Хто об’єднується навколо «Голосу» і що це дасть
У п’ятницю в Україні офіційно стартувала виборча кампанія. Незважаючи на сумніви у конституційності указу президента про розпуск Верховної ради 8 скликання і призначення дострокових виборів. Незважаючи на оскарження цих рішень у Конституційному і Верховному судах. Незважаючи на заяви про те, що Центрвиборчком не встигне підготувати голосування у такі стислі терміни. Незважаючи на проблеми з партійним будівництвом низки політсил, які мають амбіції (і рейтинги) потрапити до найвищого законодавчого органу країни — зокрема, і пропрезидентської партії, коли через поспіх до “списку Зеленського” та деяких інших списків можуть напхати “ще тих” політиків. Тож продиктовані “політичною доцільністю” реалії сьогодення змушують потенційних учасників дочасних виборчих перегонів як-то кажуть “прискоритись”. Зокрема, шукати “мертві” партпроекти, відродивши й перереєструвавши які можна дотриматись визначених чинним законодавством передвиборчих норм і процедур.
Найближчими тижнями ми станемо свідками проведення раніше запланованих на серпень і вересень партійних з’їздів, численних публічних заяв та повідомлень про передвиборчі “братання” й “розлучення”. Не треба бути досвідченим політекспертом, аби спрогнозувати: особлива увага суспільства й медіа буде прикута до наповнення уже згаданого “списку Зеленського”, адже, як свідчать опитування, його партія має шанс отримати у майбутньому парламенті більше сотні “багнетів”. Також стежитимемо, як скористається своїми майже 25% підтримки у другому турі президентських виборів попередній глава держави і як використає “момент” той же Ігор Смешко. А ще - як по-зозулячи вправно розпихатимуть свої яйця (і гроші) по усіх можливих кошиках (чи мішках) Ігор Коломойський та інші олігархи. Ну і, звісно ж, із ким піде на вибори Володимир Гройсман, чи вдасться якось “викрутитися” “народофронтівцям” і чи зможе Святослав Вакарчук повернути симпатії та довіру тих, кого свого часу, мовляв, “підвів”, відмовившись балотуватись у президенти... А рейтинги політсили Вакарчука, схоже, стрімко зростають. Для того, аби з’ясувати, наскільки це “серйозно й надовго”, спробуймо відповісти на кілька запитань.
1. Хто “співатиме” з Вакарчуком в один “Голос”?
Травнева активність і майже постійна присутність в інформаційному просторі Вакарчука та його “команди” дає симпатикам митця-політика та багатьом із тих, хто “не визначився”, підстави вірити: незалежно від того, чи в жовтні відбудуться вибори, чи у липні, “здаватись без бою” він не збирається. І це вже приносить перші результати: за лічені дні після оголошення про те, що лідер “Океану Ельзи” таки йде на вибори, рейтинг його політсили майже досяг показника прохідного бар’єра. Необхідні ж для потрапляння в парламент десяті відсотка легко вже зараз “добрати”, заручившись підтримкою низки “молодих і позасистемних” політсил. Про що вже активно говорять. Зокрема, за словами заступника голови партії "Голос" Ярослава Юрчишина, команда Вакарчука запропонувала разом іти на парламентські вибори представникам партії "Сила Людей". "Спілкування відбувається, пропозиція "Силі Людей" подана, тому зараз м'яч, скоріше, на полі колег", — сказав Юрчишин. Додамо, що у разі позитивного рішення, до “єдиної колони” можуть приєднатись і деякі інші позапарламентські політичні проекти. Адже “Сила Людей" нещодавно домовилась про створення “коаліції опору російському реваншу” із "Українською Галицькою Партією" і партією "Демократична сокира". До речі, у п’ятницю відбувся 13 Всеукраїнський з’їзд політичної партії “Сила Людей”. Щоправда, головним питанням його прядку денного була участь не у парламентських, а у місцевих виборах у низці територіальних громад, призначених на 30 червня. Хоча “парламентську” тему також обговорювали. Без преси. Але, вочевидь, остаточно з форматом участі у цих перегонах політсила визначиться вже на наступному з’їзді - 11 червня. Водночас Ярослав Юрчишин у коментарі Укрінформу уточнив: пропозиція, висловлена командою Вакарчука “Силі Людей” та іншим демократичним партіям, з якими ведуть переговори, не стосується “арифметичного” об’єднання політсил у якусь формальну структуру. Йдеться про використання кадрового потенціалу цих партій, а також громадських рухів для формування потужного передвиборчого списку, до якого у суспільства так би мовити “не буде жодних запитань”.
“А об’єднання “брендів” за нинішніх умов вважаємо непрактичним, - наголошує Юрчишин, - зокрема, й тому, що чинне законодавство фактично не дає можливості об’єднувати політичні сили. Натомість ми готові на своїй платформі гуртувати людей, котрі відповідають критеріям доброчесності та іншим вимогам до кандидатів, запропонованих партією “Голос”. Якщо такі люди до цього були членами інших національно-демократичних партій, з якими у нас є спільний ідеологічний базис, вони можуть пропонувати свої кандидатури на місця у нашому списку. Адже соціологія чітко демонструє: шанс потрапити до майбутнього парламенту має дуже невелика кількість партій”. Водночас “фронтменів” чи інших “авторитетів” яких іще політсил у “Голосі” хотіли б бачити у своєму списку, Юрчишин не уточнив. Лише, реагуючи на нагадування Укрінформу про те, що у березні руку (допомоги) і (полум’яне) серце - без жодних натяків на “нетрадиційні цінності” - Вакарчуку запропонував Андрій Садовий, заступник голови партії “Голос” запевнив: жодних перемовин із цього приводу команда Вакарчука не веде. І з огляду на висловлену вже позицію щодо недоцільності “об’єднання брендів”, і зважаючи на те, що “Самопоміч” оголосила про власний “похід на вибори”.
2. Кого “Голос” кличе у владу?
Тим часом партія Святослава Вакарчука оприлюднила 10 вимог до кандидатів у нардепи, які мають шанс потрапити до виборчого списку політсили для участі у парламентських виборах. Претенденти, зокрема, повинні:
1. Мати незаплямовану репутацію. Не залежати від олігархів і бути готовими пояснити свої статки.
2. Відповідати усім вимогам антикорупційного законодавства та Закону України "Про очищення влади".
3. Поділяти цінності, принципи, ідеологію та програмні засади партії "Голос".
4. Мати професійні або громадські досягнення у своїй сфері та бачення, як втілити найкращі зміни у масштабах країни.
5. Ставити суспільні інтереси вище особистих і бути готовими працювати в команді для досягнення результатів.
6. Довести, що не перебували й не співпрацювали з режимом Януковича, Комуністичною партією України та проросійськими силами.
7. Не мати громадянства та економічних інтересів у країні-агресорі.
8. Довести, що ніколи не співпрацювали зі спецслужбами тоталітарних режимів чи сепаратистами.
9. Підтвердити, що не протидіяли Революції гідності, прямо визнавати факт російської агресії та непорушність територіальної цілісності України.
10. Не бути чинними народними депутатами України.
Повідомляється, що персональний склад виборчого списку за результатами відкритого обговорення затвердить з’їзд партії. Також на з’їзді вирішать, кого підтримувати в мажоритарних округах.
“Переконані, що наших критеріїв люстрації, відповідності антикорупційному законодавству, відсутності будь-яких контактів з державою-агресором повністю достатньо, щоб об’єднати нових людей, спроможних втілювати в Україні нову політику, - прокоментував Укрінформу появу “10 вимог” заступник голови “Голосу” Ярослав Юрчишин, - Це стане важливою цеглиною, яка довершить підмурівок успішного майбутнього нашої країни. Ми вже маємо добре розвинену антикорупційну структуру - НАБУ, САП, Вищий антикорупційний суд... Не вистачає лише одного — політиків, які не є апологетами “схем”, які не представляють “систему”, які не йдуть у парламент для того, щоб красти. І ми плануємо привести до Верховної ради саме таких людей”, - підсумував Юрчишин.
3. Які шанси партії заявити про себе на повен “Голос”?
І, за оцінками експертів, зробити це політсилі Вакарчука цілком до снаги. “Судячи з результатів останніх соціологічних опитувань, у партії “Голос” непогані виборчі перспективи навіть за умови збереження п’ятивідсоткового прохідного бар’єра, - каже кандидат політичних наук Ігор Рейтерович, - і це при тому, що якусь активну кампанію політсила поки що не веде — окрім презентації та кількох виступів лідерів на телебаченні. Водночас не треба забувати про високий рівень конкуренції у цьому сегменті. Адже йдеться про національно-патріотичний проєвропейськи-налаштовний електорат, який значною мірою поділяє ліберальні цінності. І тут буде багато конкурентів”. З-поміж них Рейтерович називає і політсилу Петра Порошенка, яка запланувала ребрендинг (партія “Європейська солідарність”), і “Самопоміч”, і сили, що об’єднуються довкола Анатолія Гриценка, і деякі інші політичні проекти, які педалювали підготовку до виборів. Також, на думку політолога, не варто забувати і про частину симпатиків партії “Слуга народу” - зокрема, представників відносно молодої аудиторії. Але тут все залежатиме від того, на яких ідеологічних засадах працюватиме ця політсила, і якими будуть її “обличчя”.
“Є кілька факторів, які можуть впливати на спроможність “Голосу”, перепрошую за тавтологію - відбирати голоси в конкурентів, - продовжує Ігор Рейтерович, - безсумнівними “плюсами” є постать лідера політсили, а також наявність у її складі нових у політиці, але добре відомих у громадському, експертному і науковому середовищах обличь. Зокрема, коли говоримо про “п’ятірку”, яку представлено як відповідальних за різні напрямки розбудови партії, бачимо, що це люди, які, з одного боку, ніколи не займались активною політичною діяльністю, з іншого - добре відомі, користуються авторитетом і не мають жодного корупційного шлейфу. Якщо такий підхід збережеться й надалі, рейтинг політсили зростатиме”. Що ж до помилок, яких експерти радять “Голосу” уникати, то це характерна для багатьох нових політсил спорадичність виборчої кампанії — швидкий старт, а потім велика пауза — аж до останніх днів перед голосуванням. Але якщо постійно про себе не заявляти, зростання рейтингів може припинитися. Другий ризик пов’язаний із фінансуванням та можливістю отримати доступ до медіа. “Ми прекрасно знаємо: в Україні ці речі тісно пов’язані. І потрапити на олігархічні телеканали можна, маючи або гроші за це заплатити, або домовленості з олігархами. До того ж, і отримати гроші на кампанію найпростіше також від олігархів”, - констатує Ігор Рейтерович. У партії Вакарчука можливість таких домовленостей рішуче відкидають. І запевняють: виборчу кампанію фінансуватиме малий і середній бізнес. Якщо додати кампанію в соцмережах і безпосередню роботу з електоратом (найпростіше - через флешмоби, концерти і акції) партія, переконаний, обов’язково подолає виборчий бар’єр. Якщо ж цього не робити або “ставити” лише на якийсь один напрямок, політсила може опинитися в ситуації, від якої свого часу потерпіла "Свобода”, коли їй не вистачило буквально десятої відсотка, щоб потрапити до парламенту”, - підсумовує Рейтерович.
Владислав Обух, Київ
