Акція “Ні капітуляції!”: як не вийти за межі мирного тиску на владу?
У неділю, 6 жовтня, в багатьох містах України відбулися протести. Це була перша акція новоствореного Руху опору капітуляції. Люди пов’язують нині з капітуляцією все, що відбувається навколо погодження представниками України так званої «формули Штайнмаєра», за якою вони вбачають форсування проведення виборів в ОРДЛО без виконання, як мінімум, обов’язкових безпекових умов - виводу окупаційних збройних формувань за межі України, повернення контролю над кордоном, зокрема, підготовки та імплементації відповідного українського законодавства тощо. Протестанти також заперечують встановлення на окупованих Росією територіях Донеччини і Луганщини, особливого статусу та відведення українських військ від лінії розмежування... Основні вимоги було задекларовано в Резолюцію Народного Віча “Зупинимо капітуляцію”.
Як відреагувала на ці події влада? Офіційної позиції з цього приводу наразі немає. Натомість, є допис голови ОПУ Андрія Богдана стосовно “проплаченого мітингу порохоботів” – це обурило багатьох; а також заява голови Комітету ВРУ з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Богдана Яременка, який з одного боку підтримав учасників масових акцій, а з іншого - називає позицію "Ні капітуляції" небезпечною, тому що, як висловився нардеп, це “про нерозуміння того, що відбувається”. Втім, тут варто зазначити, що це “нерозуміння” в суспільстві виникло не на пустому місці, а через брак ефективної комунікації.
Судячи з анонсованої на 14 жовтня чергової акції протесту, незгодні знову вийдуть на вулиці, причому, це буде на свято Покрови у День захисника України. Тобто людей очікується ще більше, ніж їх було на мітингах минулої неділі. Тож тут принциповим є те, щоби наступна акція також пройшла в межах принципу “чинимо мирний тиск на владу”, а не призвела до чогось небезпечного: не допустити критичної дестабілізації всередині країни, не поглиблювати розкол між тими, хто виступає “за” нинішні дії влади, і тими, хто - “проти”. Адже цим – тут сумніву немає – миттєво скористається Кремль, здійснюючи різноманітні провокації, дискредитуючи Україну в очах Заходу . Мовляв, “ви лише гляньте на них, гляньте, що там коїться... Що, знову я (Путін) у цьому винен? І ви ще хочете з ними про щось домовлятися?”
Ми звернулися до лідерів думок з двома запитаннями: по-перше, як Україні не потрапити в пастку, не допустити ймовірних небезпек, а по-друге, що можна взагалі порадити владі в сенсі реагування на акції РОКу - Руху опору капітуляції?
Мирослав Маринович, український філософ, правозахисник, учасник Групи “Першого грудня”:
“Тримати руку на пульсі й не розхитувати ситуацію в Україні, тому що будь-яка дестабілізація ситуації діятиме на користь Путіна”
— Запитання правильні та вчасні. Дуже важливо сьогодні зберегти оту рівновагу. З одного боку треба заявити владі про свою позицію і остерегти її від небезпечних кроків. З іншого — нам варто також розуміти, що українські емоції здатні швидко переходити межу. І це, передусім, моє звернення до всіх організаторів: я вдячний їм за цю акцію, вона потрібна, але прошу тримати руку на пульсі й не розхитувати ситуацію в Україні, тому що будь-яка дестабілізація ситуації діятиме на користь Путіна.
Щодо другого питання. Мене дуже стривожила реакція пана Богдана, який окреслив вчорашні демонстрації як «проплачені акції порохоботів». Це засвідчує, що принаймні пан Богдан не може зрозуміти суть українських процесів, суть української душі. Водночас я схвально оцінюю спробу пана Зеленського дати сигнал маніфестантам, мовляв, я вас почув. Це є добрий сигнал з боку президента. Але! Потрібно щоби президент це засвідчив не тільки словами, але й діями, тобто справді почув людей. Крім того, раджу йому поменше слухати поради свого оточення, зокрема від вже згаданого пана Богдана. Тому що поради таких людей нерідко можуть стати руйнівними і для президентства Зеленського, і для України загалом. Я уважно спостерігав за тим, як під час виборів команда президента грала на тому, що ділила українців на порохоботів, на злочинців і... на позитивну сторону. Але сьогодні державна влада в Україні має подорослішати і перестати це робити, перестати ділити Україну на добрих і злих. А натомість — діяти на консолідацію суспільства.
Ян Валетов, письменник і публіцист:
“У нас немає революційної ситуації. У нас є бажання громадянського суспільства контролювати владу”
— Можу тільки порадити організаторам мирного протесту уважно стежити за тим, щоб в рядах учасників протесту не з'явилися провокатори. У нас повно професійних провокаторів, діяльність яких завжди призводить до крові і нещасть. В історичному аспекті це, на жаль, так. Я вже бачив, як професійні мерзотники влаштовували кровопролиття, самі залишаючись у безпеці. Для пожежі завжди потрібен сірник, для вибуху - запал. У нас немає революційної ситуації. У нас є бажання громадянського суспільства контролювати владу. Це перше.
Друге. Владі можна порадити уважно ставиться до тих, хто є основними спікерами, комунікувати з суспільством, пояснювати свої вчинки і наміри. Щоб не було нерозуміння у тих, хто за них проголосував. І не було приводу звинувачувати у тих, хто голосував проти. Рейтинг можна втратити за пару місяців. Це ми вміємо. Досить однієї заяви Богдана, щоби десять правильних промов полетіли в нікуди. Коротше – «за базаром треба стежити», як говорив Янукович. Фільтрувати хто, що і для чого говорить на публіку.
Дмитро Сінченко, політолог, голова Асоціації Політичних Наук:
“Ймовірність вуличного протистояння між тими, хто виступає проти капітуляції, і тими, хто підтримує будь-які дії чинної влади — практично нульова”
— Перше. Особливістю прихильників діючого президента є їхня пасивність на вулицях. Вони можуть написати коментар у соцмережах, але вони не здатні до самоорганізованих протестів чи акцій підтримки. Тому ймовірність вуличного протистояння між прихильниками патріотичних організацій, що виступають проти капітуляції, і прихильниками будь-яких дій чинної влади - практично нульова. Єдиний варіант - це штучне залучення "тітушок", як це робила попередня влада, для створення "Антимайдану". Загалом ми це вже проходили. Головна загроза, як на мене, полягає не в цьому. Головною загрозою була б спроба використати правоохоронні органи проти протестувальників. Але тут, як на мене, є запобіжник - значна частина правоохоронців брали участь у бойових діях на Донбасі, а тому цілком підтримують вимоги протестуючих, що завадить їм виконати наказ щодо розгону нового Майдану, якщо такий їм надійде.
Друге. Відсутність офіційної реакції - цілком логічна і прогнозована для нової владної команди. У них очевидні проблеми з налагоджування комунікації - і з журналістами, і з громадянським суспільством, - що виливається у постійні «хайпи» навколо то глави офісу президента, то його прессекретаря. Влада сподівається на те, що протести зійдуть нанівець самі собою, якщо на них не реагувати. Звісно, це абсолютно хибна стратегія. Що би я порадив? Я би порадив виконати вимоги протестуючих, а саме: припинити відведення наших військ і не погоджуватись на вибори на окупованих територіях доти, доки там не буде повноцінно відновлено українську владу, не проведено розслідувань та не засуджено терористів та колаборантів.
Саїд Ісмагілов, муфтій Духовного управління мусульман України “Умма”:
“Якщо влада почне заарештовувати, тиснути, бити, забороняти... — отримає відповідну реакцію від суспільства”
— Недільні мітинги, зокрема в Києві на Майдані, зібрали величезну кількість небайдужих людей. А тому буде великою помилкою вважати, що це якась політична акція “за” або “проти” якогось політика, що нібито все проплачено і так далі. Це абсолютно не відповідає дійсності. Акція позапартійна, суто громадянська. Я сам там був і бачив чимало непересічних, дуже освічених людей — професори, релігійні діячі, волонтери... Усі вони прийшли туди через власне занепокоєння, прийшли за поясненнями подальших кроків з боку влади, про які, на жаль, остання не інформує, не декларує їх достатньо чітко. Відтак суспільство черпає “поживу” для мозку з інших джерел, часом неукраїнських, де все виглядає загрозливо. Тому подібні мирні акції, вважаю, позитивно впливають як на суспільство в цілому, так і на владу зокрема.
Тож я об’єднаю ваші запитання — як не перейти межу, а також, які поради можна дати владі? — в одне. На мою думку, тут все просто. Якщо влада почне заарештовувати, тиснути, бити, забороняти... — отримає відповідну реакцію від суспільства. Яскравий приклад — Революція гідності, де всі ці загострення йшли по спіралі, а саме: люди не задоволені — влада їх не чує, застосовує проти них силу — люди відповідають. Тож моя порада: дослухатися до голосу народу і не йти проти нього з насильством. Крім того, влада має налагодити діалог, має спілкуватися із суспільством. І бажано робити це інформативно. І стосується не тільки президента, але і Кабміну, і Верховної Ради... Бо непоінформованість породжує підозри (приміром, що здаються національні інтереси), а відтак — підвищується градус незадоволення.
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
