Танки Т-64 ще довгий час будуть основою танкової міці України

Міністерство оборони України опублікувало відеоролик, в якому показало нову модифікацію основного танка Збройних сил України Т -64БВ. Ці оновлені танки поступають у війська вже понад рік, і зараз понад 100 таких бойових машин найновішої модифікації вже стоять на озброєнні України. Передбачається, що в майбутньому практично всі українські Т-64 будуть оновлені до модифікації 2017 року. Втім, у пересічного українця можуть постати питання, чому ми досі тратимо кошти, ресурси та зусилля на начебто “древній” Т-64 (розробка ще 60-х років минулого століття), коли маємо розпіарені “Оплоти”, і наскільки цей танк може бути ефективним проти нашого головного ворога – Росії.

Т-64, який розпочав “танкову” революцію

Ранні моделі танку Т-64, створені харківськими конструкторами в середині 1960-х , започаткували своєрідну революцію в сфері танкобудування. По суті, Т-64 став першим в світі “основним бойовим танком” – машиною з швидкістю і маневреністю середнього, і захистом та вогневою міццю важкого танка. І інші конструкторські центри СРСР, і увесь зброярський світ у розвитку своїх танкових проектів рівнялись на танк харків’ян. Втім, не треба думати, що сучасні українські Т-64 – це машини з далеких 1960-х. Сьогодні основу танкової потуги Збройних Сил України складають понад 700 танків Т-64 різних модифікацій, найчисельнішою з яких є Т-64 БВ, який дійсно, мав своєю основою оригінальний Т-64, але випускався в середині 1980-х, і цілком відповідав тогочасному технологічному рівні. Тому більшість українських танків родом не з 1960-х, а з 1980-х. Що є нормально навіть для найрозвинутіших країн. Так, основний бойовий танк США М-1 “Абрамс” був прийнятий на озброєння в 1980, і з тих часів просто модернізується, німецький “Леопард-2” розпочав свій шлях в 1979, французький “Леклерк” - 1987.

Звісно, прогрес не стояв на місці, і тому сучасні танки зазнали багато змін з часів свого народження. В першу чергу модернізувалися електроніка, системи прицілювання, наведення та нічного бачення, активний захист (товста броня танку – це його пасивний захист, а різноманітні навіси на неї, в кожному “ящичку”-секції яких є трохи вибухівки, яка від влучання снаряду чи ракети детонує, не пошкоджуючи саму броню танку, але відкидає снаряд чи протитанкову ракеті – захист активний). Україна в 90-х практично не займалась оновленням свого танкового парку, лише в 2004 на озброєння була прийнята модифікація Т-64 “Булат” з новим, більш ефективним активним захистом і покращеними прицілами і приладами нічного бачення, а також покращеною ходовою частиною (двигун, підвіска і т.д.). Модифікація до “Булату” обходилась порівняно недорого, але до початку війни лише незначна кількість машин, близько сотні машин пройшли модифікацію.

Як Україна осучаснює радянський спадок

Втім, навіть доведений до модифікації “Булат”, Т-64 зберігає цілий ряд проблем, що не дозволяє ставити його в один ряд з сучасними танками розвинутих держав. Проблема не в озброєнні чи захисті (у Булату з цим якраз все відносно добре), а знову ж, в електроніці і зв'язку. І саме ці проблеми покликана вирішити модифікація танку Т-64 2017 року, яка й продемонстрована у промо-ролику Міністерства оборони України. Крім нормальних, сучасних систем нічного бачення та прицілювання українського виробництва, що дозволяє вести нічні бої на рівні з найсучаснішими західними танками, у модифікацю Т-64 2017 року встановили нові системи зв'язку. Зв’язок та координація завжди були ахіллесовою п’ятою радянської школи танкобудування. Наприклад, радіостанції на танках не мали можливості зв’язуватись по радіо з піхотою, бо працювали в геть різних діапазонах. І хай навіть би бійці йшли поруч танка, зв'язатись з ними можливо лише відкривши люк, висунувши половину корпусу і гучно перекрикувати шум танкового двигуна. Власне, такі “ганебні” недоліки система зв’язку для українських танків і ліквідовує, разом з іншими перевагами, як наприклад, система навігації і т.д.

Модифікація Т-64 зразка 2017 року вже встигла себе показати з хорошого боку на міжнародних змаганнях Strong Europe Tank Challenge 2017, на яких “ветерани” Т-64 виступили цілком на рівні з найсучаснішими та дорогими танками США, Німеччини та інших західних держав. Також не останню роль в успішному виступі української команди на змаганнях того року відіграло те, що наші танкові екіпажі складалися з бійців з дійсним бойовим досвідом – учасників АТО. Втім, змагання змаганнями, а от бойова ефективність модернізованих Т-64 зразка 2017 та Т-64 “Булат” була неодноразово доведена нашими танкістами у боях на полях Донбасу.

Російські вороги українських “шістдесятчетвірок”

Опис технічних характеристик та історії модифікації Т-64 не дає відповіді на головне питання: наскільки доброю зброєю цей танк виступає проти нашого головного ворога – росіян. Попри всю гучність пропагандистського крику, ніякими “Арматами” в російській армії і не пахне, і головним танком нашого північно-східного недруга залишаються “ровесник” і наче б то “молодший брат” Т-64 – нижньотагільський танк Т-72 та його глибока модифікація Т-90. Коли в 1960-х харків’яни показали радянському керівництву “революційний” і дуже прогресивний Т-64, його проектні дані були передані в Нижній Тагіл із завданням зробити простішу, і тому менш ефективну, але дешевшу версію. Відтак, Т-72 мали старіший двигун, менш якісну електроніку і деякі абсолютно застарілі рішення. Для прикладу, якщо крупнокаліберний зенітний кулемет на Т-64 керується дистанційно з середини танку, то на Т-72 комусь з екіпажу потрібно як червоноармійцю в 1943-му відривати люк, висовуватись по пояс і братись за гашетку. В СРСР Т-72 вважався так званим “мобілізаційним” танком, тобто його перевага мала б полягати не в технологічності та ефективності, як у Т-64, а в чисельності. Т-72 у величезних кількостях розійшовся по “дружніх диктаторських режимах”, і тому неодноразово застосовувався у конфліктах в “гарячих точках”, в той час як Т-64 залишався “секретним” танком і за межі СРСР не потрапляв.

Втім, вважати Т-72 всього лиш дешевшою і менш якісною копією Т-64 не варто. Озброєння у бойових машин аналогічне – 125-мм гармата/пускова установка для ракет, бронювання, захист та маневреність цілком на рівні. Крім того, як і Т-64, Т-72 постйно оновлювався та перероблявся, як Росією, так і Україною, Індією та Польщею. Плюс, загальна кількість Т-72 різних модифікацій на озброєнні РФ обчислюється тисячами. Досягти порівняної чисельності танкового парку для України попросту неможливо.

Саме тому у розрахунку на протистояння з Москвою Україні не слід ганятися за кількісними показниками. Як відомо, маленька радянська армія не переможе велику радянську. А от рух в напрямку західних доктрин танкового бою – чіткої координації, зв’язку та ефективного нічного бою – а це головна слабкість російських танкових військ, вочевидь є правильним вектором. І нова модифікація Т-64 2017 року якраз є необхідним кроком в цьому напрямку.

Що ж там з “Оплотом”

Звісно, оновлення нині діючих українських танків однозначно є хорошою новиною, але питання, а де ж “легендарні” “найкращі в світі” українські танки “Оплот”? Дійсно, БМ “Оплот” є машиною найвищого класу, повноцінним конкурентом найкращим західним танкам. Але за якість, як завжди, потрібно платити. Так, ціна експортного варіанту БМ “Оплот” становить 4,9 млн. доларів. Звісно, така ціна є значно нижчою в порівнянні з західними танками: американський “Абрамс” коштує близько 8,5 млн., німецький “Леопард 2” - 7,5 млн., французький “Леклерк” - понад 12 млн. доларів. Але навіть попри порівняно незначну вартість, Україна, на жаль, не може дозволити собі закупляти “Оплоти” в кількості достатній, аби замінити понад 700 Т-64. Наразі укладено план, за яким до 2025 року на озброєння ЗСУ має надійти близько 200 “Оплотів”, але поки що у військах є всього 10 цих танків. Крім дорожнечі, варто врахувати, що швидко виробляти “Оплоти” Харківський завод просто не здатний. На 49 танків для армії Тайланду пішло 8 років. В цілому ж виробничий цикл “Оплоту” займає 9 місяців, в той час як модернізація Т-64 до “Булата” або до зразка 2017 року – 3 місяці і коштує всього близько 1 мільйона доларів. Сім сотень нині прийнятих на озброєння та майже тисяча на консервації танків становлять просто величезний резерв для модернізації, не користуватись яким в умовах війни – величезна помилка.

Враховуючи сказане, чекати заміни шістдесятичетвірок “Оплотами” не варто ні в близько-, ні в середньостроковій перспективі. Більш того, боєздатні та доведені до сучасних вимог танки необхідні нам вже сьогодні, на фронті. Саме тому поступове оновлення вже наявних у військах танків Т-64 є цілком правильною стратегією. Зрештою, нашою великою перевагою є те, що як оновлювати, так і виробляти найсучасніші танки ми можемо своїми силами. В будь-якому разі, найгірші для нашої армії часи грабунку та розрухи вже позаду, і, незалежно від того, чи у війська приходитимуть нові “Оплоти”, чи оновлені “шістдесятчетвірки”, міць українських танкових сил продовжує зростати.

Вячеслав Масний. Київ