Інавгураційний спіч Президента Зеленського: прихильники й опоненти
Володимир Зеленський президентську булаву отримав. За його інавгурацією навіть попри будній день, схоже, споглядала величезна кількість українців – як прихильники нового президента, так і його опоненти. Перший спіч – це факт – вийшов дуже емоційним. Деякі з користувачів українського сегменту соцмережі Фейсбук уважно “занотували”, чого саме у промові президента Зеленського не прозвучало, але за логікою посади мало би. А саме: не почули нічого конкретного про оборону, національні інтереси, НАТО, ЄС, економіку, українську мову, культуру, Росію-агресора, судову реформу, співпрацю з парламентом... Утім багатьом сподобалися емоції. Кілька разів частина аудиторії реагувала на них оваціями. Зокрема, там де в промові йшлося про припинення вогню на Донбасі. Між тим, про те, як саме це зробити - Президент не сказав жодного слова. Мабуть, сподіваючись залишити собі в цьому питанні певну свободу маневру.
Але пік розбіжностей у сприйнятті прийшовся на кінець промови, коли Володимир Зеленський сказав, що «розпускає Раду». І тут – знову – дійшло до крайнощів у позиціях: комусь така рішучість прискорити переобладнання влади дуже сподобалось, а комусь – категорично ні. Тим більше, що ані про мотиви такого рішення, ані про законодавче обґрунтування новий президент не сказав нічого.
Така от поляризація оцінок стосувалася й оцінок роботи уряду. Тому й не скажеш, що всі оцінили цитату з колишнього президента США Рональда Рейгана: “У часи теперішньої кризи уряд не є вирішенням нашої проблеми. Сам уряд є нашою проблемою…”
Однак, як сказав новообраний Президент, це лише початок. Тож ми звернулися до експертів-політологів із проханням оцінити першу промову нового президента України Володимира Зеленського з точки зору сенсів та державотворення.
Богдан Яременко, голова Фонду “Майдан закордонних справ”:
“Зеленський спалює відразу усі мости для “договорняків” з парламентом та урядом”
– Коротко про те, що я почув в інавгураційній промові. Скажу відверто, це найбільш україноцентрична президентська промова з усіх досі проголошених. Раніше президенти України вважали за потрібне детально пояснювати, хто партнери, куди вступаємо чи йдемо. Зеленський же одразу "пішов" від реальних потреб своїх співгромадян. Разом з тим, заявлені в промові цінності – демократія, повага до людської гідності, розбудова політичної нації - не залишають жодного сумніву в зовнішньополітичних орієнтирах. Тому очевидно, що це лише механізми – запроваджуємо цінності ЄС і стандарти НАТО (а це чітко заявлено в промові) у себе в країні – ось вам і реальна європейська та євроатлантична інтеграція України. Щиро співчуваю тим, хто не захотів, чи не зміг почути відповіді на питання про війну, мир та окуповані території.
Торгівлі територіями не буде. Це єдина і дуже непроста у виконанні озвучена червона лінія у переговорах щодо врегулювання. Зараз теза виглядає неприйнятною для Росії, але бажаною для більшості українців. Що буде далі – побачимо. Вважаю, що єдність народу як запорука успіху і у внутрішніх трансформаціях, і у міжнародних відносинах, і в обороні – це правильно. Володимир Зеленський намагається почати з відновлення довіри до влади – новий президент, новий парламент, новий уряд. Все дуже непросто, але інакше все рівно не спрацює. З боку президента Зеленського перший крок до відновлення довіри – бути ближчим до людей, говорити про проблеми, які людей турбують, говорити зрозумілою людям мовою, не обіцяти нездійсненного, виконувати обіцяне. Щоб йому повірили, президент Зеленський спалює відразу усі мости для договорняків з парламентом і урядом. Особисто у мене, ейфорії немає. Але готовність і бажання спробувати допомогти цьому президенту є.
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:
“Зеленський, по суті, продовжує свою виборчу кампанію”
– Головна обіцяна “фішка” інавгурації – це безумовно заява про розпуск парламенту. Заявляючи про це, Зеленський, по суті, продовжує свою виборчу кампанію. Помітно, що головна стратегія – будувати свій позитивний імідж на негативі до конкурента. Якщо під час президентських виборів він будував свою кампанію на високій недовірі до Порошенка, то зараз він намагається здобути прихильність на протистоянні уже з “непопулярною” в народі Верховною Радою. І швидше за все, в майбутньому ми матимемо здебільшого протистояння між президентом та парламентом, ніж співпрацю. Війна двох державних інститутів, звісно, красиве видовище, але ніяк не показник президентської ефективності. Якщо взяти до уваги, що рейтинги настільки важливі для Зеленського, то в кращому випадку, ми матимемо ще п’ять років популізму, боротьби з символічними, а не реальними проблемами (наприклад, депутатська недоторканість).
Другою «фішкою» прозвучала готовність нового президента піти на будь-які кроки у питанні припинення вогню на Донбасі. Гадаю, що цьому неабияк сприяли результати маніпулятивного соцопитування, проголошеного за декілька днів до інавгурації. Але, навіть уточнення про територіальну цілісність в промові не рятує ситуацію – у держави є інші важливі ознаки, які можуть підпасти під «компроміси домовленостей», наприклад, суверенітет. Ймовірно, такі заяви всього лише спроба зберегти свій електорат на Півдні та Сході, а не реальна стратегія майбутнього президента. Та разом з тим, питання про «готовність піти на все» залишається відкритим і ризикованим.
Володимир Фесенко, політолог:
“Ми побачили нового Президента і його новий стиль, який кардинально відрізнятиметься від того, що було в попередників”
– Думаю, ми побачили нового президента і його новий стиль, який кардинально відрізнятиметься від того, що було в попередників. Наприклад, рішення про розпуск Верховної Ради в день інавгурації – такого в нас точно ще не було. Гадаю, Зеленський не вагатиметься, не домовлятиметься, а разом зі своєю командою діятимуть достатньо рішуче. Утім вернемося до промови. Наскільки я чув, то розглядалося кілька її варіантів. Одна – з викладенням певної програми дій, інша – більш емоційна. Як бачимо, зрештою віддали перевагу емоціям та акцентам на найближчі плани. Риторика була вибрана достатньо жорстка, в деяких випадках навіть конфліктна. З тактичної точки зору – це ризиковано. Наприклад, в плані оцінки роботи уряду, оскільки з цим урядом доведеться якщо не співпрацювати, то співіснувати, хоча б кілька місяців.
Микола Давидюк, політолог:
“Усе виглядало як намагання якомога більше сподобатися людям”
– Промова не інавгураційна. Швидше це черговий маркетинговий прийом із донесення меседжів до своєї аудиторії. Президент Зеленський говорив одразу двома мовами, намагався виглядати “своїм хлопцем”, підкріплюючи образ несистемного тощо. Все це зроблено не просто так, а заради того, щоб показати, що в нинішньому політичному класі він – чужий. Взагалі це був симбіоз мрій та рішучості в контексті того, ким ми, українці, повинні бути. Мабуть, один з найсильніших моментів – це теза про ісландську футбольну збірну, де непрофесіонали (вчитель, прибиральник тощо) показали супер-результат. Все це транслюючи на самого себе, підкреслюючи свою несистемність та мрії про великий результат. Далі – це ультиматум з вимогами до парламенту, заклики до 65 мільйонів українців повертатися додому та інше. Усе це виглядало як намагання якомога більше сподобатися людям та узагалі - не подобатися політикам старої школи. Щодо стилю. Здається, Зеленський не перестає грати серіального персонажа Голобородька. Єдина відмінність від телевізійного персонажа – те, що обійшлося без автоматів.
Олексій Кущ, економіст:
«Ці меседжі були доволі позитивно сприйняті більшістю слухачів, а отже контрсистемна риторика, прогнозую, буде продовжуватися»
–Перш за все, промова була політтехнологічна, вона звернена до переважних настроїв людей, які очікують контрсистемної політики від нового президента. В промові було декілька доволі жорстких атак на політичну систему та діючих політиків. Усі ці меседжі були доволі позитивно сприйняті більшістю слухачів, а отже така контрсистемна риторика, прогнозую, буде продовжуватися.
Я вважаю, нас чекатиме поступова ліквідація тієї управлінської вертикалі, що залишилась від попередньої влади. На жаль, ми не почули нічого, що хоча б в контурах окреслило майбутню політичну систему, звернену до простих людей. Зрозуміло, що стара система має бути покращена, але не можна увесь час повторювати одну й ту ж відому фразу, що “Карфаген має бути зруйнований” Найбільший мінус промови – смисловий вакуум. Зокрема, хотілося б почути економічні сенси, але їх не було взагалі. Тому, швидше за все відбудеться заміна персоналій, але кістяк старої системи залишиться. Після чергових виборів нас чекає фрагментований парламент, така собі модель “польської магнатерії” XVII століття, коли в парламенті буде 3-4 фракції, за кожною з яких буде стояти певна фінансово-промислова група. В таких умовах посилення популістичної риторики неминуче. В принципі, нас очікує доволі складний період, коли матиме місце боротьба за “окупність політичних інвестицій”. З врахуванням “турбулентності”, яка очікує Україну в найближчі 2-3 роки, ця “окупність” буде максимально прискорюватися.
Мирослав Ліскович, В’ячеслав Масний, Київ
