Спроба №20, або Які перспективи чергових домовленостей у Мінську
За понад п’ять років зустрічей Тристоронньої контактної групи у Білорусі сталося багато. Однак, на жаль, об'єднує лише одне – досить низька результативність. Жодне припинення вогню, про яке домовлялись — "новорічно-різдвяне", "великоднє", перед жнивами “хлібне”, а перед першим вересням - “шкільне”... — довго не протрималося й порушувалося практично відразу, жодне гуманітарне питання не було вирішено, окрім далеко не повних обмінів.
Варто відзначити, що на початку липня 2019-го в Мінську намагалися досягти прогресу щодо запровадження “хлібного перемир'я” та домовитися стосовно звільнення утримуваних осіб. Але марно, РФ заблокувала ці питання. Невже з того часу щось змінилося?
У середу, 17 липня, відбулося чергове засідання ТКГ, на якому сторони нібито домовилися про стале та безстрокове припинення вогню з опівночі 21 липня (до речі, вже двадцяте за рахунком), про обмін полоненими (йдеться про видачу Україною 208 засуджених та арештованих в обмін на повернення на підконтрольну українській владі територію 69 громадян України), а також про відбудову моста у Станиці Луганській та ліквідації фортифікаційних споруд в цьому районі. За словами представника України в гуманітарній підгрупі з політичних питань ТКГ Романа Безсмертного, в документі вперше зазначено, що сторони, по суті, публічно беруть на себе зобов’язання не відкривати вогонь протягом неозначеного періоду. “Наша позиція така, що цей період має бути максимальним, а, можливо, і назавжди”, - акцентував Безсмертний.
На питання Укрінформу — Як ви оцінюєте перспективи нових (чергових) домовленостей, зокрема у зв’язку з парламентськими виборами, зміною влади тощо? Чи, власне, РФ вкотре це використає задля дискредитації? — відповідають:
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:
“Фактично, це – гра в інтересах нової партії влади. І, безумовно, цей хід є успішним для неї у наступі на спільний електорат із “Опозиційною платформою “За життя”
— Якщо ми говоримо про практичні наслідки запровадження режиму припинення вогню, то ми матимемо однозначно різке зниження кількості обстрілів та жертв у перші дні та тенденцію поступового відновлення обстрілів, розпочинаючи з 4-5 дня. Далі «крива обстрілів» зростатиме аж до наступного перемир’я. Це стосується не лише цього перемир’я – це реальні наслідки усіх попередніх спроб припинення вогню. Варто також визнати, що Тристороння група, яка приймала рішення про запровадження стану припинення вогню, за час свого існування та кількість провалених рішень про перемир’я, втратила довіру. А тому її рішення ніким не сприймаються директивно. Питання відновлення вогню – це питання часу.
Будь-які офіційні заяви – не залежно чи це буде українська чи російська влада, навіть ті хто себе вважає очільниками псевдореспублік – будуть про мир. Бо всі є заручниками громадської думки.
Але в багатьох сторін є свої політичні інтереси, які пов’язані з продовженням військових дій. Зокрема, - у них зацікавлені глави ЛДНР. Бо війна – це єдине, що дозволяє їм утримуватись на своїх посадах -залякуючи Україною людей, що живуть в окупації та викачувати гроші з РФ. Башти Кремля постійно ведуть між собою боротьбу за вплив на ситуацію, а тому постійно підставляють одна одну. У тому числі й через провокацію вогню тоді, коли інша сторона нібито досягла миру. Та і в цілому, для Кремля призупинення війни на Донбасі – це зосередження на проблемах Криму. Тому, яка б не була риторика у російської влади, – війна на Сході України триватиме доти, доки ми не вирішимо питання всіх зон російської окупації – у тому числі й півострову.
І останнє. До всіх рішень, які приймаються під час виборів, необхідно ставитись обережно. У тому числі й до перемир’я. Ми отримали лише сигнал про його можливість, а не про його реалізацію. Цей сигнал українському виборцеві, для якого одна з головних проблем – війна на Донбасі. Фактично, це – гра в інтересах нової партії влади. І, безумовно, цей хід є успішним для неї у битві за спільний електорат з “Опоплатформою “За життя”, яка всю парламентську кампанію намагалась вибити «Слугу народу» з ніші «партія миру». Проблема лише у тому, що після 21 липня – дня виборів і початку перемир’я – наступить 22 липня – день, коли вибори перестануть бути чинником, на який варто зважати.
Євген Магда, виконавчий директор Інституту світової політики:
“Уже восени ми ризикуємо опинитися під суттєвим тиском наших партнерів, які штовхатимуть нас до виконання мінських домовленостей”
— Спробую висловити цинічну думку, яка сьогодні не в тренді: Україну заманюють в пастку. Чому? Україні пропонують доволі цікавий і суспільно-прийнятний варіант про те, щоб забезпечити перемир’я, припинення вогню та обмін полоненими. Але. Обмін полоненими не відбуватиметься ближчим часом, тому що треба провести відповідні юридичні процедури. Тобто ситуація вигідна президенту та його команді, бо дозволяє продемонструвати «миротворчість». І я думаю, що Росія це чітко прорахувала. Далі — буде трошки гірше. З високою вірогідністю сформується такий парламент, на який Володимир Зеленський як президент матиме значний вплив. Парламент, де контрольний пакет матиме партія “Слуга народу”. І в очах наших західних партнерів сформується цілком очевидна картина: Зеленський повністю контролює ситуацію, за певних обставин та під певні теми може назбирати навіть конституційну більшість, а тому — можна сильніше тиснути на нього. Не секрет, що в Західній Європі є достатня кількість людей, які хотіли б якомога швидше врегулювати відносини з Росією. І восени Україна ризикує опинитися під суттєвим тиском партнерів, які штовхатимуть нас до виконання мінських домовленостей. Відповідно, це впливатиме на внутрішньо-політичну ситуацію, це позбавить владу простору для маневру, оскільки почнеться опалювальний сезон, і багато обіцянок щодо зниження тарифів доведеться або втілювати в життя, або відмовлятися від них, знаходити крайніх. Думаю, що Україна в даному разі ризикує не виграти. Бо проти нас грають не лише крапленими картами, але й люди, які називають себе чесними брокерами, чесними посередниками. Ці люди мають свій, абсолютно чіткий інтерес у відновленні економічних відносин з РФ за рахунок формальної нормалізації ситуації на Донбасі. Я б дуже хотів, щоб якомога більше наших хлопців повернулися з полону додому. Але уважно спостерігаючи за стратегією РФ в цьому питанні, бачу, що вони поводяться тут, як рабовласники. Відтак не вірю в щирість їхніх намірів, не вірю, що вони хочуть врегулювання конфлікту на прийнятних для усіх сторін умовах”.
Дмитро Сінченко, політолог:
“Єдиний варіант припинити війну — це перемогти. А найпростіше перемогти Росію — зсередини”
— Нові переговори можуть дати результат лише у двох випадках: або ми завдаємо відчутної поразки (чи то російським військам на Донбасі, чи то самій Росії на міжнародному рівні), або ми капітулюємо. У всіх інших випадках жодних істотних зрушень у цих переговорах не відбудеться. Ми домовлятимемось про розведення військ, будемо відступати із займаних позицій, а на них швиденько з'являтимуться наші вороги, і будуть вимагати розведення вже з інших позицій. А так можна і до Києва дійти! Тож моя оцінка таких переговорів буде невтішною: або війна триватиме на Донбасі, або війна триватиме по всій Україні. Адже навіть якщо ми "просто перестанемо стріляти", як нещодавно заявляв наш шостий президент, війна не тільки не припиниться, а навпаки — вона стане ще ближчою до кожного з нас, вона дійде до наших домівок і виламає в них двері. Бо Москві не потрібен тільки Крим, чи тільки Донбас, чи офіційний статус "русскава язика". Москві потрібна вся Україна, а якщо вдасться - то і всі країни довкола, і це коло лише розширюватиметься. Єдиний варіант припинити війну — це перемогти. А найпростіше перемогти Росію — зсередини.
Чи використає це РФ задля дискредитації? Росіяни можуть спробувати за рахунок таких переговорів вплинути на результати виборів до Верховної Ради, підігравши, наприклад, Медведчуку або Зеленському, і виконавши якісь вимоги по обміну полоненими в переддень виборів. Або, якщо не отримають від нас необхідних поступок, можуть знову зірвати переговори, звинувативши у цьому українську сторону.
Андрій Мартинов, професор, провідний науковий співробітник відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАН України:
“Можливо, реальне припинення вогню є негласною умовою зустрічі у норманському форматі на вищому рівні”
— Чергове "постійне припинення вогню" має настати з понеділка 22 липня. Тобто на другий день після виборів. Команда чинного Президента подає це як успіх своєї миротворчої діяльності. Але дійсне припинення вогню можливе лише за надійних політично-правових гарантій як Києва, так і Москви. Насправді, сторони навіть не домовились про формат обміну заручників "усіх на усіх", що могло бути ознакою добрих намірів. Можливо, реальне припинення вогню є негласною умовою зустрічі у норманському форматі на вищому рівні. Якщо це так, тоді може бути продемонстровано волю до такого замирення. Принаймні, на це хочеться сподіватись.
Олеся Цибулько, екс-радниця міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України:
“Для припинення вогню одних лише домовленостей у Мінську не достатньо”
— Встановлення перемир'я — це складна та комплексна робота та взаємодія всіх державних органів та установ (і не лише ЗСУ), тому не можна сказати, що достатньо лише домовленостей у Мінську і одразу припиняться обстріли. Щодо розведення сил та ремонту мосту — це цілком можливо та реально, шанси на реалізацію цього оцінюю, як високі. Це є необхідністю, оскільки міст в аварійному стані та може впасти будь-якої миті, поховавши під собою людей. І останнє — відповідальність сторін, про що говорив Роман Безсмертний. У будь-якому разі вона буде політичною, а не юридичною для обох сторін. Можна передбачити, що ОБСЄ ретельно досліджуватиме кожен випадок порушення режиму припинення вогню.
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
