РосЗМІ про «Норманді»: Від фанфар і зневаги – до злості і грубощів
Підсумки нормандського саміту прийнято називати нічийними. Що, строго кажучи, не зовсім точно. Скажімо, в Україні була одна сторона, яка явно програла – «Опозиційна платформа – За життя». Не такою очевидною є сторона, яка програла в Росії. Але якщо вдивитися, вона теж вимальовується – Владислав Сурков з поплічниками, які курирують «український напрям».
А взагалі, ця подія залишила враження незакінченого матчу, відкладеної партії. В якій, щоб не програти у майбутньому, треба уважно розглянути реакції і позицію противника.
РОСІЙСЬКІ ОЧІКУВАННЯ: ОПТИМІЗМ СТРИМАНИЙ І НЕСТРИМАНИЙ
Напередодні зустрічі у Нормандському форматі очікування в прокремлівських медіа не були однозначними. Це, ймовірно, було схоже на мережеву «хмару», розфарбовану в кольори стриманого оптимізму, в якій зберігається безліч різноманітної інформації.
Ядер конденсації цієї хмари було кілька. По-перше, стримана похвала українського президента, основою для якої став відгук Путіна про Зеленского на одній із пресконференцій: мовляв, непогана в принципі людина, яка, здається, щиро хоче змінити ситуацію на краще. До стримано позитивних очікувань в російському ефірі дозовано підключили представників ОПЗЖ.
При цьому ураганно-переможні настрої не розганялися. Навпаки, частенько говорили, що на майбутній зустрічі можуть і не досягти якихось особливих результатів. Причому робилося це у своєрідному аранжуванні: «А вот что ждет Зеленского в Киеве, если в Париже не будут достигнуты какие-то результаты?». (І то правда, не питати ж, що буде чекати в Москві Путіна – і так зрозуміло: саме те, що він замовить у телеефірах). Втім, саме це запитання «что ждет в Киеве» вже натякає на тему, яка розкручувалася в Росії напередодні саміту. Це традиційні залякування українськими радикалами, українськими націоналістами, «нацистами» та іншими, до яких відносять і три опозиційні парламентські партії, які ухвалили напередодні саміту спільну заяву.
Але от пройшов саміт, завершилася підсумкова пресконференція. І тут важливо зазначити, чий коментар став першим. Це була думка людини з близького кола Суркова, помічника Путіна з політичних питань на окупованому Донбасі і в околицях, – Олексія Чеснакова.
Напередодні саміту цей діяч розганяв хвилю «Всё ОК», «Всё супер», «Украина у нас в кармане». Він давав інформацію, що спільно з українською стороною підготовлено якийсь документ, який буде підписаний у Парижі. І який вже не дозволить Україні зіскочити з треку, на який її поставлять. А в кінці цього шляху буде входження «енеерів» до складу України або, точніше, приєднання України до «ЛДНР». Природно, подібні вкидання, цитовані в Україні, підігрівали атмосферу, підвищували тривожні очікування в дусі «Ні капітуляції», для чого - частково – і робилися. Але тільки частково. Схоже, у цьому випадку оточення Суркова робило ставку і на ефект баналізації, звикання до того, що ще недавно здавалося неприйнятним, неможливим.
Показово, що у виконанні такої ж функції засвітився політаналітик із, здавалося б, прямо протилежного флангу – професор Валерій Соловєй, який пішов з МДІМВ, критик кремлівського режиму і організатор поміркованого протесту. Однак, у його версії виходило, що згода на реінтеграцію ОРДЛО у варіанті, близькому до путінського, для нинішньої української влади – практично неминучість. Тепер же, після завершення паризького саміту, коли нічого схожого на це не сталося, Соловєй взяв паузу.
А от Чеснаков на коментарі щедрий – і затребуваний.
ХІД ПЕРЕГОВОРІВ: ВИЙШЛО НЕ ПО-ПАЦАНСЬКИ
Утім, повернімося до першого коменту Чеснакова, який він дав пропагандистському РИА «Новости» пізно вночі, буквально за кілька хвилин після завершення пресконференції нормандського квартету. Його варто навести повністю:
"Путин еще раз подтвердил, что он выдающийся переговорщик. Итоговые договоренности соответствуют интересам России на буквальное выполнение Минских соглашений", – заявил Чеснаков.
При этом "украинская сторона не смогла добиться результата ни по одной из заявленных ранее "хотелок", отметил эксперт.
В целом, неожиданностей в результате переговоров не возникло, считает Чеснаков, но и "прорывов нет".
По словам политолога, теперь надо следить, чтобы Киев выполнил все взятые на себя обязательства. "Будем следить за процессом. Украинская сторона – слабое звено", – отметил эксперт».
Є така аксіома: якщо якийсь працівник починає свою заяву з вихваляння Вождя, це означає, що він не дуже впевнений у роботі, виконаній разом з колегами, її якості та результативності. Те, як розгортається цей текст, підтверджує припущення. Ось вам подвійне ганення «украинской стороны», причому у вигляді констатації без аргументації, без конкретики: «не смогла добиться», «слабое звено», «все взятые обязательства». І настільки ж безпідставне піднесення яскравих результатів, яких нібито досягла російська сторона: «выдающийся переговорщик», «итоговые договоренности соответствуют интересам России». Причому одразу ж сам Чеснаков констатує підсумковий «ноль», «двойное зеро», переговорів: «неожиданностей не возникло», «прорывов нет». Так які ж у такому разі «все взятые Киевом обязательства» (їх було так багато?), якщо «прорывов нет»?
Таке враження, що цей бравурний коментар готувався заздалегідь – і в очікуванні зовсім іншого результату переговорів. Показово, що ранкові коментарі Чеснакова фанфар вже не мали, а несли два зовсім інші меседжі: 1. «Чеснаков не исключил возможность срывов и провокаций при разведении сил на Донбассе». 2. «Чеснаков отметил, что президенту Украины Владимиру Зеленскому необходимо выполнять минские соглашения».
Але найжорсткішого удару завдав Арсен Аваков, коли розповів про залаштункові переговори, про те, що Зеленський різко кинув Лаврову: «Прекратите кивать головой»; про те, що Сурков, який під час переговорів сидів поруч з Лавровим, в якийсь момент розлютився, кинувши папери на стіл з криком: «Мы так не договаривались».
Для російських діячів нинішнього призову дуже важливо виглядати «по-пацанськи», тобто різко, круто і переможно. Тому вже у вівторок ввечері Чеснаков кинувся на захист шефа. У його версії Сурков розлютився не в одному місці переговорів, а в іншому, і сказав не безпомічне «Мы так не договаривались», а наполегливе «Да мы приостановим участие в переговорах». І свого цією погрозою нібито добився. Однак виглядали ці пояснення дріб'язково, малосуттєво. Та й загалом безглуздо.
ЧИ СПРАЦЮЄ НОВА ТАКТИКА У ВІДКЛАДЕНІЙ ПАРТІЇ
А от що у заявах Чеснакова, «оточення Суркова» і всіх російських пропагандистських медіа осмислено і настирливо у повторенні – так це заяви про «интересы России на буквальное выполнение Минских соглашений». Саме «буквальное», тобто у тій черговості, яку можна прочитати в пунктах Мінська-2: амністія, конституційна реформа, вибори. І лише після цього – «контроль над границей».
Відмова Зеленського від такої черговості викликає в Москві вибухи сказу (які підтримуються з Києва представниками ОПЗЖ). Розхожими стали слова або крики: «Зеленский ничем не лучше Порошенко». «Мы ждали нового президента, а видим старого». Або, як більш м'яко написав про це «Коммерсант»: «Владимир Зеленский сделал ход Петром. Украинский президент перенимает тактику своего предшественника в вопросе Донбасса».
Але, строго кажучи, останні слова не зовсім точні. Тому що Петро Порошенко, який вимушений був в умовах гарячої стадії конфлікту погодитися на наявні Мінські домовленості, волів не звертати уваги на нумерацію пунктів, говорячи виключно про питання безпеки в разі урегулювання конфлікту.
Зеленський ж змінює тактику: мовляв, такі домовленості були за минулого президента, а він їх хоче видозмінити. І як новий лідер країни, якого підтримують виборці, має на це право. Схоже, що слова Ангели Меркель про «гнучкість, пластичність» Мінських домовленостей теж були про це (до речі, так їх трактує не лише українська сторона, але і той же російський «Коммерсант»).
Цей пункт у наближеної кремлівської медіаобслуги також викликає велике невдоволення: то сказ, то спроби тихої ревізії. Мовляв, хвороблива старенька Меркель на пресконференції в своїх словах заплуталася, а мудрий Путін їй допоміг (вказуючи, що така «гнучкість» має свої межі). І це, здається, саме той пункт, за який належить битися українській дипломатії у найближчому майбутньому.
У своїй роздратованості російські «експерти» опускаються до прямої лайки на адресу українського Президента («не мужик», «без пиписки», «без яиц» тощо). Мужиком же в їхньому розумінні він став би у тому випадку, якби почав жорстко розганяти опозицію – патріотичну, зрозуміло, і в союзі з ОПЗЖ рішуче пішов би назустріч Москві. Ставка на радикалізацію українського політичного життя – у роспропі цілком очевидна. Це взагалі дві ноги роспропу, на яких він стоїть: «буквальное выполнение Минска-2» і «резкая радикализация политического противостояния в Украине». Поки стоїть. Щастям для Кремля було б, якби роспроп на них побіг.
Так, паризький саміт нормандського формату можна порівняти з нульовою нічиєю. Причому різка реакція на нього в Росії дозволяє навіть припустити, що це була нічия на користь України.
Але це не повинно діяти розслабляюче, а зовсім навпаки. (Можна згадати, як жалюгідно виглядав Путін на першій зустрічі з Макроном, і можна згадати, що стало з Макроном пізніше). Якщо Путін, російська сторона загалом, заявляють про те, що продовжують розмову, то це не тому, що вони хочуть миру, а тому, що сподіваються у найближчому майбутньому «дотиснути» Україну на прийняття своїх умов.
У день Нормандського саміту на фронті знову були загиблі з української сторони. І якщо тактика Зе-команди на позитивне для України уточнення Мінських домовленостей стане успішною, то Кремль може спробувати повторити колишній кривавий фокус. Тобто, почати нове загострення, примушуючи до нових домовленостей так, щоб відповідальність за невигідну для України черговість пунктів ніс вже новий президент.
Тому, як би це банально не звучало: сподіватися треба на краще, але готуватися до гіршого.
Олег Кудрін, Рига
