Захід знову домовляється за нашою спиною

В збуреному перипетіями навколо інавгурації Володимира Зеленського та розпуску парламенту українському інформпросторі новина про телефонну розмову Путіна з Ангелою Меркель та Еммануелем Макроном з приводу України ледь не залишилась непоміченою. Але ігнорувати такі європейсько-російські консультації за спиною України є величезною помилкою. Адже, попри дещо “процедурний” характер самої телефонної розмови, тенденції, які вона засвідчує, є тривожними для нашої держави.

Путін бідкається Меркель на Україну, а наша влада розводить руками

Ще у вівторок, 21 травня, прес-служби Москви та Берліну відзвітувались про тристоронню телефонну розмову між В. Путіним, Е. Макроном та А.Меркель. Вже в звичному стилі, заяви дещо відрізнялися в своїх акцентах. Європейці повідомили, що головною темою розмови було збереження місця Росії в Раді Європи та їх критика президента РФ за його указ про видачу російських паспортів населенню так званих ЛДНР. В той же ж час Росія заявляє, що головною темою були виконання Україною мінських домовленостей та “шовіністичний” “Закон про мову”. На разі невідомо, чи домовилися про щось три лідера, але ймовірність якихось серйозних зрушень дуже мала.

Але головною проблемою розмов Путіна з Європейцями є не стільки їх зміст, як те, що про нього Україна дізнається з прес-релізів. Та й то не повністю, судячи з заяви новопризначеного заступника глави адміністрації президента Вадима Пристайка про те, “що українська сторона зараз хоче дізнатися про результати телефонної розмови”. Неприпустимість такої ситуації прокоментував Віталій Портніков: “У недавньому минулому про яке таке бажання української сторони і мови не було. Зміст телефонних розмов, які проводили з президентом Росії президент Франції і федеральний канцлер Німеччини, обговорювався ними з президентом України ще до того, як такі розмови взагалі проходили...Зараз же ми бачимо, що ніяких контактів керівників країн-союзників з Володимиром Зеленським щодо їх переговорів немає. І заступнику керівника адміністрації президента доводиться розповідати про прагнення дізнатися зміст бесіди, хоча зрозуміло, що це - не його формат. Про зміст телефонних переговорів президентів говорять з президентами, а не з їхніми радниками.”

Андрій Окара, політолог та політтехнолог, відзначає: “У цих розмовах є те, що не зовсім поєднується з сучасними уявленнями про сучасну відкриту дипломатію та про формат українсько-російсько-європейських відносин. Більш того, є й дуже гарний привід для російської пропаганди, нагадати історичні прецеденти, коли долю України, Білорусі, Польщі вирішували Росія та Німеччина, Росія та Франція тощо. Проблема в тому, що ставлення до України як до лімітрофу( проміжний простір між імперіями або цивілізаціями — ред.) притаманне не лише російській свідомості та історіософії, але й в певній мірі і німецькій”.

Чому європейці говорять з Росією за нашою спиною

Якщо російські мотиви до переговорів з європейцями про Україну без України зрозуміти не важко, то такі “зрадницькі” дії з боку наших західних партнерів осягнути дещо складніше . До того ж, особливу тривогу викликає враження, що розмови трьох лідерів — це тільки пролог до нового формату вирішення конфлікту, без участі України.

Андрій Окара пояснює, що мотиви європейців у проведенні консультацій з Росією доволі складні: “Європейська політика, насамперед політика континентальної Західної Європи — Німеччини та Франції є дуже показовою. Вона чудово демонструє як у зовнішній політиці європейських держав конфліктують інтереси та цінності. А інтереси кажуть — треба з Росією “дружити”, треба Росію повернути до Ради Європи. Адже вона є один з головних джерел внесків до цієї організації. Тому, попри те, що Меркель і Макрон лаяли Путіна за паспорти на Донбасі, дилема між цінностями та інтересами зберігає силу. Не можна казати, що європейські лідери пішли на зустріч Путіну, але політика в значній мірі формується з таких символічних жестів. І Росія цей момент використовує для того, щоб зайвий раз показати собі, Україні та Європі, що Україна не є самостійною, що вона є лише маріонеткою США”.

Між тим, Олег Саакян, політолог, переконаний, що ми не є свідками витіснення України з переговорного процесу, але з обмовками: “Я не думаю, що це стане постійною практикою, хоча прецедент і є тривожним. Цю подію варто розглядати в розрізі європейсько-російських відноси, в більш широкому контексті.”

Мовчання української сторони зрозуміле, але неприпустиме

Негативний ефект від наголошенні на політичній несамостійності України внаслідок перемовин “за спиною” можна і потрібно нівелювати ефективними та своєчасними діями української влади і в особливості зовнішньополітичного відомства. Але жодної активності ми не спостерігаємо. Олег Саакян відзначає неприпустимість мовчання з боку української дипломатії в ситуації, що склалася: “Фактично, відбулися консультації в тристоронньому Нормандському форматі, без України, і це є дуже тривожний знак. Прикрою є відсутність ствердної реакції українського МЗС. Вона мала б бути м’якою, але недвозначною.”

Андрій Окара, в свою чергу, стверджує, що в ситуації, яка склалася, оперативно відповісти на перемовини росіян з європейцями в України не було змоги: “Для будь-якої системи влади є дуже вразливим період ротації: коли один пішов а другий ще не прийшов. Чи є зараз в України Міністр Зовнішніх справ — питання дуже складне. І тому ситуацією, коли Україна не може ефективно відповісти, дуже вдало скористалися. Я абсолютно впевнений, що якби таке трапилося, скажімо, ще місяць тому, то реакція була б. Умисно чи ні, але момент прийшов на користь саме російському “МІДу”.

Таким чином, в перші дні свого президентства Володимир Зеленський отримав дуже тривожний дзвіночок — поки він роздумує над референдумом про те, домовлятись з Росією чи ні, домовитися можуть і без нього. Інша справа, що Німеччиною і Францією коло наших західних партнерів не обмежується. Та й самі європейські держави мають на меті не “зраду” України, а радше переслідують якість тактичні цілі, пов’язані з енергетичними інтересами, виборами до Європарламенту та функціонування Ради Європи. Тим не менш, новому українському керівництву пора переставати ховатись за гаслом “народовладдя” і розпочинати якісно та ефективно захищати національні інтереси України.

Вячеслав Масний, Київ