Руслан Світлий, директор Департаменту соціальної політики КМДА
Навіть в умовах карантину люди отримують в повному обсязі усі види соціальної допомоги
20.08.2020 12:33

Соціальна сфера – це постійний потік оперативних завдань: від субсидій та адресної допомоги людям до психологічної підтримки учасників АТО/ООС. Карантин додав Департаменту соціальної політики КМДА клопотів і підопічних. Починаючи з березня, коли в столиці запровадили обмежувальні заходи через пандемію, міська влада надала матеріальної допомоги 4415 киянам на 14 мільйонів 788 тисяч 550 гривень. Єдиний координаційний центр зібрав і доставив майже 55 тисяч продуктових наборів для соціально незахищених мешканців столиці. Для 140 пацієнтів, які постійно потребують гемодіалізу, організували перевезення до лікарень. У разі потреби – до другої хвилі соціальні працівники готові, запевняє очільник департаменту Руслан Світлий. А поки разом з командою займається новими проєктами – «Соціальним таксі», реабілітаційними центрами та іншими сервісами для вразливих категорій киян.

«МАМ – ПІДТРИМАТИ, БЕЗХАТЧЕНКІВ – СОЦІАЛІЗУВАТИ»

Руслане Валентиновичу, як Київ переживає карантин? Які додаткові завдання звалилися на ваш департамент через нього?

- Ще на початку карантину був створений Єдиний координаційний центр, який об’єднав волонтерів і нашу базу малозабезпечених, потребуючих допомоги киян. Благодійникам не довелося шукати, кому надати допомогу: її роздавали через наші соціальні установи. Карантин триває, але всі програми працюють, всі заходи програми «Турбота. Назустріч киянам» виконуються. Єдина проблема, ми поки не можемо витрачати кошти, передбачені на санаторно-курортне оздоровлення дітей: адже відповідні дитячі заклади в столиці поки не відновили роботу. Найголовніше – усі види соцдопомоги люди отримують вчасно і в повному обсязі. Мер міста Віталій Кличко презентував додаткові заходи, які розробив разом із командою – вони дозволять мінімізувати наслідки поширення коронавірусної хвороби в столиці й стримати ріст захворюваності. Це його власна ініціатива і ці заходи, на мій погляд, є досить ефективними.

- А координаційний центр діяльність вже зупинив?

- Коректніше сказати – призупинив. Волонтери-благодійники – ресурс не безмежний, їм теж важко в цих умовах. Адже у бізнесу в зв’язку з пандемією вистачає фінансових проблем, а центр працює, коли є благодійники – це ж не політичний, не комерційний проєкт. І департамент в цьому випадку надає не допомогу, а майданчик для неї. Зрештою, карантин адаптивний, люди вільно переміщаються містом, ходять на роботу, гострої потреби в діяльності центру немає. Якщо буде посилено карантин та введено суворі обмеження, ми одразу готові «розморозити» роботу центру. Нам необхідно максимум 2-3 дні, щоб у разі потреби, відновити діяльність центру в усіх районах міста.

- А якої саме допомоги кияни найчастіше потребували, за чим зверталися?

- Найбільше у період жорсткого карантину люди потребували доставки продуктів. Дуже багато киян лишилися без роботи, у нас були випадки, коли нам із відчаю люди навіть дітей погрожували підкинути. Уявіть – родина живе від зарплати до зарплати, винаймає житло, має на руках дітей, і тут раз – і одномоментно втрачає джерело доходу, опиняється в складних життєвих умовах. Ми навіть мали швидку групу реагування, яка виїжджала на ургентні випадки. Сидить родина на карантині і банально не має навіть можливості купити поїсти. Людей, які знаходилися, так би мовити, в хронічно складних життєвих умовах до карантину було в Києві 20 000, а під час карантину їхня кількість зросла в рази. Транспортного сполучення не було і навіть передачу від батьків отримати ніяк, а багато хто дійсно залежав від таких передач. На щастя, у нас з’явилося багато чудових партнерів-ритейлерів, які щодня надавали чимало продуктових наборів, і, гадаю, якщо буде друга хвиля епідемії, вони знову не залишать киян у біді.

- Можливо, якісь історії вам запам’яталися особливо?

- Аякже! Телефонують якось нам на лінію Єдиного координаційного центру (ми розгорнули цілий колл-центр для звернень, щоправда, третина дзвінків – фальшивих, люди почали зловживати) батьки: діти застрягли у дитячому таборі, не можуть виїхати. Табір у червоній зоні, сполучення припинено, організація, що дала путівку, навіть не подумала про повернення дітей додому. І постановою Кабміну, по якій було припинено роботу таборів, також було заборонено використовувати бюджетні кошти на їхню діяльність. Тобто навіть увімкнути опалення в корпусі чи нагодувати дітей – нецільове використання коштів. А діти ж у ньому «застрягли» і директор разом з ними, а продукти закінчуються… Нам о 9 вечора зателефонували з проханням допомогти, а до 9 ранку ми вже спорядили автобус за дітьми. Організували супровід і лікаря, взяли довіреності на дітей від батьків. Діти їхали майже добу – на всіх постах автобус перевіряли, телефонували нам, а ми керівництву обласної Нацполіції, пояснювали ситуацію – й автобус пропускали. Таким шляхом вдалося витягти звідти дітей.

- Справжня пригода! А як пересиділи карантин київські безхатченки? Навесні багато говорили про те, що їм без закладів харчування і автостанцій, вокзалів доведеться нелегко.

- У нас є спеціалізований заклад для них на вулиці Суздальській – будинок соціального піклування. Він працював безперервно і можна було звернутися, щоб елементарно – помитися, поголитися, переночувати.

Ми навіть плату за перебування скасували на цей період. Хоча я переконаний – цих людей треба соціалізувати. Благодійні організації, що опікуються безхатченками, зі мною категорично не згодні й це зрозуміло. Але я вважаю – якщо людину одягати, годувати і надавати притулок безкоштовно, навіщо їй повертатися до роботи? Досить пошукати вторсировину, здати її, заробити якісь кошти та витратити не завжди на щось корисне. Будинок на Суздальській ніколи не буває заповнений – там не приймають у стані алкогольного сп’яніння, і навіть під час карантину ажіотажу не було. Тож пропонуємо їх мотивувати вести соціальний спосіб життя, і в цьому ми готові допомогти. Наша пропозиція проста: хочете повернутися у соціум – допоможемо поновити документи, влаштуємо на роботу.

- Куди ж звертатися, яка схема дій для тих, хто хоче повернутися у соціум?

- Туди ж, на Суздальську 4/6. Там консультує юрист, розповість, який шлях треба пройти. Є центр соціальної адаптації, центр навчання людей з інвалідністю і безхатченків, де можна обрати професію і навчитися. А поки вчишся – будеш жити у будинку безкоштовно. Але ж проблема в тому, що бажаючих – мало. І справді – якщо на здачі вторсировини можна заробити до 5000 грн на місяць і при цьому користуватися благами, які надає місто і благодійники, – навіщо напружуватися? Але ж це шлях в нікуди. У нас навіть є бюджет за програмою «Турбота. Назустріч киянам», за якою безхатченків можна залучати до виконання громадських робіт і платити їм. Зроби щось корисне для суспільства і міста – матимеш гроші. Але ці виділені кошти практично лишаються не витраченими – бажаючих працювати і легально заробляти бракує…

- Можливо, вони погано поінформовані?

- Повірте, вони знають про таку можливість, можуть звернутися до будь-якого районного територіального центру і заявити про своє бажання. Єдина вимога – треба мати документ, посвідчення особи, бо якщо не матиме, кому місто буде платити? Ми не можемо гроші списувати в нікуди. Якщо немає документів – відновити їх допоможе наш Центр обліку бездомних, який цим займається. Немає навичок – їх і не треба, щоб виконувати роботи на кшталт підмітання вулиць. Людей треба мотивувати до дій, тому і перебування в будинку за Суздальській має символічну плату. Це не для того, щоб заробити, а щоб люди відчували, що треба хоч трішки постаратися, аби перебувати там.

- Вони радіо не слухають, інтернетом не користуються. Можливо, треба пройтися вулицями і персонально спілкуватися мало не з кожним про ці можливості?

- У нас для цього створений соціальний патруль – він і буклети роздає, і розповідає необхідну інформацію. Ми нікого не змушуємо – ми пропонуємо допомогу, аби лиш у людей було бажання щось змінити. Але ж знов таки, риторичне питання – навіщо, якщо у Києві досить громадських організацій, які ними опікуються. До слова, 60-70% тих, кого годує Соцпатруль – навіть не безхатченки. Це заробітчани, що приїздять до столиці і шукають підробіток на залізничному вокзалі. Навіть працівники вокзалів і продавці з ринку намагаються безкоштовні обіди отримувати.

- А як взагалі інформуєте про свої проєкти? Є якась налагоджена система інформаційних кампаній?

- Ми не звикли вихвалятися досягненнями. Але й про свою діяльність та соціальні сервіси для киян інформуємо через усі можливі канали комунікації. Це не лише інтернет-ресурси, такі, як сайт Департаменту і його сторінка у мережі Фейсбук, а й інформаційні буклети, плакати, журнали, які виготовляємо. Адже не всі користуються інтернетом, є багато киян похилого віку, для яких ми випускаємо інформаційні вісники про Університет третього віку, про всі можливості для організації власного дозвілля тощо. І для людей без постійного місця проживання також. Багато спілкуємося з журналістами: Київ часто є майданчиком для запровадження нових соціальних ініціатив. У співпраці з нашими колегами з Департаменту суспільних комунікацій ми охоплюємо різними інформаційними кампаніями всі соціально незахищені верстви киян, щоб поінформувати їх про соціальні послуги та всі види соціальної допомоги, яку їм може надати місто.

У ПЛАНАХ – СОЦІАЛЬНЕ ТАКСІ Й ДОСТУПНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

- А що зараз плануєте на майбутнє? Є якісь цікаві проєкти?

- Чекаємо на нормативну базу до Закону «Про соціальні послуги», який розширить наші можливості. Офіційно зможемо закладати бюджетні кошти на різні потреби, якими досі займалися донорські, грантові організації, благодійники, громадські діячі. Закон встановить правила надання соціальних послуг. Наприклад, родинам, де є дитина з інвалідністю. Чому з’явилися інтернати для діток з ДЦП, психоневрологічними захворюваннями? Бо дуже часто їхні мами опиняються один на один з бідою. Батьки зазвичай не витримують, йдуть в інші родини, а мами лишаються без роботи і чоловіка. Живуть на соціальні виплати, якість життя погіршується, друзі зникають, проблеми накопичуються. І, не маючи доступу до реабілітації, транспорту, навіть пандусів, рано чи пізно приймають рішення віддати дитину в інтернат – не вистачає сил впоратися самотужки. Закон дозволить перевернути цю систему, запобігати цьому явищу. Починаємо з раннього виявлення. Майбутня мама може звернутися у Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини, де спеціалісти за допомогою скринінгів прорахують ризики народження дитини з генетичними відхиленнями. Якщо прогнозують вроджені патології, навколо мами відразу концентруватимуться міські служби. Мама повинна зберегти роботу, родину, оточення і спосіб життя, решту – максимально бере на себе місто, аби дитина не потрапила до інтернату. Хочемо виявляти такі речі на ранній стадії, і мати прогноз у розрізі кожного району, щоб до народження дитини вже розуміти, які соціальні послуги будуть їй потрібні. Пандуси, реабілітологи, лікарі, перевезення. І щоб батьки розуміли: коли, не доведи Боже, прогноз справдиться, їх дитиною займатимуться. Бюджет міста навіть зможе оплачувати послуги приватних соціальних працівників, супровід і транспортування. Так ми відійдемо від інтернатів і супроводжуватимемо дитину в родині.

Щоправда, виникла інша проблема. Закон є, нормативно-правові акти є, гроші заклали в бюджет, а освоювати їх нікому.

- Це ж як? Нема бажаючих надавати платні послуги?

- Нема, бо такої практики досі в Україні не було. От хоча б проєкт «Соціальне таксі». Якщо у батьків дитини з інвалідністю нема власного авто, переміщення містом для них величезна проблема. А регулярно потрібно возити дитину на навчання, до лікаря, на реабілітацію. Де взяти кошти на таксі? А місто надасть його, мамі досить звернутися за послугою, повідомити, чи потрібен буде супровід дитини і пояснити логістику. Але практики такої досі не було, з приватними компаніями співпраця не налагоджена. Ще треба домовитися з відповідними інстанціями, щоб Соціальному таксі дозволили рухатися по смузі громадського транспорту. Діти з психоневрологічними патологіями довго перебувати в замкненому просторі не можуть, затори на дорогах їм протипоказані. Тобто попереду ще багато перемовин. Вже майже домовилися з «Київспецмедтрансом» про надання цієї послуги – у них є відповідний автопарк. З приватниками поки що ведуться перемовини. Таке враження, ніби ніхто не потребує заробітку.

Можливо, тарифи не підійшли?

- Подвійний тариф таксі даємо! Але до того від підрядника вимагатимемо відповідальності і певного рівня соціальної культури, а з цим проблема. Якби я був бізнесменом, я б погодився на довготривалий контракт з містом, придбав би автопарк і працював.

То які перспективи Соціального таксі? Коли послуга стартує?

- Хочемо запустити в пілотному режимі до жовтня. Є певні бюрократичні процедури, вони досить довгі, але до грудня хочемо систему відтестувати, усунути помилки і в 2021 році зайти в місто повноцінним проєктом. Такі речі треба обов’язково пілотувати. Паралельно впроваджуємо в життя інші, класичні проєкти – центри реабілітації для дітей з інвалідністю.

- Наскільки велика потреба у таких центрах?

- Досить велика, у Києві проживає 12 тисяч дітей з інвалідністю, кожна дитина має свої показання до реабілітації. Є позитивний досвід Київського міського центру реабілітації дітей з інвалідністю і його ми поширюємо на всі нові центри, які відкриваються у місті. Головна мета – наблизити послуги реабілітації до місця проживання дитини, щоб мама не витрачала час і нерви на те, щоб доїхати до реабілітаційного центру. Наразі плануємо запуск трьох реабілітаційних центрів для дітей: по вулиці Юнкерова, на Закревського і на проспекті Правди. До кінця року завершимо проєктування і в наступному працюватимемо над реконструкцією приміщень під новітні центри. Також є плани створення реабілітаційних центрів для молоді віком від 18 років. Зараз відчувається значна потреба в таких центрах, є багато звернень від батьків, з якими ми на постійному зв’язку. Найближчим часом такий центр для молоді буде створено у Дніпровському районі, поступово цей досвід поширимо на всі райони міста.

Тетяна Негода. Київ

Фото Павла Багмута

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-