Їдоки шаурми, або Фаталізм по-київськи

Хвиля отруєнь шаурмою, що прокотилась столицею та її околицями минулого тижня, хоча й не була першою, але актуалізувала тему якості вуличної їжі. За свіжою інформацією Держпродспоживслужби, отруїлись шаурмою (а точніше, захворіли на гостру кишкову інфекцію) 93 особи, що купували її в чотирьох різних точках — на Дарниці, на Поштовій площі, біля метро Харківська та біля метро Лісова. Усі ці кіоски закуповували м’ясо в одного постачальника. Якого саме – Держпродспоживслужба чомусь не називає, однак діяльність якого вже припинена.

...Шаурма, схоже, впевнено бореться за право називатись в Україні теж національним їдлом. Кількість кіосків, які її продають, невпинно зростає і тепер навіть у столиці біля кожної станції метро розташовано від однієї до 7-10 «точок». Відомо, що пропозицію породжує попит, тобто однозначно шаурму люди у нас полюбляють. Втім, чи знають вони, що їм продають? І чи дійсно міф про те, що шаурма, яку продають на вулицях Києва, небезпечна для здоров’я?

Тоді же з різних рівнів київської влади прозвучало твердження, що вся шаурма у столиці незаконна: тобто у вуличних умовах забезпечити  правильну технологію її приготування в принципі неможливо. Але тоді запитання: чого ж вони досі працюють?

Перед вихідними, о 12.30, кореспондент Укрінформу увімкнув режим “Оля Фреймут” і відправився оглядати ларьки із шаурмою — попитати людей, що вони думають про отруєння на Дарниці та інших місцях, і перевірити, чи мають продавці усі необхідні дозволи на продаж шаурми. Звісно, в першу чергу хотілось поглянути на славнозвісну точку на Дарниці, де й сталось масове отруєння. Проте, в інтернеті інформації, в якому саме ларьку це сталось — не було.

Дарниця: точка, де потруїли людей — вже закрита. Але й інші — не кращі

На станції метро Дарниця (вихід — до Броварського проспекту вперед, якщо їхати з центру,) є дві точки, що, за словами продавців, називаються “жирними”, адже мають багато клієнтів. Вони розташовані по обидва боки входу в метро. Перший ларьок — посеред дня чомусь виявився закритим.

“А чому ларьок закритий? Продавець кудись відійшов, чи не працюють вони сьогодні?” - питаємось у сусідів — кавового магазину.

“Радуйтесь, що закритий. Вам пощастило більше, ніж вчорашнім клієнтам, які поїли тут шаурми і опинились в лікарні” - відповідає Артем, хлопчина-продавець. Джек-пот, - подумав я, - ось це місце, де труять людей. Артем, між іншим, поділився місцевими чутками: більше цей кіоск не працюватиме. Сам він, каже, ніколи шаурму тут не їв, бо не довіряє її якості. Що ж, шукаємо інший кіоск з шаурмою.

Уявлялось, що шаурму біля станцій метро продають ледь не на кожному кроці, проте на Дарниці, принаймні на виході до Броварського проспекту — їх там усього три. Два, ми вже бачили, а третій — вглиб ринку, біля зупинок маршруток на Троєщину.

Підходимо. Звичайна фанерна “будка”, стоїть з порушенням правил — на місцях для паркування автомобілів, хоча не є транспортним засобом. Біля нього як раз був припаркований автомобіль патрульної поліції. “Запахло смаженим?”, подумалось... Але сподівання на те, що поліція виконує свою роботу і виписує власникам цього МАФу штраф за незаконне зайняття території, були марними — хлопчина-поліцейський купив в сусідньому ларьку цигарок і машина з маяками поїхала.

Водночас, за 10 хвилин, поки ми спостерігали, до кіоску підійшла лише одна парочка, та й то, придбали вони лише мінеральну воду. На заклики продавця азійської зовнішності скуштувати шаурму не повелися, пояснюючи, що сильно спекотно (і дійсно, телефон каже, +30).

- Смачна у вас шаурма? - питаю.

- Смачна і хороша, попробуй, - відповідає продавець, що назвався Назаром, і пояснив, що він з Бангладеш.

- Чули, тут 60 людей отруїлось, це часом не у вас?

- Я також про це чув, у мене знайомі отруїлись. Але це там біля метро було.

- А у вас все в порядку з документами? Сертифікат на м’ясо є?

- Українські документи є, але я їх показую лише міграційній службі. Правильно ж?

- В сенсі?..

- Ну документи має право перевіряти лише міграційна служба.

- Я питаю про сертифікат на м’ясо.

- А, м’ясо свіже, ми його у фірми замовляємо.

- А є якісь документи на нього?

- Нє, немає. Можете завтра ввечері прийти подивитись, хазяїн все принесе.

- А інші документи маєте? Медичну книжку, виписку санстанції?

- Так, все це є.

- Дайте подивитись.

- Усе у хазяїна, він може завтра ввечері принести. Усі документи правильні. Але дивитись їх має право лише міграційна служба.

- Я про кіоск кажу, мені ваші документи не потрібні.

- І це має право дивитись тільки міграційна служба.

- Все зрозуміло... А ви давно тут працюєте?

- Я тут не працюю, там людина на молитву пішла, він мусульманин, пішов в мечеть молитись, то попросив мене за точкою подивитись. Так що я просто дивлюсь.

...Хм. Мечеть у Києві діючу знаю одну. На Татарці. Далекувато…. А інформація від Держпродспоживслужби про те, що ледве не всі кіоски з шаурмою в столиці працюють нелегально — правдива, схоже. На Дарниці документів нам не показали, а працівник, схоже, удає, що не розуміється на законодавстві, і працює він, як і сама точка, нелегально. Чи можна довіряти йому своє здоров’я такому типу? Відповідь очевидна, тому йдемо далі.

Святошин: шаурма, як кажуть продавці, краща за гамбургери в Макдональдсі. Але не віриться

Наступна наша ціль — станція метро Святошин. Знаємо, що там біля самого виходу з метро на залізничні платформи і автовокзал — скупчення кіосків з шаурмою. Але їх знову три: два — біля виходу з підземки і один — навпроти. Клієнтів у них теж малувато — за 10 хвилин підійшла лише одна людина. Решту часу продавці розмахують газетою — відганяють мух від м’яса. А мух там дійсно багато.

Продавець, що представився Абілом, на моє питання про документи стереотипно відповів, що усі документи у власника, а він тут ніхто і нічого не вирішує. Про сертифікат на м’ясо він ніколи не чув, а медкнижка, дозвіл на торгівлю і дозвіл від санепідемстанції — знову у власника кіоску.

Тим часом, Олександр з міста Коростень замовив собі велику шаурму і погодився відповісти на кілька питань. Шаурму він їсть може, раз в тиждень, може і кілька. Пояснює, що їхати електричкою в Коростень (а це — Житомирська область) цілих 4 години, треба щось перехопити перед дорогою.

“А ти піди ці всі питання в Макдональдсі задавай! Там усе зіпсоване, а у нас все свіже! Ти бачив, що вони в ті гамбургери кладуть? А у нас клієнт все бачить” - перебиває продавець нашу розмову з Сашком, струшуючи при цьому в шаурму рештки м’яса та капусти, що лишились на столі.

Про отруєння Саша чув. “Близько 80 людей у лікарні опинились... Усе чому? Не через помідори чи капусту, а через м’ясо. Сальмонельоз — це ж звичайні глисти” - пояснює Сашко, надкусуючи ще гарячу шаурму, - “а вони через що? Через не свіже м’ясо”.

- І не боїшся їсти після цього шаурму? - питаюсь я.

- Та нє, - каже Сашко, і відмахнувся.

“А знаєш, хто в усьому винен? Київська мерія! Це ж усі ларьки їхні! І вони мали б зробити не три ларьки, а два, і проконтролювати, щоб усе було свіже. А так сидять собі, отримують гроші ні за що” - висловився Олександр і, пережувавши останній шматок шаурми, попрямував на електричку.

Центральний вокзал: “законна” шаурма від Махмуда

Якщо на Дарниці і Святошині проблеми з документами, то сподіватись на те, що точки на Центральному вокзалі їх матимуть, годі й сподіватись. Але, про всяк випадок, перевіримо, чи усе в порядку з легендарною шаурмою на вокзалі, яка стала “героєм” не одного десятка анекдотів.

Виходимо з метро - стільки яток з шаурмою, що очі розбігаються. Підходимо до однієї з них, що стоїть по праву сторону від входу в метро. Продавці — люди азійської зовнішності Махмуд та Інабад, - стоять в очікуванні клієнтів з дуже “кислими” лицями. Дізнались, що до них завітали журналісти, але посмішка не з’явилась.

Традиційно, питаюсь, що з документами — є сертифікат на м’ясо? “Так, дивіться: ось на свинину, ось на курятину, а ось на яловичину” - показує мені Махмуд сертифікати зі свіжою печаткою та вчорашньою датою. “Знайдіть в “Ютубі” відео на Новому каналі, що знімали в грудні 2016 року. Наш кіоск — єдиний в Києві, який має усі документи. Ось вони всі”, - розказує Махмуд, дістаючи із шухляди велику синю теку з документами. Відверто кажучи, це шок: на вокзалі... кіоск з шаурмою... має усі документи!

Між іншим, поки ми спілкувались, під’їхав білий автомобіль Фольксваген, з якого хлопці почали вивантажувати продукти. Що цікаво, м’яса привезли лише один шампур, якого вистачає десь на 70-80 порцій шаурми, при 100 грамах м’яса на порцію. З цього можна зробити висновок, що доставляють його щоденно.

Кияни Юра і Рома, що стояли в черзі за шаурмою, розказали, що вони чули про отруєння шаурмою на Дарниці. І кажуть, що це — не дивно, бо бачили, як її усюди готують — на більшості точок брудно, а м’ясо на вигляд не першої свіжості і подекуди недосмажене. А на питання, чому ж в такому разі вони купляють шаурму, та ще й на вокзалі, пояснили, що беруть тут вже роки три регулярно — це перевірене місце.

Наш висновок: шаурма таки користується попитом серед киян, незважаючи ні на що. Їдоки шаурми можуть знати в деталях, де і чим люди отруюються, але це не мотивує їх перестати купляти шаурму. Отже, це мабуть таки  нереально розраховувати на те, щоб закрити усі кіоски з шаурмою — народ на вулиці (ярмарку) як їв, так і їстиме. Можливо, правильніше було б, не дань збирати, а таки слідкувати за якістю страви, яку продають на вулиці?

Микола Романюк, Київ