Путін «за Фрейдом» намагається звинуватити інших
На днях, у Санкт-Петербурзі відбувся неформальний саміт очільників держав-все ще учасниць Співдружності незалежних держав (СНД), тої незрозумілої та неефективної міжнародної організації, що була двадцять вісім років тому утворена на уламках колишнього СРСР. Зараз це утворення, за винятком Вірменії та Молдови, є сукупністю диктаторських за своєю сутністю політичних режимів, що формально ще сприймають Москву як більш-менш значущий геополітичний центр впливу. Й то – здебільшого у символічному сенсі, або – у суто тверезо-прагматичному. І ось, 20 грудня, хазяїн зустрічі, Владімір Путін, напередодні обіду, вирішив виступити перед колегами із історичною лекцією.
Зміст її залишив більше питань, аніж відповідей. Утім, про усе – по порядку…
Як путінські «колеги» загальновідоме «з архіві» піднімали
Щоб зрозуміти про що повів мову Путін, одразу даємо посилання на офіційну сторінку президента РФ, де довга промова Путіна подана повністю. Якщо коротко: керманича РФ зачепила резолюція Європейського парламенту від 19 вересня цього року, в якій зазначається, що саме пакт Молотова-Ріббентропа, ще загальновідомий як Угода про ненапад між СРСР та Німеччиною терміном на 10 років, відкрив дорогу до Другої Світової війни.
Що ж далі по версії Путіна? Спочатку він наводить перелік різних угод, що були підписані із 1934 по 1939 рік низкою європейських країн, а саме – Польщею, Великою Британією, Францією, Литвою, Латвією та Рейхом, які або передбачали угоди про ненапад один на одного, або – певні військові домовленості (як-от із Великою Британією, що фактично погодилася на відновлення німецьких ВМС, що були згорнуті за наслідками Першої Світової війни), або – навіть територіальні поступки на користь Німеччини (як, наприклад, передача Клайпедського району від Литви до Рейху у березні 1939 року). Ну й висновок у Путіна простий: СРСР був останньою з європейських країн, що уклала пакт із Гітлером, інші – он, вже давно – мали стосунки и різні справи із нацистським Рейхом. І, до речі, із цим складно, сперечатися.
Після першої тези пішла друга – узагальнююча – про підсумки Першої Світової війни – які, як відомо, мали чималий вплив для складання причин трагедії Другої Світової. Путін не пошкодував яскравих фарб для описання тяжких умов, які були накладені переможцями у війні – країнами Антанти – на переможену Німеччину. І от – ніби – цілком логічно, що у німецькому суспільстві й зійшли паростки реваншизму та крайнього націоналізму, що й призвило до нацизму та його поступу до влади. Ні, Путін, не стверджував, що от самі англійці та французи, виростили німецький нацизм – але, на думку Путіна, економічні умови Версальської угоди були для Німеччини безглуздими та надмірними. Тому – як знати, може й європейці самі й винуваті? А Гітлер, це так – наслідки імперіалістичної політики.
Далі Путін переходит до конкретної країни – а саме до трагічної долі Чехо-Словаччини (у тексті на сайті президента РФ країна названа невірно – Чехословаччина – а таку назву вона отримала вже після Другої Світової – за ініціативою комуністів, що прийшли до влади) напередодні Другої Світової. І далі "Остапа" в прямому сенсі несло (знов-таки – дивіться стенограму): на слухачів – а серед них був і голова Ради безпеки Казахстану, єлбаси Нурсултан Назарбаєв, аркадаг та довічний президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамєдов, і навіть революційний голова уряду Вірменії Нікол Пашинян – вилився цілий потік нібито ексклюзивної архівної інформації про перемовини між дипломатами Рейху, Великої Британії, Франції, Польщі та Угорщини, які усі – долучилися до ганебного розділу Чехо-Словаччини внаслідок Мюнхенської змови вересня 1938 року. Є і ноти дипломатів, і вижимки з бесід, і посольські донесення. Причому, більше всього Путіна турбувала саме роль Польщі та Угорщини – от ніби вони виступали чи не найбільшими агресорами проти беззахисної демократичної країни. Франція, що мала гарантувати безпеку Чехо-Словаччині «вмила руки», а СРСР – єдиний, хто готовий був надати допомогу, але у випадку якщо б Польща надала б повітряний простір і територію для проходу військ. Ну а остання не дала, тому що мала інтерес до Тешинської області, яку у підсумку і ненадовго до себе приєднала при розшматуванні країни.
Отже, який загальний висновок лектора Путіна по прочитаному з папірця? А те, що головною метою у переддень Другої Світової у європейських держав була… русофобія та бажання уникнути впливу СРСР (чи то Росії? – Путін використовує у промові то одне визначення, то інше) у Східній Європі. Для доказів приводяться цитати, знов-таки, здебільшого польських політиків та дипломатів, які негативно висловлювались про росіян та СРСР. Ну а як підсумок – Путін видає: вже 1 вересня 1939 року Польща і дізналася що таке чесність та дотримання слова з боку Німеччини. Ну, що казати – самі винні!
Це все було, але головне – в іншому
Проте, чого це Владіміра Владіміровіча потягнуло поговорити про історію Другої Світової, тим більше – нібито викласти якусь нову, засновану на начебто невідомих архівних документах, концепцію? Справа очевидна: наближається 75-річчя перемоги на нацизмом у Європі і от Путін вирішив як-то кажуть «жахнути» по всім «буржуазним фальсифікаторам». Але…
Справа в тому, що факти, викладені Путіним – давно та загальновідомі, а цитовані ним документи, нібито спеціально розшукані «в архівах» якимись «колегами», вже років 30, якщо не більше, опубліковані і в Німеччині, і в Великій Британії, і у Франції, і у СРСР, Росії, Польщі, Україні… Більше того: ніхто не спростовує ганебних історичних обставин, на тлі яких стала можливою трагедія Другої Світової та нацизму як такого в історії людства. Тобто, Путін не збрехав – а використав реальні документи. Ну і що з того?
А те, що прочитане ним ніяк не пояснює та не виправдовує подальші дії СРСР та укладання того самого пакту Молотова-Ріббентропа 23 серпня 1939 року, з якого Путін почав свою промову 20 грудня. Як дії Великої Британії чи Франції, Польщі чи Угорщини по відношенню до Чехо-Словаччини – ганебні та засуджені наступними урядами цих країн – виправдовують СРСР, що фактично уклав із Гітлером стратегічний військовий союз та розділив, згідно секретного протоколу, «серединну» Європу від Балтики до Чорного моря? Так, є така поширена пропагандистська теза: усі укладали із Рейхом угоди – чому ж СРСР не можна було? В принципі, слушне зауваження, в самій угоді про ненапад нема нічого поганого – країни ніби обіцяють одна одній дотримуватись миру на певний термін. Але щодо пакту Молотова-Ріббентропа – існує всім відомий (і Путіну також) факт: злочин не в його укладанні, а в наявності таємного додаткового протоколу до нього, що передбачає розділення зон впливу у разі змін кордонів в Європі. От і все. Більше того, в протоколі взагалі є натяк, що майбутнє польської державності буде вирішуватися СРСР і Німеччиною по загальній домовленості.
І от все це – і є реальний пролог та привід для Другої Світової, причини якої дійсно лежали дуже глибоко та складалися роками та мали дуже багато аспектів та подробиць. І Путін ці подробиці зайвий раз гіперболізував та яскраво презентував, але всі ці прийомчики жодним чином не відміняють факту: СРСР в особі наркома В’ячеслава Молотова за згодою та благословенням Йосипа Сталіна дав згоду на початок агресії нацистського Рейху проти Польщі, що стало безпосередньою причиною початку Другої Світової. Це відомо усім у світі – школярам та студентам, вченим та журналістам, спеціалістам та дилетантам. Це визнало після довгих заперечень навіть радянське керівництво наприкінці 80-х років минулого століття. То навіщо Путіну знову все це ворушити?
Справа в тому, що Путін у своїй промові перед лідерами СНД керується знов-таки давно відомою логікою та наборами фактів, свідчень, документів, якими виправдовують дії Сталіна напередодні Другої Світової його прибічники сьогодні. До певного часу усі ці факти про надзвичайне значення Тешинської області, зазіхання Польщі на яку, нібито й стало чи не головною причиною Другої Світової (куди там Гітлеру із його агресією?), про сутність Мюнхенської змови залишалися уділом маргінальної історичної думки. Чому? А тому що ганебність "Мюнхена" ніхто не заперечує, та й взагалі-то ця ганебна змова відбулася відкрито та швидко була засуджена урядами та громадською думкою Великої Британії та Франції. До речі, Чемберлен та Даладьє мали свої пояснення щодо такого рішення – вони хотіли уникнути війни будь що. І так, звісно, кожна помилка має свою ціну – нажаль, надвелику також. Жодним чином ніхто сьогодні не збирається виправдовувати ані уряди Лондону чи Парижу того часу, ані агресивні наміри Варшави. В цих країнах давно поставлена крапка в цьому питанні – і до нього не повертаються.
А от Сталін, ухвалюючи пакт із Гітлером та таємний протокол до нього знав до чого це все призведе – до війни та йшов на цю змову цинічно, тим більше – він теж мав від цього зиск – а саме західні території України та Білорусі. Але як скористався цим розширенням «великий стратег»? Адже до нападу Гітлера на СРСР у червні 1941-го на приєднаних територіях не було побудовано жодного великого військового укріплення, як і на територіях Балтійських республік, «добровільно» приєднаних до СРСР влітку 1940-го, чи – на територіях відтятих від Фінляндії під час ганебної «Зимової війни». Невже довіра до Гітлера, що перекреслив усі свої попередні угоди із усіма сусідами, була у Сталіна такою сильною? Звісно, ні – і це знову-таки давно та загальновідомо – Сталін просто чекав моменту щоб самому порушити пакт та вдарити по Гітлеру першим. Не сталося, не встиг – і жах грандіозної воєнної поразки прийшов і на радянську (українську, білоруську, російську – конкретизувати не буде зайвим) землю.
Як на декому «шапка горить»
Так навіщо Путін так незграбно маніпулює відомими історичними фактами? Який сенс він хоче всьому цьому надати? Тут, здається є одразу три різні складові відповіді на ці питання. Перша: Путін демонструє чи то свідомо, чи несвідомо (що само по собі характерно) власну необізнаність і дилетантизм – адже йому надали ніби документи із архіву – і от він їм вірить.
Такі випадки із ним вже траплялися – коли він абсолютно безглуздо з юридичної точки зору заявляв про те, що «Севастополь ніколи не перебував у складі УРСР», не розуміючи відмінності понять «військово-морська база» та власне «місто». Ну от такий «юрист», що сказати. А тепер – ще й «історик». Дуже небезпечно, що людина із таким багажем знань впливає на світову реальність.
Якщо ж гра в дилетанта свідома – то це означає перехід до другої складової відповіді: це акт пропагандистської обробки населення перед черговим ювілеєм. Знову-таки – відомий прийом: в РФ вже є звичним уся ця істерика під 9 травня, коли вшанування подвигу народу та його колосальних жертв замінюється на дешеву пропаганду з метою досягнення чиїхось політичних вигід.
Але найстрашніше – третє – те, що саме сталіністські тези стають частиною офіційного погляду керівництва РФ на Другу Світову. На тлі чергового дня народження тирана, що широко відмічався 21 грудня у Росії його прихильниками – достатньо симптоматична, хоч й дотична реакція влади – такий собі сигнал суспільству: так, хлопці, Сталін – наш з нами.
Але – особисто для Путіна ці звинувачення усіх, окрім СРСР у її розв’язанні Другої світової та відповідальності за це, є типовою спробою перекласти вину із себе на інших – суто за Фрейдом. Адже серед «досягнень» Путіна нині вже є і агресія проти Грузії із захопленням територій (як тут не згадати Клайпеду?), анексія Криму (чи нема паралелей з Судетами?), вторгнення у Донбас (а чим це не повторення Польщі у 1939-му?). Звісно, кожен обирає приклади для наслідування відповідно до смаку, але Гітлер – як кажуть – не дуже йде в карму. От і намагається Владімір Владімірович від себе ці асоціації відігнати – навіть на психологічному рівні. Але – історія справа жорстка, й тих, хто хоче штучно змінити її хід чи логіку – вона дуже жорстоко провчає. Всьому тільки свій час. Дочекаємося його і ми всі – не колись, а в сучасності.
Віктор Чопа, Київ
