Валерій Танцюра, начальник Служби у справах дітей та сім’ї КМДА
У 2020 році придбаємо житло для сиріт ще на 50 млн грн
03.12.2019 15:10

Класичним дитбудинкам приходить кінець. У столиці дітей-сиріт приймають батьки-вихователі, а коли виростають ‒ соціальні гуртожитки.

Чимало серйозних дитячих проблем столиці вирішуються у скромному будиночку на Дегтярівській. Валерій Танцюра – сам батько і дипломований педагог. Каже, всю команду підбирав так, щоб за знедолених дітей горою стояли. Щодня у столичної Служби у справах дітей та сім’ї виникає чимало гострих питань і помилятися не можна. Її керівник розповів нам, як столиці вдається переходити на сучасні формати виховання дітей, забезпечувати житлом сиріт, і чи скоро у столиці перестануть існувати інституції для виховання дітей-сиріт.

ІНТЕРНАТ, ПАТРОНАТ І ДЕФІЦИТ ВИХОВАТЕЛІВ

- Валерію Анатолійовичу, як відомо, важливий тренд сьогодення – відхід від інтернатних форм виховання дітей до сімейних. Як він реалізується у Києві?

- Мова – про реформу системи інституційного догляду та виховання дітей, деінституалізацію. Вона спрямована на підтримку родин таким чином, аби батьки не опинялися в умовах, коли буквально змушені віддати дитину до інтернату і, наприклад, податися на заробітки. Більшість дітей в інтернатах мають батьків, просто останні не готові до їх утримання чи не мають можливості своїх нащадків лікувати. Тобто йдеться не про закриття інтернатів і не про економію коштів. Суть реформи – у створенні таких умов та послуг для сім’ї у громаді, яких було б достатньо, щоб дитина продовжувала виховуватись у рідній родині або хоча б у наближеному до сімейного середовищі. Така мета Національної стратегії деінституалізації, затвердженої урядом на 2017‒2026 роки. На рівні навчального закладу – це забезпечення дітей гарячим харчуванням, групою продовженого дня, шкільним автобусом, позашкільною освітою. Те, що дає змогу малозабезпеченим батькам знайти роботу на повний день і бути впевненими, що дитина доглянута. Для сімей, які виховують дітей з інвалідністю, це організація інклюзивного навчання у школі поблизу дому. Наявність реабілітолога, логопеда та інших спеціалістів у найближчій лікарні.

- І паралельно розвивається мережа будинків сімейного типу на заміну класичним дитбудинкам? Чи багато бажаючих у столиці стати батьками-вихователями в них?

- Так, дитячий будинок сімейного типу, як інститут виховання сиріт, вже не є закладом особливого типу, – це багатодітна родина, яка забезпечує дітям сімейне оточення і виховання. Перші такі будинки у Києві з’явилися у 2005 році, сьогодні в місті їх уже 26. На жаль, черги бажаючих стати батьками-вихователями у дитбудинку сімейного типу не спостерігаємо. Не кожен готовий взяти на себе відповідальність за таку кількість дітей, які приходять у родину зі своїми історіями втрат і переживань. Працювати у режимі 24/365 без вихідних і відпусток. Уявіть: ви з чоловіком берете 10 дітей – і вони повинні стати вашими. Держава платить на кожну дитину подвійний прожитковий мінімум, щось доплачує місто, мама отримує зарплату, а тато повинен працювати. Все, як у звичайній родині: побут і дозвілля – на ваших плечах. Важка робота. Доводиться розшукувати батьків-вихователів у інших областях України.

- Чи існують якісь дані, що доводили б переваги сімейних форм перед інтернатами?

- Інтернати – зло вже хоча б тому, що в інтернаті дитина ізольована від соціуму, внаслідок виключно колективного підходу до виховання дитина втрачає власну індивідуальність. Там не навчать будувати стосунки і брати відповідальність на себе – цьому зазвичай вчить родина. Сьогодні з 2300 дітей-сиріт, які перебувають на обліку, у освітніх інтернатах перебувають всього 17. Інтернатів системи освіти Києва лишилося два: 21 школа-інтернат санаторного типу і дитячий будинок «Малятко», який припинить існування, щойно останньому вихованцю виповниться 18. Надалі ці установи будуть перепрофільовані у виключно освітні заклади.

Свого часу, коли українці потерпали від війн, голодоморів, репресій, інтернати стали порятунком. А сьогодні на перший план виходить інше: дитина, не бачачи в інтернаті прикладу родинних стосунків, буде мати складнощі у створенні власної сім’ї. Для нормального розвитку важливо, щоб вона зростала у родині, яка дає відчуття тепла, захищеності.

Як виміряти результати? Чим? Їх помітимо, можливо, років через 50. Коли нинішні вихованці будинків сімейного типу успішно створять родини, виростять своїх дітей – і ті теж стануть членами нормальних сімей.

- А ще ж є категорія дітей із родин, що опинилися у складних життєвих обставинах. Скільки їх у місті? Чим служба може допомогти їм?

- Сьогодні на обліку Служби у справах дітей на сім’ї перебуває більше 900 дітей із таких родин. 53% з них виховуються батьками, які не забезпечують дітям достатнього догляду та виховання, 43% ‒ діти, які зазнали різних видів насильства. Якщо їх не підтримувати і не супроводжувати – надто великий ризик, що дитячі права порушуватимуться й далі. Щоб контролювати ситуацію у родинах і захищати дітей, представники наших служб спільно з працівниками Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді відвідують родини, оцінюють, наскільки безпечно в них перебувати. Якщо помічають загрозу здоров’ю чи життю дітей, приймається рішення негайно вилучити їх. А коли гостра небезпека відсутня, просто оцінюють потреби дитини та родини в цілому, фахівці складають план допомоги – і спільно з батьками його реалізовують. Існує міська цільова програма «Діти. Сім’я. Столиця», що передбачає різнопланові додаткові соціальні послуги від просвітницьких (школа усвідомленого батьківства) до спеціалізованих (програми для алко-, наркозалежних батьків, кривдників тощо). Кожна сім’я може отримати безкоштовні соціальні послуги за умови, що має мотивацію змінювати ситуацію.

До речі, сімей у складних обставинах – у місті насправді більше. Вважаємо, що допомоги потребують близько 20 тисяч родин, вони ще не потрапили у складні обставини, але є групою ризику (це малозабезпечені, багатодітні родини, сім’ї, яких торкнулась проблема інвалідності тощо). Соцслужби володіють інформацією про такі сім’ї та пропонують їм скористатись допомогою фахівців соціальної роботи, психологів, юристів. Вилучити дитину з небезпечного середовища ‒ це найкоротший шлях, але треба спробувати працювати з родиною, щоб допомогти сім’ї відновитись та зберегти для дитини родинне оточення.

Серед методів роботи з сім’ями є й групові ‒ влаштовуємо, наприклад, родинні свята. Це така собі профілактика кризи в сім’ї, спілкування у форматі «рівний – рівному», розвиток довіри до соцпрацівників. Досить цікаво виходить, сам відвідую такі заходи і своїх дітей беру.

- Знаю, що існує ще одна форма догляду за дитиною – патронатна родина. Для кого такі родини передбачені? Чи вдалося створити патронат у кожному районі Києва, як планувалося?

- Це тимчасовий догляд та реабілітація в сім’ї патронатного вихователя на період, поки самі діти чи їхні батьки, опікуни подолають складні життєві обставини. Поки законні представники дитини долають свою кризу, дитина перебуває у патронатній родині. Адже це набагато краще для неї, аніж влаштування до будь-якого закладу з великою кількістю дітей. На жаль, у Києві маємо поки що всього 3 патронатні родини. Думаю, проблема – у відсутності соціальної реклами. Зараз працюємо над цим, готуємо широку інформаційну кампанію, у якій розповімо не тільки про патронат, а й про інші форми сімейного виховання. Інформації про них у суспільстві бракує. А іноді бажаючі стати патронатним вихователем не підходять для цієї роботи. Так, вихователь працює, приймаючи дитину в свій дім. А деякі особи виявляють бажання ним стати, проте, елементарних необхідних житлових умов не мають. Та й деякі експерти вважають, що ця діяльність не відповідає українській ментальності: українці більш схильні приймати дітей назавжди, усиновлювати. Відверто, бути патронатним вихователем дуже нелегко і не кожен упорається. А зарплата вихователя – 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (прожитковий мінімум з 1 грудня ‒ 2102 грн - ред). Для столиці це не така вже й приваблива зарплата. Тому цього року з міського бюджету виділили кошти на додаткову одноразову матдопомогу патронатним вихователям. Тричі у 2019 році вони отримали у середньому по 8000 грн.

КВАРТИРИ СИРОТАМ ВІД ГРОМАДИ

- Є ще хороші новини. Дітям-сиротам місто купує квартири!

- На пільговому квартобліку перебуває 340 дітей-сиріт. Востаннє їм купували житло у 2007 році, потім – 2-3 квартири на рік, а черга поповнювалася 35-45 пільговиками щороку. Так накопичилося майже чотири сотні претендентів на житло. Забезпечення житлом сиріт, яким виповнилося 18 – одне з першочергових завдань міської влади. Тому за останні 2 роки за кошти місцевого бюджету придбали 110 квартир для цієї категорії пільговиків. До речі, 12 квартир вдалося придбати за кошти державної субвенції місцевим бюджетам. У поточному році субвенція становила близько 14 млн грн – і їх поділять на 18 сиріт у якості грошової компенсації для придбання житла. У найближчі роки міська влада планує повністю ліквідувати чергу на отримання житла для цієї категорії осіб. На 2020-й заплановано виділити ще 50 млн грн для купівлі квартир. Від себе робимо все можливе, щоб черга рухалася. Зрештою, піклуватися всією громадою про нужденних – давня українська традиція.

- А як влаштовуються ті, кому поки що не пощастило отримати квартиру, і батьківської спадщини не отримали?

- Для них існує послуга тимчасового підтриманого проживання. Відсутність житла у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, часто призводить до соціальної дезорієнтації, бродяжництва. Щоб такого уникати, цього року в Києві відкрили соціальний гуртожиток. Ним можуть користуватися діти 15-18 років і молодь з цієї пільгової категорії – 18-23 років. У цілому кожен може перебувати у гуртожитку до трьох років. У ньому створено всі соціально-побутові умови для тимчасового проживання: кімнати на 2-3 особи, обладнана кухня, пральні машини, місця для занять та відпочинку. Але наголошую: гуртожиток – не житло, це послуга, щоб налаштувати власний побут, знайти роботу, формувати бюджет. А надалі всі ці діти будуть забезпечені житлом.

- Чи правда, що аби позбавити горе-батьків їхніх прав, іноді потрібно кілька років, бо судові розгляди затягуються? І тим часом держава не може повною мірою опікуватися дітьми?

- Позбавлення батьківських прав – крайній випадок, коли дорослих так і не вдалося змотивувати до позитивних змін у родині, вони не бажають користуватися допомогою фахівців, хоч і усвідомлюють, що порушують права дитини. Лише коли відповідні служби вичерпали всі можливості надання допомоги таким батькам, і це відображено у матеріалах справи, суд приймає рішення про позбавлення батьківських прав. Дійсно, процес досить складний і часто затягнутий в часі. Суди перевантажені, справи про позбавлення батьківських прав не мають пріоритетів серед інших (цивільних, адміністративних, кримінальних) і часто слухаються роками. Щиро кажучи, судді неохоче беруться за розгляд таких справ, часто лишають дітей з батьками. Змінити ситуацію міг би закон про створення спеціальних сімейних судів, які б розглядали лише одну категорію справ. Судді тоді б мали додаткові знання у сфері таких специфічних проблем, як психологія дитини, соціальне сирітство.

- У столиці є безпритульні діти чи ця проблема давно в минулому?

- Вона напряму пов’язана з проблемами родин у складних життєвих обставинах. Якщо до фахівців вчасно не надійшла інформація про порушення прав дитини в сім’ї, необхідна допомога не була їй надана, то дитина змушена сама шукати «кращої долі» на вулиці. На щастя, сьогодні у столиці безпритульних дітей виявляють рідко, ця проблема перестала бути масовою багато років тому. Якщо трапляються випадки, то зазвичай це діти, які приїхали до столиці з інших регіонів. Працівники правоохоронних органів доставляють їх до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей у Деснянському районі. Там вони можуть розповісти про своє життя, отримати медичну чи побутову допомогу, психологічну підтримку. Навіть освітні й юридичні послуги. А поки дитина – у Центрі реабілітації, працівники Служби у справах дітей, Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді починають працювати з батьками. В ідеалі ситуацію вдається нормалізувати – і дитина може повернутися у свою біологічну сім’ю.

Тетяна Негода. Київ

Фото: Юлія Овсяннікова, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-