Москаль та іже з ним: Система не змінилась, не змінилися й ми. От що вселяє безнадію
Не Москалем єдиним.
Знаєте які наслідки має оте нарікання в суспільстві на "незрозмілу американку" Уляну Супрун?
І я навіть не про обивателів і якісь хамські заяви, а про цілком гречні (хоч непритомні) посили. В основі яких – не критика/обурення діями та намірами.
Це – насправді огидна ксенофобія. Зневага та відкидання всього нового, в тому числі "понаїхавших". Зневага до українців, які повертаються до країни (при чім часто поряд із литтям крокодилових сліз за тими, хто емігрує). І не менш огидне повторення меседжу роспропаганди про жахливу Америку, яка є ворогом і люди з якої – вороги. Натомість для України США – партнер і більше того – до них у першу чергу апелюємо щодо допомоги у безпековій площині. І чия співпраця з Україною дуже лякає Росію. Тож ворог хоче залякати нас. Нами ж, українцями.
Приснопам’ятне "в нього дружина – американка", перетворилося в тюкання американськості Наталії Енн Яресько – і тепер Уляни Супрун.
І поки українці обговорють брехню, зовнішність і стиль менеджменту людей, котрі виросли в суспільстві, орієнтованому на швидкий результат та високі показники продуктивності, але – разом із тим – природну простоту заможних людей (не показну а-ля нові тренди нашого політикуму) та слідкують за теоріями масонських змов – до нас повертаються ПОКИДЬКИ.
Все частіше події коментують тюнінговані (да, "красіві") регіонали та регіоналки, котрі крали наші гроші, свободу та врешті – життя Небесної сотні й тисяч захисників.
І навіть ті, хто мімікрував, дозволяють собі вертатися до барсько-чекістських форматів. Навіть у публічній діяльності.
Хамство та огидна поведінка Геннадія Москаля – це не випадково. Це яскравий приклад нахабства і повного відчуття безкарності публічною особою. Це ті самі "козли, що заважають жити" – знову на вустах. І значить – знову в діях?
Я боюся, що його керівництво закриє очі, як закриваються очі на безліч інших кричущих випадків. Поліційні огляди грудей, царські "затикання рота" під час публічних засідань, прилюдні матюки – це вже навіть не філігранні схеми крадіжок, які хоч стараються приховати.
Але чого я більше боюся – що частина з нас, не опускаючись до хамства, далі продовжуватиме "коректну ксенофобію". Бо це означає, що не змінилася не лише система, а не змінилися й ми.
От що вселяє безнадію.
І від чого нас не врятує подвиг героїв. Вони можуть гинути, йдучи сміливо на ворогів. Але вбити в собі раба повернувши почуття гідності слід самим. Кожному.
Ярина Ясиневич
FB
реклама