Детектор брехні для нардепів: політичний піар чи пошук правди?

Поліграфне дослідження депутатів «Слуги народу», які на засіданні Комітету ВР з питань фінансів, податків та митної діяльності під різними приводами відмовилися підтримати законопроєкт, який би ліквідував давню застарілу корупційну схему (щодня ця схема краде у громадян півтора мільйони гривень) продовжує залишатися однією з центральних тем у медіа.

Дискусія навколо самої ідеї – викриття можливих депутатів-корупціонерів за допомогою поліграфа, і те, як вона була реалізована кількома народними обранцями - поділила суспільство на кілька таборів. Одні задоволені, що депутатів нарешті примусили свідчити на детекторі брехні.

Інші поспішили назвати вимогу президента Зеленського пройти депутатами поліграф якимось «поліграф-шоу». Серед них  і теоретики корупції з партії «Голос», які назвали дослідження «цирком на дроті», і відомі блогери та журналісти.

Фейсбук, як водиться, породив величезну кількість «знавців», які, не маючи жодного уявлення про поліграф, практику його використання, оголосили, що й поліграфів в Україні нема (є і дуже давно, вітчизняні фахівці працюють і на імпортних і на українських приладах), і фахівців незалежних нема. Одне слово, зрада. Ба більше, деякі «експерти», не прочитавши жодної книги про поліграф, видають стопроцентну «гарантію», що поліграф можна обдурити.       

Є ще й третя група: нинішні прихильники опозиції, які, не підтримуючи Зеленського, тим не менше підтримали його пропозицію використати поліграф.

Давайте спробуємо розібратися самі.

На сьогодні поліграфне тестування пройшли четверо людей зі «Слуги народу»: Сергій Качура, Олександр Дубінський, Ольга Василевська-Смаглюк та Давід Арахамія.

Сергій Качура пройшов поліграф першим, дослідження проводив із поліграфологом, якого знайшов сам. Останнім став Давід Арахамія, результати його дослідження малоцікаві, його не підозрюють в корупції, він просто хотів продемонструвати, що вимагає він інших не більше, ніж робить сам.

Те, як агресивно та миттєво зреагував Олександр Дубінський (журналісти писали, що він прийшов на тестування в кросівках за 11 тисяч гривень), є зразком блискучого «антикризового піару». Він перехопив ініціативу, запросив «своїх» поліграфологів, які підтвердили, що гроші за цей законопроєкт нардеп не брав.

Кілька відомих фахівців розкритикували методику проведення поліграфдослідження Дубінського. «Повний фарс. Нічого спільного з професійним поліграфним тестом», - прокоментував це тестування на своєму акаунті виконавчий директор найавторитетнішої громадської організації поліграфологів Володимир Ведмідь. 

Президент асоціації поліграфологів Тетяна Морозова (до речі, Укрінформ давав її поради напередодні тестування Дубінського і гадаємо, що завдяки її порадам тестування решти членів комітетів перевели в закритий режим) пояснила Укрінформу, як треба ставити питання про корупцію.

«Поліграфний тест - це десяток питань, це, професійною мовою, «батарея тестів». Тут слід передбачити не лише запитання: брав чи не брав депутат за конкретний проєкт закону. Може, не брав, бо не встиг взяти. Тестування має передбачити пропозицію, реакцію людини на пропозицію, ймовірно, попередні домовленості, попередні реакції, обіцянки.

Наприклад, в опитувальнику я би обов’язково ставила запитання депутату: за які кошти живете? Чи маєте додаткові виплати? Чи ви живете з доходу родини, чи отримуєте зарплату від третіх осіб?

Бо, наприклад, можна не брати гроші за конкретний проєкт, але бути на зарплаті у когось. Від одного тесту під час цього ж дослідження йдемо до іншого. Чи надходила вам пропозиція? Чи були при вас розмови про отримання грошей. Чи обговорювалося при вас з кимось це?»  

Другим було тестування Ольги Василевської-Смаглюк. Його  проводила авторитетний поліграфолог Жанетта Половникова, яка показала, що, ймовірно, хабар Ользі таки пропонували. В ідеалі, якби поліграфолог Ольги мала допуск до держтаємниці (вона проводила тест як приватний спеціаліст), матеріалів оперативно-розшукової діяльності, то цей тест повинен був мати таке продовження: поліграфолог (маючи прізвища посередників та замовників у пропонуванні хабара) перелічує прізвища і дивиться реакції. Бо завдання поліграфолога – виводити на доказову базу, він завжди працює в команді із слідством. А, власне, винуватість чи не винуватість доводить суд).

До речі, про суд. Поліграф дійсно не є доказом в суді, але вже сьогодні українські поліграфологи допомогли відтворити картину вбивства Каті Гандзюк, дій серійних ґвалтівників, інших резонансних злочинів.

До речі, в книзі тої ж Тетяни Морозової «Поліграфологія» наводяться приклади, як використовують поліграф в різних країнах.

Єдиного стандарту використання та невикористання поліграфу не існує. У кожної країни своя поліграфна історія. Офіційно лише три країни мають законодавче регулювання поліграфу: США, Литва та Молдова. Інші країни (і цей досвід прийнятний для України) вводять поліграфні статті в національне законодавство. (Нам пропонується ввести такі статті в КПК, Адміністративний кодекс та трудове законодавство).

Активно в криміналістиці використовує поліграф Японія. Там поліграфологи мають доступ до матеріалів справи, перед тестами спілкуються із жертвами, слідчими, свідками, вивчають місце злочину. Їхнє тестування може тривати кілька годин. В Японії практично нема скандалів, пов’язаних із помилками поліграфолога.

В Америці поліграфні дослідження є обов’язковими для людей, які працюють в спеціальних органах. Цікаво, що російський шпигун, ексспівробітник ЦРУ Гарольд Ніколсон (зараз відбуває 25-річний термін ув’язнення) потрапив під підозру, коли вперше не пройшов перевірку на поліграфі. 

У Бельгії перші дослідження були проведені 1997 року, тоді на території країни діяв серійний вбивця дітей. Керівництвом держави було ухвалено рішення  використати метод поліграфного дослідження. Поліграфологів було запрошено з Канади та Південної Африки, і в результаті опитувань слідчі отримали орієнтувальну інформацію, яка дозволила знайти інформацію про вбитих дітей.  Після цього Бельгія прийняла рішення використовувати цю методику, і зараз там працюють власні поліграфологи.

У Польщі історія поліграфа нараховує 50 років, і з 1998 року рішенням Верховного суду його висновки зараховані до доказових матеріалів.   

ХХХ

Роблячи проміжний підсумок зауважимо, що українська поліграфологія має свою історію та свою школу. І більше того, вона має право і на свої методики і на свій шлях розвитку. У тому числі розвитку поліграфології для розкриття політичної корупції.

Чи можна назвати випробування на поліграфі в прямому ефірі, ініційоване Дубінським і Василевською – Смаглюк політичним піаром? Так, можна. Як, втім, і більшість інших форм публічної політичної діяльності. Захотіли депутати у такий споcіб зняти із себе підозру? Та заради Бога – хай намагаються!

Це зовсім не означає, що НАБУ в ході розслідування справи не зажадає допитати їх з поліграфом знов – тепер уже відповідно до всіх професійних вимог і методик.

Зрештою, відповіді на непрості, а часом і пікантні запитання в прямому ефірі з контролем артеріального тиску, тремору рук і потовиділення – хіба це не данина тренду про відкритість влади. Чом би нам таке прагнення до відкритості не привітати?

Чим більше депутатів будуть проходити поліграф і чим частіше - тим краще для суспільства…

Хіба ні?

Лана Самохвалова, Київ

Перше фото: picturealliance/zumapress.com/S.Chuzavkov