
Богдан Нагайло, британо-український журналіст
Atlantic Council
реклама