Росія готує новий “газовий ультиматум”. Чутки чи реальна загроза

Росія готує новий “газовий ультиматум”. Чутки чи реальна загроза

Аналітика
Укрінформ
Виносячи на розгляд нормандської четвірки необґрунтовані вимоги щодо транзиту газу, РФ нашкодить сама собі. Україна має цим скористатися  

Росія офіційно й напівофіційно висуває нові і нові умови проведення зустрічі глав держав у нормандському форматі. Причому, більшість цих вимог жодним чином не стосуються інтересів “ЛДНР”, не кажучи вже про мирних жителів тимчасово окупованих українських територій, яких Путін буцімто хоче захистити від можливих утисків та переслідувань в разі повернення захоплених районів під контроль Києва. Йдеться і про заклик “забить абіди” та вимогу “простіть” $22 мільярди, які Україна хоче стягнути з “Газпрому” (майже $3 мільярди на користь “Нафтогазу” за рішенням Стокгольмського арбітражу, позовні претензії на $12 мільярдів і $7 мільярдів штрафу, накладеного Антимонопольним комітетом), і про кремлівські “повчання” щодо досягнення нашою країною параметрів Третього енергопакета ЄС. Поодинці Кремль вже вкидав у інформаційний простір всі ці “ідеї”. А нещодавно з’явилася інформація про нібито “пакетну” пропозицію Москви до порядку денного майбутньої зустрічі. Йдеться, зокрема, про таке:

1. “Полюбовне” врегулювання судових суперечок між "Газпромом" і "Нафтогазом", взаємну відмову від претензій та припинення судових розглядів за контрактами на постачання і транзит російського газу, а також відновлення балансу кoмерційних інтересів сторін;

2. Скасування рішення Антимонопольного кoмітету України щодо стягнення із "Газпрому" штрафу за зловживання монопольним становищем на українському ринку транзиту газу і “поновлення порушених майнових прав кoмпанії в Україні";

3. Готовність України до прямих закупівель рoсійського газу з 2020 року та затвердження обсягів такого імпорту;

4. Забезпечення Києвом у рамках імплементації положень Третього енергопакета ЄС реальної незалежності національного регулятора і створення сертифікованого незалежного газотранспортного оператора. Якщо Україна не встигне закінчити цю роботу до 1 січня, "Газпром" “готовий до продовження на перехідний період чинного транзитного контракту з урахуванням актуальних ринкових умов”.

Чи ж має наша країна погоджуватися на такі пропозиції? На які компроміси можна піти, аби не втратити надходжень від газового транзиту і – головне – відстояти при цьому кожен важливий для нас пункт майбутньої угоди щодо деокупації Донбасу?

“Мухи й котлети – окремо”: питання війни і газу треба розділити

Деякі українські політики та експерти, котрі коментують повідомлення про кремлівські “пакетні” газові пропозиції, – яке, до речі, активно тиражують російські ЗМІ, – заспокоюють: без згоди української сторони ці питання до порядку денного “нормандської” зустрічі не потраплять. Тому й застерігають від передчасної паніки. Інші ж навпаки просять і українських громадян, і владу якомога серйозніше поставитися до відповідних сигналів та підготуватися “тримати удар”. Адже намагання Кремля безпідставно розширити коло питань, які винесуть на обговорення глав держав, може свідчити і про намір максимально затягнути підготовку до зустрічі, або ж і повністю унеможливити її (що вже зрозуміло з останніх заяв офіційних представників Путіна), і про сподівання на те, що, розглядаючи десятки пунктів порядку денного, учасники перемовин “заговорять” головні питання, пов’язані із поверненням Україні контролю над окупованими РФ районами Донбасу. При цьому, гальмуючи “профільні” переговори щодо газового транзиту (за участі України, Євросоюзу й Росії), Кремль робить усе для того, щоб Київ не мав іншого виходу, як погодитися на внесення “транзитного” питання до порядку денного зустрічі на найвищому рівні. Тим паче, що Україна заявляла про це й раніше (прогнозуючи деструктивні дії Кремля щодо блокування тристоронніх газових перемовин). Адже всі прекрасно розуміють: йдеться не лише про економічне питання. “Енергетичний” тиск – одна із важливих складових масштабної гібридної війни, розв’язаної Кремлем проти нашої країни. Тож, як повідомив цими днями міністр закордонних справ Вадим Пристайко, учасники “нормандської” зустрічі обов’язково розглядатимуть “газове” питання – але результати цього обговорення ніяк не позначаться на розв’язанні основної проблематики зібрання: шляхів мирного врегулювання ситуації на Донбасі та реінтеграції окупованих українських територій. Тобто, про жодні компроміси на кшталт “транзит газу в обмін на послаблення української позиції на переговорах”, ітися не може. Економічні ж умови транзиту мають обговорюватися лише на перемовинах між суб’єктами господарювання за участі Єврокомісії. Відповідно, у рамках тристоронніх переговорів підписуватимуть і майбутні контракти.

Винісши “газовий ультиматум” на зустріч глав держав, Росія програє

Користувачі соцмереж та експерти обіцяють проконтролювати, аби влада дотрималася цих обіцянок. Тим паче, що, на думку аналітиків, питання газу – сфера, де Україна нині має значно кращі позиції, аніж РФ. Москві ж залишається тільки “надувати щоки” й усіляко затягувати вирішення цього питання. Один з інструментів в руках Кремля – психологічний тиск на Україну та Європу, в тому числі – і через вкидання у пресу своїх “ідей”, які подаються як начебто доконаний факт.

Олег Саакян
Олег Саакян

“Газова голка”, з одного боку – доволі важлива зброя в руках Москви, з іншого ж – це Ахіллесова п’ята путінського режиму”, – каже в коментарі Укрінформу політолог, голова Єдиного координаційного центру “Донбас” Олег Саакян. І пояснює: “Загалом я скептично ставлюся до того, що російська сторона публічно запропонує такий порядок денний для переговорів у нормандському форматі. Ці теми фактично не стосуються питання Сходу України, гарячої стадії конфлікту, але, безумовно, вони є елементом російсько-української війни. І для Росії невигідно публічно виходити із позиції прихованої війни (“нас там нєт”), виставляючи себе активною стороною конфлікту. Нехай, навіть і у “вузькому” енергетичному питанні, прив’язуючи його напряму до агресії на українському Сході і пошуку шляхів її припинення”. Тим паче, що йдеться про суто бізнесове питання (на чому перманентно наголошує Москва). А у цій царині все доволі прозоро. Тож будь-яке намагання російської сторони “нагнати диму” одразу ж стає помітним і всім зрозумілим. “Тому поле для гібридності суттєво звужене. А там, де для Москви немає можливості діяти гібридно, себто спідтишка, порушуючи правила і заявляючи водночас, що про жодні порушення не йдеться, в України є всі можливості притягати Росію до відповідальності”, – вважає Олег Саакян.

Та якщо у Кремлі все ж таки вирішать грати “ва-банк”, Україна, на думку експертів, має діяти таким чином:

1.  “Не вестися” на провокації з об’єднанням теми гарячого конфлікту і питань підписання газового контракту. Оскільки в такому випадку Київ може втратити свої козирі.

2. За жодних обставин – ні на “нормандських” перемовинах, ні на газових переговорах в Брюсселі – не погоджуватися на відмову від взаємних претензій. Адже йдеться про різні речі. З одного боку – “висмоктані із пальця” інсинуації “Газпрому”, з іншого – повністю обґрунтовані претензії української сторони, щодо частини з яких уже є рішення найповажніших міжнародних судових інстанцій при хороших шансах домогтися таких же ухвал і за іншими позовами. Єдина можлива поступка – розстрочення виплат.

3. Україні важливо “протриматись” найближчі місяці. РФ вкрай зацікавлена, щоб її газ постачався до Європи. При цьому ситуація з газогоном “Північний потік-2” усе ще незрозуміла. Хоча Данія й погодила прокладання “труби” своїми територіальними водами, це рішення набере чинності тільки наприкінці листопада. Якщо ж буде підготовлено обґрунтовану апеляцію, процес може затягнутися на роки.

4. Навіть у разі запуску ПП2 потрібен час для налагодження транзиту (щонайменше кілька місяців). Тим паче, що можливості прокачування газу цим маршрутом обмежені – зокрема, через рішення суду ЄС за позовом Польщі про обмеження допуску “Газпрому” до потужностей газопроводу Opal. І це фактично унеможливлює повну відмову РФ від прокачування палива українською ГТС, тим паче в зимовий період.

5. Якщо Москва, аби “провчити” Україну, відмовиться від укладання транзитного контракту, йтиметься про зрив частини домовленостей “Газпрому” із європейськими споживачами. Невиконання угод – це, з одного боку, величезні штрафні санкції для російського газового монополіста, з іншого – каталізатор пришвидшення переорієнтації Європи на інші джерела постачання “блакитного палива”.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-