А інавгурації по-американськи Україна не хоче?

Верховна Рада після виборів Президента доволі несподівано опинилася на межі розпуску. Утім, чимала частина депутатів бачать для себе переваги у дострокових виборах і пов’язують їх призначення з тим, коли саме вступить на посаду Володимир Зеленський. А чи може інавгурація не відбутися взагалі? І чого бракує Україні, щоб передавати повноваження вчасно, організовано, без залаштункової штовханини і конспірології…

Ключове слово «інавгурація»

Чинний Президент Петро Порошенко запевнив, що зацікавлений у якнайшвидшому призначенні Верховною Радою дати проведення інавгурації новообраного Глави держави Володимира Зеленського. Про це він заявляв неодноразово, а ще от під час спілкування зі ЗМІ у Брюсселі.

Комітет ВР з питань Регламенту та організації роботи парламенту у вівторок це питання відклав і уже в середу планує засідання, щоб розглянути проекти постанов щодо призначення дати інавгурації новообраного Президента. Як повідомляв Голова ВР Андрій Парубій, нині у парламенті чотири варіанти постанови, а за регламентом без розгляду Комітетом рішення не можна виносити в сесійний зал.

Парламентська фракція «Батьківщина» готова підтримати будь-яку дату проведення інавгурації новообраного президента, повідомила Юлія Тимошенко. БПП збере засідання фракції після рішення Регламентного комітету…

Радник Зеленського Руслан Рябошапка вважає, що призначити інавгурацію на 19 травня заважають особисті інтереси окремих українських парламентаріїв, «зокрема, гіпотетичний ризик передчасної втрати депутатського посвідчення та… імунітету від кримінального переслідування».

Тож "гіпотетичний" ризик чи стопроцентний? Ті депутати, які вважають, що в наступний парламент не потраплять, воліють не ставити на собі цей експеримент. Ті, які мають добрі шанси на «продовжити», не проти дострокових виборів – хоч як дивно, таких виявилося чимало. Тому міркування, що партії «Слуга народу» вигідні дострокові парламентські вибори, щоб закріпити високий рейтинг Зеленського – можуть виявитися помилкою.

В ефірі "Свободи слова" представник штабу Зеленського Дмитро Разумков пояснив, що рішення розпускати чи не розпускати Верховну Раду залежатиме від того, що робитиме парламент. Зокрема, прикладом негативного кроку є прийняття «законопроекту Оксани Сироїд» про скорочення повноважень президента ледве не до рівня представницьких функцій.

А ось ще одне свіженьке міркування на користь інавгурації 19 травня, його також озвучив Дмитро Разумков – у неділю 19-го травня, у вихідний день, машини іноземних гостей, запрошених на інавгурацію, не заважатимуть руху транспорту в Києві…

Виникає законне запитання: а чи можна обійтися без усіх цих кулуарних вправ і спроб одне одного поставити у невигідне становище?

А як «у них»? У США…

У Сполучених Штатах Америки точно визначені і день всенародного голосування на виборах президента («перший вівторок, наступний за першим понеділком листопада в рік, кратний чотирьом»), і день коли голосує колегія виборщиків (рівно на 41-й день після всенародного голосування), і день оголошення результату виборів (6 січня) і день інавгурації – 20 січня.

Тобто між днем, коли народ визначає наступного господаря Білого дому, і днем, коли новообраний президент наддержави приступає до виконання своїх повноважень, проходить два з половиною місяці. І нічого, уявіть собі! У час між всенародним голосуванням на початку листопада і 12 годиною дня за східним північноамериканським часу в день інавгурації 20 січня майбутнього президента офіційно іменують «обраним президентом США» (President-elect of the United States). Обраний президент, починаючи з всенародного голосування, поступово формує свою адміністрацію. За цей час попередня адміністрація та президент вводять своїх наступників у курс державних справ, обраний президент уже може неофіційно впливати на багато важливих рішень, натомість частина рішень старого президента, хоча і не є для нього забороненими, але вважаються неетичними. Цю традицію закладено 1952 року, коли новообраний президент Дуайт Ейзенхауер, його попередник Гаррі Трумен та їх міністри впродовж двох місяців обговорювали проблеми зовнішньої та внутрішньої політики – і це попри те, що стосунки політиків впродовж попередніх років та під час виборів були вкрай неприязні і з публічними випадами.

…у Франції

У Франції Конституція не містить правил передання влади та проведення інаугурацій. Проте, з роками виникли традиції, які зробили інаугурацію не просто передачею влади, а заходом на цілий день, включаючи паради, промови, цивільні і військові заходи і святкування.

У день інавгурації старий і новий президенти зустрічаються біля входу до резиденції глави держави. Потім на півгодини усамітнюються в кабінеті президента, де новому французькому лідеру передаються основні досьє, а також коди від ядерної зброї. Після цього новий президент проводжає попередника, який вже став звичайним громадянином і залишає Єлисейський палац.

Після цього в Залі урочистостей голова Конституційної ради оголошує результати виборів і офіційно оголошує нового президента республіки. Новий президент  вимовляє першу промову, робить огляд республіканської гвардії, лунає гімн, гармати дають 21 урочистий залп.

На відміну від України, урочиста процедура не прив’язана до настання юридичних наслідків. За ст. 104 Конституції України, «…новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України». Тобто якщо, з якихось причин, не відбудеться урочисте засідання ВР, то президент взагалі не зможе вступить на посаду?.. Натомість у Франції новий президент приходить на урочисту частину вже повноважним главою держави.

…у Польщі

Президент Республіки Польща обирається народом на п'ятирічний термін шляхом загальних, рівних, прямих виборів. Польський президент, на відміну від українського, має більше повноважень щодо виконавчої влади, може навіть сам призначити прем’єр-міністра, хоча ще не було випадку, щоб президент довірив формувати уряд політику, який не має підтримки більшості депутатів Сейму. Має право законодавчої ініціативи і право вето, має широкі повноваження щодо сфери безпеки, міжнародних відносин та судової системи. Згідно ст. 291 Виборчого кодексу, присяга новообраного президента має відбутися в останній день каденції президента, що йде з посади. Церемонія передбачає заходи в парламенті та зустріч з військом.

… у країнах з парламентським способом правління

Показово (та й зрозуміло), що урочисті церемонії інавгурації прийняті в тих країнах, де президент має більше повноважень. Це, напевно, психологічно успадковано від традицій коронації монархів, аби ритуали служили для ствердження авторитету влади.

У тих країнах, де більше повноважень мають парламент і прем’єр-міністр - в Італії, Австрії, Німеччині – президенти вступають на посаду урочисто, але не настільки, і уваги до них набагато менше.

Президента Італії, який не може бути молодшим 50 (!) років, обирає спеціальна колегія вибірників, що складається із сенаторів і депутатів парламенту, що засідають разом з представниками провінцій. Він набуває повноважень на 7 років після складення присяги.

Федеральний президент Австрії обирається всенародно, теоретично він має великі конституційні повноваження, на практиці діє, здебільшого, як церемоніальний представник. Передавати повноваження в Австрії доводиться не так і часто: жоден з австрійських президентів ніколи не програвав вибори, балотуючись на другий термін.

Федерального президента Німеччини обирають Федеральні збори - конституційний орган, що скликається спеціально для цієї мети. До його складу входять депутати бундестагу і таке ж число делегатів, що обираються земельними парламентами. Вступаючи на посаду президент виголошує затверджений текст присяги, в якій, втім, має право сказати або ні слова «І хай допоможе мені Бог». Права президента в Німеччині, з історичних обставин, дуже обмежені – за рідкісними винятками, предавницькі та виконавчі.

Пропозиція, яка знадобиться і на майбутнє

Щось подібне мало б бути в Україні, де, незважаючи на закріплений у Конституції парламентсько-президентський устрій держави, президента все одно, чи за звичкою сприймають як «най-найголовнішого». Президенту Порошенку було відносно легко підтримувати цей імідж, оскільки він мав зовні безконфліктні відносини з урядом та ситуативну більшість у парламенті. Помилкою було б вважати, що фактичний вплив Порошенка автоматично перейде його наступникові. Втім, інавгурація – це картинка «для народу». То чому ж не підпорядкувати її визначеній раз і назавжди процедурі?

Але чому тоді стільки пристрастей через інавгурацію в парламентсько-президентській Україні?.. Звісно, через україно-російську війну на Сході, оскільки саме сфери повноважень Президента: питання безпеки та зовнішньої політики - є набагато важливішими, ніж у мирний час.

І друге – оте конституційне «не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів»… А про те, що має відбуватися впродовж цих тридцять днів – ніде нічого юридично обов’язкового. Ось і маємо «парад імпровізацій».

На майбутнє – необхідно виписати і формалізувати регламент передання влади (не тільки президентської), надати йому високого юридичного статусу – на рівні додатку до Закону, або навіть Кодексу про передання владних повноважень в Україні. Щоб ці 2-3-4 тижні, за зразком США, проходили у покроковій педантичній роботі, щоб поточні справи, досьє, архіви, таємниці передавалися за списком новій команді: за посадами, під розпис, за необхідності - в присутності і фахівців з безпеки. Тоді дата набуття повноважень новообраним керівником не ставатиме заручницею політичних сил і зручних для них тлумачень.

Варто про це подбати з тією думкою, що в Україні влада ще неодноразово має передаватися у бездоганно демократичний спосіб.

Олександр Волинський, Київ