Підступний хід G7–G8: і Кремль “у дамках”?

Підступний хід G7–G8: і Кремль “у дамках”?

Аналітика
Укрінформ
Повернення РФ до “Великої вісімки”, що обговорюють деякі світові лідери, буде іще болючішим ударом, ніж “реабілітація” російської делегації в ПАРЄ

Президент США Дональд Трамп вважає, що Росію було б непогано повернути до “клубу світових лідерів” – організації G8, – звідки її вигнали після незаконної анексії українського Криму. Щоправда, глава Білого дому, судячи з усього, наразі не готовий брати на себе відповідальність за ініціювання такого кроку. Натомість Трамп натякнув, що “підтримав би таке рішення”, якби відповідну пропозицію вніс хтось інший. Цим “хтосем”, схоже, може бути французький президент Емманюель Макрон, котрий цими днями досить “мило” побесідував з Путіним. І, за даними ЗМІ, саме він порушив цю тему, розмовляючи по телефону із Трампом. Інших членів організації, до якої входять США, Франція, Італія, Канада, Великобританія, Німеччина і Японія, вочевидь, залучать до дискусії під час запланованого на 24-26 серпня саміту G7, який прийматиме Франція.

“Баба яга” не проти... Про “російський” інтерес США та інших членів G7

Упродовж усього часу, починаючи з анексії Росією Криму та кремлівського наступу на Донбасі, США були головним союзником України у протистоянні агресору. Саме у Вашингтоні готувалася більшість антиросійських санкцій, які з 2014-го й дотепер впроваджувала міжнародна спільнота. Особливо принциповою ця позиція була за часів Барака Обами. Завдяки системі стримувань і противаг, що діє на “владному Олімпі” у США, така ж ситуація зберігається й за президентства Трампа. Причому, іноді антикремлівські рішення ухвалюють навіть “у піку” главі Білого дому, котрий часто діє як флюгер, що повертається лише у напрямку, про який відомо лише йому. Трамп – ще та “людина настрою”. Приміром, він погрожує “стерти КНДР з лиця землі”, а за кілька днів розповідає, “який же хороший хлопець, той Кім Чен Ин”... Так і з Росією: то глава Білого дому звинувачує Путіна у порушенні світового порядку, то називає його ледь не “братішкою”. Щось подібне переживаємо і тепер: нещодавно США різко звинуватили Москву в порушенні умов Договору про ракети середньої і меншої дальності й саме на Кремль покладали відповідальність за припинення дії домовленостей, а вже за місяць глава Білого Дому каже, що не проти сидіти за одним столом із Путіним під час самітів держав – світових лідерів.

“Трампові набридло шукати додаткові можливості для спілкування з Путіним. Він хоче обговорювати із ним справи у будь-який момент. Але за нинішніх обставин робити цього він не може – принаймні, щоб “зберегти хорошу міну при поганій грі”, – каже директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень Сергій Толстов, – натомість формат багатосторонніх зустрічей відкриває нові можливості, адже внутрішнє спілкування під час подібних самітів нерегламентоване. Навпаки – всі розуміють: лідери країн приїздять на такі форуми не лише для участі в офіційних заходах, а й для того, щоб в усіх форматах (на сесійних засіданнях і кулуарно) обговорювати питання, які їх найбільше цікавлять. Одним з “інтересів” Трампа нині є якнайшвидше завершення так званого “Рашагейту” (скандалу, пов’язаного із втручанням РФ у вибори американського президента в 2016 році. – Ред.)”.

Сергій Толстов
Сергій Толстов

При цьому експерт нагадує, що, за даними Інституту Ґеллапа, понад 40% виборців республіканців у США взагалі вважають Росію союзником. Тож підтримання контакту з Кремлем для Дональда Трампа важливе і з огляду на збереження іміджу в очах електорату. “Що ж до іще одного ініціатора “дискусії” – Емманюеля Макрона, він хоче продемонструвати Америці, що Європа має власний погляд на питання світового устрою. Він не відкидає можливості створення економічного блоку з Москвою для отримання вільного доступу до російських енергоресурсів. Тим більше, що відносне послаблення економіки РФ все-таки відбувається, тому з точки зору Макрона Путін теж має бути зацікавлений у такому зближенні”, – вважає Сергій Толстов.

Крім цього, у складі “сімки”, за його словами, є й інші люди, що можуть підтримати ідею повернення РФ. Ідеться, приміром, про дві країни, які поки що не висловлюють своїх позицій із цього питання, однак мають до нього “окремий” інтерес. Японія й Італія можуть підтримати повернення Кремля, якщо це буде їм вигідно. “Якщо, приміром, Росія таки погодиться віддати Японії два “спірні” острови, Токіо підтримає будь-які форми зближення, тим паче, що далекий схід давно “манить” японців своїми ресурсами. Італія ж потерпає від фінансових труднощів, тож відновлення доступу до російського ринку для частини тамтешніх політиків та урядовців – теж дуже приваблива перспектива. Особливо, якщо пригадаємо, як Сильвіо Берлусконі двічі на рік проводив спільні засідання урядів Італії та Росії”, – говорить експерт-міжнародник.

Однозначно проти відновлення статусу Росії, за прогнозами Толстова, будуть Канада і Великобританія. Начебто не готова іти назустріч Москві, доки не буде врегульовано питання, пов’язані із початком охолодження відносин, і Німеччина. Однак це не заважає тамтешньому урядові “мовчати” з приводу російських інвестицій, будівництва автомобільних заводів, прокладання “Північного потоку” та інших спільних проектів кремлівських структур та німецького бізнесу. Тож і позиція цієї країни щодо “повернення блудного Путіна” також може змінитися.

Віктор Таран
Віктор Таран

“Російські дипломати останніми роками активно працювали над тим, щоб повернути свою країну до провідних міжнародних інституцій. Якщо кілька років тому цей сценарій вважався абсурдним на фоні окупації Криму і вбивств українців на Донбасі, то після повернення російської делегації до ПАРЄ, оптимістів у цьому питанні поменшало, – говорить у коментарі Укрінформу керівник Центру “Ейдос” Віктор Таран. – Цілком ймовірно, що таким же чином можуть діяти й інші організації. Єдине, що робитимуть це поступово – скасують частину санкцій, потім іще частину, а тоді й повністю “пробачать” Путіну... І такий сценарій стає все більш ймовірним. Тож уже на найближчому саміті G7 можуть обговорити алгоритм поступово повернення Росії до складу організації, висунувши “про око” кілька вимог. Знаючи Росію, можна з упевненістю сказати, що ніхто їх не виконуватиме. Але поступово тиск на Кремль послаблюватимуть і зрештою можуть узагалі “заплющити на все очі”.

“Лідерські “замашки” Москви й надалі посилюватимуться

При цьому не варто забувати, що прислів’я “пусти свиню під стіл, так вона й на стіл залізе” – ніби саме “з Москви писане”. І ось приклад. Не встигли Трамп і Макрон обмовитися про гіпотетичне повернення Путіна за “круглий стіл” G8, як у Кремлі повідомили про підготовку сценарію, покликаного збільшити вплив РФ на діяльність організації. Глава міжнародного комітету Ради Федерації РФ Константін Косачов запропонував розширити "Велику сімку", повернувши до неї Росію, а також запросивши Індію і Китай. При цьому, як і зазвичай, в РФ пояснюють такий крок нібито об’єктивною необхідністю – адже вплив Китаю та Індії у світі останніми роками зріс у рази. Як і економіки цих країн. То, мовляв, кому ж, як не їм, засідати у “клубі “великих”?

Насправді ж Кремль, як і в усьому, переслідує лише власний інтерес. Бо за збереження нинішнього формату організації (й за умови повернення до її складу Москви), наскільки б прихильними до РФ не були деякі держави-учасниці, у більшості принципових питань, що стосуються демократичних цінностей, дотримання прав людини і норм міжнародного права, Кремль залишатиметься наодинці проти решти семи членів “світового клубу”. Що не раз демонстрували рішення G8 під час попереднього “пришестя” туди РФ. Залучення ж до організації Пекіна й Нью-Делі змінить розстановку сил – 7 проти 3. А там, якщо до влади в кількох європейських країнах прийдуть ще більш лояльні до Путіна політики, – хтозна, як те чи інше принципове голосування “повернеться”... Про саме такий розрахунок Кремля свідчать слова згаданого вже російського сенатора Косачова: "Як на мене, повернення Росії до "сімки" мало б сенс тільки, якщо вдасться уникнути пастки "7 проти 1". А для цього необхідно поглянути на ситуацію ширше. Що як подумати про більш рішучу модернізацію цього формату за рахунок приєднання до нього також наших китайських та індійських партнерів?".

Росія, до речі, сповна користується такими можливостями в рамках G20 (“Великої двадцятки”), де Кремль “роздуває щоки” в ейфорії від своєї “впливовості” вже зараз. “На зустрічах “двадцятки” Путін – серед своїх. Там присутні Китай та інші країни БРІКС. Там Путін може сам вирішувати, з ким зустрічатися. І там він точно ізольованим не виглядає, навіть якщо весь Захід від нього відвертається і Трамп скасовує зустріч. А найголовніше – на зустрічах у форматі “двадцятки” з’являється ілюзія тієї ролі Росії у світі, яку вона при своєму економічному потенціалі грати просто не в змозі”, – наголошує у цьому зв’язку публіцист Віталій Портніков.

Віталій Портніков
Віталій Портніков

Завдання України: тримати світову спільноту “у тонусі”

Інформуючи про перспективи повернення Москви до G7, світові ЗМІ спочатку, зокрема із посиланням на високопоставлене джерело CNN в адміністрації президента США повідомили, що Трамп і Макрон нібито вже точно “домовилися запросити Росію до участі у саміті організації у 2020 році”. Пізніше ситуацію дещо пом’якшили – мовляв, дискусію із цього питання ще не завершено. Але вже й сама актуалізація питання, погодьтеся, непокоїть. І якщо Трамп говорив про “необхідність повернення Москви за стіл переговорів” і раніше (приміром, у червні минулого року), то із вуст Макрона подібні заяви цими днями пролунали вперше. Хоча заради справедливості варто нагадати: під час зустрічі з Путіним французький президент наголосив: це питання напряму пов’язане із розвитком ситуації в Україні. Але ж розвиток подій, “прийнятний” із точки зору Парижа, та бачення України, погодьтеся, можуть виявитися “двома великими різницями”... Тим часом механізм повернення Кремля до клубу світових лідерів, схоже, запущено. І про те, чим усе це може закінчитися, можемо судити з перебігу “операції И”, що передувала згаданому поверненню російської делегації до Парламентської асамблеї Ради Європи. Причому, наслідки розширення G7 набагато небезпечніші.

“Для України погано, що провідні західні держави – зокрема, вустами Макрона і Трампа – почали порушувати питання співпраці з Росією безвідносно до вирішення “української кризи”, – наголошує експерт-міжнародник Сергій Толстов, – цілком очевидно, що Заходу ця ситуація вже набридла. Можливо, Державний департамент США і проти того, щоб іти на поступки Путіну, однак Трамп, мабуть, “мріє”, щоб ситуація вирішилася якомога швидше й без особливих його зусиль. Найкращий вихід для нього – добровільні поступки Путіну з боку України. Це ж стосується і Макрона. За таких обставин ймовірне посилення кулуарного тиску наших західних партнерів на Володимира Зеленського – адже “він, насамперед, має бути зацікавлений у припиненні війни на території своєї країни”. І ціна досягнення цієї мети, мовляв, неважлива. Порошенкові, вочевидь, теж це казали. Але він “гучно” закликав партнерів “до совісті”, до збереження здобутків демократії, лякав третьою світовою війною. І це рятувало нас від посилення тиску. А також допомагало Україні “зберігати  обличчя”, – вважає експерт.

Погоджується із цим і керівник Центру “Ейдос” Віктор Таран: “Раніше Україна доволі жорстко реагувала і на зустрічі європейських партнерів з господарем Кремля, і на спроби обговорювати “українське питання” за нашою спиною. Одразу ж з’являлися ноти МЗС, що активно поширювалися не лише дипломатичними каналами, а й у світовому інформаційному просторі. Заяви складалися з двох частин – висловлювалася офіційна позиція Києва щодо неприпустимості ведення таких перемовин без України, а також містилися вимоги повідомити, про що ж там “без нас” домовилися”. Але останніми тижнями подібної реакції, за словами експерта, немає – ні на зустрічі Путіна з Ангелою Меркель і Емманюелем Макроном, ні на телефонні переговори господаря Кремля з Дональдом Трампом. Та й навіщо як-то кажуть “далеко ходити” – реакції Києва на “дружню до РФ” ініціативу Трампа й Макрона також немає. На що вже звернули увагу у соцмережах:

“Натомість Україна має жорстко вимагати пояснень щодо згаданих інціатив, – вважає політолог Віктор Таран, – Ми повинні вимагати врахування інтересів нашої країни при вирішенні будь-яких питань світового порядку денного. Тим паче, якщо вони стосуються агресора, який розв’язав війну на нашій території. Якщо ж Україна не показуватиме “геополітичні пазурі”, з нами взагалі перестануть рахуватися. А потім лише ставитимуть Київ перед фактом досягнення домовленостей, які жодним чином не відповідатимуть українським інтересам”, – підсумовує експерт.

Владислав Обух, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-