Діана Попова, директор департаменту культури КМДА
Культурний продукт має бути наближений до свого споживача
06.09.2019 16:02

Мабуть, не знайдеться такого дня, коли б мешканці Києва не мали чим себе культурно розважити. Вистави, арт-презентації, концерти, фестивалі, майстер-класи, форуми тощо - культурного продукту в столиці вистачає на будь-який смак і гаманець. Але й проблем залишається чимало. Тож про зміни, які відбуваються в цій сфері та про те, чого все ще не вистачає, Укрінформ поспілкувався з директоркою департаменту культури КМДА Діаною Поповою.

Культурне життя столиці завжди було дуже насиченим та різноплановим. Та все ж цікаво, як воно змінюється в останні роки? Який він, сучасний культурний простір столиці?

— Це тільки здається, що культурне життя звужене до мистецтва, як це уявляється у свідомості багатьох. Але таке уявлення звужене, бо культура проникає абсолютно всюди. Мені здається, що останні 5 років нам і загалом команді Київського міського голови вдається змінити враження про те, що культурній політиці приділяється недостатньо уваги, адже всі зміни починаються в Києві. Саме в такій парадигмі я мислила, коли ми розпочинали роботу.

Ми виходили з того, що культурний продукт має бути максимально наближений до свого споживача. Раніше якісного українського продукту не вистачало через засилля російського — в літературі, кіно, театрах, концертній діяльності тощо. Відтак на нього й не було попиту і це не давало можливостей для розвитку власних митців. Але мені здається, що ми виробили попит саме завдяки цілеспрямованій політиці, яку ми впроваджували. Класичну музику, а також якісні джаз, рок, театральне мистецтво вивели на площі, і це стало доступним навіть для тих прошарків населення, які не могли собі цього дозволити або не відчували потреби відвідувати театри, концертні зали тощо.

Для того, щоб вичавити дешеву «попсу» з вулиць, треба було змінювати культурну політику. Це стосується не тільки музичного мистецтва, а й візуального. Наприклад, ми проаналізували кількість відвідувачів у всіх наших 26-ти музейних закладах і виявилося, що процес їх розвитку стримують застарілі напрацювання у впровадженні музейної діяльності. Це не відповідає тому, що хотіло б відчувати сучасне суспільство, споживаючи музейний «продукт».

А як залучати молоду аудиторію у театри та музеї, що для цього треба змінити, ви вже думали?

— На жаль, такі зміни не вдається запустити революційним шляхом. Культура — це взагалі дуже стала та неймовірно консервативна сфера. Але ми мусимо робити все, щоб професійна спільнота, яка працює в закладах культури, відчувала необхідність у змінах самої себе, для того, щоб вона була дотична до запитів нинішнього покоління, яке потребує якісно нових підходів. Тому ми і зробили ставку на сучасне мистецтво Kyiv Art Week — це проект, який уже протягом чотирьох років впроваджується в столиці услід за світовими трендами. На жаль, Київ не мав можливості бути дотичним до цього процесу раніше і промаркувати себе на мапі розвитку сучасного мистецтва Європи.

Хіба сучасне мистецтво до цього не мало майданчиків взагалі?

— Не можна так сказати, що сучасного мистецтва взагалі в Києві не було, але воно точно було відсутнє в наших міських музеях. Звісно, на щастя, маємо «Пінчук-арт центр», «Мистецький арсенал». А от інші музейні колекції аж ніяк не поповнювалися сучасним творчим доробком, який існує в нашій країні. При тому, що сучасних вітчизняних митців дуже цінують в Європі.

Так, у нас є міська галерея мистецтв «Лавра», але для того, щоб вона стала популярним майданчиком для нової історії мистецтва, і щоб там з’явилися сучасні митці, які впроваджують нові технології, треба було наполегливо попрацювати. Проект Kyiv Art Week з’явився саме тому, що базис вже був підготовлений, і нам як місту просто треба було надати підтримку з локаціями, щоб раз на рік упродовж тижня всі музеї і галереї міста мали можливість разом демонструвати усе своє творче багатство. Це прекрасно, коли упродовж тижня усе місто живе мистецтвом. З кожним роком проект буде розширюватися. Сподіваюся, що усе більше з’являтиметься так званого паблік-арту (публічного мистецтва), яке виникатиме в неочікуваних місцях. Ми постійно маємо осмислювати наш публічний простір і те, як і чим він буде наповнюватися.

А музейні працівники готові до переосмислення своєї соціальної ролі?

— Минулого року був проведений перший музейний форум, який одним зі своїх завдань ставив популяризацію методів і механізмів доступу до колекцій саме для музейних працівників. Також обговорювалося й те, як маркетинг може допомогти у впровадженні нових методів презентацій — як робити свої екскурсії більш цікавими, як долучати молодь або старше покоління, яке виросло на інших музейних традиціях, і як зробити так, щоб відчуття відвідувачів збігалися з їх очікуваннями. Тобто, ми намагаємося йти за попитом населення, але водночас і самі формуємо цей попит, виховуємо, щоб зробити його більш якісним, інакше з «культуних» шароварів країна ніколи не виросте. Ми маємо формувати смак і попит на мистецтво завдяки широкому доступу до нього усіх мас. Ми робимо окремі проекти для людей похилого віку, для дітей і людей з обмеженими можливостями (програма «Київ культура без обмежень»). Через культуру, через мистецтво найлегше залучати цих людей до суспільства.

А думаєте над тим, як змінити ситуацію в бібліотеках? Деякі з них поступово скніють...

— Я вбачаю необхідність трансформації бібліотек із книгозбиралень на публічні простори. А це можливо лише за наявності там якісного контенту, цікавих персон, простору для коворкінгу тощо. І тоді там з’являтимуться цікаві ідеї та нові можливості для організації цікавого громадського життя. У людей завжди багато запитань і їм потрібні майданчики, де можна цивілізовано комунікувати один з одним.

У Києві 139 бібліотек — три міських і 136 районних. На щастя, літератури вистачає, чим завдячуємо депутатам, Міністерству культури, Українському культурному фонду, Українському інституту книги. Звісно, щоб змінити всі 139 бібліотечних закладів потрібен час і певна еволюція кадрів і власне суспільства, яке буде споживати продукт, який дає бібліотечний простір. На сьогодні ми вже видозмінили всі три міські бібліотеки — бібліотеку імені Лесі України для дорослих, молодіжну бібліотеку і дитячу бібліотеку імені Шевченка.

Які масштабні фестивалі департамент найбільше підтримує і чому? Що вони дають місту (економічний, соціо-культурний аспект тощо)? Як складаються відносини з ініціаторами та організаторами?

— По-перше, це новорічний фестиваль на Софійській площі. Як завжди, ми відкриваємо ялинку 19 грудня на день Святого Миколая і вона працюватиме протягом чотирьох тижнів, як і завжди. Цьогоріч темою заходу буде казка «Лускунчик».

Святкування на Контрактовій площі матиме український акцент. Минулого року ми відзначали 110-річчя від дня народження Марії Примаченко і вся столиця була прикрашена її дивозвірами. Цього року ми будемо популяризувати славнозвісну Опішню з її гончарством — місто прикраситься традиційними опішнянськими кольорами і виробах. Локації будуть не схожі одна на одну — європейська частина Софійської площі, і фольклорна українська традиція, підкреслена на Контрактовій площі.

Є проекти, які вже довели свою творчу спроможність і потрібність в місті, мають своїх шанувальників, як зокрема, різдвяна програма Руслани або музичний фестиваль Atlas weekend. Це вже цілком сформовані, як з точки комерції, так і з точку зору творчості культурні продукти. Так само і «Гоголь фест» Влада Троїцького.

У нас є прекрасний фестиваль, який ми започаткували три роки тому, Kyiv Lights Festival, коли за допомогою мультимедійний засобів на будівлях відтворюється аудіовізуальний контент. Упродовж двох років локацією був Річковий вокзал на Поштовій площі, але з огляду на розкопки та перспективи створення там музею цього року ми вирішили перенести фестиваль на Хрещатик, де підсвічуватиметься будівля КМДА. Сподіваємося, глядачів щоразу збільшуватиметься. Ми також підтримуємо MotoOpenFest (поєднання байкерської і рок-тусовки), джазові фестивалі «Єдність» та «Коктебель джаз фест», який ми у вересні цього року приймаємо в Києві і робимо спеціальну локацію на Трухановому острові. Вже став традицією і полюбився киянам фестиваль, присвячений дню народження Андріївського узвозу. Хочемо зробити це вуличне дійство театралізованим, музичним, візуальним. На цих фестивалях завжди приємно бачити світлі і щасливі обличчя людей, заради чого ми, власне, і працюємо.

Але не забуваємо, що є й інша сторона «медалі». Наприклад, на Atlas weekend є нарікання людей, які живуть поруч з місцем проведення і виїздять на цей час за межі дому, щоб уникнути шуму. До вас доходять подібні скарги і чи ви якось впливаєте на організаторів?

— Звичайно, кожна така подія в місті має свої нюанси, особливо що стосується музичних фестивалів, і я до цього абсолютно нормально ставлюся. Ми розуміємо, що люди в будинках поруч відчувають певний дискомфорт і нагадуємо організаторам про дотримання рівня шуму, обмежуємо час проведення події тощо. Звичайно завжди знайдеться певна кількість незадоволених людей, але якщо ми говоримо про Atlas, то його відвідали понад півмільйона людей і це найбільший фестиваль Східної Європи на сьогодні. Ми працюємо над недоліками з організаторами і сподіваємося, що невдовзі люди зможуть відчути різницю.

Розкажіть про міжнародні заходи, які проводить департамент. Що це дає місту, киянам?

— Уже 16 років поспіль проводиться фестиваль «Французька весна» за підтримки посольства Франції. Маємо прекрасну співпрацю з італійським культурним центром, завдяки якому минулого року ми провели фестиваль «Шляхи дружби». В рамках фестивалю до нас приїздив один з найкращих диригентів світу Рікардо Муті з симфонічним оркестром, а також голлівудський актор Джон Малкович, який читав листи Лінкольна. Цей проект мав за мету об’єднати людей у часи війни та привернути увагу до України.

Ми також багато співпрацюємо з нашими містами-побратимами. Зокрема, цього року відкрили дошку Лисенка у Лейпцигу (Німеччина), де навчався композитор. Із Тбілісі (Грузія), Братиславою (Словаччина) ми проводимо міжнародні кінофестивалі і возимо українське кіно туди. Також у межах проекту «Шлях королеви» ми встановили в Тулузі (Франція) скульптуру Анни Київської, а також подарували іншу її скульптуру Кракову (Польща). А ще ми возимо до європейських партнерів свій прекрасний спектакль, який розповідає про долю Анни Київської та її доньки Едігни. До історичної постаті онуки Ярослава Мудрого там ставляться з надзвичайною повагою.

А чи відома вже концепція кінотеатру «Київ»? Що там буде? Громадськість дуже стурбована подіями довкола кінотеатру.

— На сьогодні орендатори проводять технічне обстеження будівлі, оскільки вона не відповідає багатьом критеріям безпеки — йдеться про витяжну систему, систему пожежної безпеки, адже маємо досвід пожежі в кінотеатрі «Жовтень»... Після обстеження будівлі буде запропонована концепція розвитку, яку оголосять публічно, згідно умов конкурсу.

Формат культурного центру буде збережений?

— Абсолютно, це теж є в умовах конкурсу, де передбачені і фестивальна діяльність, і артхаусне кіно, і український контент. Якщо умови не будуть виконані, це стане підставою для розірвання договору.

І все ж, на вашу думку, чого не вистачає нашому столичному культурному простору?

Київ, на жаль, не має жодного великого концертного залу. Мені здається, що ми єдина столиця Європи з такою проблемою. Сцена палацу "Україна" не вписується в критерії справжнього акустичного приміщення для проведення різножанрових концертів, тому мрію про принаймні один концертний зал на все місто.

Скільки для цього потрібно коштів?

— Мінімум півмільярда гривень. Треба зал принаймні на тисячу місць, інакше це не відповідатиме сучасним критеріям. Тоді ми зможемо запрошувати в Україну найвідоміших митців. А, на жаль, у нас, окрім залу імені Лисенка Національної філармонії і зала консерваторії імені Чайковського, який теж не відповідає світовим критеріям, більше немає майданчиків. Музична академія імені Глієра, яка входить до відання департаменту, і є одним з кращих музичних вишів Європи, теж не має свого залу. Тобто, ми випускаємо видатних музикантів, які потім виступають по всьому світу і здобувають для нас славу, але їм немає де у нас виступати. Колись у музикантів не було навіть роялів, але це питання ми вже вирішили у 2017 році.

У нас ще є естрадно-циркова академія без власної арени. Але маємо прекрасні стосунки з керівництвом Державного національного цирку України, тому я точно знаю, що для навчання і тренувань молоді є майданчик. А це, між іншим, єдина циркова академія в країні та одна з кращих у світі!

Звичайно я хочу, щоб вдалося збудувати також гуртожиток для нашої хореографічної академії імені Сержа Лифаря. До нашої балетної школи прагнуть потрапити багато студентів з усього світу, але ми елементарно не маємо, де їх розмістити. Тому це крок, який ми мусимо зробити, аби вивести нашу балетну школу на міжнародний рівень.

Що вас найбільше тішить у змінах, які відбулися?

— Тішить, що театри нарешті почали копродукцію. П’ять років тому цього не було. Кожен директор театру був таким собі «феодалом», що сидів у власній мушлі. Добре, що ми маємо закон України про культуру, який передбачає обрання керівників театрів на конкурсних засадах, а самі керівники можуть обирати творчий колектив на конкурсних засадах. Це дало змогу змінити 36% керівного складу закладів мистецтва в межах Києва і увірватися молодим талантам — Стасу Жиркову, Дмитру Весельському, Тамарі Труновій, Владі Білозоренко. У нас почала з'являтися продукція спільного виробництва між театрами по всій Україні, актори почали їздити на фестивалі, драматурги стали співпрацювати у постановках. Це значно збагатило їх творчими ідеями.

Тепер наші керівники точно розуміють, якщо не розвиватимуться, то завтра хтось дихатиме їм в потилицю і переможе у конкурсі. Це важливо, бо спонукає постійно рухатися вперед. У результаті прем’єр побільшало, приміром, у 2014 році було 44 вистави, а цього року вже маємо 91! Головне — дати можливість для розвитку. У цьому плані для закладів культури з’явилася можливість для отримання безкоштовної, але зворотної фінансової допомоги — так званого кредиту з міського бюджету для створення мистецького продукту. Завдяки цьому механізму у нас відбулися прем’єри оперети «Сімейка Адамсів», постановки «Вій» Раду Поклітару, «Весілля Фігаро» в Театрі опери та балету для дітей і юнацтва. Тепер театральне життя справді вирує, і столичному глядачу є з чого вибирати!

Юлія Горбань, Київ

Фото: Юлія Овсяннікова, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-