Для абсолютної влади настає час абсолютної відповідальності
Здається, ми уже звикли до сенсації: партія «Слуга народу» отримала небачену досі більшість в українському парламенті – 254 депутати. Але тепер варто розглянути її «під мікроскопом». За її партійним списком до Верховної Ради проходять 124 кандидати, а на одномандатних округах висуванці цієї новоствореної партії перемогли у 130. Навіть перерахунок, призначений у п’ятьох виборчих округах, вже не зможе спричинити якісні зміни у складі Верховної Ради України IX скликання. Разом із абсолютною більшістю президентська партія здобуває абсолютний карт-бланш на всі зміни, які вважає потрібними: спершу щодо законодавства, а після формування уряду – і у сферах виконавчої влади.
У багатомандатному окрузі партія «Слуга народу» набрала 43,16% голосів: неважко порахувати, що від 225 мандатів – це 97. Чому ж тоді «Слузі» дістаються 124 партійні мандати? Додаткові 27 місць – це так звані «квотні». 17 партій, які не пройшли у парламент, сумарно зібрали 21,69 відсоток (Радикальна партія 4,01%, Сила і честь 3,82, Опоблок 3,03, Українська стратегія Гройсмана 2,41, Партія Шарія 2,23, Свобода, 2,16, Громадянська позиція 1,04 і ще 10 партій - менше відсотка), що відповідає 48 депутатським кріслам, і ці крісла діляться між переможцями пропорційно їх власному здобутку. Тому «Слуга отримує додатково 27 мандатів, Опоплатформа – 8, Батьківщина і ЄС – по п’ять, а «Голос» - три.
Це питання загалом не тільки до політичної системи України з її «генетичними» вадами, а й до партій, які не пройшовши в парламент з 2-4 відсотками, автоматично додали суперникам по 3-6 мандатів. Утім, такі партії здобувають право на бюджетне фінансування. Питання: це достатня плата за розпорошення 15% голосів українських виборців?
Як кандидати на мажоритарних округах «їли одне одного»
Якщо відсотки переможця за партійними списками були більш-менш відомі наперед завдяки соціологічним опитуванням, то результат у одномандатних виборчих округах (ОВО) залишався джерелом інтриги до останнього дня. Парламентські партії - та й депутати-мажоритарники – VIII скликання вважали, що молодий «Слуга народу», не маючи партійної структури в регіонах, не збере там значної кількості голосів. Міркування, що у Зеленського 20-30 відсотків «ядерного» електорату є в усіх виборчих округах – і цього буде достатньо для перемоги, бо конкуренти розтягнуть голоси один в одного, не бралися до уваги. А так врешті і сталося, принаймні у низці ОВО.
Скажімо, на Львівщині «Слуга народа» виборов два мандати – і обидва з низькими відсотками: один на ОВО-124 з… 16,17 відсотка на тлі того, що «Свобода», «Батьківщина» і «Голос» здобули, відповідно, 13,79, 11,12 та 10,46 відсотка; другий – на ОВО-121 (цифра переможця 19,76 – порівняно з 15,98 у «Європейської солідарності» та 9,26 – у «Батьківщини», не кажучи про від 8 до 2 відсотків «Громадянської позиції», «Самопомочі», Народного Руху України, Правого сектора та «Сили і честі».
До слова, велика конкуренція на львівських округах допомогла пройти в парламент попри низькі відсотки не тільки «слугам»… На ОВО-122 кандидат «Самопомочі» набрав 14,84 (!) – і цього виявилося достатньо, бо балотувались і «Голос», і «Слуга», і «Громадянська позиція», і «Батьківщина», і «Свобода», і «Народний рух», і Аграрна партія, і 11 самовисуванців. На ОВО-119 та ОВО-116 кандидати ЄС набрали, відповідно, 15,57 і 23,05 – і цього виявилося достатньо. Скільки років було розмов, що на мажоритарці потрібен другий тур, якщо переможець не набрав, принаймні 50 відсотків. За новим Виборчим кодексом одномандатні округи будуть скасовані – зокрема, і з цієї причини деформованого представництва.
Були схожі ситуації із взаємним «поїданням» голосів і у двох округах на Івано-Франківщині: ОВО-89 (перемога «Слуги народу» з 18,2 відсотка) та ОВО-84 (перемога з 22 відсотками, і водночас у ЄС і Батьківщини в сумі 27). На Тернопіллі – таких колізій три: ОВО-163, 164 та 167. Одна в Києві - ОВО-221, де у переможця від «Слуги народу» 23,58 відсотка при тому, що ЄС та Голос набрали майже по 17 відсотків кожен. От навіщо, питання, політичний «аксакал» Роман Безсмертний йшов на округ, який в попередньому скликанні успішно і в проукраїнському ключі представляв Леонід Ємець?
ОВО-11 на Вінничині цікавий ще й тим, що голоси один одному «з’їли» ЄС та народний депутат від БПП. Втім, не тільки нацдеми робили «подарунки» президентській команді - на ОВО-106 (Луганщина!) кандидат «Слуги» виграв… з 21,50 відсотка – там взаємопоборолися Опоплатформа «За життя»та Опоблок.
Згадується 2012 рік, коли УДАР, «Свобода» і «Батьківщина» домовилися про спільних кандидатів, поділивши округи. А нині «Батьківщина», ЄС та «Голос», навіть потрапивши у парламент, опинилися в ситуації, коли їх можуть ні про що і не питати – у переможця виборів є цілковита більшість для голосувань і рішень. Справедливості заради зазначимо, що перелічені виборчі округи – це всі, які можна вважати «подарунком» від суперників. На решті, де здобуток «Слуги» перевищує 30 відсотків (не кажучи про 40-50), для того, щоб його хоча б теоретично перевершити, потрібно складати показники не двох-трьох, а 4-7 партій.
Ось, наприклад, зведена таблиця учасників виборів у Києві (включені партії, які мають 4 і більше відсотки хоча б на одному з округів)
Звертає увагу практично однаковий відсоток за партійним списком і мажоритарним округом – і це свідчить про те, що виборці голосували не за когось персонально, а за партійний бренд. Ну, логічно, якщо людина щойно проголосувала за президента Зеленського, то чому має вибрати мажоритарника від не його партії… І це ще один удар по системі мажоритарних округів – аргумент, мовляв, кандидат від одномандатного округу, на відміну від «списочника», дбатиме саме про свою конкретну територію, виявляється, не діє – місцеві депутати чи активісти, які роками відомі землякам, хто конкретною роботою, а хто й «гречкою», програють представникові загальноукраїнського бренду.
Сам себе висунув – і переміг
А от кому вдалося більш ефективно вибивати президентських кандидатів з мажоритарних округів - то це «самовисуванці». Їх 46. З іронії долі сама частка самовисуванців – 46 – це рівно стільки, скільки нині «зеленим» бракує до конституційної більшості.
Самовисуванці-переможці – переважно ветерани виборчих баталій, «воюють» на своїй землі – інколи в прямому сенсі – там, де їх знають, де від них багато чого залежить. Коротше, уособлюють усе те, за що критикують мажоритарну систему, але перемагають з упевненими 40-50 відсотками навіть якщо багато суперників.
Серед них 30 народних депутатів з минулого скликання.
На Вінничині це Петро Юрчишин та Микола Кучер (обоє БПП). На Волині - Ігор Гузь (Народний фронт) – до речі, він зібрав на своєму окрузі без малого 60 відсотків – і без конкуренції : інші партії не виставили тут своїх кандидатів. На ОВО-21 виграв Степан Івахів (Воля народу). На ОВО-23 – Ірина Костанкевич (позапартійна), голова Фонду Ігоря Палиці, який і сам обрався до Верховної Ради в Луцькому окрузі.
На Дніпропетровщині Дмитро Шпенов – нардеп з Опозиційного блоку – єдиний, хто зміг випередити в цій області кандидата від «Слуги народу». Втім, саме його перемогу нині оскаржено у суді, оскільки у його суперника Ігоря Фартушного було аж п’ять (!) двійників: однофамілець – сторож місцевого дитсадка, двоє з ПП "ЗЕ! Слуга народа" та двоє з «Громадського руху "Слуга народу". Разом «альтернативні слуги» забрали у брендованого кандидата більше 15 (!) відсотків.
До речі, цікава історія з однофамільцями сталася в Бердянську, де і в переможця від Опозиційної платформи Олександра Пономарьова, і в "слуги" Віталія Боговіна, який зовсім трохи відстав, було по "двійникові" з плюс-мінус 5 відсотками у кожного. Тобто "врівноважилися". А Мелітопольський міський голова Сергій Мінько все ж таки випередив нардепа Євгена Балицького (Опоблок), хоча інший учасник виборів - машиніст тепловоза Сергій Мінько, його повний однофамілець, тезка і навіть по-батькові - зібрав (забрав?) 4%.
На Донеччині перемогли в статусі самовисуванців нардеп Максим Єфімов з БПП та Ігор Лубінець (позафракційний), на Житомирщині – Володимир Арешонков (БПП), втім, «Слуга народу» не погоджується з таким підсумком.
З Закарпаття повернуться під скляний купол ВР Роберт Горват (БПП), Василь Петьовка (Воля народу) та Валерій Лунченко (Народний фронт), з Івано-Франківщині – Андрій Іванчук (Народний фронт), з Кіровоградщини – Олесь Довгий (Воля народу, а в минулому – учасник «молодої команди» уже призабутого київського мера-«космонавта» Черновецького. Оце обличчя «нове так нове». - Ред.), з Луганщини – Сергій Шахов (Воля народу), з Львівщині - Андрій Лопушанський (БПП, у виборчих данних також зазначив належність до Конгресу українських націоналістів).
На Одещині перемогли в своїх округах, самовиснувшись, Олексій Гончаренко (БПП) та Антон Кіссе (Партія Відродження), на Полтавщині – Юрій Шаповалов та Олег Кулініч (обоє Партія відродження), на Сумщині – Андрій Деркач (позафракційний) та Ігор Молоток (Воля народу), на Тернопільщині – Микола Люшняк (БПП), на Хмельниччині – Сергій Лабазюк (Воля народу), Віктор Бондар (Партія відродження), Олександр Герега (позафракційний), на Харківщині – Олександр Фельдман (Воля народу) , на Чернігівщині – Валерій Давиденко (БПП), на Черкащині – Антон Яценко (Партія відродження) та Сергій Рудик (БПП) – втім, «Слуга народу» обіцяє оскаржити цей округ у суді поряд ще з кількома іншими.
Чого чекати далі
У прогнозах наразі домінують слова «треба дочекатися», «тоді й побачимо», «нині ще рано…» тощо. Попереду призначення, скажімо, прем’єр-міністра, яке дасть можливість розуміти щось про «далі». Принаймні американські експерти очікують кандидатури прем’єра, аби оцінити орієнтованість нової влади на курс реформ.
Та й 254 особам з найновішої партії без минулого, про більшість з яких мало що відомо, а комп’ютерний пошук їх прізвищ виводить лише на сайти реєстрації майна – і все – на часі «розвіртуалізуватися» і самим розповісти щось суспільно-цінного про себе. Поки журналісти-розслідувачі не взялися шукати «хоч щось» і не накопали в Інтернеті, скажімо, фоток з відпочинку, в тому числі видалених.
Для абсолютної влади «Слуги» настає час абсолютної відповідальності. Завеликі фракції мають властивість руйнуватися зсередини – принаймні таке побоювання висловив ще чинний прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Чи чекає нас «прем’єріада», якщо частина Зе-депутатів з якихось міркувань не погодяться з кандидатурою, яку запропонує президент? Малоймовірно. Але – дочекавшись результатів виборів, чекаємо результатів роботи.
Олександр Волинський, Київ
