Своїм пріоритетом на 2020 рік Міністерство соціальної політики проголосило збільшення виплат на програми із забезпечення дітей. У столичній адміністрації цей напрям теж назвали одним із ключових разом із протидією домашньому насильству. Зокрема, цьогоріч на матеріальну допомогу дітям-сиротам та дітям, над якими встановлено опіку чи піклування, місто виділить 20,3 мільйона гривень. Детальніше про роботу столичної влади за цими напрямами Укрінформу розповіла заступниця голови Київської міської державної адміністрації Марина Хонда.

- Мінсоцполітики проголосило 2020 рік таким, що присвячується дитині. Розкажіть, на яку допомогу міста можуть розраховувати найменш захищені категорії дітей?

- У Києві близько 2400 дітей, які потребують батьківського піклування. Вони, а також діти-сироти, мають право на позачергове отримання житла. Наразі на черзі перебувають 365 таких дітей, і за останні два роки за кошти міста було придбано 110 квартир. На 2020 рік на закупівлю житла дітям-сиротам столиці з коштів держбюджету було виділено 18 мільйонів гривень, і місто виділило іще 50 мільйонів.

- В Україні до 2023 року має відбутися реформування системи інтернатів. Яким чином Київ буде це вирішувати?

- Загалом 90% сиріт та дітей, що позбавлені піклування, вже забезпечені сімейним вихованням. Передусім ми намагаємося влаштувати більшу частину дітей-сиріт у дитячі будинки сімейного типу. Наразі таких 26, де виховується 199 дітей. Місто закуповує для них великі квартири, автомобілі та надає грошову допомогу в розмірі від 8 до 20 тисяч гривень щоквартально. Але поки що будинків сімейного типу недостатньо, тому місто створює соціальні гуртожитки. Минулого року в Подільському районі відкрили перший соціальний гуртожиток для хлопчиків-сиріт. Невдовзі плануємо відкриття соціального гуртожитку для дівчаток у Дніпровському районі. Тут проживатимуть сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, яким виповнилося 15 років. Аби вони адаптувалися до самостійного життя після інтернату, їх навчатимуть готувати їжу, платити за комунальні послуги, користуватися банківськими картками тощо.

- Які ж умови створюються для дітей-інвалідів, що не мають батьків?

- Для таких діток найкращими умовами є виховання у маленьких групових будинках. У цьому ми пересвідчилися після відкриття першого такого закладу на Петропавлівській Борщагівці за кошти міжнародного благодійного фонду та за сприяння Служби у справах дітей та сім’ї Києва. Перебравшись сюди з інтернату, діти просто ожили в нових умовах, які наближені до сімейних. Там зараз мешкає 6 діток з різними діагнозами і складними долями. Поруч з ними постійно – навчений персонал, а також собака-реабілітолог на прізвисько Берта. Зараз ми працюємо над тим, щоб іще 45 таких діток з інвалідністю, які не мають родин, влаштувати в малі групові будинки.

- Раніше ви говорили, що в Києві – 11 тисяч дітей з інвалідністю. Але поки що для них діє лише один центр реабілітації на вул. О.Теліги. Чи плануєте відкривати нові?

- Так, серед основних завдань київської влади цього року – проектування та початок будівництва соціально-реабілітаційних центрів у Деснянському, Дарницькому та Подільському районах. Ми плануємо створити цілу мережу фахових реабілітаційних установ. Мер уже підписав розпорядження про створення філіалу Київського міського центру соціальної реабілітації дітей з інвалідністю у Пущі-Водиці.

Це буде вихід для батьків, які не можуть возити кожен ранок дитину в центр реабілітації в інший кінець міста. Вони зможуть залишити дитину під фаховим наглядом на пару тижнів. Про це мало говорять, але батьки також потребують психологічної реабілітації. Вони виснажуються фізично та морально, часто жертвують кар’єрою для того, щоб бути поруч.

- Один із пріоритетів вашої роботи – протидія домашньому насильству. Окресліть масштаб цієї проблеми у Києві.

- За рік маємо близько 10 тисяч звернень щодо насильства в родині, й згідно зі світовою статистикою – про ці факти повідомляють тільки 10% потерпілих. Тобто реальні дані – вдесятеро більші. Чому мовчить решта? Жінки впевнені: нікуди йти, нікому захистити, соромно жалітися, тож фактично, – жінки звертаються вже тоді, коли є загроза їхньому життю і здоров’ю.

Але досі жодна країна не вирішила проблему з насильством. Приміром, уряд Швеції запланував 290 млн шведських крон на реалізацію політики гендерної рівності в 2020 році, з яких більшість піде на заходи щодо попередження та припинення насильства чоловіків по відношенню до жінок, облаштування притулків для жінок та програми корекції поведінки кривдників.

- Що вдалося Києву зробити у цьому ключі за минулий рік?

- Ми почали перезавантаження системи протидії насильству, налагоджувати координацію усіх міських підрозділів, проводити навчання фахівців, що надають послуги психологічної підтримки, соціальної адаптації, спільні тренінги за участі поліції. У кожному районі почали працювати координаційні ради за участю правоохоронців, служби у справах дітей, центри у справах жінок, районні адміністрації. Зараз ми в процесі підписання з представником Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні меморандуму про спільний трирічний проект, який дозволить створити єдину ефективну систему реагування та допомоги у випадках домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Ми також створили першу столичну гарячу лінію довіри та протидії домашньому насильству, куди можна звертатися за номером 15-00, а також 9 мобільних оперативних груп реагування. Цією весною планується відкриття двох кімнат кризового реагування. Наразі триває підготовка установчої документації, підбір необхідного обладнання та пошук кваліфікованих фахівців.

- Що собою являтимуть такі кризові кімнати?

- Такі кімнати потрібні на випадок, якщо жінка, рятуючи своє життя та здоров’я, тікає з дому в одній сукні з малою дитиною на руках і без документів. Знаходитися в такій кімнаті можна буде упродовж 10 днів. За цей час поліція з’ясує всі обставини, задокументує факт насильства та знайде родичів. Якщо близьких не вдасться знайти, її поселять у спеціальний притулок до вирішення питання. Задля безпеки місце розташування «кризової кімнати» триматиметься в таємниці, а самі жертви насильства будуть під постійною охороною і не користуватимуться мобільними.

- Від фізичного насильства найбільше страждають жінки?

- Так, у 85-90% випадків від психологічного та фізичного насильства найбільше страждають жінки, але також потерпають і чоловіки. Як правило, це чоловіки з інвалідністю, прикуті до візків або до ліжка. Вони зазнають насильства з боку матерів, дружин. Бувало, що їх не годували, надовго замикали в кімнаті тощо. На жаль, одинокі матері, доглядаючи багато років своїх синів з інвалідністю, настільки виснажуються фізично та морально, що зганяють на них свою злість, постійно тиснуть на них психологічно. Були випадки, що на гарячу лінію нам телефонували чоловіки з намірами скоїти самогубство через насильство в родині... Але ми потроху рухаємося, щоб запобігати цим проблемам. Нове законодавство докорінно реформує підходи до реагування на домашнє насильство та насильство за ознакою статі. У центрі уваги – потреби постраждалих осіб. З цього ми й виходимо.

Юлія Горбань, Київ