Сьогодні, 6 червня, — останній день голосування за проекти громадського бюджету Києва, яке відбувається раз на рік. Найрейтинговіші пропозиції від жителів столиці влада включає до міського бюджету на наступний рік, аби потім реалізувати. При цьому вартість реалізації проекту має вписатися в межі визначеної суми — від 50 тисяч гривень до 3-х мільйонів. На четвертий рік такої взаємодії влади з жителями столиці активність киян уже побила усі попередні рекорди. Так, до голосування допустили понад півтори тисячі громадських проектів із різних сфер, а з початку голосування, 15 травня, необхідну кількість голосів для реалізації уже набрали понад 500 із них.
Про те, які проблеми найбільше турбують столичних мешканців, яка ефективність інструменту та які проекти за час існування Громадського бюджету найбільше запам’яталися, Укрінформ поспілкувався з начальником відділу з питань місцевого самоврядування та членом міської робочої групи з питань Громадського бюджету Артемом Стельмашовим.
- Зараз у Києві спостерігається бум проектів так званих бюджетів участі. Як гадаєте, з чим пов’язана активність киян? Невже люди нарешті стали більш відповідальними?
- Люди бачать, що проекти реалізуються і відповідно зростає довіра до цього інструменту вирішення місцевих проблем. Кожного року у нас збільшується кількість голосуючих. Якщо кілька років тому було 50 тисяч голосів, минулого року — аж 150 тисяч, то станом на сьогодні вже налічується 180 тисяч голосів, а значить рекорд побито. Та й проектів теж щороку більшає і майже всі з них реалізовуються, бо ми щороку збільшуємо фінансування. Тож люди бачать ефективність та ініціюють нові проекти, тобто працює сарафанне радіо. Минулого року у нас переміг 341 проект. У 2019, очікуємо, буде вже більше 500 переможців. Якщо у перший рік роботи проекту “Громадський бюджет” (у 2016-му) Київрадою було виділено 50 млн грн, у другий рік — 100 млн грн, у третій — 150 млн грн, то цього року — 160 млн грн. Думаю, ця цифра буде тільки збільшуватися, а люди все більше проектів пропонуватимуть владі для реалізації.
Щоправда, як на мене велика кількість дрібних проектів – не дуже добре для міста. Треба звертати увагу, наприклад, на досвід Лісабону, де проектів менше, але на кожен проект виділяють набагато більші суми, ніж у нас.
- У нас на проект дають від 50 тисяч гривень до 3 мільйонів гривень, вірно? Є різниця між голосуванням за такі різновартісні проекти?
- Так, безумовно. Система голосування така, що для того, аби виграти голосування за проект з бюджетом у 50 тис грн, потрібно й менше голосів, ніж на проект вартістю 3 млн грн. Тобто, що більший обсяг бюджету — то більше голосів він має зібрати. Тому проекти переважно тяжіють до мінімальних сум. Думаю, що з часом треба замислюватися над тим, щоб збільшити поріг фінансування проектів, щоб вони були помітнішими, і ми не просто латали “дірки” – як от нові вікна в школах чи ремонти тротуарів. Наприклад, днями я був на відкритті проекту “Освітні студії Гретера і Криванека” в КПІ. Це освітній проект для навчання та розвитку, обміну знаннями та ідеями – з наявною лабораторією, обладнанням, креативним простором. Ним можуть скористатися всі охочі. Але подібних проектів, на жаль, меншість.
- А який іноземний досвід у цих питаннях? І що нам варто було б запозичити?
- У Португалії, наприклад, громадські проекти більш масштабні – це можуть бути інноваційні художні галереї, притулки для тварин, тощо. Так, це потребує значно більшого фінансування. Громадських проектів там менше, 5-10 на рік, але вони помітні всьому місту. Тож думаю, нам теж треба переходити від кількості до якості. Крім того, варто би приділяти більше часу обговоренню проблем, на вирішення яких спрямовуються кошти. Адже у нас це схоже на виборчі кампанії — прийом заявки, підготовка та голосування за проекти триває усього декілька місяців. Якщо процес триватиме протягом всього року, то люди більш обдумано віддаватимуть свій голос, зможуть порівняти пропозиції, а команда, яка готує проект, матиме більше часу на кращу його підготовку. Взагалі добре було б переходити до регулярного громадського обговорення ключових проблем міста і саме на їхнє вирішення спрямувати проекти “Громадського бюджету”. Думаю, це буде ефективніше. Але звісно, можна зрозуміти тих людей, які, приміром, дбають про покращення умов, у яких навчається їхня дитина (зараз маємо більшість проектів, які стосуються освіти”. Громадянам простіше проголосувати на сайті “Громадського бюджету” , ніж вчергове здавати гроші на шкільні ремонти.
- Виходить, що Громадський бюджет є маркером проблем, які найбільше турбують киян?
- Частково так. Наприклад, в першому громадському бюджеті був поданий проект на 1 мільйон гривень щодо освітлення вулиці Центральної. Грошей на освітлення всієї вулиці не вистачило, тож міська рада звернула увагу на цю проблему і додатково виділила 8 мільйонів гривень. Цей проект був на другому місці серед переможців і це показало, що проблема дуже хвилює місцевих мешканців.
- А що іще дає киянам інструмент, окрім вирішення локальних проблем?
- Вміння ефективно взаємодіяти і комунікувати. Ми моніторимо активність людей в тому чи іншому проекті, і те, як вони вміють залучати людський чи маркетинговий ресурс. Є команди, які збирають голоси за рахунок грамотної реклами серед лідерів думок в соціальних мережах або в кампанії “від дверей до дверей”, коли обходять сусідів. Дуже круто, що такі амбіційні і активні люди між собою знайомляться і підтримують одне одного. Не сумніваюся, що багато з цих активістів стануть депутатами в наступній Київраді, адже це дуже хороша школа лідерства — в громаді, в районі, мікрорайоні, у дворі, в будинку тощо. До речі, у нас є школа Громадського бюджету, яка навчає, як правильно підготувати проект.
- Які проекти за час існування Громадського бюджету вам особисто найбільше сподобалися?
- Мені подобається створення креативних просторів у Києві, куди можна безкоштовно прийти і підготуватися до важливої презентації, попрацювати над проектом, провести репетицію, обговорити проблему тощо. Було б класно, якби таких місць у столиці стало більше.
Також чудові проекти, які пропонують яскраві освітні заходи. Наприклад, я в захваті від таких як “Рік науки для Києва”, медичних чи наукових пікніків у парку Шевченка, куди запрошують школярів, аби показати, що наука може бути яскравою, цікавою, креативною. Також хороші системні проекти – приміром як у Олексія Коваленка про відновлення легендарного дуба Шевченка, під яким у свій час нібито відпочивав поет. Даний проект вартістю 70 тисяч гривень привернув увагу влади до проблеми збереження історичних дерев у місті і комісія Київської міської ради з питань екології спільно з активістами створила спеціальну програму.
Дуже хочу, щоб більше перемагали інклюзивні, соціальні проекти: для людей з інвалідністю, для створення доступних безбар’єрних просторів тощо. Коли ми були на відкритті освітнього простору в бібліотеці КПІ, з нами був колега з громадської бюджетної комісії, який пересувається на інвалідному візку. І виявилося, що потрапити на захід для такої маломобільної людини – величезна проблема. Тож потрібно створювати в Києві безбар’єрність всюди, де це можливо.
- А наскільки імовірне зловживання при голосуванні за проект?
- Фальсифікації, тобто накручування голосів, нереальні, тому що голосування відбувається через дуже жорсткі інструменти ідентифікації — через BankID або електронний цифровий підпис. Кожен випадок фальсифікації я готовий ретельно вивчати, але дуже сумніваюся, що це реально зараз зробити у Києві. Зловживання можуть бути лише у вигляді примусу до голосуванні — наприклад, в колективах, на батьківських зборах в школі чи садочку з наполегливою пропозицією підтримати певний проект.
- Оцініть ефективність Громадського бюджету в цілому. Наскільки проект реально допомагає взаємодіяти платникам податків із владою?
- У Києві і в багатьох містах насправді чимало інструментів впливу на владу і взаємодії з нею. Крім громадського бюджету, це електронні петиції, звернення громадян, місцеві ініціативи, можливість створення органу самоорганізації населення, який теж може брати участь в конкурсах на фінансування проектів. Але на сьогодні саме громадський бюджет показує найбільшу ефективність, бо це класична партисипація (участь громадян у прийнятті рішень. – Ред.) + гроші. Саме з допомогою цього інструменту найпростіше вирішити те або інше питання. Але сподіваюся, що при цьому не будуть забуті й інші форми взаємодії – громадські слухання, публічні консультації.
До речі, в Києві остаточне рішення про долю кожного проекту виносять не чиновники, а громадська бюджетна комісія, яку складають кияни електронним голосуванням за представників громадських організацій. Саме вони мають остаточне слово в допуску проекту до голосування. Якщо чиновники відхилили ваш проект, не здавайтеся, ви ще можете подати скаргу до громадської бюджетної комісії, яка може повернути проект на голосування. Коли я сам був автором проекту громадського бюджету, то думав, що найскладніше — виграти голосування. Але виявилося, що робота на цьому не закінчується. Я брав участь у підписанні всієї тендерної документації на ProZorro, перевіряв учасників, відвідував консультації і спілкувався з представниками влади. Якщо кожен автор буде активно взаємодіяти з безпосередніми виконавцями, тоді проект впевнено доведуть до реалізації. Якщо ж автор виграв проект і забув про нього, то його якість виконання може постраждати. Тому я закликаю всіх авторів активно взаємодіяти з владою, впливати на неї і за потреби навіть легенько тиснути. Щоправда, не дуже добре вважати Громадський бюджет панацеєю від усіх проблем, але це дійсно той інструмент, який уже довів свою ефективність та працездатність.
Юлія Горбань, Київ