Як притлумити “телевізійні” апетити “п’ятої колони”
Український телепростір стає дедалі більш “неукраїнським”. І хоча в офіційних реєстрах немає згадки про те, що деякими нашими ТБ-каналами безпосередньо володіють громадяни держави-агресора, медіаексперти не сумніваються: за багатьма новими і за частиною “старих” власників вітчизняного інформаційного ресурсу стоять “російські гроші”. А отже – російський (тобто, ворожий для України) інтерес. Десь, як на каналах “112-й” “NewsOne” та ЗІК, пов’язаних із кумом Путіна Віктором Медведчуком, намагаються вбивати в голови українців кремлівські меседжі майже “не ховаючись” (до прикладу – трансляції московських та пітерських “посиденьок” Дмітрія Мєдвєдєва і російських депутатів з “делегацією” ОПЗЖ чи намір улаштувати спільний з кремлівськими пропагандистами телеміст “Надо поговорить” ( як виявилося, «поговорить» про те, що хто їв і яке кіно дивився всі ці роки війни. – Ред.). Десь діють обережніше, завуальовано – аби, як-то кажуть, “комар носа не підточив”. Як на “Інтері” – граючи на ностальгії старших поколінь українців та намагаючись заманити в тенета молодих – через усілякі російськоцентричні концерти, фестивалі та шоу.
Поступово носії чужого прибирають до рук все нові і нові медіаресурси. Особливо старається «вірний медведчуківець» Тарас Козак (не плутати з відомим економістом) – номінальний власник усіх трьох вищезгаданих телеканалів. Тим часом “компетентні органи” заплющували і, здається, досі заплющують очі й на порушення антимонопольного законодавства при спробах сконцентрувати медіаресурс у одних руках, і на явно антиукраїнську політику, яку “раптом” починають втілювати щойно придбані Козаком канали. Аж доки “грім не вдарить” і ініціативу не візьме на себе суспільство – через протестні акції чи кампанії в соцмережах. Як трапилось зі згаданим уже кремлівсько-пропагандистським телемостом...
Певним ударом по рейтингу “неукраїнських” українських телеканалів буде посилення впливу інших медіа. І в цьому зв’язку, як не дивно, знаковою подією може стати повернення на “великі екрани” відомого журналіста Савіка Шустера. Як стало відомо, з вересня на каналі "Україна" виходитиме нове соціально-політичне ток-шоу "Свобода слова” його імені. І позитивну роль у протистоянні недружній до України інформаційній політиці згаданого пулу – “112-ий-NewsOne-ЗІК-Інтер”, залучення Шустера може, відтак, зіграти. Звісно ж, надміру не тішмо себе ілюзіями: адже нескладно зрозуміти, що, запрошуючи до співпраці “зірку”, власник телеканалу – Рінат Ахметов, – насамперед, думає про відновлення свого впливу. Адже на виборах до Верховної Ради IX скликання ледве не всі його висуванці зазнали поразки, то чому ж тоді не спробувати поліпшити баланс впливу у медіасфері?
Натомість розчарування в медійному бізнесі, яке, за даними наближених джерел, вже кілька років переживає іще один відомий український бізнесмен – Віктор Пінчук, – навпаки може обернутися розширенням впливу Росії у вітчизняному інформаційному просторі. Адже є ризик, що його “медіаімперію” – телеканали «СТБ», «Новий», ICTV – можуть придбати знов таки росіяни (звісно ж, опосередковано). Підґрунтя для цього у Пінчука нібито готують вже більше року...
Аби “Новий”, ІСТV і СТБ не пішли “дорогою ЗІКа”
За даними видання “Главком”, Віктор Пінчук уже давно хоче розпрощатися зі своїм головним медіаактивом – холдингом StarLightMedia, до якого входять три потужні загальнонаціональні телеканали – “Новий”, ICTV і СТБ, – а також розважальні – ОЦЕ, М1 та М2. За даними досліджень, разом вони охоплюють найбільшу в Україні глядацьку аудиторію – приблизно 20-22%. З одного боку – пан Пінчук має повне право на свій розсуд розпоряджатися власністю, адже розбудовував медіахолдинг майже 20 років, вклавши у нього багато сил та грошей. Аби “відбити” їх і якомога дорожче продати телеканали, власник торік почав масштабну реструктуризацію холдингу – із тим, щоб зробити бодай його “перлини” (СТБ, ІCTV і “Новий”) хоча би ближчими до рентабельності, а отже – привабливими для потенційного покупця. Як це у нас уже не раз бувало, для оптимізації холдинг запросив російських фахівців. (Ніби своїх бракує! – Ред.) Але і це ще “півбіди”. Головний ризик – у тому, що придбати одразу три медіаресурси, які входять до шістки провідних українських телеканалів, можуть росіяни. Наприклад, і згаданий уже Тарас Козак, чи то його люди – в інтересах Медведчука (читай – в інтересах Кремля). За іронією долі, в далеких 2003-2004 роках, коли мало хто в Україні міг навіть припустити, що Росія стане нашим головним ворогом, Віктор Пінчук, можна сказати, “сприяв очищенню українських медіа від російських грошей”. Адже телеканал СТБ він купив тоді у російського нафтогазового гіганта – компанії “Лукойл”, – а “Новий канал” – у впливової Альфа-Групп. Невже тепер усе повернеться “на круги своя”? Але вже під новими вивісками, в нових умовах і з новим ступенем загрози для інформаційної безпеки нашої країни? Не допустити цього – стає нині ледве не головним завданням. Інакше – на Україну де-факто чекає повна і остаточна втрата контролю над власним інформаційним простором.
Ситуація вже й зараз доволі плачевна. Приміром, більшість громадян у населених пунктах, де відсутні послуги провайдерів кабельного ТБ, користуються можливостями цифрового телебачення стандарту Т2. Спеціальний адаптер дозволяє приймати сигнал приблизно п’яти десятків телеканалів (від 32-х, залежно від регіону), у тому числі – понад 40 загальнонаціональних. Приблизно півтора десятка із них – інформаційні. І фактично чверть таких мовників, з найбільш рейтингових, підконтрольні, м’яко кажучи, “не проукраїнським” політикам та бізнесменам... Скажімо, “Інтер” – з його традиційною та беззастережною підтримкою розробок кремлівських політтехнологів – “гєоргієвскіх лєнточєк” та “бессмєртних полков”, трансляцією концертів російських “зірок” і фільмів про “сталінську перемогу”. І одразу три інформаційні телеканали – NewsOne, “112-й”, а віднедавна й ЗІК – підконтрольні групі Медведчука. А також не забуваймо, що багато наших співвітчизників усе ще продовжують дивитися безпосередньо російські телеканали (через супутник чи Інтернет).
Страшно навіть уявити, що буде, якщо “путінсько-медведчуківський пул” дотягнеться своїми “щупальцями” і до трьох головних каналів Пінчука... Проблема ж іще й у тому, що конкурувати із ними так би мовити “незалежним покупцям” буде складно. Адже Медведчук і Ко можуть у будь-який момент “перебити” запропоновану ціну, оскільки мають доступ до колосальної за нашими мірками кремлівської калитки. І, на відміну від людей чи компаній, для яких придбання медіа це – бізнес-проєкт, самоокупність, прибутковість, рентабельність та інша “економічна лабуда” “медведчуківців” не цікавлять. Головне для них – можливість поширювати кремлівський ворожий вплив на якомога ширшу аудиторію, “промивати мізки” якомога більшому числу наших співвітчизників. Тож розроблений у Москві сценарій методично втілюють у життя...
"Масове скуповування українських телеканалів наближеними до Кремля людьми свідчить про значні зміни в російській стратегії щодо України, – вважає політтехнолог, медіаексперт Дмитро Бачевський. – Раніше вони робили ставку на безпосередній тиск на керівництво нашої держави та роботу з іноземними авдиторіями і політиками – з тим, щоб змусити Україну стати більш поступливою. Нині пріоритетним фронтом для Москви стає внутрішньоукраїнська політична арена. Керування нашою внутрішньою “інформаційною повісткою” за допомогою ключових телеканалів дозволить Кремлю вирішувати цілий спектр завдань. Від популяризації проросійських сил, відбілювання іміджу Росії та Путіна в Україні і “закопування прірви між братніми народами», до дискредитації нової влади та інспірування нового Майдану”.
За словами експерта, усі можливі сценарії вже добре прораховані: у першому випадку Кремль сподівається через 5 років отримати лояльну більшість у Верховній раді за допомогою “п’ятої колони” існуючих та створених у майбутньому проросійських політсил. У другому – внаслідок нового Майдану Москва розраховує на втрату керованості Україною з боку центральної влади, розкол держави та повторення 2014 року у ще більших масштабах. “Адже у цьому разі війська так званих ЛНР/ДНР, а фактично – регулярні частини російської армії, отримають чудову нагоду здійснити “освободітєльний поход” у південно-східні області України та навіть далі”, – вважає Бачевський.
Нова українська влада: ризики зрозумілі, план дій – готуємо
Команді президента Володимира Зеленського ризики, що існують у медіасфері, зрозумілі. У цьому запевнив в ефірі "Українського радіо" політичний радник глави держави і щойно обраний депутат Микита Потураєв. "Ми вже напрацювали рішення на тактичному рівні, які можна найближчим часом ухвалити, а також допрацьовуємо стратегічні рішення", – сказав він, відповідаючи на запитання, що планує робити нова влада із зосередженням в руках оточення Медведчука низки інформаційних каналів. При цьому йдеться, за словами фахівця, про справді стратегічні цілі, а не вибіркові “точкові” удари. Одним із запобіжників має стати посилення контролю походження коштів, які йдуть на придбання каналів. Адже цілком зрозуміло, що йдеться не про бізнес-інвестиції, вкладаючи які власники можуть розраховувати на прибуток. "Канали є збитковими, щонайменше на кожен щомісяця треба півмільйона доларів дотацій, тобто на три канали – щомісяця йде щонайменше півтора мільйона доларів", – розповів Потураєв. Водночас він не уточнив, наскільки жорсткими можуть бути методи контролю діяльності потенційно ворожих до України телеканалів.
Натомість медіаексперт Дмитро Бачевський радить діяти якомога жорсткіше. Адже в умовах гібридної війни протистояти відповідним загрозам традиційними демократичними методами неможливо. “Треба змінювати законодавство, впроваджувати поняття надзвичайного стану в інформаційному просторі, встановлювати жорсткі критерії доброчесності до людей, які хочуть купувати та володіти телеканалами, встановити громадський контроль над такими медіа. Контроль над інформаційним простором в питаннях, що стосуються захисту національної безпеки – це необхідність і обов’язок держави. Телебачення – це зброя, і давати її в руки треба тільки тим, хто захищатиме Україну", – переконаний експерт.
При цьому варто передбачити законодавчі обмеження щодо концентрації медіаресурсу в одних руках. “Слід первинно визначити, скільки медіа може бути під контролем однієї людини. Але це неможливо без визначення, що таке медійний ринок, як його вимірювати і що вважати концентрацією та монополією”, – наголошує у цьому зв’язку директор Центру демократії та верховенства права Тарас Шевченко. Одним із варіантів державного регулювання медійного ринку із дотриманням при цьому принципу повного невтручання у редакційну політику є застосування практики cross ownership – коли одна людина не матиме права володіти, приміром, телеканалом і газетою, або журналом і радіо.
Також експерти говорять про необхідність посилення регуляторної ролі Антимонопольного комітету, який безпосередньо відповідає за захист вільної конкуренції в Україні. Але у медійну сферу, він, зазвичай “не втручається” – через відсутність чітких законодавчих механізмів (в країні немає належного антитрастового законодавства) і, певно, з огляду на брак політичної волі. Тому й можливою є концентрація значної частини медіа в одних руках – “а-ля-Козак”. При цьому єдиний інструмент, який є “в арсеналі” АМКУ – накладання штрафів у розмірі до 5% доходу телеканалів. Але ж вони, зазвичай, збиткові. Головний зиск для власників, як відомо, – політичні дивіденди, вплив “на мізки” наших співвітчизників.
В експертних колах говорять і про необхідність посилення регуляторної ролі іншого органу контролю – Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Йдеться, зокрема, про розширення її санкційних повноважень. Розв’язати проблему допоможе ухвалення нової редакції Закону про Нацраду. Над проектом працюють уже два роки, але “віз”, як-то кажуть, “і нині там”. Також країна потребує негайного ухвалення закону про про аудіовізуальні послуги.
І звісно ж, медійному впливу як так званої проросійської “п’ятої колони”, так і відносно “патріотично налаштованого” олігархату треба протиставляти якісний національний медіапродукт. Досягнути цього можна, зокрема, за рахунок стрімкого розвитку й популяризації суспільного мовлення. А воно останніми роками, нагадаємо, не отримувало належного фінансування від держави. Згідно із законодавством, фінансування НСТУ має становити не менше 0,2 відсотка видатків загального фонду Державного бюджету за попередній рік. У 2019-му Суспільне отримало лише трохи більше половини необхідних коштів.
У команді нового президента обіцяють виправити ситуацію. Зокрема, заступник голови Офісу глави держави Кирило Тимошенко в інтерв’ю агентству "Інтерфакс-Україна" запевнив: держава забезпечить фінансування Національної суспільної телерадіокомпанії України, але вимагатиме від неї ефективної роботи. Також Тимошенко повідомив про плани створити міжнародний російськомовний канал. – “щоб Україна могла боротися і за уми українців на окупованих територіях Донбасу та Криму, і за уми росіян на території РФ”...
До речі, Володимир Зеленський посилює “інформаційний напрямок” у своїй “команді” – цими днями він призначив позаштатним радником (з гуманітарних питань) відомого медійника Володимира Бородянського. Останній уже пообіцяв у Фейсбук докладати зусиль до “створення гуманітарної стратегії, формування конкретної програми дій, підґрунтя для зміни законодавства та появи нового, трансформування інфраструктури гуманітарної сфери відповідно до затвердженої парламентом стратегії”. Саму ж стратегію, сподіваємось, побачимо найближчим часом – щойно запрацює новообрана Верховна рада. Адже (перепрошуємо за пафос) питання інформаційної безпеки держави за нинішніх умов – одне з найважливіших.
Владислав Обух, Київ
