Коли треба витягти наших, завжди потрібен компроміс
1. Це не вперше, коли злочинці — громадяни України їдуть в Москву, як передумова звільнення наших патріотів. В червні 2016, для звільнення Солошенка і Афанасьєва, президент Порошенко також помилував двох українців, причетних до подій в Одесі. Аби витягти наших. Їх ніхто не депортує, не видає, вони помилувані і, по суті, вільні у своїх пересуваннях. Я тоді особисто, за дорученням, президента, спілкувалася в тюрмі з одним із помилуваних, щоб тільки все це відбулося.
2. Примітно, що РФ забирає не так з російським громадянством (бо в списку переданого Росії людського шлаку я не побачила кількох "знайомих", яких ми готові були давно передати РФ, аби витягти наших), як ментально своїх, русскомирцев з українським паспортом — зрадників, покидьків, які зрадили Україну і були завербовані, ментальні яничари і гірші, ніж чужі...
3. Інформаційна діарея і діурез в питаннях звільнення — це найстрашніше зло. Й шкода, що наші соцмережі і деякі посадовці повелися на інформаційну спецоперацію Кремля, піднявши планку ціни звільнення і підігравши Кремлю. Якби не ця історія, можливо, Україні і вдалося б провести звільнення без Цемаха.
4. В період перемовин мовчання — це ключове. Й також правда в тому, що звільнення може зірватися навіть в останню хвилину. Влітку 2018 активізувалися переговори про звільнення Сущенка і Сенцова, в обмін ми готові були передати пару-трійку-четверо покидьків, аби витягти наших. В розпал перемовин, коли здавалося, що скоро побачимо наших в Україні, в Донецьку підірвали Захарченка. Це заблокувало будь-які переговори про звільнення наших — і з тюрем РФ, і з окупованих територій..... Й найстрашніше, це вкрало ще рік життя наших у російських тюрмах.
5. Українців з російських тюрем вдалося витягти в обмін на росіян. Саме такою була і наша вимога всі попередні роки, коли ми категорично відмовилися передавати росіян ОРДЛО. Це було правильно, і я рада, що наша тактика виявилася вірною й сприяла звільненню наших. Попри зовнішній тиск, безумні ідеї деяких наших партнерів передати росіян як жест доброї волі, команда Порошенка то все витримала і відкинула як нікчемні ідеї.
Все це дуже непросто. Важко. Неоднозначно. Щаслива, що наші на волі. І тепер треба витягти інших. До перемоги — довго і важко. Потребує консолідації і єдності. Ворог в Кремлі. Для мене це аксіома. Й боротися треба не лише з РФ, а за суб‘єктність України в світі.
Ще раз дяка всім причетним. І новій команді, і попередній. Порошенку, і Зеленському, і СБУ, і ГПУ, і МЗС, і АП, і ОП, і нашій групі в міжнародних судах, на чолі з Ланою Зеркаль. Найстрашніше і найважче в моїх 5 роках було спілкування з родичами заручників, коли не знаєш відповіді про дату звільнення. Тому кожне звільнення — це щастя. Україна своїх не кидає.
Ірина Геращенко
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама